6.6. ЕПІЗООТИЧНИЙ ЛІМФАНГІТ

Епізоотичний лімфангіт (Lymphangitis epizootica) — хронічна хвороба однокопитних тварин, що характеризується гнійним запаленням лімфатичних судин шкіри й підшкірної клітковини та регіонарних лімфовузлів.
Історична довідка. Хворобу вперше описано наприкінці XIX ст. У середині минулого століття захворювання мало значне поширення на Балканах та в країнах Середньої Європи. Траплялася також хвороба і в колишньому Радянському Союзі. Нині хвороба у вигляді спорадичних випадків продовжує реєструватися в ряді країн Азії та Африки. Економічні збитки, яких завдає хвороба, визначаються значними втратами, пов’язаними з вимушеним забоєм інфікованих тварин, проведенням карантинно-ліквідаційних та профілактичних ветеринарно-санітарних заходів.
Збудник хвороби — гриб Histoplasma farciminosum (Crypto-coccus farcimmosus) — в організмі тварин трапляється тільки у формі криптококів. У міцелярній формі гриб знаходиться у зовнішньому середовищі. У мазках з гною виразок збудник хвороби має вигляд овальних клітин — криптококів розміром (3...4) (2,4...3,6) мкм, з чітко вираженою двоконтурною оболонкою та цитоплазматичними включеннями. Криптококи культивують на спеціальних живильних середовищах (агар Сабуро з кров’ю, кров’яний агар) в атмосфері, що містить 15 % СО₂. Гриб не патогенний для лабораторних тварин.
Епізоотологія хвороби. До збудника епізоотичного лімфангіту сприйнятливі однокопитні тварини — коні, мули, віслюки, лошаки. Захворювання частіше реєструється серед дорослих тварин. Джерелом збудника хвороби є хворі тварини, які виділяють величезну кількість криптококів разом з гноєм абсцесів та виразок. Факторами передавання збудника є контаміновані збудником предмети догляду за тваринами, гній, підстилка, сіно. Захворювання спостерігається впродовж усього року, однак частіше восени та взимку. Хвороба поширюється повільно, трапляється спорадично або у вигляді невеликих спалахів. Проте в разі незадовільних умов утримання та експлуатації коней хвороба може набувати швидкого поширення й злоякісного прояву. Летальність коливається в межах 10 – 50 %.
Патогенез хвороби залежить від ступеня резистентності організму тварини. Так, у резистентному організмі на місці проникнення збудника (холка, спина, голова, кінцівки) виникає специфічний запальний процес з ураженням лімфатичних судин та утворенням вузликів і гнійних фокусів завбільшки з просяне зерно чи горошину, які в подальшому розсмоктуються або інкапсулюються. У разі зниження резистентності організму збудник проникає в підшкірну клітковину, зумовлює виникнення численних нових гнійних фокусів розміром від лісового горіха до гусячого яйця. Після їх розкривання утворюються глибокі виразки, які, зливаючись, уражують значні ділянки шкіри, слизових оболонок дихальних шляхів, рота, статевих органів. Одночасно вражаються регіонарні лімфовузли, які збільшуються в розмірі, стають щільними й болісними, в них утворюються гнійні фокуси та нориці. Нерідко захворювання ускладнюється умовно-патогенною мікрофлорою. В разі проникнення криптококів у кров відбувається генералізація процесу, виникнення гнійних фокусів у внутрішніх органах, що зумовлює сепсис і швидку загибель тварини.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 3 міс. Перебіг хвороби — хронічний. Розрізняють дві форми хвороби — доброякісну та злоякісну. За доброякісної форми хвороби ураження мають вигляд дрібних плоских круглих вузликів, що виступають над поверхнею шкіри або в її товщі в ділянці холки, спини, шиї та голови, рідше — на слизових оболонках. Згодом вузлики перетворюються на гнійні фокуси, які розкриваються і оголюють поверхневі виразки, що швидко загоюються без утворення глибоких рубців. Підшкірні лімфатичні судини при цьому не уражуються.
За злоякісної форми хвороби ураження спостерігаються не лише в шкірі, а й у підшкірній клітковині, лімфатичних судинах та лімфатичних вузлах, по ходу яких утворюється велика кількість вузлів з наступним розвитком гнійних виразок. У захворілих тварин визначаються гарячка, пригніченість, порушення апетиту. Тривалість хвороби — 6 – 8 міс, іноді рік і більше. Нерідко хвороба ускладнюється гноєтворною мікрофлорою, яка зумовлює піємію або сепсис. Іноді на кінцівках спостерігається розростання сполучної тканини, так звана «слоновість», з утворенням багатьох виразок, що не загоюються. Злоякісна форма хвороби майже не піддається лікуванню і часто закінчується загибеллю тварини.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів по ходу уражених лімфатичних судин виявляють різного розміру сірувато-жовті вузли, гнійні фокуси та виразки. За злоякісної форми гнійні фокуси виявляються також у легенях, печінці, селезінці та нирках.
Діагноз установлюють на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби та результатів лабораторних досліджень, яка передбачає мікроскопічні й бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу з метою виділення та ідентифікації збудника хвороби. Для цього в лабораторію направляють проби гною, відібраного з нерозкритих гнійних фокусів та виразок.
Диференціальна діагностика. В порядку диференціальної діагностики потрібно виключити сап та псевдотуберкульоз.
Лікування не проводять. Хворих та підозрюваних щодо захворювання чи зараження тварин знищують і спалюють разом зі шкурою.
Імунітет. Після перехворювання коні набувають тривалого імунітету, однак специфічних засобів профілактики епізоотичного лім-фангіту не розроблено.
Профілактика та заходи боротьби. Запобігання появі епізоотичного лімфангіту на території України зводиться до постійного моніторингу епізоотичного стану тих держав і територій, звідки завозять коней, та профілактичного карантинування новоприбулих тварин.
У разі появи захворювання в господарстві запроваджують карантинні обмеження. Хворих і підозрюваних щодо захворювання коней знищують. Гній, підстилку та залишки кормів від них спалюють. Підозрюваних у зараженні коней, яких утримували в неблагополучному приміщенні, через кожні 5 діб клінічно обстежують. Стайні, конов’язі та загони, в яких утримували хворих і підозрюваних щодо захворювання коней, ретельно очищають і дезінфікують. Карантин з господарства знімають через 3 міс після знищення останнього хворого коня, проведення остаточного очищення та дезінфекції приміщень і стаєнь.

Запитання для самоконтролю: 1. Які види тварин можуть хворіти на епізоотичний лімфангіт коней? 2. Назвіть основні шляхи зараження збудником епізоотичного лімфангіту коней. 3. Наведіть основні методи діагностики епізоотичного лімфангіту коней. 4. Від яких захворювань потрібно диференціювати епізоотичний лімфангіт коней?