10.1. Американський гнилець
Американський гнилець — інфекційна хвороба, що вражає 5 – 6-денних личинок розплоду бджолиної сім’ї і характеризується гниттям личинок та їх загибеллю з утворенням в’язкої тягучої кірочки.
Поширення хвороби. Хвороба поширена в усіх країнах світу з розвинутим бджільництвом, реєструється і в Україні.
Збудник хвороби — Bacillus larvae, рухлива спороутворювальна грампозитивна паличка із заокругленими кінцями. Збудник стійкий у зовнішньому середовищі. Спори Bacillus larvae зберігають свою вірулентність у стільниках упродовж 35 років, вулику й вощині — 20 років. У меду, що зберігається при сонячному світлі, виживає до 4 – 6 тижнів, у сирій землі — до 19 міс. При кип’ятінні інфікованих трупів личинок спори гинуть через 13 хв; 10%-й розчин їдкого натру вбиває спори через 2 хв, під дією прямих сонячних променів спори гинуть через 28 – 41 год.
Епізоотологія хвороби. На американський гнилець хворіють личинки робочих бджіл і маток. Джерелом збудника інфекції є хворі й загиблі личинки печатного розплоду. У бджолиній сім’ї збудник хвороби передається молодими бджолами-чистильницями. Захворювання виявляється наприкінці весни і досягає значного поширення в липні — серпні. Виникненню захворювання сприяють спекотна погода, перегрівання гнізда, нестача корму. Американський гнилець поширюється на пасіці дуже повільно, однак заражена бджолина сім’я, якщо її не лікувати, гине.
Патогенез. Личинка заражається у разі потрапляння в кишечник спор з кормом до запечатування. Після запечатування личинок збудник швидко розмножується, проникаючи крізь стінку кишечнику в гемолімфу, поширюється по всьому організму личинки й зумовлює загальну токсемію. Личинки масово гинуть перед перетворенням їх на лялечки, а їхні тканини зазнають гнильного розпаду.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 7 діб. Хворі личинки втрачають перламутровий блиск оболонки і членистість, шкіра легко руйнується. Після загибелі личинка темніє, загниває і поступово висихає. Гнильна маса має неприємний запах, який нагадує розтоплений столярний клей, стає в’язкою й дуже тягучою. Воскова кришечка западає. Сухий трупик личинки осідає на нижню бічну стінку і дно комірки, перетворюючись на тверду суху кірочку, яку дуже важко видалити. Як наслідок з’являється строкатий розплід.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, виявлення характерних ознак ураження печатного розплоду з урахуванням результатів лабораторних досліджень патологічного матеріалу. У лабораторії проводять також визначення чутливості виділених культур Вас. larvae відносно різних антибіотиків і норсульфазолу натрію з метою виявлення найефективніших лікарських препаратів.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення європейського і парагнильцю, мішечкуватого та застудженого розплоду, вароозу.
Лікування. Для лікування бджолам дають лікувальний корм, виготовлений з цукрового сиропу з добавлянням одного з лікарських препаратів із розрахунку на 1 л сиропу: неоміцину — 400 тис. ОД, тераміцину — 500 тис. ОД, біоміцину — 500 тис. ОД, норсульфазолу — 1 г, сульфантролу — 2 г. Лікувальний корм дають теплим до повного одужання бджіл. Із нових препаратів застосовують ларвізол, декаметоксин, аніфлоцид. З профілактичною метою використовують інактивовану вакцину.
Профілактика та заходи боротьби. Після встановлення діагнозу неблагополучну пасіку і територію в радіусі 5 – 7 км карантинують. У разі виявлення вперше в благополучній місцевості поодиноких хворих бджолиних сімей приймають рішення про негайне їх знищення. Бджіл увечері закурюють у вуликах сірчистим газом або парою формаліну. Вулики, інвентар, обладнання, територію пасіки дезінфікують. Оздоровлення проводять переселенням бджолиних сімей у нові або продезінфіковані вулики, профілактичним даванням лікувального корму. Карантинні обмеження на пасіці скасовують через один рік після ліквідації хвороби.
До змісту