1.7. ТУБЕРКУЛЬОЗ

Туберкульоз (Tuberculosis) — зооантропонозна, переважно з хронічним перебігом, інфекція сільськогосподарських, дрібних свійських і диких тварин та людини, що характеризується утворенням у різних органах дрібних специфічних безсудинних вузликів (туберкул), схильних до сирнистого розпаду і звапнення.
Поширення хвороби. Туберкульоз відомий людству з давніх-давен і був описаний ще Гіппократом, однак збудник хвороби був відкритий Р. Кохом лише у 1882 р. Це одне з найпоширеніших захворювань у всьому світі, яке завдає значних економічних збитків тваринництву і становить загрозу для людини. В Україні боротьбі з туберкульозом тварин приділяють винятково велику увагу, завдяки чому за останні роки епізоотична ситуація з туберкульозу є контрольованою.
Збудник туберкульозу належить до роду Mycobacterium, в якому розрізняють 5 видів патогенних мікобактерій: Мус. tuberculosis — збудник туберкульозу людини; Мус. bovis — збудник туберкульозу великої рогатої худоби; Мус. avium — збудник туберкульозу птахів; Мус. murium — збудник туберкульозу мишей; Мус. poiki-lotermum — збудник туберкульозу холоднокровних. Видову належність збудника туберкульозу визначають на основі культурально-морфологічних властивостей та вірулентності для різних тварин і людини. Поряд з яскраво вираженою видовою патогенністю різні види мікобактерій можуть спричинювати захворювання і в інших видів тварин, а також у людини. Крім того, є думка, що існує лише один патогенний вид мікобактерій, який залежно від виду тварини, в організмі якого він паразитує, набуває відповідних характерних для цього виду тварин властивостей і в подальшому вже сприймається як самостійний вид патогенних мікобактерій.
За морфологічними та культуральними властивостями мікобактерії різних видів майже не відрізняються одна від одної й мають вигляд прямих або злегка зігнутих нерухомих грампозитивних зернистих паличок із заокругленими кінцями, розміром (1,5...5,5) (0,2...0,5) мкм. Кислото-, спирто- і лугостійкі у зв’язку з наявністю в клітині жиро-воскових речовин. За певних умов мікобактерії здатні утворювати ниткоподібні та гіллясті форми з колбо-подібним здуттям на кінцях. Спор і капсул мікобактерії не утворюють. Фарбуються за методом Ціля — Нільсена у яскраво-червоний (інші бактерії — в синій) колір. Мікобактерії туберкульозу культивують в аеробних умовах на елективних живильних середовищах. Ростуть мікобактерії дуже повільно — від 11 – 15 (пташиний вид) до 20 – 60 діб (бичачий вид).
Завдяки вмісту ліпідів мікобактерії дуже стійкі проти дії фізичних і хімічних чинників. Поряд з патогенними мікобактеріями з організму людей, великої рогатої худоби та об’єктів зовнішнього середовища ізолюються непатогенні, так звані атипові, мікобактерії, які не спричинюють захворювань на туберкульоз, але зумовлюють сенсибілізацію організму і позитивну реакцію на туберкулін. Атипові мікобактерії важко диференціюються від справжніх мікобактерій туберкульозу, що дуже ускладнює встановлення діагнозу при захворюванні великої рогатої худоби.
Епізоотологія хвороби. До туберкульозу сприйнятливі близько 60 видів ссавців і близько 25 видів птахів. Із свійських тварин найчутливішою є велика рогата худоба, потім свині, коні; з птахів частіше хворіють кури й фазани. Основним джерелом збудника інфекції є хворі на туберкульоз тварини, рідше — хворі люди. З організму тварини збудник виділяється з носовим секретом, фекаліями, молоком, рідко — із сечею та спермою. Факторами передавання збудника є повітря, корми, вода, підстилка та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин. Зараження на туберкульоз сприйнятливих тварин відбувається через дихальні шляхи і травний канал. Зрідка можливе внутрішньоутробне зараження. Телята заражаються при згодовуванні їм незнешкодженого молока від хворих корів.
Туберкульоз великої рогатої худоби є типовою стійловою інфекцією. Свині заражаються при користуванні спільним з туберкульозною худобою й птицею вигулом або при згодовуванні незнешкодженого збираного молока та відходів їдалень. Туберкульоз у коней трапляється рідко. Коні заражаються в разі прямого контакту з хворими на туберкульоз тваринами, а також при користуванні спільними пасовищами, конюшнями, водопоями. Факторами передавання збудника туберкульозу в ягнят може бути молоко хворих корів, а в дорослих овець — спільні з інфікованою великою рогатою худобою пасовища й водопої. Туберкульоз птиці найчастіше трапляється серед курячих, водоплавна птиця уражується рідко. Туберкульоз собак спостерігається рідко. Джерелом збудника інфекції для кімнатних собак часто стають хворі на туберкульоз люди, а сторожові собаки заражаються в разі поїдання незнешкодженого молока або органів туберкульозних тварин.
Патогенез. Вважають, що в місці проникнення мікобактерій туберкульозу формується первинний осередок. Водночас відбувається ураження регіонарних лімфовузлів і таким чином завершується формування повного первинного комплексу. В тому разі, якщо туберкульозні мікобактерії не затримуються в місці проникнення в організм, а відразу потрапляють у лімфатичні вузли, формується неповний первинний комплекс. У первинному комплексі відбувається локалізація збудника за допомогою специфічних запальних осередків — туберкульозних вузликів (туберкулів). Запальна реакція при утворенні туберкульозних вузликів може мати ексудативний або продуктивний характер.
При ексудативному запаленні, яке спостерігається при туберкульозі великої рогатої худоби, навколо мікобактерій групуються епі-теліоїдні та гігантські клітини, які оточуються щільним кільцем лімфоцитів, у результаті чого формуються специфічні вузлики (туберкули). Між клітинами утвореного вузлика випотіває фібринозний ексудат. Внаслідок відмирання клітин, що не отримують живлення в безсудинних вузликах, а також під дією токсинів збудника в центрі туберкулів утворюється некротична сирниста маса, яка згодом звапнюється.
При продуктивній формі запалення, яке спостерігається у коней і свиней при інфікуванні збудником туберкульозу пташиного виду, відбувається розростання епітеліоїдних, гігантських та лімфоїдних клітин без сирнистого переродження та казеозного некрозу.
Умовно туберкульозний процес залежно від вірулентності збудника й ступеня опірності організму може проходити доброякісно або набувати злоякісного перебігу. При доброякісному перебігу туберкульозу звапнений первинний осередок зазнає інкапсуляції і подальший розвиток інфекційного процесу припиняється. У разі різкого зниження резистентності організму процес інкапсуляції збудника в первинному осередку не відбувається, внаслідок чого настає розплавлення туберкульозного вузлика і вихід мікобактерій у здорову тканину. Це призводить до формування на значних ділянках ураженого органа дрібних вузликів (міліарний туберкульоз), які іноді об’єднуються в туберкульозні осередки. Згодом утворюються великі туберкульозні фокуси та каверни, заповнені гнійно-слизовою масою, звідки мікобактерії лімфогенним та гематогенним шляхами поширюються по всьому організму, зумовлюють генералізацію процесу та формування туберкульозних осередків у різних органах.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 2 до 6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин виявляється появою алергічних реакцій на туберкулін. Клінічні ознаки хвороби з’являються значно пізніше. Розрізняють активний (відкритий) туберкульоз, коли збудник хвороби виділяється з організму в зовнішнє середовище з бронхіальним слизом, молоком та фекаліями, і латентний туберкульоз, коли мікобактерії з організму хворої тварини назовні не виділяються.
У великої рогатої худоби перебіг хвороби хронічний (латентний), рідше — підгострий. Гострий перебіг можливий лише у молодих тварин. Залежно від місця локалізації патологічного процесу розрізняють легеневу, кишкову та генералізовану форми хвороби, а також ураження вимені, матки, серозних покривів. У великої рогатої худоби найчастіше трапляється легенева форма туберкульозу. При ураженні легенів спостерігаються ремітивна гарячка, кашель. Кишкова форма туберкульозу супроводжується хронічним проносом, іноді в фекаліях знаходять кров’янисті гнійні виділення. Тварина швидко худне і настає її загибель. Туберкульозні ураження матки та яєчників трапляються дуже рідко, супроводжуються викиднями та яловістю. При туберкульозі молочної залози характерним є значне збільшення надвим’яних лімфовузлів, затвердіння спочатку однієї з двох чвертей вимені, а згодом усієї залози, множинні дрібні вузлики, що виявляються під час пальпації. При всіх формах туберкульозу збудник хвороби завжди виділяється з молоком.
У свиней перебіг туберкульозу переважно безсимптомний, виявляється лише збільшення приглоткових та шийних лімфовузлів.
У коней спостерігається поступове схуднення, швидке стомлення під час роботи, інколи кашель, утруднене дихання, збільшення підщелепових, приглоткових та шийних лімфовузлів.
У овець та кіз туберкульозний процес локалізується в місцях проникнення збудника і супроводжується ураженням регіонарних лімфовузлів. У кіз інколи виявляють значне ураження вимені, утворення в ньому великих, щільних горбистих пухлин.
У птиці характерних клінічних ознак майже не буває. Спостерігається схуднення при збереженні апетиту, млявість, малорухливість, зниження несучості, атрофія грудних м’язів, блідість гребеня й сережок. У разі генералізації процесу виявляють ураження кишок, атрофію грудних м’язів, стійкий, виснажливий пронос, що зумовлює загибель птиці.
Патологоанатомічні зміни. При туберкульозі великої рогатої худоби специфічні ураження виявляються в легенях, бронхіальних та медіастинальних лімфовузлах. Уражені ділянки легень тверді, мають червоно-сірий колір, пронизані дрібними сірувато-жовтими вузликами різної форми та розмірів. При розрізуванні легень знаходять сирнисто-перероджені й кальцифіковані осередки, а також гнійні фокуси (каверни), оточені щільною сполучнотканинною капсулою. Вузлики виявляються і в інших паренхіматозних органах, кістках і кістковому мозку. Бронхіальні й медіастинальні лімфовузли горбисті, різко збільшені в розмірі, тверді, містять сирнисті або гнійні фокуси, які при розрізуванні хрустять унаслідок їх переродження й кальцифікації. При «перлинниці» на серозних покривах черевної та грудної порожнин спостерігають дрібні, круглі, щільні, сірувато-червоні розрощення, які з часом звапнюються і гронами висять на сполучній тканині, нагадуючи цвітну капусту. При туберкульозі вимені спостерігається значне розростання сполучної тканини, уражені частки вимені збільшені в об’ємі, тверді, містять багато вузликів, які при розрізуванні сильно хрустять.
У свиней туберкульозні ураження виявляються в підщелепових та брижових лімфовузлах, іноді в легенях і печінці, в дуже рідкісних випадках відбувається генералізація процесу. У коней частіше спостерігається міліарний туберкульоз. Туберкульозні ураження локалізуються в легенях, бронхіальних та середостінних лімфовузлах, селезінці, печінці, значно рідше — в інших органах. У овець спостерігаються обмежені вузлики в місцях проникнення збудника, дуже рідко буває генералізація процесу. У кіз виявляють горбистий або казеозний мастит. У курей туберкульозні ураження частіше знаходяться в печінці, селезінці й кістковому мозку, рідше — в кишках і яєчниках, у гусей і качок — у легенях.
Діагноз на туберкульоз установлюють комплексно, використовуючи основні та допоміжні методи діагностики. Основні методи діагностики включають: зажиттєвий метод — клінічний огляд тварин, одноразову внутрішньошкірну туберкулінову пробу або оф-тальмопробу для коней та посмертний (післязабійний) метод — патологоанатомічне і бактеріологічне дослідження.
Допоміжні методи діагностики охоплюють: симультанну алергічну пробу, внутрішньовенну туберкулінову пробу, серологічні дослідження (РЗК), а також дворазову внутрішньошкірну і очну туберкулінові проби та гістологічний метод.
Найбільш уживаним методом діагностики є алергічний. Алергічну діагностику туберкульозу у великої рогатої худоби проводять залежно від епізоотичної ситуації один або два рази на рік, а також перед продажем тварин з племінною чи виробничою метою. У разі виявлення в стаді реагуючих на туберкулін тварин їх піддають діагностичному забою з подальшим патологоанатомічним та бактеріологічним дослідженням на туберкульоз.
Свиней обов’язково досліджують у період карантину при завезенні або передаванні в інші господарства, а в племінних господарствах один раз на рік досліджують усе маточне поголів’я. Птицю в племінних господарствах досліджують один раз на рік. Коней, кіз, овець, собак та хутрових звірів досліджують залежно від епізоотичного стану.
Для алергічної діагностики застосовують сухий очищений туберкулін (ППД — протеїн пуріфієд дериват) для ссавців та сухий очищений туберкулін (ППД) для птиці.
В останні десятиріччя виникла значна проблема з диференціюванням позитивних туберкулінових реакцій у тварин, сенсибілізованих атиповими мікобактеріями, які не стосуються захворювання на туберкульоз. В таких випадках проводять симультанну алергічну пробу, при якій тварин одночасно досліджують туберкуліном і комплексним алергеном мікобактерій (КАМ). За відмінностями в інтенсивності прояву алергічної реакції на кожний з цих двох препаратів роблять висновок про стан досліджуваної групи тварин.
Патологоанатомічні дослідження проводять при встановленні первинного діагнозу в раніше благополучних господарствах, де під час планових досліджень виявлено тварин, що реагують на туберкулін. Виявлення патологоанатомічних змін, які вважаються характерними для туберкульозу, дає підставу для встановлення позитивного діагнозу.
Разом з цим типові туберкульозні ураження у хворих тварин і птиці можуть бути слабко вираженими або зовсім відсутніми, що не дає підстави виключити туберкульоз. У такому разі діагноз обов’язково потрібно підтвердити бактеріологічними дослідженнями. Для цього в лабораторію можна надсилати молоко, фекалії, сечу, відібрані від хворих тварин, та патологічний матеріал (уражені лімфатичні вузли, частини органів з патологічними змінами), відібраний від тварин, що загинули, або забитих з діагностичною метою.
Диференціальна діагностика. У плані диференціальної діагностики необхідно виключити паратуберкульоз і лейкоз у великої рогатої худоби та сап у коней.
Діагноз на туберкульоз вважають установленим, якщо під час забою хоча б в однієї тварини були виявлені патологоанатомічні зміни, властиві туберкульозу, або якщо при бактеріологічному дослідженні матеріалу, взятого після забою реагуючих на туберкулін тварин, виділено збудник туберкульозу.
Лікування. Хворих на туберкульоз тварин не лікують, а забивають на м’ясопереробних підприємствах.
Імунітет при туберкульозі нестерильний. Звільнення організму від збудника призводить до втрати імунітету і можливості повторного інфікування. Для специфічної профілактики туберкульозу сільськогосподарських тварин вакцини не запропоновано.
Профілактика та заходи боротьби. Передбачають охорону тваринницьких господарств від туберкульозу, своєчасне виявлення хворих на туберкульоз тварин і негайне здавання їх для забою; ветеринарно-санітарні заходи в неблагополучних щодо туберкульозу господарствах; проведення оздоровчих протитуберкульозних заходів; охорону людей від захворювання на туберкульоз.
Охорона тваринницьких господарств від туберкульозу здійснюється за допомогою суворого контролю за завезенням тварин з інших господарств, переміщенням їх у межах господарства, заготівлею та реалізацією тваринницької продукції. Ферми й приватні господарства комплектують лише здоровими тваринами з благополучних щодо інфекційних захворювань господарств.
У разі виявлення туберкульозу у сільськогосподарських тварин господарство, населений пункт чи окремий двір оголошують неблагополучним щодо захворювання на туберкульоз, запроваджують карантинні обмеження, затверджують і реалізують комплекс організаційно-господарських та спеціальних ветеринарно-санітарних заходів, спрямованих на ліквідацію туберкульозу.
Оздоровлення стад великої рогатої худоби від туберкульозу здійснюється різними методами залежно від рівня поширення хвороби серед тварин, тривалості неблагополучного стану тваринницької ферми та спеціалізації виробництва. В разі обмеженого поширення хвороби (ступінь ураження до 25 % поголів’я) ферма (стадо) може бути оздоровлена за допомогою систематичних алергічних досліджень, видалення зі стада хворих тварин та забою їх на м’ясо-переробних підприємствах. У разі значного поширення хвороби в неблагополучному господарстві (ступінь ураження 25 % і більше), а також тривалого (понад 3 роки) неблагополучного стану господарства і виявлення значної кількості тварин, що реагують на туберкулін, оздоровлення господарства здійснюється методом повної заміни неблагополучного поголів’я здоровими тваринами, вирощеними в благополучних щодо туберкульозу господарствах.
Захист людей від захворювання на туберкульоз ґрунтується на соціальній, санітарній та специфічній профілактиці хвороби. Працівники тваринницької ферми повинні дотримуватись правил особистої гігієни, регулярно проходити медичне обстеження на туберкульоз, бути забезпеченими відповідними побутовими умовами, спеціальним одягом та взуттям.
Запитання для самоконтролю: 1. Назвіть прізвище вченого, який відкрив збудника туберкульозу. 2. До яких речовин збудник туберкульозу виявляє стійкість? 3. Назвіть основні методи зажиттєвої діагностики туберкульозу у великої рогатої худоби. 4. Коли проводять облік реакції на введення туберкуліну у великої рогатої худоби? 5. Що являє собою препарат КАМ? 6. Що таке симультанна проба при туберкульозі?

До змісту