Для забезпечення населення України високоякісними продуктами тваринництва державними планами передбачено здійснити реструктуризацію породного складу тварин у скотарстві. Розв'язання потреби створення окремої галузі м'ясного скотарства - надійного резерву одержання високоякісної яловичини з незначними фінансовими витратами можливе, лише завдяки переходу від комбінованих за продуктивністю до спеціалізованих порід - молочного та м'ясного напрямків. Причому яловичина та телятина повинні становити понад 50% від загальної кількості м'яса, що виробляється у державі [1, 2, 3].

З відкриттям у 1993 році Головного селекційного центру (ГСЦ) (Переяслав-Хмельницький район, Київської області), в якому сконцентровано кращі генетичні ресурси спеціалізованого молочного та м'ясного скотарства, в Україні розпочалась активна цілеспрямована робота вчених і селекціонерів-практиків по створенню нових молочних і м'ясних порід великої рогатої худоби [7, 11 ].

Однак питання адаптації й збереження імпортованих тварин під час їхнього вирощування в нових умовах залишається маловивченим і тому є важливою проблемою сучасної аграрної науки [4, 6, 10]. Водночас поширення у деяких господарствах шлунково-кишкових захворювань серед телят раннього віку, значна їх летальність та економічні збитки спонукають до розв'язання не лише питань специфічної профілактики інфекційних хвороб, а й пошуку засобів і методів підвищення загальної неспецифічної резистентності тварин раннього віку [5, 8, 9].

Нами проаналізовано літературні та власні дослідження й спостереження щодо підвищення природної резистентності та шляхів збереження телят при різних технологіях вирощування з метою акцентування уваги на цій проблемі власників тварин, керівників господарств, фермерів, лікарів ветеринарної медицини та зоотехніків.

Клінічні спостереження й дослідження проводились у Головному селекційному центрі України на трьох групах телят: абердин-ангусах, лімузинах та сименталах, починаючи з перших днів після народження і до дванадцятимісячного віку (21 гол.).

Вирощування абердин-ангусів, лімузинів, герефордів і інших м'ясних порід тварин протягом року в умовах ГСЦ, проводиться в загонах на пасовиську і відкритих майданчиках. З моменту народження і до семимісячного віку телята разом із коровами-годувальницями знаходяться на вулиці (поза приміщенням) під постійним впливом кліматичних факторів (температура, вітер, сонце, дощ, сніг).

Телят місцевої симентальської породи, традиційно, утримують у тваринницьких приміщеннях.

В таких неоднозначних умовах утримання, більш детального вивчення потребував стан природної резистентності організму телят із метою подальшого обґрунтування доцільності застосування різних технологій вирощування и можливостей використання даних для селекційного відбору найбільш стійких до захворювань тварин.

До початку досліду було проведено епізоотологічне обстеження господарства з мікробіологічними дослідженнями мікрофлори кишечнику хворих телят.

Основою визначення природної резистентності та імунологічної реактивності організму тварин були показники загальної імунобіологічної реактивності, гематологічні показники, фагоцитарна активність нейтрофілів, бактерицидна і лізоцимна активність сироваток крові, вміст імуноглобулінів, біохімічні дослідження спектра білків та відносна оцінка Т- і В-лімфоцитів.

Означеними дослідженнями встановлено, що підсисно-груповий метод вирощування телят м'ясних порід на вулиці (поза приміщенням) в ГСЦ України разом із коровами-годувальницями забезпечує більш високі показники їх, природної резистентності до захворювань.

Результати досліджень. На відміну від абердин-ангусів і лімузинів у телят місцевої симентальської породи, особливо у зимово-весняний період, часто виникають гострі шлунково-кишкові захворювання. Склад нормальної мікрофлори в травному каналі таких телят різко змінюються в сторону збільшення лактозонегативних ешерихій, сальмонел, протея, стафілококів, аспергил та ін. груп мікроорганізмів, що призводило до ензоотичних спалахів ешерихіозу і навіть сальмонельозу.

Етіологічна структура збудника колібактеріозу телят (відділення Гланишівське) представлено ентеропатогенним сероваром Е.соlі О₂₆, а сальмонельозу - S.dublin.

В постембріональний період розвитку показники природної резистентності й імунобіологічної реактивності у телят обумовлені генетично, проте у різних порід вони неоднозначні у своєму кількісному виразі і змінюються під впливом багатьох факторів навколишнього середовища і перш за все, годівлі, умов утримання, контамінованості мікроорганізмами повітря і т.п.

У перші 5-7 днів життя в абердин-ангусів і лімузинів добре виражена клітинна захисна функція організму. Показники фагоцитарної активності і фагоцитарного індексу нейтрофілів крові значно перевищували аналогічні показники у телят симентальської породи. Так, середній показник фагоцитарної активності нейтрофілів крові в абердин-ангусів склав 55,0±2,8%, у лімузинів - 57,1±0,9%, а у сименталів лише 31,6±1,7%. Відповідно фагоцитарний індекс нейтрофілів в абердин-ангусів складав 18,3±0,9 м.к., лімузинів 14,8±1,0 м.к. і сименталів - 11,5±0,5 м.к.

На користь підсисного методу утримання новонароджених телят свідчать і показники гуморального захисту. Бактерицидна активність сироватки крові по відношенню до Е.соlі у абердин-ангусів складала - 40,6±2,4%, лімузинів - 38,7±2,8%, а сименталів - 24,0±1,5%. Аналогічно, в абердин-ангусів і лімузинів були вищими також і показники лізоцимної активності сироватки крові.

Характерним було і те, що у ранньому віці (до 30 діб), у всіх дослідних телят високими були і показники приросту живої маси.

У 3-місячному віці фагоцитарна активність нейтрофілів крові і бактерицидна активність сироваток в абердин-ангусів залишалась на високому рівні. Поступово у всіх дослідних групах телят зрівнялися показники фагоцитарного індексу і лізоцимної активності, і вже в шестимісячному віці вони навіть переважали у телят місцевої симентальської породи.

Означену зміну активності клітинних і гуморальних факторів неспецифічної резистентності у телят абердин-ангусів і лімузинів у 6-місячному віці, очевидно, можна пояснити збідненням пасовиська (листопад місяць) і різким зменшенням молочної продуктивності у корів-годувальниць, відлученням телят та різкими перепадами температури повітря й атмосферними опадами.

Показники фагоцитарної активності нейтрофілів у дослідних тварин у 9-місячному віці дещо зросли, і зрівнялись, а у 12-місячному віці, із появою на пасовиську свіжої трави (травень місяць), позитивного впливу сонячного опромінення, активного моціону тварин відмічено максимальну активність клітинних і гуморальних показників природної резистентності з незначною перевагою у телят абердин-ангусів і лімузинів.

Відомо, що у перші дні життя новонароджені телята слабо реагують на внутрішньошкірне введення видоспецифічної сироватки, тому дослідження загальної імунобіологічної реактивності дослідних тварин ми розпочинали у телят місячного віку. Проведені нами дослідження підтвердили дані більшості дослідників, що вік, умови утримання, годівля, активний моціон тварин позитивно впливають на показники природної резистентності, імунобіологічної реактивності організму тварин та середньодобові прирости.

Так, середній показник загальної імунобіологічної реактивності у сименталів місячного віку склав - 6,12±0,18 мм, відповідно, у лімузинів - 5,4±0,42 мм і абердин-ангусів -4,7±0,28 мм, що корелює із середнім показником приросту живої маси телят. Проте з віком і розвитком телят, відповідно до збільшення живої маси тварин, більш вираженою загальна імунобіологічна реактивність по внутрішньошкірній пробі з видоспецифічною сироваткою була у абердин-ангусів, лімузинів і дещо меншою - у сименталів. У 12-ти місячному віці означений показник в абердин-ангусів складав - 8,9±0,26 мм, лімузинів - 8,7±0,36 і сименталів - 7,0±0,31 мм.

Кількісні показники біохімічних досліджень загального білка та білкових фракцій у сироватках крові дослідних телят підтвердили відсутність прямого впливу факторів довколишнього середовища, та зміну співвідношення фракцій з віком тварин і залежить від складу материнського молозива, молока, умов годівлі й утримання.

У новонароджених абердин-ангусів загальна кількість білка в сироватці крові становила 5,9 г/%, лімузинів - 6,0 г/%, сименталів - 6,5 г/%. З віком, ростом і розвитком телят показники загального білка зросли й були значно вищими у лімузинів і абердин-ангусів. Найбільш характерні зміни в сторону зростання у фракційному складі глобулінів відбулись у ?-глобулінів, у 3-місячному віці їх кількість зросла, у абердин-ангусів до 2,17 г/%, лімузинів - 2,0 г/% і сименталів - 1,74 г/% від загальної кількості білка. Відповідно до збільшення в складі глобулінів ? - фракції, у загальному складі білку сироватки крові зменшився вміст альбумінів та альбуміно-глобулінове співвідношення.

Кількісні дослідження Т- і В-лімфоцитів крові у дослідних телят показали поступове їх зростання. У новонароджених відмічено вищий уміст Т-лімфоцитів і Т-хелперів у порівнянні з В-лімфоцитами, що свідчить про достатній розвиток захисної системи Т-лімфоцитів у ранньому віці.

Спостерігається прямий зв'язок між показниками природної резистентності, імунобіологічної реактивності організму телят дослідних груп та середньодобовими приростами живої маси. Телята з кращими показниками росту і розвитку проявляють вищу імунобіологічну реактивність. Це може бути використано фахівцями зооветеринарної служби господарств при завезенні абердин-ангусів і лімузинів для поліпшення м'ясних якостей тварин місцевих порід.

Таким чином, прийнятий у Головному селекційному центрі України метод вирощування м'ясних порід телят абердин-ангусів і лімузинів разом із матерями-годувальницями в загонах на пасовиську і відкритих майданчиках забезпечує їм високі показники природної резистентності та імунобіологічної реактивності, хороший ріст і розвиток, та може пропагуватись для широкого впровадження у виробництво.

Телята Абердин-ангуської породи за показниками природної резистентності, імунобіологічної реактивності організму, добового приросту живої маси протягом 12-місяців досліджень і спостережень виявились кращими і найбільш адаптованими до умов Лісостепу України. За генетичним потенціалом цю породу слід ширше розводити та використовувати для виведення нових і поліпшення селекції існуючих м'ясних порід.

При використанні абердин-ангусів і лімузинів отелення слід закінчувати у березні-квітні місяці, із метою збільшення терміну випасання молодняку в літньо-осінній період і зменшення стрес-факторів при відлученні телят та їх переході на зимовий тип годівлі.

Заслуговує на увагу також і метод вирощування й збереження телят в індивідуальних будиночках на відкритих майданчиках. Досліди у господарствах Київської та Рівненської областей, що проводились на телятах чорно-рябої породи при вирощуванні їх із перших днів життя і до дванадцяти - вісімнадцятимісячного віку на відкритому повітрі в індивідуальних та групових будиночках засвідчили, що даний метод також позитивно впливає не лише на формування гуморальних і клітинних факторів захисту тварин, а й на функціональний стан та розвиток статевих органів. Це позначається прискореним розвитком маси яєчників і матки у телиць, збільшенням маткових залоз, підвищенням активності АЛТ і ACT, як у день прояву охоти, так і на сьому добу статевого циклу.

Показники загальної імунобіологічної реактивності організму телят при вирощуванні їх на відкритому повітрі корелюють із показниками росту і розвитку.

Однак успішне впровадження даного методу вирощування телят у молочних господарствах потребує чіткого дотримання технології утримання й годівлі тварин та виконання зоотехнічних і ветеринарно-санітарних правил. Починати необхідно з переведення сухостійних корів за 2 місяці до отелення, а нетелів за 3 місяці в окрему секцію тваринницького приміщення (цех сухостою) для забезпечення нормального росту плода в ембріональний період. У зимово-стійловий період для тільних корів і нетелів забезпечують активний моціон (3-4 км), а влітку випас на природних чи штучних пасовиськах.

З першими ознаками родів, корів чи нетелів, після санітарної обробки переводять у підготовлений до отелення бокс. Новонароджених телят утримують у боксах із матір'ю не менше доби, а потім переводять в індивідуальні будиночки на відкритому майданчику розташовані, як правило, біля родильного приміщення (Рис. 1.).

Рис. 1. Загальний вигляд індивідуальних будиночків для вирощування й збереження телят

Найбільше помилок у виробничих умовах керівники господарств і фахівці допускають у технології вирощування телят до 2-3-місячного віку в індивідуальних будиночках на відкритих майданчиках. Перш за все ці будиночки потрібно будувати разом із вигульним двориком (Рис. 2.) дотримуючись наступних правил і розмірів. Сам будиночок повинен бути дерев'яний, з дахом, без дна, легкий, бокові стінки бажано фанерні. Розміри: довжина 245-250 см, ширина 120 см, висота передньої відкритої частини - 120 см, задньої - 110 см.

В будиночку не повинно бути протягів, а тому його покривають руберойдом або обтягують поліетиленовою плівкою. Передню частину закривають пологом (брезент) (1), що дає можливість теляті вільно виходити у дворик із будиночка в погожі дні. Одночасно полог забезпечує доступ свіжого повітря й оберігає будиночок від утворення конденсату. В негоду полог опускають, а при температурі більше +10-15°С загортають на дах.

В передній внутрішній частині будиночка прикріпляють годівниці для мінеральної підгодівлі (4) і грубих кормів (2) та пристрій для соскової поїлки (3).

Будиночки розташовують на твердому покритті з виходом на південь. В зимовий і осінній період їх бажано ставити на дерев'яні щити.

Підстилкою слугує шар тирси завтовшки 25-30 см покритий зверху чистою сухою соломою до 20 см. При відсутності тирси шар соломи збільшують до 30-40 см. По мірі забруднення підстилки, через 1 -2 дні добавляють солому.

Рис. 2. Загальна схема індивідуального будиночка для вирощування новонароджених телят

Для моціону, зменшення концентрації патогенів та сонячного опромінення будиночки будують із вигульними двориками (вольєри) (6) завширшки - 120 см і завдовжки - 180 см. Дворик також, повинен бути сухим і чистим.

Надзвичайно важливим правилом є закріплення професійних телятниць за індивідуальними будиночками для телят і випоювання телятам до 20-денного віку теплого материнського молозива й молока з температурою не нижчою 30°С. Штучний їх підігрів при цьому не допускається. За кожним телятком закріплюється бачок із сосковою поїлкою відповідно до номера будиночка. Телят випоюють тричі на день молозивом чи молоком лише від здорових корів (Рис. 3.).

Рис. 3. Випоювання молозива новонародженому теляті

В перші 10 днів телятам випоюють лише цільне молоко по 7 л на день (2,5 - 2 -2,5), а з 11-денного по 20-день - 8 л. З 21-го по 35-й день - уже 10 л на добу. До сіна телят привчають з 10 денного віку, а до комбікорму з 20-25 дня.

Висновки.

1. Підсисно-груповий метод вирощування телят м'ясних порід абердин-ангус і лімузин на відкритому повітрі разом із коровами-годувальницями на відкритому повітрі, що застосовується

у Головному селекційному центрі України забезпечує високі показники імунобіологічної реактивності та природної резистентності їх організму, хороший ріст і розвиток тварин.

2. Установлено пряму залежність між показниками природної резистентності, імунобіологічної реактивності організму телят дослідних груп та їх добовими приростами живої маси. Телята з кращими показниками росту і розвитку відрізняються і вищою імунобіологічною реактивністю, що доцільно враховувати зооветеринарній службі господарств при завезенні абердин-ангусів і лімузинів для поліпшення м'ясних якостей тварин місцевих порід.

3. Телята Абердин-ангуської породи за генетичним потенціалом, показниками природної резистентності, імунобіологічної реактивності організму, добового приросту живої маси протягом 12 місяців досліджень і спостережень виявились кращими і найбільш адаптованими до умов Лісостепу України. Цю породу слід ширше розводити та використовувати для виведення нових і поліпшення селекції існуючих м'ясних порід.

4. Вирощування телят в індивідуальних будиночках до 2-місячного віку і далі до 12-місячного віку у групових клітках полегшеного типу на відкритих майданчиках як у зимовий, так і в літні періоди фізіологічно виправдано, сприяє загартуванню організму тварин та прискоренню адаптації організму.

5. Досліди у господарствах Київської та Рівненської областей, що проводились на телятах чорно-рябої породи при вирощуванні їх із перших днів життя і до дванадцяти-вісімнадцяти місячного віку на відкритому повітрі в індивідуальних та групових будиночках засвідчили, що показники загальної імунобіологічної реактивності організму телят корелюють із показниками росту і розвитку та підтвердили позитивний вплив даного методу не лише на формування гуморальних і клітинних факторів захисту тварин, а й на функціональний стан та розвиток статевих органів

1. Буркат В. До розробки концепції створення галузі м'ясного скотарства в Україні // Тваринництво України. - 1995. - №7. - С. 1-2.
2. Доротюк Е. Спеціалізоване м'ясне скотарство // Тваринництво України. - 1993. -№5-6. - С 16-17.
3. Зубець М, Буркат В. Наукові основи породотвірного процесу в молочному і м'ясному скотарстві на сучасному етапі // Тваринництво України. - 1996. - №1. - С. 3-4.
4. Литвин В.П. Бактерин-СЛ і неспецифічна резистентність організму телят // Труди наукової конференції «Біотехнологічні дослідження і перспективи їх розвитку.» - Львів. -1990. - С. 131.
5. Литвин В.П., Резник СР., Вюницкая О.В. Бактерин-СЛ при острых желудочно-кишечных болезнях телят и поросят // Материалы Всесоюзной конференции по болезням животных в промышленном животноводстве. Воронеж. - 1986. - ч 1. - С. 21.
6. Литвиненко В.М. Природна резистентність телят м'ясних порід //Вісник аграрної науки. - 1999.-N1. - С 75-76.
7. Наукові та методичні основи розміщення й використання племінних ресурсів у скотарстві/ Карасик Ю.М., Буркат В.П., Зубець М.В., та інші // Науково-виробничий бюлетень. «Селекція». - 1995. - С 5-18.
8. Плященко СИ. Повышение естественной резистентности организма животных - основа профилактики болезней // Ветеринария. - 1991. №6.- С. 50.
9. Полупан Ю.П., Герасимчук А.В. Общая иммунологическая реактивность и ее связь с интенсивностью роста бычков черно-пестрой породы и помесных от скрещивания с голштинской породой // Сельскохозяйственная биология. - 1995. - №6.- С. 12-11.
10. Томко Ю.М. Вплив способу вирощування телиць на резистентність та відтворювальну функцію організму: Автореф. дис. канд. біол. наук. - Львів, 1993. - С 17.
11. К итогам пересадок эмбрионов мясных пород скота из США в хозяйствах Украины/ Воленко И.С., Мадисон В.В., Мадисон Л.В., Зубець М.В., Буркат В.П. // Вісник аграрної науки. - 1995. - №8. - С. 62-73.

Lytvyn V.P., DVM,
Polishchuk V.V., Cand. Sc. (Vet.),
Lytvynenko V.M., Cand. Sc. (Vet.),

National Agrarian University, Kyiv

Tomko Yu.M., Cand. Sc. (Biology)

Institute of Epizootology, Rivne