ШУМЕЙКО В.М., канд. мед. наук, доцент
Інститут токсикології і фармакології АМН

Щорічні спалахи сказу та хвороби Ауєски в багатьох областях України сказу та хвороби Ауєскі мають місце як серед диких м'ясоїдних, так і серед сільськогосподарських та домашніх тварин, особливо кішок та собак, великої й дрібної рогатої худоби, свиней. В значній мірі складну епізоотологічну й епідеміологічну ситуації створюють мишовидні гризуни (щурі, миші і ін.) в природних епізоотичних вогнищах та резервуарах інфекції. Саме ця ситуація зумовлює проведення прогнозування і комплексних протиепізоотичних заходів.

Відомо, що сказ в Україні за останні два десятиліття набув значного поширення серед диких тварин і, головними чином, серед лисиць. На сьогодні ця проблема значно ускладнилася в зв'язку із підвищенням ролі домашніх тварин у поширенні хвороби, а також накопичення в довкіллі гризунів, кліщів, кровосисних комах, останні можуть виступати ампліфікатором і резервуаром збудників інфекції. У їхньому організмі патогенні збудники інтенсивно накопичуються і виділяються у зовнішнє середовище. Так, щурі і миші можуть бути активними носіями понад 15 збудників інфекційних захворювань у свійських тварин і близько 20-у людей [1, 3, 4, 5, 10].

За визначенням професора Сосова Р.Ф. під резервуаром збудника інфекції слід розуміти сукупність різних представників тваринного світу, котрі є природними господарями тих чи інших патогенних мікроорганізмів і забезпечують їх розмноження і існування у природі. Виділяючись із екскретами, патогенні мікроби забруднюють корм, воду, приміщення, грунт, водойми і знову відповідними шляхами заражають домашніх тварин та людей [2, 4, 5, 7, 8, 9, 11]. Таким чином, наявність на певній території сукупності свійських і диких тварин, резервуару збудників інфекції забезпечує не лише виникнення і поширення інфекційної хвороби, а й розвиток епізоотичного процесу. Завданням досліджень було визначити епізоотологічні аспекти прогнозування прояву сказу та хвороби Ауєскі серед продуктивних тварин в залежності від масового розмноження мишоподібних гризунів.

В даному повідомленні представлено результати власних епізоотологічних спостережень й аналіз ситуації про поширення сказу в Україні (1994-2001 pp.). На базі свиногосподарства ТОВ «Трубіж» Київської області вивчено особливості перебігу епізоотичного процесу при хворобі Ауєскі та принципи протиепізоотичних заходів (1965-2004 pp.).

При вивченні епізоотичної ситуації по сказу й хворобі Ауєскі було використано статистичні матеріали звітності Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (1994-2001 pp.), матеріали й результати досліджень Центральної та обласних держаних лабораторій ветеринарної медицини України. Напруженість епізоотичної ситуації та ефективність заходів визначались за результатами досліджень у природних та антропоургічних вогнищах.

Основну увагу в дослідженнях було звернуто на алгоритм прогнозу масового розмноження мишоподібних гризунів в роки різких змін сонячної активності. На основі аналізу алгоритму можна очікувати черговий спалах розмноження гризунів і послідуючий прояв гострих інфекційних хвороб. При цьому нами використані наукові розробки професора Білецького Є.М. (ХДАУ, 2004), який обґрунтував системну теорію циклічної динаміки популяцій та її технологічне рішення щодо розробки сучасних методів багаторічних (на 10-15 років) прогнозів розмноження шкідливих комах.

В останні десятиліття активними носіями й резервуаром вірусу сказу на території України стають єноти, кажани, байбаки, хом'яки, польові миші, ондатри, білки, дикі свині, тхори. Найбільш небезпечним резервуаром вірусу сказу в природі є мишовидні гризуни, кількість яких в останні роки зростає майже в геометричній прогресії. Зростання чисельності мишовидних гризунів сприяє швидкому збільшенню популяції лисиць, на долю яких, на сьогодні припадає близько 70 % від загальної кількості хижаків.

Червона лисиця залишається основним джерелом і фактором поширення рабдовірусної інфекції як в Україні, так і в більшості Європейських країн. Цей вид тварини надзвичайно пластичний і найбільш пристосований до різних умов існування, урбанізації й зміни ландшафту. Найбільша чисельність і щільність популяції лисиць реєструється в Лісостеповій і степовій зонах. Період гону в них настає в лютому-березні місяці і продовжується 3–4 тижні. В акті розмноження бере участь до 80 % лисиць з популяції. При цьому одну самку супроводжує 6-8 самців, боротьба яких нерідко сприяє передачі й постійній циркуляції в епізоотичних вогнищах високопатогенних штамів вірусу. Вони часто контактують з іншими м'ясоїдними – єнотовидними й бродячими собаками, борсуками й кішками. Нерідкість змішані поселення диких хижаків і бродячих тварин, де завдяки різній біології, фізіологічним особливостям, видовій чутливості формуються найбільш сприятливі умови для виникнення і підтримки природного вогнища полігостального типу.

Необхідно враховувати, що за сприятливих умов через 50 днів лисиця народить від 3 до 13 лисенят, які через 20 днів стануть зрячими, а у віці 3-3,5 місяців почнуть виходити з нори. Виводок розпадеться у серпні-вересні місяці. Заслуговують на увагу й результати обстеження місць поселення лисиць. Встановлено, що до 82 % лисячих нір у лісостеповій зоні України розташовані в радіусі до 2 км від населених пунктів.

Результати аналізу епізоотологічної ситуації й лабораторних досліджень за останні 1994-2001 роки (таблиця 1) свідчать про значне погіршення епізоотичної ситуації по сказу на території України.

Досить небезпечною є епізоотична ситуація по сказу, що склалася в останні чотири роки (1998-2002). Кількість неблагополучних пунктів та кількість захворілих і загиблих у них тварин у 2001 році в порівнянні з 1998 роком подвоїлась (рис. 2). Тому боротьба зі сказом була і залишається надзвичайно важливою проблемою, як для гуманної, так і ветеринарної медицини.

Аналізуючи співвідношення видів тварин в етіології сказу (рис. 3) слід зазначити, що по кількості неблагополучних по сказу пунктів і загибелі тварин перше місце належить лисицям, на другому місці кішки, на третьому собаки і на четвертому – велика рогата худоба.

Таблиця 1. Кількість неблагополучних пунктів і захворілих сказом тварин в Україні (1994-2001 роки)

Області	Роки
	1994		1995		1996		1997		1998		1999		2000		2001		Всього по областях
	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.
АР Крим	29	42	19	27	12	13	19	23	23	25	16	18	21	26	13	13	152	187
Вінницька	12	14	4	5	8	8	6	6	11	12	45	45	92	123	24	24	202	237
Волинська	4	4	3	3	2	3	3	4	1	1	2	2	4	4	7	8	26	29
Дніпропетровська	3	3	4	4	1	1	1	1	7	7	5	7	14	16	50	53	85	92
Донецька	11	169	7	8	3	3	12	12	24	27	20	23	32	35	42	47	151	324
Житомирська	3	3	5	5	4	4	3	3	7	7	21	29	46	47	62	69	151	167
Закарпатська	2	2	4	4	2	2	6	6	4	5	4	5	7	9	4	6	33	39
Запорізька	14	26	10	23	6	7	7	7	27	27	12	12	51	55	33	42	160	199
Івано-Франківська	2	2	1	1	6	6	7	7	3	3	3	3	5	5	6	6	33	33
Київська	4	11	2	2	1	1	12	13	16	17	18	18	25	25	17	19	95	106
Кіровоградська	3	5	15	15	8	8	14	14	13	13	7	7	25	28	52	52	137	142
Луганська	42	53	72	102	91	131	123	158	98	117	62	76	113	180	139	222	740	1039
Львівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	6	7	10	11	16	18
Миколаївська	11	11	7	8	6	6	1	1	4	4	6	7	1	1	5	6	41	44
Одеська	7	7	12	15	20	26	24	24	30	34	38	40	37	42	47	52	215	240
Полтавська	15	16	24	28	25	70	55	60	107	149	206	306	140	188	137	180	709	997
Рівненська	1	1	0	0	0	0	1	1	0	0	2	2	9	14	16	15	29	33
Сумська	22	22	17	17	31	31	29	29	61	89	80	100	196	207	169	172	605	667
Тернопільська	0	0	1	1	0	0	0	0	1	1	0	0	3	3	15	18	20	23
Харківська	3	3	5	5	10	12	40	45	111	118	77	86	130	138	146	170	522	577
Херсонська	50	90	43	58	41	60	21	31	25	27	19	29	47	49	23	24	269	368
Хмельницька	2	2	2	2	4	4	8	8	2	2	21	21	66	70	62	62	167	171
Черкаська	3	3	8	9	7	7	11	11	42	47	56	59	73	89	55	75	255	300
Чернівецька	2	2	2	2	4	4	11	11	7	7	4	4	4	4	5	5	39	39
Чернігівська	12	12	7	7	6	6	7	7	23	27	81	98	163	215	200	257	499	629
Всього	257	503	274	351	298	413	421	482	647	766	805	997	1310	1580	1339	1608	5351	6700

За результатами лабораторних досліджень у 2001 році сказ зареєстровано у 522 лисиць, 355 кішок і 180 собак.

Почастішали випадки нападу бродячих та домашніх собак і кішок на людей, що призвело до погіршення епідемічної ситуації. Так, лише в 2001 році внаслідок інфікування вірусом сказу загинуло 5 чоловік, серед яких троє заразилися внаслідок укусів нанесених хворими на сказ кішками.

В Україні за останні 5 років у медичні заклади через укуси тварин звернулося понад 100 тисяч чоловік. Щорічно близько 23 тисяч людей одержують направлення на антирабічні щеплення.

Однак, антропоургічний характер сказу перетворюється у феномен міського не лише через можливість тривалого збереження вірусу в популяції собак, кішок і інших домашніх тварин. Основною причиною поширення сказу в містах і населених пунктах є погіршення роботи комунальних служб по боротьбі з бродячими тваринами та недостатнє бюджетне фінансування запобіжних заходів, що призводить до зниження обсягів вакцинації тварин. Актуальним на сьогодні залишається й питання регулювання чисельності популяції лисиць в Україні та їх оральна імунізація в природних вогнищах.

Зростання популяції бродячих собак, кішок, мишовидних гризунів (щурі, польові миші) сприяє збереженню в епізоотичних вогнищах вірусу хвороби Ауєскі свиней та прояву епізоотичного процесу. Епізоотологічні обстеження свиногосподарства ТОВ «Трубіж» Київської області на протязі 1965 - 2005 років дають можливість стверджувати, що періодичність прояву епізоотичного процесу залежить від тривалості збереження вірусу в організмі гризунів, кішок, собак та перехворівши свиней, а також від тривалості специфічної профілактики хвороби. Як видно з рис. 4, міжепізоотична стадія між спалахами епізоотії у першому випадку склала 11 років, а в другому - 17 років. Спалах епізоотії хвороби Ауєскі в 2003 році був найбільш тривалим і з значною загибеллю поросят під свиноматками. Завезення в господарства свинопоголів'я із інших областей з порушенням правил карантинування та щеплення проти Ауєскі призвело до спалаху хвороби у грудні 2004 року та січні 2005 року.

Рис. 4 Періодичність спалаху епізоотичного процесу при Ауєскі свиней

На сьогодні кількість мишовидних гризунів в зоні Лісостепу і Степу України значно збільшилась, що загрожує появою нових природних резервуарів сказу та хвороби Ауєскі. Щорічні спалахи хвороби не припиняються як серед диких, так і сільськогос-подарських та домашніх тварин. Нагальним питанням для епізоотологів постає розробка довготривалих прогнозів масового розмноження мишовидних гризунів, що дасть можливість завчасно оптимізувати проведення протиепізоотичних заходів. В таблиці 2 нами приведені багаторічні спостереження багатьох вчених за масовим розмноженням гризунів в порівнянні з періодами різких змін сонячної активності.

Як видно з таблиці, за останні 180 років (1821 - 2000 pp.) в Україні мали місце 23 спалахи масових розмножень мишовидних гризунів. Середній період між спалахами склав біля 8 років. Із 23 спалахів 17, або 73,9% співпадали з роками сонячних реперів і 6 (26,1%) відмічались через рік після реперу. Розподіл масових розмножень був такий:

На основі алгоритму якісного прогнозу початок чергового спалаху чисельності цих гризунів в Україні слід очікувати в 2009-2010 роках. А це значить, що саме на цей період слід чекати епізоотії сказу і хвороби Ауєскі та своєчасно провести специфічну профілактику тварин.

Сторічні цикли спалаху масових розмножень гризунів спостерігались в 1822-1924 pp.; 1832-1934 pp.; 1872-1972 pp.; 1880-1981 pp.; 1902-1903 і 2000-2002 pp.

Висновки

1. Природним резервуаром сказу та хвороби Ауєскі в окремих регіонах України виступають мишоподібні гризуни, кількість яких зростає із-за відсутності цілеспрямованих заходів протидії. В колективних, фермерських господарствах і населених пунктах необхідно постійно проводити боротьбу з гризунами.
2. Вивчення спеціалістами алгоритму масового розмноження мишоподібних гризунів дає можливість розробляти сучасні довготривалі прогнози щодо спалахів інфекційних хвороб та своєчасно проводити профілактичні і протиепізоотичні заходи.
3. Змінити епізоотологічну і епідемічну ситуації по сказу можливо також шляхом інтенсивного впровадження орального методу вакцинації лисиць, бродячих кішок, собак, а в неблагонадійних господарствах по хворобі Ауєскі - щеплення сільськогосподарських тварин, особливо свиней.

1. Авилов В.М., Седов В.А. Актуальные проблемы профилактики особо опасных инфекций животных. - М.: Урожай, 1994. - 86 с.
2. Вирусные болезни животных / В.Н. Сюрин, А.Я. Самойленко, Б.В. Соловьев, Н.В. Фомина. -М.: ВНИТИБП, 1998. - 928 с.
3. Джупина СИ. Теория эпизоотического процесса // Ветеринария.-1997.- № 2.- С.15-19.
4. Конопаткин А.А., Бакулов И.А., Нуйкин Я.В. и др. Эпизоотология и инфекционные болезни сельскохозяйственных животных. -М.: Колос, 1984.-544С.
5. Косенко М.В., Горжеев В.М., Авдосьева И.О. и др. Актуальные вопросы профилактики бешенства // Ветеринарная медицина Украины.- 2000.- № 6.- С.13-14.
6. Литвин В.П., Поліщук В.В. Епізоотологічні аспекти прояву сказу в регіонах України та заходи боротьби // Аграрний вісник Причорномор'я. Збірних наукових праць ОДАУ. Вип. 21.- 2003.-С. 54-62.
7. Макаров В.В. Эволюционно-экологические элементы эпизоотологии // Вестник РАСХН. -1998.- № 4.- С.18-21.
8. Павленко Н.С., Троценко З.И. Некоторые аспекты эпизоотологии бешенства в Украине // Ветеринарная медицина Украины.-2000.-№2.-С.18-19.
9. Таршис М.Г., Ковалев Н.А., Кузнецов П.П. Бешенство животных. Минск, Урожай.-1990.-174 с.
10. Ярчук Б.М., Вербицький П.І., Литвин В.П. і ін. Загальна епізоотологія.-Біла Церква, 2002.-656 с
11. Zoonoses // WHO. Veterinary public Health Unit. Publications and Dements. - 1995.

It is established by means of researches that algorithms of mouselike rodents mass reproduction in Ukraine coincide with outbreaks of rabies and Aujesky animal disease. The average period between outbreak is about 8 years that is of great prognostic importance in carrying out of antiepizootic measures.