В.В. НЕДОСЄКОВ, доктор ветеринарних наук, професор НУБІП

В.В. ПОЛІЩУК, кандидат ветеринарних наук, доцент НУБІП

І. ЧУРА, лікар ветеринарної медицини, ТОВ «Флеш-Р»

МЕТА ДОСЛІДЖЕНЬ - аналіз стану утилізації трупів тварин в Україні та характеристика сучасних методів утилізації відходів тваринного походження.

На території СРСР метод захоронення загиблих тварин в худобо-могильниках активно використовувався до 70-х років XX ст. І тому нині в Україні практично у кожному населеному пункті є не менше одного худобо-могильника. Землі, на яких розташовано такі поховання, практично на десятиліття викреслені з переліку придатних до використання.

Внаслідок повені 2008 р. у Західній Україні було підтоплено 300 місць масового захоронення тварин. А всього у зоні стихійного лиха їх було 2601 (як діючих, так і не діючих), а саме: у Вінницькій області - 512, Закарпатській - 134, Івано-Франківській - 365, Львівській - 883, Тернопільській - 415, Чернівецькій - 292 [1]. В результаті їх підтоплення виникла загроза потрапляння збудників небезпечних захворювань на поверхню ґрунту і зараження великої території густонаселеного регіону.

Розширення території міст і дачних містечок, будівництво і збільшення кількості споруд сільськогосподарського призначення призводить до того, що часом худобо-могильники опиняються у зонах забудівлі, місцях відпочинку тощо. В ґрунтах деяких таких поховань було виявлено високо-вірулентні штами В. anthracis або їх різновид В. cereus [2, 3]. Ігнорування органами місцевої влади та забудовниками нормативних актів у галузі ветеринарної медицини й охорони здоров'я створює умови для поширення збудників небезпечних захворювань на значних територіях.

Проблема утилізації біологічних відходів стала досить актуальною наприкінці XX ст., коли виробництво тваринницької продукції у промислових масштабах досягло піка, а кількість відходів набула загрозливих масштабів. Так, у разі виникнення інфекційного захворювання (ящур, пташиний грип, хвороба Ньюкасла, чума свиней тощо) кількість загиблих тварин чи птахів сягає десятків і сотень тисяч голів через величезну їх концентрацію на обмеженій площі.

Останній великий спалах ящуру у Великобританії почався в 2001 р. із захворювання свиней, тривав рік і коштував економіці країни 16 млрд. доларів. Тоді знищили майже 10 млн. голів худоби, що завдало великих збитків м'ясо-молочному виробництву. Тайвань, 1997 р. - загинуло і було знищено більше 4 млн. свиней. Загальні збитки становили близько 10 млрд. доларів. Спалах ящуру в Московській області в 1995 р. призвів до втрат у розмірі 3,2 млн. доларів [4].

Основні продуценти біологічних відходів - здебільшого підприємства АПК, м'ясопереробної промисловості, житлово-комунального господарства, зоопарки, розплідники, віварії науково-дослідних установ тощо. Доведено, що у трупах і відходах тваринного походження збудники багатьох захворювань можуть зберігатися тривалий час. Наприклад, збудник туберкульозу - 17 міс., пастерельозу - до 4 міс., бешихи свиней - 9 міс. тощо [5]. Тому пошук ефективних, біологічно безпечних методів знешкодження відходів тваринного походження постає практично перед усіма країнами світу й є одним з найактуальніших у галузі біологічної безпеки [6].

Сьогодні у світовій практиці для знешкодження та утилізації біологічних відходів використовують біологічний, термохімічний і фізичний (термічний) методи.

Біологічний метод базується на здатності мікроорганізмів у процесі своєї життєдіяльності розкладати та/ або поглинати органічні відходи. Цей метод - в основі функціонування худобо-могильників та біотермічних ям.

Худобо-могильник - ділянка землі для закопування трупів тварин, небезпечних у санітарному відношенні.

Мертвих тварин закопували на глибину не менше 2 м. Дно ями і труп у ній засипали хлорним вапном завтовшки 1-2 см. Землю, на якій лежала мертва тварина, скидали в яму, загортали її й

згори робили насип заввишки 0,5 м. Площу, відведену під худобо-могильник, обкопували канавою завглибшки 1,4 м і обваловували висотою в 1 м, щоб з його території не стікали дощові та талі води. Обгороджували міцним парканом, аби на територію худобо-могильника не могли потрапити тварини. Для в'їзду на худобо-могильник через канаву робився місток, а в огорожі - ворота, які замикалися [7,9].

У худобо-могильниках біологічні відходи розкладаються природним шляхом упродовж тривалого часу за температури навколишнього середовища. В таких умовах збудники небезпечних спорових інфекцій зберігають свою патогенність протягом десятиліть. Наприклад, тільки в південному регіоні України на 01.06.05 р. нараховувалось 1012 стаціонарно неблагополучних щодо сибірки пунктів, з яких в Одеській області - 406, у Миколаївській - 348 та в Херсонській - 258 [8].

Біотермічна яма (яма Беккарі, пирятинська яма, чеська яма) - споруда для знищення трупів тварин. Будувалася за типовим проектом з волого- і термостійкого матеріалу і закривалася кришкою з отвором для притоку повітря. Глибина колодязя - 10 м, діаметр - 3 м. Через 20 діб після завантаження трупами температура в камері зростає до 65°С внаслідок розмноження термофільної мікрофлори. Процес розпаду трупів закінчується через 35-40 діб з утворенням однорідного без запаху компосту, придатного до використання як добрива.

Біотермічні ями мають значну перевагу перед худобо-могильниками, оскільки в процесі знезараження трупів забезпечують загибель більшості збудників інфекційних хвороб.

Недоліки біологічного методу утилізації:

• санітарно-захисна зона від території худобо-могильника та біотермічної ями до житлових і громадських будівель (населених пунктів), зон відпочинку й інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей, повинна бути на відстані не менше кілометра [9];
• існуючі біотермічні ями при промисловому вирощуванні та переробці тваринницької продукції не в змозі задовольнити потреб великих с.-г. підприємств;
• постійне вторинне забруднення атмосферного повітря продуктами розпаду органічних сполук - сірководнем та аміаком, а часто-густо й екологічне забруднення навколишніх територій і ґрунтових вод через руйнування матеріалів, з яких побудовані біотермічні ями.

Термохімічний метод знешкодження біологічних відходів полягає в їх нейтралізації за допомогою хімічних реагентів і високої температури.

У 1941 p. М. Маркушев розробив термохімічний метод утилізації трупів тварин, який базувався на деструкції органічних тканин під дією їдких лугів (NaOH, КОН). Для підігріву використовувалися дрова, яких на утилізацію одного трупа витрачали 0,1-0,2 м³. Повідомлялося, що цим методом досягалося цілковите знищення спорової мікрофлори. Однак він не прижився на практиці через використання досить агресивних хімічних сполук і дорогих паливних матеріалів [10].

У США на початку 80-х років минулого століття згаданий метод отримав назву лужного або ферментативного гідролізу. Він дозволяє розкладати тканини тварин і мікроорганізмів з отриманням нейтрального знезараженого водного розчину із сильним аміачним запахом.

Гідролізатор - герметичний реактор із нержавіючої сталі, забезпечений паровою сорочкою. Каталізатор оснащений кошиком для кісткових залишків і кришкою, що відкидається. Після завантаження відходів у реактор, що герметично закривається, додають розрахункову кількість лугу (залежно від об'єму відходів) і воду. Вміст нагрівають (зазвичай до 110-127°С або до 150°С) при постійному перемішуванні і робочому тиску до 4,8 бар. Залежно від кількості лугу і температури процес гідролізу триває від трьох до шести годин. Після завершення процесу залишки зливають у загальну каналізацію [11].

Технології хімічної переробки відходів мають такі переваги:

• вони автоматизовані й прості у застосуванні;
• рідинні залишки можна зливати в каналізацію;
• не утворюються продукти згоряння;
• якщо технологічний процес включає подрібнення відходів, то після переробки їх не можна візуально розрізнити.

• існує побоювання, що у стоках потужних систем переробки відходів, які використовують хлор або гіпохлорит, можуть міститись токсичні побічні продукти;
• існує потенційна проблема хімічної безпеки, пов'язана з речовинами, що застосовуються в процесі гідролізу;
• якщо відходи містять небезпечні хімічні речовини, то останні можуть потрапляти в атмосферу і в стоки або залишатися в масі відходів, призводячи до подальшого забруднення територій. Крім того, вони здатні вступати в реакцію з дезінфектантами й утворювати інші токсичні або нетоксичні з'єднання;
• робота подрібнювачів чи інших механізмів для подрібнення відходів може супроводжуватись високим рівнем шуму;
• біля установок для хімічної переробки відходів може відчуватися неприємний запах;
• витрати становлять 130-1100 доларів США.

Ветеринарно-санітарний завод (ВСЗ) - підприємство із знезараження і переробки трупів тварин та відходів тваринництва з подальшим використанням отриманих продуктів для кормових і технічних цілей.

ВСЗ переробляють біологічні відходи на м'ясо-кісткове, кісткове, м'ясне, пір'яне борошно та інші білкові кормові добавки методом прогрівання та стерилізації водяною парою у вакуум- горизонтальних котлах (деструкторах) за максимальної температури 130°С. При тиску 3-4 атмосфери тривалість переробки становить 2,5-5 год.

Перевагою цього методу утилізації у свій час було покращення культури ведення господарської діяльності та економічні чинники самих підприємств.

ВСЗ в СРСР почали масово будуватись у 70-х роках XX ст. В Україні у 1971 р. були введені в експлуатацію два заводи: Баришівський (Київщина) та Лозовський (Харківщина). Перші ветсанзаводи були оснащені виключно імпортним обладнанням [12].

За даними української господарської асоціації «Укрветсанзавод», сьогодні у нашій державі функціонує 24 ветеринарно-санітарні заводи.

У Дніпропетровській, Закарпатській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Чернівецькій областях та АР Крим ветсанзаводи взагалі не працюють. У цих регіонах відходи тваринного походження у виробничих умовах практично не утилізуються. Через 90% амортизаційну зношеність обладнання більшість ВСЗ працюють не на повну потужність.

Головною причиною забруднення довкілля навколо ВСЗ є парогазові викиди, що неминучі при використанні парових котелень (як джерела енергії) та води (як теплоносія). Періодичне вирівнювання тиску в деструкторі супроводжується викидом в атмосферу перегрітої пари із вмістом аміаку, сірководню, меркаптану, оксиду азоту, чадного газу і ще половини елементів таблиці Менделєєва. їхній запах, особливо у літній період, можна відчувати на значній відстані від ВСЗ. Окрім того, трупи тварин на підприємстві зберігаються, як правило, на відкритому повітрі, до майданчиків з накопиченими біологічними відходами мають доступ мишоподібні гризуни та птахи.

Поява пріонних інфекцій поставила під сумнів доцільність використання кінцевого продукту ВСЗ у годівлі тварин, а відповідно - і рентабельність цих підприємств. Приміром, у Європейському Союзі м'ясо-кісткове борошно традиційно використовувалося як харчова добавка для тварин, що нині заборонено [13].

Спалювання - найбільш перевірений і поширений спосіб утилізації відходів у світі. Його проводять у земляних траншеях (ямах) або спеціальних печах до утворення негорючого неорганічного залишку.

У земляній траншеї (ямі) спалювання з використанням дров, гумових відходів чи інших твердих горючих матеріалів здійснюється у виняткових випадках в разі масової загибелі тварин і неможливості їх транспортування для утилізації на ВСЗ або знезараження в біотермічній ямі [9]. Викопують два хрестоподібно розташовані рови завдовжки 2,6 м, завширшки 0,6 м і завглибшки 0,5 м. В один кладуть шар соломи, сухі дрова, другий лишають вільним (для створення протягів). Труп розміщують уздовж першого рову. Коли дрова розгоряться, у туші роблять отвори для виходу газів. На спалення трупа коня або корови потрібно 6-7 годин,2-3 м³ сухих дров і 10 л солярки [14]. Попіл та інші неорганічні рештки, що залишились, закопують у тій же ямі, де проводилося спалювання.

Недоліки - забруднення повітря токсичними продуктами горіння, експлуатаційні труднощі та висока вартість процесу спалювання. Цей метод також не виключає можливості забруднення ґрунту патогенною мікрофлорою [15].

Спеціальні печі (інсинератори) - це високотехнологічне, малогабаритне і економне сучасне обладнання, що працює на дизельному паливі, зрідженому чи природному газі. Інсинератори можуть бути як мобільні, так і стаціонарні. Можливість разового завантаження - від 100 до 1200 кг, утилізація - від 32 до 500 кг відходів за годину, що дозволяє встановлювати апарат як у невеликих господарствах, так і на великих тваринницьких та птахівничих комплексах. Робоча температура всередині основної камери згорання - від 950 до 1300°С, що дає можливість знищувати будь-які органічні рештки. Додаткова камера згорання випалює утворений внаслідок горіння дим і робить викиди екологічно чистими та безпечними.

Переваги обладнання такі:

• відходи знищуються безпосередньо на місці їх утворення за короткий проміжок часу;
• побічними продуктами спалювання в основному є вода, вуглекислий газ і до 5% стерильного сухого залишку у вигляді солей трикальційфосфату;
• при згоранні відсутній дим та запах;
• економічність;
• енергія, що виробляється у процесі згорання, може бути цінним побічним продуктом і в подальшому використовуватись.

Цей метод дозволить підприємствам покращити епізоотичний та санітарний стан всього регіону, оскільки небезпечні відходи не транспортуються за межі підприємства, а утилізуються на місці утворення.

1. Інформація на розпорядження №77 від 15.04.09 р. щодо проведення перевірок стану худобо-могильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин. Державний комітет ветеринарної медицини України.
2. Соркин Ю.И., Сафонова А.Д. Некоторые вопросы строительства в связи с проблемой сибирской язвы II Вопросы эффективности противосибиреязвенных мероприятий. - М„ 1974.-С. 166-169.
3. Циркулярное письмо Главного управления ветеринарии МСХ СССР от 5.01.77 г. №120-1 «О порядке проведения изыскательных работ в местах захоронения сибиреязвенных трупов животных».
4. А. Рахманов // Животноводство России. - 2001,-№6. С. 40.
5. Попов А.А. Основы ветеринарной санитарии.-К.: Колос, 1969.-С. 223-231.
6. Указ Президента України «Про біологічну безпеку України» №220/2009 від 06.04.09 p.
7. Ветеринарно-санитарные правила при утилизации, уборке и уничтожении трупов животных и отходов, получаемых при пере­работке сырых животных продуктов, утверж­денные МСХ СССР 6.04.51 г.
8. Іовенко А.В. Особливості епізоотичного про­цесу сибірки у південному регіоні України: автореф. дис.... канд. вет. наук, 2005.
9. Про затвердження Правил облаштування і утримання діючих (існуючих) худобо-могильників та біотермічних ям для захоронення трупів тварин у населених пунктах України: Наказ Держкомветмедицини України №232 від 27.10.08 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2009 р. за №85/16101.
10. Скоморохов А.Л. Профилактика и ликвидация заразных болезней животных. - Л.: Учпедгиз, 1951.- С. 23-25.
11. Thacker Н. Leon. National Agricultural Biosecurity Center Consortium USDAAPHIS Cooperative Agreement Project Carcass Disposal Working Group, August 2004.
12. Шихалеев Н.Ф. О промышленной утилизации трупов и боенских отходов // Ветеринария. - 1972. - №10. - С. 35-40.
13. Conference of the Parties of the Stockholm Convention on Persistent Organic Pollutants. (Приложение к Стокгольмской конвенции. Раздел VI. Уничтожение туш животных, декабрь, 2006).
14. Терентьев Ф.А., Зотов А.П., Постников В.А. Сравнительная оценка простейших методов сжигания заразных трупов. Ветеринария и зоогигиена II Советская ветеринария. - 1936. - №2-С. 25-28.
15. Ожогин Ф.М. Руководство по зоогигиене. - М.: Сельхозиздат, 1932. - С. 246.

В результате проведенного анализа установлено, что метод уничтожения отходов путем высокотемпературного сжигания в специальных печах (инсинераторах) является наиболее перспективным в решении проблемы утилизации трупов животных.

Этот метод позволит предприятиям улучшить эпизоотическое и санитарное состояние всего региона, в котором они находятся, по­скольку опасные отходы не транспортируются за границы предприятия, а утилизируются на месте их образования.

Analysis of the status and methods of disposal of animal carcasses in Ukraine. V.V. Nedosekov, V.V. Polishchuk, I. Chura.

The analysis found that the method of disposing of waste by high temperature incineration is the most promising in solving the problem of disposing of animal carcasses.

This method will allow enterprises to improve epizootic and sanitary condition of the region in which they are located. This is due to the fact that hazardous waste is not transported outside the country, and utilized in place of their education.