4.7. Африканська чума свиней

Африканська чума свиней (Pestis africana suum, АЧС, хвороба Монтгомері) — контагіозна вірусна геморагічна хвороба, яка перебігає гостро, підгостро, хронічно безсимптомно й характеризується лихоманкою, геморагічним діатезом, ціанозом шкіри, некродистрофічними змінами паренхіматозних органів і високою летальністю, що призводить до значних економічних збитків.
Поширення хвороби. Хвороба має значне поширення в Південній та Екваторіальній Африці і виявляє характер стаціонарності.
Економічні збитки, заподіювані АЧС, надзвичайно великі внаслідок майже 100%-ї загибелі захворілих тварин, вимушеного знищення всіх свиней в епізоотичному осередку й на загрозливій території, а також витрат на проведення тривалих карантинно-обмежувальних та ветеринарно-санітарних заходів.
Збудник хвороби — ДНК-геномний пантропний вірус з родини Iridoviridae. Віріони мають сферичну форму, діаметр 175 – 225 нм, містять понад 20 структурних білків. Вірус має 7 серотипів. Антигенну спорідненість із вірусом класичної (європейської) чуми свиней не встановлено. Репродукується виключно в макрофагах і у високих титрах міститься в еритроцитах крові свиней.
Вірус АЧС надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. В інфікованому гною зберігається до 3 міс, у ґрунті — 4 міс, влітку в інфікованих свинарниках — до 3 тижнів, у копчених м’ясопродуктах — 5 – 6 міс, у замороженому м’ясі — 1 – 3 роки. Інактивується 3%-м розчином фенолу, 5%-м розчином хлораміну чи хлорного вапна — через 4 год, 2%-м розчином їдкого натру — через 24 год.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах хворіють дикі африканські свині (бородавочники, річкова свиня, велика лісова свиня) та свійські свині незалежно від статі, породи й віку. У диких африканських свиней перебіг АЧС переважно латентний, а їх інфікованість установлюють лише біопробою на свійських свинях. Основним джерелом та резервуаром збудника АЧС у природі є дикі свині-вірусоносії, контакт з якими призводить до зараження свійських свиней. Крім цього, у стаціонарно неблагополучних щодо АЧС країнах резервуаром і переносником вірусу є аргасові кліщі з роду Ornithodoros, в організмі яких вірус може зберігатися впродовж багатьох років, передаючись нащадкам трансоваріально. З організму інфікованих свиней вірус АЧС виділяється з усіма секретами та екскретами — слиною, сечею, калом, спермою, виділеннями з очей та носової порожнини. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані вірусом об’єкти зовнішнього середовища — корми, вода, гній, підстилка, предмети догляду за тваринами, одяг обслуговуючого персоналу, транспорт та трупи загиблих від чуми свиней. Особливо небезпечними є інфіковані продукти забою, боєнські та кухонні відходи. Механічними переносниками збудника можуть бути птахи, гризуни, комахи. Зараження відбувається як при безпосередньому контакті здорових свиней з інфікованими, так і аліментарним та аерогенним шляхами, а також через ушкоджену шкіру й кон’юнктиву очей. Африканська чума свиней реєструється у вигляді руйнівних епізоотій, характеризується надзвичайно високою контагніозністю, поступовим, повільним розвитком епізоотичного процесу і майже 98 – 100%-ю захворюваністю й смертністю. Періодичність спалахів АЧС у стаціонарно неблагополучних осередках становить в Африці — 2 – 4, у Європі — 5 – 6 років.
Патогенез. Первинне репродукування вірусу відбувається в лімфоїдній тканині на місці проникнення (найчастіше в ділянці глотки), потім — у регіонарних лімфовузлах і лімфоїдних органах, уражаючи кістковий мозок та ендотелій судин. Розмноження вірусу спричинює гіперплазію лімфоїдних клітин, масовий каріорексис і загибель лімфоцитів та розвиток серозно-геморагічного лімфаденіту з інтенсивними крововиливами. Реплікація вірусу в селезінці та кістковому мозку зумовлює пригнічення гемопоезу, порушення кровообігу, лейкопенію, зміщення ядра нейтрофілів. Ураження ендотелію кровоносних і лімфатичних судин призводить до підвищення проникності їх стінок з наступним розвитком набряків, крововиливів, закупорювання, інфарктів та некрозів.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 22 доби. Хвороба залежно від ступеня прояву клінічних ознак та швидкості розвитку патологічного процесу може мати надгострий, гострий, підгострий, хронічний та латентний перебіг.
За надгострого перебігу, який трапляється рідко, захворілі тварини гинуть раптово (1 – 3 доби), без прояву характерних для цього захворювання клінічних ознак.
За гострого перебігу (основна форма) в розвитку хвороби розрізняють 4 періоди: перший — інкубаційний, другий — фебрильний (підвищення температури тіла), третій — прояв основних симптомів хвороби, четвертий — кома, гіпотермія, смерть. Інкубаційний період триває 5 – 9 діб. У наступні 3 доби відмічають високу температуру тіла — 41 – 42 °С, іноді підвищену збудливість, набухання повік та серозний кон’юнктивіт. На 4-ту добу фебрильного періоду з’являються характерні симптоми хвороби — ціаноз шкіри в ділянці вух, п’ятачка, підщелепового простору, підгруддя, черева, мошонки та кінцівках, геморагічний кон’юнктивіт, риніт із серозно-геморагічним виділенням, анорексія, блювання, запор або пронос, іноді з кровотечею, нервові явища, хитка хода, парези й паралічі тазових кінцівок. У більшості тварин розвивається запалення легень, що супроводжується важким диханням і кашлем. Супоросні свиноматки абортують. Період виражених клінічних симптомів триває 3 – 7 діб і закінчується незадовго до смерті тварини розвитком коми та зниженням температура тіла.
За підгострого перебігу, який реєструється переважно в молодняку і закінчується здебільшого летально, спостерігають аналогічні симптоми хвороби, однак вони менш виражені й розвиваються повільніше, ніж за гострого перебігу. У багатьох тварин реєструють виснаження та ускладнення, зумовлені вторинною бактеріальною мікрофлорою. Тривалість хвороби становить 15 – 25 діб.
Хронічний перебіг хвороби є продовженням гострого і підгострого, але може спостерігатись і як самостійна форма. Симптоми хвороби при цьому нехарактерні і виражені нечітко (переміжна пропасниця, задишка, кашель, прогресуюче схуднення, артрити, виразки на шкірі). Більшість хворих гине впродовж 30 – 90 діб.
Латентний перебіг спостерігається наприкінці епізоотії або в разі зараження тварин атенуйованими штамами вірусу. Клінічні ознаки хвороби при цьому відсутні, однак тварина стає вірусоносієм і є потенційно небезпечним джерелом збудника інфекції.
Патологоанатомічні зміни характеризуються проявом ознак геморагічного діатезу та ураження лімфоїдних органів. На розтині трупа виявляють численні крововиливи на слизових і серозних оболонках та в органах черевної й грудної порожнин. Особливо чітко вони виражені у дорослих свиней за гострого і надгострого перебігу хвороби. Шкіра в ділянці підгруддя, черева, внутрішньої поверхні стегон має червоний або багряно-фіолетовий колір, з ануса й носа виділяється кров’яниста рідина або кров. Кровоносні судини підшкірної клітковини, мозкових оболонок і речовини мозку, органів черевної порожнини і брижі переповнені кров’ю, яка не згортається на повітрі. У грудній, черевній та перикардіальній порожнинах — значні кількості ексудату, нерідко зі згустками фібрину. Вісцеральні лімфовузли збільшені, соковиті, в’ялі, темно-вишневого кольору і нагадують гематоми. Селезінка дуже збільшена в об’ємі (іноді в 6 разів), переповнена кров’ю, пульпа в’яла, розм’якшена, темно-червоного кольору. Легені набряклі, сіро-червоного забарвлення, з ознаками серозно-геморагічної пневмонії. На розрізі драглистий набряк міжчасточкової сполучної тканини й паренхіми. Нирки збільшені в об’ємі, повнокровні, вкриті численними крапчастими крововиливами. Жовчний міхур переповнений густою жовчю з домішками крові, стінки значно потовщені. Крапчасті чи смугасті крововиливи під епікардом та на ендокарді. Лімфовузли значно збільшені, переповнені кров’ю і нагадують гематоми чи згустки крові. Слизова травного каналу геморагічно запалена, з крововиливами. Драглистий набряк підслизової оболонки сліпої кишки.
За підгострого перебігу хвороби часто спостерігають серозно-фібринозний перикардит і численні крововиливи. За хронічного — некротичні ураження шкіри, гепатит. Відмічають також різке збільшення бронхіальних лімфатичних вузлів, ураження легень. За латентного перебігу хвороби спостерігають мармуровість портальних і бронхіальних лімфовузлів, осередкове ураження легень.
Діагноз ґрунтується на підставі даних епізоотологічного обстеження, клінічних ознак хвороби, результатів патологоанатомічного розтину, лабораторних досліджень, а також біопроби на підсвинках.
Лабораторна діагностика здійснюється в спеціально обладнаних вірусологічних відділах ветеринарних лабораторій або науково-дослідних установ. Відбір патологічного матеріалу для діагностичних досліджень проводить лікар ветеринарної медицини, закріплений за епізоотичним осередком, або лікар ветеринарної лабораторії. У лабораторії проводять індикацію вірусу АЧС в культурі клітин лейкоцитів свині за допомогою реакції гемадсорбції (РГАд) та реакції імунофлуоресценції (РІФ).
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення класичної чуми свиней, бешихи, пастерельозу, сальмонельозу.
Лікування заборонено. Хворих свиней забивають безкровним методом і спалюють.
Імунітет. Після перехворювання на АЧС формується нестерильний імунітет. Засобів специфічної профілактики хвороби не розроблено.
Профілактика та заходи боротьби. Ретельний ветеринарно-санітарний контроль закупок тварин, сировини і продукції, що надходять в Україну, та проведення суворих карантинних і запобіжних заходів. Забороняється завезення свиней, у тому числі диких, та продуктів їх забою з країн, неблагополучних і загрозливих щодо АЧС. У міжнародних повітряних та водних портах, на прикордонних залізничних і шосейних пунктах організовують суворий нагляд за ввезенням тварин, продуктів та сировини тваринного походження. Виявлені під час митного огляду міжнародних поштових відправлень продукти забою тварин піддають знезараженню та утилізації.
У разі підозри щодо виникнення АЧС слід негайно повідомити про це вищі ветеринарні органи, а також органи місцевої влади для вжиття термінових заходів. Безпосередньо в господарстві здійснюють ізоляцію хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин у тому приміщенні, де вони знаходились, забороняють доступ до них людей, крім обслуговуючого персоналу та спеціалістів ветеринарної медицини, вживають заходів з уточнення діагнозу. Не дозволяється вихід з території неблагополучного господарства людей; припиняється вивезення з неблагополучного господарства тварин усіх видів, у тому числі птиці, а також заготівля всіх видів сирих продуктів та сировини тваринного походження, вивезення фуражу; забороняється торгівля тваринами й продуктами тваринного походження на ринках; не дозволяється проведення виставок та інших заходів, пов’язаних зі скупченням тварин; не допускається прогін тварин через карантиновану зону; забороняється в’їзд у неблагополучний пункт та виїзд з нього автомобільного й гужового транспорту без спеціального дозволу та попередньої ретельної обробки дезінфекційними розчинами. Спеціально створена державна комісія проводить ретельне епізоотологічне обстеження неблагополучного пункту, клінічний огляд тварин, розтин трупів загиблих свиней, відбір патологічного матеріалу та відправлення його з нарочним у спеціалізовану ветеринарну лабораторію або науково-дослідний інститут ветеринарної медицини для підтвердження діагнозу. Одночасно організовують комплексні заходи щодо запобігання поширенню та ліквідації захворювання.
Після підтвердження діагнозу відповідні органи влади виносять рішення про оголошення господарства, району, населеного пункту неблагополучними щодо АЧС та встановлення карантину. Визначають межі епізоотичного осередку, межі першої й другої загрозливих зон, організовують проведення в них відповідних заходів профілактики та ліквідації хвороби. На весь період карантину в карантинованих адміністративних районах забороняють ввезення та вивезення за їх межі тварин усіх видів, заготівлю та вивезення сировини й продуктів тваринного походження, продукції рослинництва, вхід та в’їзд на неблагополучну територію сторонніх осіб, транспорту, перегрупування в господарстві свиней, торгівлю тваринами й продуктами тваринного походження на ринках та в інших місцях, проведення ярмарків, виставок. Обмежують в’їзд на карантиновану територію та виїзд із неї людей будь-яким видом транспорту. Усі питання, пов’язані з ліквідацією хвороби та запобіганням її поширенню, вирішує спеціальна комісія по боротьбі з АЧС. З цією метою розробляють і приймають план дій, спрямованих на боротьбу з АЧС, розглядають і затверджують систему заходів, організовують облік усього свинопоголів’я в загрозливих зонах, виділяють необхідну техніку, дезмашини, дезінфектанти, транспорт та технічні засоби.
Карантин з неблагополучного щодо АЧС пункту знімають через 30 діб після знищення всіх свиней в епізоотичному осередку та забою в першій загрозливій зоні, проведення всіх інших інструктивних заходів, а також подання комісією висновків про повноту проведення всіх заходів. Після зняття карантину встановлюють обмеження терміном на 6 міс. Згідно з чинною інструкцією, впродовж усього терміну обмежень на дорогах при виїзді за межі неблагополучних районів повинні функціонувати контрольні ветеринарно-міліцейські пости. Комплектування свиноферм у колишньому епізоотичному осередку та першій загрозливій зоні дозволяється лише через рік після зняття карантину.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте характеристику африканської чуми свиней. 2. До якої групи мікроорганізмів належить збудник африканської чуми свиней? 3. Вкажіть періодичність спалахів АЧС у стаціонарно неблагополучних осередках. 4. Назвіть тропізм збудника африканської чуми свиней. 5. Схарактеризуйте гострий перебіг АЧС. 6. Зазначте патологоанатомічні зміни в селезінці при АЧС. 7. Перелічіть хвороби, які необхідно диференціювати від АЧС. 8. Назвіть особливості лікування АЧС та зазначте наявність засобів специфічної профілактики хвороби. 9. Наведіть спрямування заходів профілактики АЧС в Україні.