4.4. Дизентерія свиней

Дизентерія свиней (Dysenteria bacterialis suum) — висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується симптомами гострого катарально-геморагічного коліту і виявляється профузним проносом з домішками у фекаліях крові та слизу.
Поширення хвороби. Хвороба поширена в багатьох країнах світу і завдає господарствам значних економічних збитків унаслідок швидкого масового охоплення поголів’я свиней та летальності (10 – 60 %).
Збудник хвороби. Етіологію хвороби остаточно не з’ясовано, тому найбільш вірогідним збудником дизентерії вважають Borrelia hyodysenteria, що належить до родини Treponemataceae. Борелії є постійними мешканцями травного каналу здорових поросят і виявляють свою патогенність лише в разі різкого зниження резистентності організму. Борелії — анаеробні спірохети з рівними, правильно розміщеними завитками й гострими кінцями, змієподібно рухливі. Виявляються під мікроскопом у темному або фазово-контрастному полі мазків, виготовлених зі зскрібків ураженої частини слизової оболонки товстих кишок, значно рідше — з фекалій хворих свиней. Борелії добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами, особливо генціанвіолетом, за Грамом — негативно. Культивуються в суворо анаеробних умовах, за температури 42 °С і рН = 7,4…7,6, на спеціальних живильних середовищах.
Збудник відносно нестійкий у зовнішньому середовищі. В замороженому стані зберігається 60 діб, при 4 °С — 20 діб, при 18 °С — кілька тижнів. У вологих фекаліях хворих свиней залишається життєздатним за температури від 0 до +10 °С 48 діб, при +5 °С — 42 доби, при +10 °С — 36 діб, при +25 °С — до одного тижня. Тривалий час залишається життєздатним у гноївці.
Епізоотологія хвороби. Хворіють свині різного віку, частіше 1 – 6-місячний молодняк. Лабораторні тварини до збудника дизентерії не чутливі.
Джерелом збудника інфекції є клінічно й латентно хворі свині та реконвалесценти, які виділяють борелій з фекаліями до 5 міс після перехворювання. Зараження здорових свиней відбувається аліментарно, через контаміновані збудником корми, воду, підстилку, предмети догляду за тваринами. Характерним для дизентерії є надзвичайно швидке поширення хвороби — у вигляді ензоотичних, а іноді й епізоотичних спалахів. Захворювання реєструється впродовж усього року, однак частіше в холодну пору року.
Поява хвороби в раніше благополучних господарствах пов’язана переважно із занесенням збудника інфекції із завезеними для комплектування ремонтними свинками й кабанчиками. У цих випадках захворювання набуває характеру епізоотії з охопленням упродовж 1 – 3 діб свиней усіх вікових груп. Захворюваність і летальність серед поросят-сисунів може сягати 80 – 100 %, у свиноматок і дорослих свиней перебіг хвороби більш доброякісний. Надалі в цих господарствах дизентерія набуває характеру стаціонарної інфекції, супроводжується наявністю великої кількості свиней-мікробоносіїв, регулярно з’являється серед молодих поросят 1 – 6-місячного віку у вигляді ензоотичних спалахів. Захворюваність серед цих вікових груп становить 80 – 90 %, летальність — 10 – 60 %.
Патогенез вивчено недостатньо. Після проникнення в організм борелії фіксуються на клітинах слизової оболонки товстих кишок, починають швидко розмножуватись, утворюючи токсини. Патогенетичній дії збудника сприяють різні функціональні порушення травного каналу, пов’язані зі згодовуванням недоброякісного токсичного корму та хронічними запальними процесами. Внаслідок зниження секреторної діяльності й послаблення бар’єрної функції слизової оболонки товстих кишок створюються сприятливі умови для розвитку різних умовно-патогенних кишкових мікробів, накопичення їхніх бактеріальних токсинів, які зумовлюють геморагічно-дифтеритне запалення слизової оболонки та розвиток некротичних процесів. Токсичні речовини з кишок проникають у кров, спричинюють дистрофічні зміни в різних органах і зумовлюють загальну картину тяжкого токсикозу.
Клінічна картина хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 30 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Можливі
випадки надгострого перебігу, коли тварини гинуть через 12 – 20 год після появи кривавого проносу.
За гострого перебігу спостерігаються короткочасне підвищення температури тіла до 40,5 – 41 °С, відсутність апетиту, спрага, тварини дуже пригнічені. Через 48 – 82 год після зараження з’являється сильний пронос. Фекалії спочатку мають брудно-сірий колір, потім стають темно-коричневого або землисто-чорного кольору з домішками слизу й крові, що є найхарактернішою діагностичною ознакою дизентерії. Температура тіла швидко знижується, з’являються хитка хода, задишка; спина згорблена, живіт підтягнутий. На 5 – 6-ту добу хвороби настає повне виснаження і загибель тварини. Поросята віком 3 – 6 тижнів хворіють тяжче, однак проноси з кров’ю у них бувають рідше, ніж у підсвинків.
За підгострого перебігу температура тіла перебуває в межах норми або й дещо знижена. Спостерігають виснажливі кров’янисті проноси з домішками слизу, сильну спрагу, відсутність апетиту, виснаженість, хитку ходу. Тривалість хвороби — 15 – 17 діб. Більшість тварин гине на 12 – 15-ту добу. Під час хронічного перебігу проноси чергуються з запорами, спостерігають виснаження, млявість, іноді екзематозні ураження шкіри. Кров у фекаліях виявляється рідко і лише в окремих свиней. Тривалість хвороби — понад 14 діб. Трапляються випадки ускладнення дизентерії сальмонельозом, пастерельозом та іншими секундарними інфекціями.
Патологоанатомічні зміни. Під час огляду трупа виявляють загальне виснаження, синюшність шкірного покриву в ділянці вух і нижній частині тіла. На розтині трупа основні патологоанатомічні зміни спостерігають у товстому відділі кишок. За гострого перебігу хвороби виявляють потовщення, геморагічне запалення і складчастість слизової оболонки ободової та сліпої кишок, згодом — дифтеритні висівкоподібні нашарування та осередки некрозу; крововиливи в лімфовузлах і деяких органах. За хронічного перебігу хвороби в товстих кишках відмічають сирнисті напластування чорно-білого, жовтуватого або червоного кольору, крововиливи, а також дегенеративні зміни в печінці й нирках. Вміст кишок через домішки крові має червонуватий, іноді кавовий колір.
Діагноз установлюють на підставі результатів епізоотологічного обстеження неблагополучного господарства, характерної клінічної картини хвороби, патологоанатомічних змін та даних лабораторного дослідження.
Лабораторна діагностика ґрунтується на виявленні борелій під час мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу з використанням фазового контрасту або конденсора темного поля. Для зажиттєвої діагностики з прямої кишки хворих тварин відбирають фекалії, для посмертної — слизову оболонку великої ободової та сліпої кишок загиблих, а краще спеціально забитих хворих свиней.
Диференціальна діагностика. Дизентерію свиней потрібно відрізняти від чуми, сальмонельозу, вірусного трансмісивного гастроентериту, коліентериту, а також кормових отруєнь.
Лікування. З лікувальною й профілактичною метою успішно використовують різні антибіотики та сульфаніламідні препарати, які частіше задають із кормом і, як правило, усій групі тварин.
Імунітет вивчено недостатньо. Повторне захворювання щойно перехворілих свиней свідчить про його відносність.
Профілактика та заходи боротьби. Через відсутність специфічних препаратів профілактика дизентерії ґрунтується винятково на чіткому дотриманні ветеринарно-санітарних правил комплектування та розведення тварин. Усі зусилля мають бути спрямовані передусім на те, щоб не допустити завезення на свиноферму свиней з неблагополучних щодо дизентерії господарств. У період профілактичного карантинування бажано провести біопробу, приєднавши до завезеної групи 5 – 10 здорових підсвинків зі свого господарства і організувавши ветеринарне спостереження за ними. У разі відсутності випадків захворювання свиней у період карантину, а також негативних результатів лабораторного дослідження завезені свині вважаються неінфікованими.
У разі виникнення дизентерії усіх хворих свиней з кров’янистими проносами негайно ізолюють і направляють для забою. В станках, де знаходилися хворі свині, проводять ретельне механічне очищення та дезінфекцію, здійснюють термінові заходи з уточнення діагнозу. Після отримання з лабораторії остаточного діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо дизентерії, у ньому запроваджують карантинні обмеження, які передбачають заборону перегрупувань, завезення й вивезення свиней, використання перехворілих свиней для відтворення. Усіх свиней у неблагополучному приміщенні обробляють з профілактичною метою одним із протидизентерійних препаратів.
Господарство оголошують благополучним і знімають з нього обмеження через 3 міс після останнього випадку виявлення хворих на дизентерію свиней. Племінний молодняк дозволяється упродовж наступного року вивозити в інші господарства лише у віці не менш як 5 – 6 міс, якщо в їхніх ізольованих групах не було виявлено захворювань на дизентерію і було проведено повний комплекс ветеринарно-санітарних та оздоровчих заходів.
Для дезінфекції приміщень при дизентерії використовують 4%-й гарячий розчин їдкого натру; розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору; 10%-ву емульсію дезінфекційного креоліну; 5%-ву емульсію ксилонафту кімнатної температури або 4%-ву гарячу емульсію ксилонафту; 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна; мильно-карболову суміш. Дезінфекцію можна проводити аерозольним способом з наступним побіленням кліток 20%-ю суспензією свіжогашеного вапна. Гній від хворих свиней знезаражують хлорним вапном.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення дизентерії свиней та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Тварини якого віку найбільш сприйнятливі до дизентерії свиней? 3. Назвіть джерело інфекції, механізм поширення та сезонність цього захворювання. 4. Вкажіть найхарактернішу клінічну ознаку дизентерії свиней, що має діагностичне значення. 5. Зазначте локалізацію основних патологоанатомічних змін при дизентерії свиней. 6. Роз’ясніть власнику свиноферми спрямування заходів профілактики дизентерії свиней.