6.3. ІНФЕКЦІЙНА АНЕМІЯ КОНЕЙ

Інфекційна анемія коней (Anaemia infectiosa equorum, ІНАН, болотна лихоманка) — переважно хронічна вірусна хвороба однокопитних, що характеризується рецидивною гарячкою, анемією, ураженням серцево-судинної системи та кровотворних органів.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється в більшості країн світу. В Україні періодично виявляється в поліській та лісостеповій зонах, завдаючи значних економічних збитків унаслідок високої летальності при первинному спалаху інфекції, вимушеного забою хворих тварин, тривалого карантину та проведення жорстких ветеринарно-санітарних заходів з ліквідації хвороби.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини ретровірусів, роду лентивірусів. Віріони сферичної форми, діаметром 90 – 140 нм, вкриті двоконтурною поверхневою оболонкою. Вірус аглютинує еритроцити морської свинки.
Збудник досить стійкий у зовнішньому середовищі: у гною та сечі зберігає життєздатність до 2,5 міс, у сіні та на пасовищах — упродовж 3 міс, у гною при біотермічному знезараженні — до 30 діб. Руйнується при кип’ятінні через 1 – 2 хв, при 60 °С — через 30 хв, під дією прямого сонячного проміння — через 1 – 3 год, 2%-го розчину їдкого натру — через 5 хв, 3%-ї емульсії креоліну — через 30 хв, 2 – 3%-го розчину перманганату калію — через 5 хв.
Епізоотологія хвороби. На інфекційну анемію хворіють однокопитні (коні, віслюки, мули) незалежно від статі, породи та віку, а також свині, особливо поросята, зараження яких призводить до латентної інфекції. Описано поодинокі випадки захворювання людей (наявність вірусу в їхній крові було доведено біопробою на лошатах).
Джерелом збудника інфекції є клінічно хворі тварини, а також тварини з тривалим (до 18 років) латентним перебігом інфекції, під час чергових рецидивів хвороби. Вірус виділяється з організму із сечею, носовим слизом, кон’юнктивальними витіканнями, молоком, а також з калом за наявності в ньому домішок крові. Провідним фактором у перенесенні вірусу й зараженні коней є кровосисні членистоногі — сліпні, мухи-жигалки, комарі.
Спалахи хвороби переважно мають вигляд ензоотій і трапляються в лісисто-болотистих місцевостях, у пасовищний період, частіше у липні — серпні, що пов’язано з сезонним масовим льотом членистоногих. У стійловий період реєструються лише спорадичні випадки, що зумовлюються рецидивами хронічної чи латентної інфекції й пов’язані з неповноцінним раціоном та виснажливою роботою тварин.
На початку ензоотії виявляються поодинокі випадки захворювання з гострим перебігом. Далі ензоотія набуває широкого розмаху, уражаючи в перші 3 – 4 тижні до 70 – 80 % поголів’я і, поступово затухаючи, зникає наприкінці 3 – 4-го місяця. При цьому летальність може сягати 70 – 80 %. У стаціонарно неблагополучних господарствах, якщо в них не надходять коні ззовні, захворювання з клінічними ознаками не спостерігається, інфекція набуває тривалого латентного перебігу з масовим довгостроковим вірусоносійством.
Патогенез вивчено недостатньо. Однак вважають, що анемія виникає внаслідок пригнічення еритропоезу, а також лізису еритроцитів, інфікованих вірусом анемії та фагоцитованих клітинами ретикулоендотеліальної системи. Кількість еритроцитів у перші 5 діб хвороби знижується до 1 – 3 млн в 1 мкл крові, розвивається прогресуюча анемія. Селезінка, а згодом і печінка не в змозі утилізувати величезну кількість загиблих еритроцитів, і тому в клітинах цих органів, а пізніше і в нирках починає відкладатися гемосиде-рин, розвивається проліферація лімфоїдної тканини. У нирках розвивається гломерулонефрит. Уражені кровотворні органи різко зменшують продукування еритроцитів, що на фоні глобального їх руйнування вірусом стає летальним для тварини.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від 5 до 90, частіше 10 – 30 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий, хронічний та латентний. Надгострий перебіг характеризується раптовим підвищенням температури тіла до 42 °С, загальною слабкістю, пригніченням, прискореним диханням, ознаками серцевої недостатності, іноді паралічами тазових кінцівок та явищами геморагічного ентериту. Хвороба триває від кількох годин до 1 – 2 діб і майже завжди закінчується летально.
Гострий перебіг супроводжується лихоманкою постійного типу (41 – 42 °С), слабким прискореним пульсом, пригніченням, спочатку гіперемією, а згодом жовтавістю слизових оболонок, численними крапчастими крововиливами на третій повіці та біля вуздечки язика. Ураження серця та нирок зумовлюють набряки в ділянці живота, підгруддя й кінцівок. Апетит зберігається, однак захворілі тварини худнуть, швидко стомлюються, у них спостерігаються хитка хода, іноді явища парезу, коліки, проноси, у жеребних кобил — аборти. У крові різко зменшується кількість еритроцитів (до 1 – 3 млн в 1 мкл), кров стає водянистою, погано згортається. Виявляються також лейкопенія, лімфоцитоз. Анемія — основна клінічна ознака хвороби. Більшість захворілих тварин через 15 – 30 діб гинуть з явищами виснаження та гіпотермії.
Підгострий перебіг триває від 1 до 3 міс і закінчується летально або переходить у хронічну форму. Клінічні ознаки менш виражені, гарячка непостійного типу. Під час чергової ремісії температура тіла знижується до норми, загальний стан поліпшується, клінічні ознаки хвороби зникають. Спостерігається до 10 нападів лихоманки тривалістю 3 – 5 діб, ремісії — 4 – 15 діб. Майже всі захворілі тварини гинуть з ознаками виснаження при явищах серцевої недостатності.
Хронічний перебіг хвороби триває від кількох місяців до кількох років і переходить у латентну форму або закінчується летально під час загострення хвороби. Спостерігається у стаціонарно неблагополучних господарствах. Відмічаються періодичні нетривалі (1 – 3 доби) напади гарячки, задишка, пітливість, дрижання м’язів. Під час ремісій, що можуть тривати від кількох тижнів до кількох місяців, загальний стан тварин поліпшується, відновлюється робо-тоздатність, клінічні ознаки хвороби зникають до наступного рецидиву. Коні швидко втомлюються під час роботи, пітніють, худнуть, незважаючи на добрий апетит. Під час рецидивів у крові тварин виявляються такі самі зміни, як і за гострого перебігу хвороби.
Латентний перебіг хвороби розвивається як продовження хронічного або з самого початку набуває безсимптомного характеру. Триває роками без клінічного прояву. Інфікованість тварин установлюють лише при дослідженні сироваток крові коней за допомогою РДП.
Патологоанатомічні зміни залежать від тривалості хвороби та тяжкості її перебігу. При розтині трупів тварин, що загинули за гострого та підгострого перебігу хвороби, виявляють ознаки геморагічного діатезу, дистрофічні зміни в паренхіматозних органах, крапчасті та плямисті крововиливи, серозні й серозно-геморагічні інфільтрати в сполучній тканині, блідість і жовтавість слизових та серозних оболонок. Селезінка має вишневий колір, збільшена, переповнена кров’ю, місцями зерниста, пульпа в’яла. Лімфовузли й нирки збільшені, гіперемійовані, пронизані крововиливами. Печінка збільшена, іноді з мозаїчним малюнком. Кров водяниста, світло-червоного кольору. За хронічного перебігу селезінка малинового чи світло-червоного кольору, анемічна, виснажена й дещо збільшена. Печінка щільна, іноді з «мускатним» малюнком. Лімфовузли збільшені, сіро-білого кольору. Нирки значно збільшені, сірувато-жовтуватого кольору. Характерними є пігментні плями на серозних та слизових оболонках у місцях давніх крововиливів.
Діагноз установлюють комплексно, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних та результатів лабораторних досліджень, основу яких становлять серологічні (РДП, РЗК та РІФ) та гематологічні дослідження. Найпростішою й найбільш специфічною вважають РДП, за якою антитіла виявляються під час гострого, хронічного й латентного перебігу хвороби. За потреби проводять групову біопробу на лошатах.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення лептоспірозу, ринопневмонії, грипу, а також бабезіозів.
Лікування хворих на інфекційну анемію коней не проводять, їх знищують.
Імунітет вивчено недостатньо. Однак установлено, що високі титри преципітувальних антитіл у лактуючих кобил не захищають лошат від зараження. За кордоном проти ІНАН запропоновано ін-активовані й атенуйовані вакцини.
Профілактика та заходи боротьби. З метою запобігання хворобі однокопитних тварин піддають дослідженню на ІНАН методом РДП не пізніше ніж за 30 діб до виведення їх за межі господарства як для племінних, так і для користувальних цілей. Усіх новоприбулих коней у період профілактичного карантинування також обстежують щодо ІНАН.
У разі встановлення діагнозу на інфекційну анемію господарство оголошують неблагополучним щодо цієї хвороби і запроваджують карантинні обмеження. Поголів’я неблагополучного господарства піддають клінічному огляду, термометрії та серологічному дослідженню. Клінічно хворих тварин забивають і відправляють на технічну утилізацію. Решту тварин знову досліджують на ІНАН за допомогою РДП до отримання дворазового негативного результату по всій групі з інтервалом 30 діб.
Карантинні обмеження з неблагополучного господарства знімають в установленому порядку після забою хворих і позитивно реагуючих за РДП тварин, отримання дворазових з інтервалом 30 діб негативних результатів серологічних досліджень решти поголів’я однокопитних тварин у пункті.

Запитання для самоконтролю: 1. Назвіть основний шлях інфікування тварин збудником ІНАН. 2. У яку пору року ІНАН коней трапляється частіше? 3. Чим можна пояснити наявність жовтяничності при ІНАН коней? 4. Як чинять із хворими на ІНАН коней тваринами? 5. Назвіть основні методи діагностики ІНАН у коней.