Сказ потребує особливої уваги фахівців ветеринарної й медичної науки, оскільки, в багатьох областях України займає чільне місце в інфекційній патології. Щорічні спалахи хвороби не припиняються як серед диких м'ясоїдних, так і серед сільськогосподарських та домашніх тварин, особливо кішок та собак. У підсумку це зумовлює складну епізоотологічну й епідемічну ситуації та необхідність проведення комплексних заходів боротьби, включаючи і пероральну імунізацію диких тварин в епізоотичних природних вогнищах.

На сьогодні в Україні, незважаючи на відомі досягнення в профілактиці особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин (сибірка, туберкульоз, лейкози, бруцельоз, чума й ін.), спалахи сказу не припиняються серед диких м'ясоїдних, кішок та собак, великої й дрібної рогатої худоби. Разом з тим, це зумовлює захворюваність людей і потребує координованих зусиль ветеринарних, медичних і інших фахівців зацікавлених у вирішенні проблеми сказу.

В даному повідомленні нами представлено результати узагальнених досліджень ряду авторів [2,4,5,6,7], власні епізоотологічні спостереження й аналіз ситуації про поширення сказу в Україні, з'ясування проблем профілактики й оцінки особливостей боротьби з хворобою. При вивченні епізоотичної ситуації по сказу було використано статистичні матеріали звітності державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України (1994-2001 р.р.), матеріали й результати досліджень Центральної та обласних державних лабораторій ветеринарної медицини України. Напруженість епізоотичної ситуації й ефективність заходів визначалась за результатами досліджень у природних та антропоургічних вогнищах.

Сказ, як надзвичайно небезпечне зооантропонозне інфекційне захворювання, за останні два десятиліття в Україні набув значного поширення серед диких тварин і, головним чином, серед лисиць. Хворіють ним тварини усіх видів. Сприйнятлива до хвороби й людина. В останні роки ця проблема значно ускладнилася в зв'язку із підвищенням ролі домашніх тварин у поширенні хвороби.

Відомо, що епізоотичну ситуацію щодо сказу в природі визначає родина собачих: вовки, лисиці, єнотовидні собаки й ін. Однак їхня роль у формуванні епізоотичних вогнищ цієї інфекції визначається багатьма біологічними, економічними й природнокліматичними особливостями, а також проведенням систематичних заходів щодо профілактики й боротьби зі сказом [1,3,5,7,8].

Згідно історичних описів й статистичних даних розвиток та поширення сказу серед тварин в Україні характеризувався трьома періодами. В повоєнні роки (1946-1955) – період “домашнього” сказу. У населених пунктах й містах, захворювання мало значне поширення серед собак. Епізоотичні вогнища носили антропоургічний характер. Провідна роль, у їх формуванні, належала вовкам і собакам, чисельність яких, на той час, значно зросла і тварини, у пошуках їжі, безперешкодно пересувалися на значні відстані. За 1951-1953 роки захворіло 5098 собак, та занедужало й вмерло від сказу 267 чоловік.

Для другого періоду (1956-1964 р.р.) характерно різке зниження захворюваності сказом собак і лише спорадичні випадки серед диких тварин. Зниження напруженості епізоотичної ситуації було досягнуто завдяки масовим відстрілам вовків, бродячих собак і запровадженню вакцинації домашніх тварин. Однак, в цей період, на зміну “домашнього“ сказу, почали формуватися локальні природні вогнища хвороби. На обмеженій території виникли самостійні природні вогнища сказу – як результат передачі рабічного вірусу від вовків, собак у нову екологічну нішу – популяцію лисиць.

Третій період (1965-1980 р.р.) став початком поширення сказу “лисячого” типу. У 1980 році кількість хворих тварин у порівнянні із 1965 роком зросла у 115 разів [7]. Співвідношення диких тварин до загальної кількості зареєстрованих випадків сказу з 1960 по 1976 роки зросло до 42 %. За даними Гришок Л.П. (1978), – 85,3 % від загального числа захворілих сказом диких тварин припадало на лисиць. Всього в циркуляції рабічного вірусу приймало участь 26 видів тварин, у тому числі й диких: лисиця, єнотовидна собака, куниця, барсук, рись, вовк, песець, тхір, козуля, дикий кабан, кінь Пржевальського. У 1970-1974 роках дикі тварини були джерелом сказу уже в 93,5 % випадків, а собаки – у 6,5 %.

В різних природно-географічних зонах України перший підйом захворюваності сказом серед диких тварин припадає на різні місяці. Так, у зонах Полісся, Лісостепу й Степу – на лютий-квітень, а в передгірних і гірських районах – на квітень-травень місяць. Другий підйом сказу серед диких тварин у зоні Полісся спостерігається в жовтні, у Лісостепу – грудні і зоні Степу – у жовтні-грудні місяці.

Сезонність в захворюваності сказом сільськогосподарських тварин не проглядається, оскільки, майже все залежить від контакту тварини з джерелом збудника інфекції. Частіш це буває в літній та осінньо-зимовий періоди року.

В останні десятиліття активними носіями й резервуаром вірусу сказу на території України стають єноти, кажани, байбаки, хом'яки, польові миші, ондатри, білки, дикі свині, тхори. Найбільш небезпечним резервуаром вірусу сказу в природі є мишовидні гризуни, кількість яких в останні роки зростає майже в геометричній прогресії. Зростання чисельності мишовидних гризунів сприяє швидкому збільшенню популяції лисиць, на долю яких, на сьогодні припадає близько 70 % від загальної кількості хижаків. Червона лисиця залишається основним джерелом і фактором поширення рабдовірусної інфекції як в Україні, так і в більшості Європейських країн.

Цей вид тварини надзвичайно пластичний і найбільш пристосований до різних умов існування, урбанізації й зміни ландшафту. Найбільша чисельність і щільність популяції лисиць реєструється в Лісостеповій і степовій зонах. Період гону в них настає в лютому-березні місяці і продовжується 3–4 тижні. В акті розмноження бере участь до 80 % лисиць з популяції. При цьому одну самку супроводжує 6-8 самців, боротьба яких нерідко сприяє передачі й постійній циркуляції в епізоотичних вогнищах високопатогенних штамів вірусу. Вони часто контактують з іншими м'ясоїдними – єнотовидними й бродячими собаками, борсуками й кішками. Нерідкість змішані поселення диких хижаків і бродячих тварин, де завдяки різній біології, фізіологічним особливостям, видовій чутливості формуються найбільш сприятливі умови для виникнення і підтримки природного вогнища полігостального типу.

Необхідно враховувати, що за сприятливих умов через 50 днів лисиця народить від 3 до 13 лисенят, які через 20 днів стануть зрячими, а у віці 3-3,5 місяців почнуть виходити з нори. Виводок розпадеться у серпні-вересні місяці. Заслуговують на увагу й результати обстеження місць поселення лисиць. Встановлено, що до 82 % лисячих нір у лісостеповій зоні України розташовані в радіусі до 2 км від населених пунктів.

Рис. 1. Поширення сказу в областях України (2001).

Епізоотичні вогнища реєструються в усіх природно-географічних зонах країни. Найбільш неблагополучними є Чернігівська, Луганська, Сумська, Полтавська та Харківська області (рис. 1).

Збільшення чисельності епізоотичних вогнищ у зонах Полісся й Лісостепу, що спостерігається за останні три роки, ще раз підтверджує загальну закономірність поширення й тривалого збереження нейротропного вірусу родини рабдовірусів серед сприйнятливих тварин в епізоотичних вогнищах.

Досить небезпечною є епізоотична ситуація по сказу, що склалася в останні чотири роки (1998-2002). Кількість неблагополучних пунктів та кількість захворілих і загиблих у них тварин у 2001 році в порівнянні з 1998 роком подвоїлась (рис. 2). Тому боротьба зі сказом була і залишається надзвичайно важливою проблемою, як для гуманної, так і ветеринарної медицини.

Упродовж 2000 року в країні проведено 7947 лабораторних досліджень патологічного матеріалу на сказ, у яких виявлено 1502 позитивні проби, що склало 18,9 % від досліджених. Особлива увага приділялась дослідженню здичавілих тварин, собак, кішок, від яких і отримано 1179 позитивних результатів.

Аналізуючи співвідношення видів тварин в етіології сказу (рис. 3) слід зазначити, що по кількості неблагополучних по сказу пунктів і загибелі тварин перше місце належить лисицям, на другому місці кішки, на третьому собаки і на четвертому – велика рогата худоба.

Таблиця 1. Кількість неблагополучних пунктів і захворілих сказом тварин в Україні (1994-2001 роки)

Області	Роки
	1994		1995		1996		1997		1998		1999		2000		2001		Всього по областях
	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.	н/п	хв.
АР Крим	29	42	19	27	12	13	19	23	23	25	16	18	21	26	13	13	152	187
Вінницька	12	14	4	5	8	8	6	6	11	12	45	45	92	123	24	24	202	237
Волинська	4	4	3	3	2	3	3	4	1	1	2	2	4	4	7	8	26	29
Дніпропетровська	3	3	4	4	1	1	1	1	7	7	5	7	14	16	50	53	85	92
Донецька	11	169	7	8	3	3	12	12	24	27	20	23	32	35	42	47	151	324
Житомирська	3	3	5	5	4	4	3	3	7	7	21	29	46	47	62	69	151	167
Закарпатська	2	2	4	4	2	2	6	6	4	5	4	5	7	9	4	6	33	39
Запорізька	14	26	10	23	6	7	7	7	27	27	12	12	51	55	33	42	160	199
Івано-Франківська	2	2	1	1	6	6	7	7	3	3	3	3	5	5	6	6	33	33
Київська	4	11	2	2	1	1	12	13	16	17	18	18	25	25	17	19	95	106
Кіровоградська	3	5	15	15	8	8	14	14	13	13	7	7	25	28	52	52	137	142
Луганська	42	53	72	102	91	131	123	158	98	117	62	76	113	180	139	222	740	1039
Львівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	6	7	10	11	16	18
Миколаївська	11	11	7	8	6	6	1	1	4	4	6	7	1	1	5	6	41	44
Одеська	7	7	12	15	20	26	24	24	30	34	38	40	37	42	47	52	215	240
Полтавська	15	16	24	28	25	70	55	60	107	149	206	306	140	188	137	180	709	997
Рівненська	1	1	0	0	0	0	1	1	0	0	2	2	9	14	16	15	29	33
Сумська	22	22	17	17	31	31	29	29	61	89	80	100	196	207	169	172	605	667
Тернопільська	0	0	1	1	0	0	0	0	1	1	0	0	3	3	15	18	20	23
Харківська	3	3	5	5	10	12	40	45	111	118	77	86	130	138	146	170	522	577
Херсонська	50	90	43	58	41	60	21	31	25	27	19	29	47	49	23	24	269	368
Хмельницька	2	2	2	2	4	4	8	8	2	2	21	21	66	70	62	62	167	171
Черкаська	3	3	8	9	7	7	11	11	42	47	56	59	73	89	55	75	255	300
Чернівецька	2	2	2	2	4	4	11	11	7	7	4	4	4	4	5	5	39	39
Чернігівська	12	12	7	7	6	6	7	7	23	27	81	98	163	215	200	257	499	629
Всього	257	503	274	351	298	413	421	482	647	766	805	997	1310	1580	1339	1608	5351	6700

За результатами лабораторних досліджень у 2001 році сказ зареєстровано у 522 лисиць, 355 кішок і 180 собак.

Останнім часом, досить різко зросла епізоотологічна роль кішок у захворюванні на сказ тварин і людей. Це пояснюється відсутністю у них імунітету, спільними для інших хижаків місцями полювання, схильністю до бродяжництва та зростанням чисельності бродячих тварин. Відзначається пряма залежність між захворюваністю у лисиць і бродячих кішок. Заражаючись від лисиць у природних вогнищах, кішки стають активними постачальниками вірулентних штамів вірусу сказу у населені пункти і на тваринницькі ферми. Прикладом можуть бути приміські райони навколо Києва, Севастополя й інших міст України.

Почастішали випадки нападу бродячих та домашніх собак і кішок на людей, що призвело до погіршення епідемічної ситуації. Так, лише в 2001 році внаслідок інфікування вірусом сказу загинуло 5 чоловік, серед яких троє заразилися внаслідок укусів нанесених хворими на сказ кішками.

В Україні за останні 5 років у медичні заклади через укуси тварин звернулося понад 100 тисяч чоловік. Щорічно близько 23 тисяч людей одержують направлення на антирабічні щеплення.

Однак, антропоургічний характер сказу перетворюється у феномен міського не лише через можливість тривалого збереження вірусу в популяції собак, кішок і інших домашніх тварин. Основною причиною поширення сказу в містах і населених пунктах є погіршення роботи комунальних служб по боротьбі з бродячими тваринами та недостатнє бюджетне фінансування запобіжних заходів, що призводить до зниження обсягів вакцинації тварин. Актуальним на сьогодні залишається й питання регулювання чисельності популяції лисиць в Україні та їх оральна імунізація в природних вогнищах.

Для проведення специфічної профілактики й боротьби зі сказом в Україні на Сумській та Херсонській біофабриках виготовляють вакцини:

• вірусвакцина антирабічна, інактивована, суха культуральна зі штаму “Щолково-51К” для імунізації собак, кішок, кіз, овець, великої рогатої худоби, коней та свиней;
• вірусвакцина антирабічна суха культуральна інактивована зі штаму “Внуково-32” для імунізації собак і кішок;
• рабивак – вакцина інактивована суха для профілактики й вимушеної імунізації собак, кішок та високоцінних сільськогосподарських тварин.

Таблиця 2. Схема вакцинації тварин проти сказу

Вакцина	Вид тварин	Термін вакцинації
		До 3 міс.	3 міс.	6 міс.	Через
					1 рік	2 роки	3 роки
Внуково-32	Собаки, кішки		Х		Х
Щолково-51К	Собаки, кішки, велика рогата худоба, коні, свині			Х		Х
Рабівак-Ф	Собаки, кішки, велика рогата худоба, коні, свині		Х повт. через 7 діб	Х		Х
Нобівак Рабієс	Собаки, кішки	Х	Х або	Х			Х
			Х				Х
	Велика рогата худоба, коні			Х		Х
Нобівак РЛ	Собаки	Х	Х				Х
			Х				Х
Гексадог	Собаки		Х		Х
Квадрікет	Кішки		Х		Х
Лісцелін	Собаки, кішки, лиси, норки	Х	Х		Х
			Х		Х
	Велика рогата худоба, вівці, кози, свині	Х	Х		Х
			Х		Х
Рабіфокс	Лиси	Весна-осінь

Використання вітчизняних і закордонних активних біопрепаратів є одним із важливих гарантів забезпечення благополуччя країни по сказу. Особливої уваги заслуговує оральна імунізація диких м'ясоїдних у зонах стаціонарного неблагополуччя. Виробничі досліди означеного методу застосування вакцин підтвердили, що для забезпечення надійного благополуччя в епізоотичних природних і стаціонарних вогнищах широкомасштабні компанії по оральній вакцинації тварин необхідно проводити не менше, як на протязі 3-4 років.

Приймаючи до уваги загальнодержавне значення проблеми сказу і досить складну епізоотичну й епідеміологічну ситуації, фахівцями Державного департаменту ветеринарної медицини України разом з науковцями розроблена і затверджена наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини і Головним державним санітарним лікарем України “Комплексна програма основних заходів профілактики й боротьби зі сказом на 2000 – 2010 роки”.

Підсумовуючи означене слід зауважити:

1. Сказ в Україні набув широкого розповсюдження в Чернігівській, Луганській, Сумській, Харківській, Полтавській та іншій областях. На цих територіях мають місце природні стаціонарні антропоургічні й змішані природно-антропоургічні вогнища із самостійною циркуляцією вірусу в популяціях диких м'ясоїдних тварин і в першу чергу серед лисиць.
   Природним резервуаром інфекції виступають мишовидні гризуни, кількість яких зростає із-за відсутності цілеспрямованих заходів протидії.
2. Характерною ознакою сказу в останні роки є поява та тенденція до збільшення епізоотичних вогнищ антропоургічного типу з переростанням у “міський” сказ і циркуляцією вірусу у бродячих кішок і собак. Передача збудника при цьому найчастіше відбувається по типу лисиця кішка чи собака сільськогосподарська тварина чи людина.
3. Особливо небезпечні вогнища сказу формуються на територіях, де контакти між дикими й домашніми тваринами залишаються найбільш тісними.
4. В умовах нинішньої епізоотичної ситуації, коли домінує природній “лисячий” сказ, ризик захворюваності сільськогосподарських тварин значно зріс. Змінилася не лише видова структура тварин, що хворіють на сказ, але і підвищився рівень захворюваності й загибелі цих тварин.
5. Змінити епізоотичну ситуацію по сказу в країні можливо шляхом інтенсивного впровадження орального методу вакцинації лисиць, бродячих кішок і собак, а в стаціонарно неблагополучних епізоотичних вогнищах – і сільськогосподарських тварин.

Список літератури

1. Авилов В.М., Седов В.А. Актуальные проблемы профилактики особо опасных инфекции животных. - М.: Урожай, 1994. - 86 с.
2. Бусол В.А., Горжеев В.М., Роговский А.С. Эпизоотическая ситуация по бешенству животных в странах Европы // Научный вестник НАУ. - К., 2001. - Вып. 42. - С. 152 - 157.
3. Ведерников В.А., Седов В.А., Ивановский Е.В. Бешенство животных М.: Колос, 1974. - 112 с.
4. Игнатов М., Ковалевский А., Пясик А., Ткачева О. Эпизоотическое состояние и организация мер борьбы с бешенством в Луганской области // Ветеринарная медицина Украины. - 2000. - № 6. - С. 13-14.
5. Ковалев Н.А., Усеня М.М. Эпизоотологическая ситуация и профилактика бешенства у животных в республике Беларусь / Ветеринарная наука - производству: Сб. научн. трудов - Минск, 1966. - Вып. 32. - С. 9-15.
6. Косенко М.В., Горжеев В.М., Авдосьева И.О. и др. Актуальные вопросы профилактики бешенства // Ветеринарная медицина Украины. - 2000. - № 6. - С. 13-14.
7. Павленко Н., Троценко З. Некоторые аспекты эпизоотологии бешенства в Украине // Ветеринарная медицина Украины. - 2000. - № 2. - С. 18-19.
8. Таршис М.Г., Ковалев М.А., Кузнецов П.П. Бешенство животных Минск, “Урожай”. - 1990. - 174 с.