Подолання регіонів з різною епізоотичною ситуацією на шляху міграції, зростання числа контактів між тваринами в період гону та значна концентрація мігруючих птахів різних видів на обмеженій території збільшує ймовірність розповсюдження серед них збудників інфекційних та інвазійних хвороб і створює реальну загрозу подальшого занесення цих збудників в зону міграції. Наступною ланкою в цьому процесі є бездомні (бродячі) тварини, мишовидні гризуни та синантропні птахи, які постійно мешкають поруч з людиною, з тваринницькими приміщеннями та іншими об’єктами агропромислового комплексу і часто виступають в ролі посередника між дикими й домашніми тваринами й птахами. Аналіз форм та особливостей цих контактів з дикими тваринами й птахами, показує здебільшого їх тісний зв’язок з природними вогнищами небезпечних інфекцій.

Дослідженнями цього напряму епізоотології займається багато провідних лабораторій світу. Це і програми моніторингу епізоотичного стану; і вивчення ареалів поширення природно-вогнищевих інфекцій та інвазій; і розробка концепцій по формуванню буферних зон; і побудова систем оперативного управління та захисту і т. ін.

Особливої актуальності для України ці дослідження набувають у зв’язку з директивами Європейського союзу, щодо вигульного утримання сільськогосподарських тварин і птахів, при якому контактів із дикою фауною практично не уникнути. Тому, вже зараз, акценти ветеринарної науки й практики необхідно спрямовувати в сторону більш суворого ветеринарного контролю представників дикої фауни. Адже і на сьогоднішній день залишається невідомим ступінь поширення більшості небезпечних хвороб, притаманних сільськогосподарським тваринам та людям у представників теріо- та орнітофауни України.

Певні роботи в даному напрямку в Україні уже здійснюються, однак вони здебільшого є моніторинговими і поводяться вибірково, як правило в окремих регіонах держави та у відношенні лише певних представників дикої фауни, що практично унеможливлює здійснення достовірного аналізу, формування цілісної об'єктивної картини, а відповідно і реальної системи протидії.

Отже, актуальність означеного напрямку наукових досліджень є безсумнівною і потребує не лише комплексного підходу але й консолідації зусиль цілого ряду державних інституцій.