1.15. ЯЩУР

Ящур (Aphtae epizooticae, Foot and mouth disease) — гостра, надзвичайно контагіозна вірусна хвороба свійських і диких парнокопитних тварин, що характеризується короткочасною лихоманкою, розвитком афтозно-ерозійних уражень на слизовій оболонці ротової порожнини, безшерстих ділянках шкіри вінчика, міжратицевої щілини й вимені. На ящур може хворіти людина.
Поширення хвороби. Перше повідомлення про захворювання тварин на ящур було зроблене в 1546 р. в Італії. Упродовж XVI – XX ст. ящур нерідко виявляли в багатьох країнах світу у формі значних епізоотій і панзоотій, що охоплювали мільйони тварин. Нині ящур щороку реєструється в багатьох країнах Європи, Азії, Африки та Південної Америки. Україна завдяки проведенню планових протиящурних заходів уже понад 20 років є благополучною щодо ящуру без використання протиящурних вакцин, однак реальна загроза занесення його збудника із сусідніх країн ще існує. Ящур завдає значних економічних збитків, що складаються з високої летальності молодняку, яка може сягати 20 – 50 %, зниження молочної продуктивності перехворілих корів, величезних витрат на проведення суворих карантинних та ветеринарно-санітарних заходів.
Збудник хвороби — вірус, віріони якого мають форму правильного ікосаедра, розміром 20 — 25 нм. Він складається з рибонуклеїнової кислоти (РНК) та білкової оболонки. Висока температура (50 °С і вище), низький показник рН (6,2 і нижче), ультрафіолетове випромінювання згубно діють на вірус. Розчини лугів (2%-ві) знищують його інфекційну активність упродовж 10 хв, низька температура — консервує.
Для вірусу характерна множинність типів і підтипів: нині відомо сім серологічних типів (А, О, С, SAT-1, SAT-2, SAT-3, Азія-1) кожний з яких має по кілька серологічних варіантів (усього понад 80 підтипів) і різниться за антигенними та імунологічними властивостями. Вірус ящуру надзвичайно стійкий до впливу фізичних чинників та хімічних речовин. Активно діючими дезінфекційними засобами, що впродовж 10 – 30 хв знешкоджують вірус ящуру, є гарячий 2%-й розчин їдкого натру або калі, 2%-й розчин формальдегіду, 20%-й розчин свіжогашеного вапна.
Епізоотологія. До збудника ящуру найсприйнятливіші велика й дрібна рогата худоба, свині та дикі жуйні. Рідко хворіють на ящур верблюди, собаки й коти. Однокопиті тварини й птиця до збудника ящуру не сприйнятливі. Bипaдки захворювання на ящур людей трапляються нечасто, переважно серед дітей після вживання в їжу сирого молока від хворих корів.
Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які в значній кількості виділяють вірус в усі періоди розвитку хвороби. Іноді джерелом збудника хвороби можуть бути дикі жуйні. З організму хворої тварини вірус виділяється у зовнішнє середовище зі слиною, обривками афт, молоком, сечею, калом хворих тварин. Близько 50 % тварин, які видужали, залишаються вірусоносіями впродовж 8 міс, окремі тварини — до 2 років.
Зараження ящуром відбувається внаслідок контакту з хворими тваринами, а також через контаміновані вірусом корми, одяг та взуття людей, м’ясні продукти, сировину тваринного походження, транспортні засоби. Певну роль у поширенні збудника ящуру можуть відігравати птахи, собаки, коти, гризуни, комахи, кліщі. Значну небезпеку щодо поширення ящуру становить незнезаражене молоко. Ящур завжди має тенденцію до швидкого поширення на великих географічних територіях і набуває вигляду епізоотій і панзоотій. Характерною ознакою ящуру є надзвичайно висока контагіозність, майже 100%-ве захворювання сприйнятливих тварин і досить низька летальність, що становить для великої рогатої худоби 1,2 %, свиней — 8,3 %, овець — 0,78 %. Проте при злоякісній формі хвороби летальність молодняку може сягати 90 %. Проведення щеплень та широкопланових протиепізоотичних заходів істотно впливає на закономірності виникнення і прояву цієї дуже небезпечної хвороби тварин.
Патогенез. Улюбленим місцем репродукції вірусу є слизова оболонка ротової порожнини, п’ятачок свиней, шкіра сосків, вимені, вінчик, міжкопитова щілина, де він утворює афти. Афти можуть бути первинні й вторинні. Первинні афти утворюються на місці первинного проникнення вірусу в організм тварини, а вторинні — як результат вірусемії і рознесення вірусу з кров’ю та лімфою з первинних афт. У деяких випадках вірус ящуру виявляє пантропні властивості, репродукується в саркоплазмі м’язових волокон міокарда, скелетних м’язах, уражує паренхіматозні органи, нервову систему, залози внутрішньої секреції, що зумовлює загальну інфекцію, високу температуру та розвиток характерних симптомів хвороби. У телят, поросят і ягнят раннього віку розвивається вірусемія, яка здебільшого не супроводжується утворенням афт, але призводить до швидкої загибелі тварин.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 7 діб. Перебіг хвороби завжди гострий. У великої рогатої худоби розрізняють доброякісну і злоякісну форми хвороби. При доброякісній формі ящуру спостерігаються погіршення апетиту, гарячка, сильна слинотеча, прискорення пульсу й дихання, відмова від корму, різке зниження надою молока. Через 2– 3 доби на слизовій оболонці ротової порожнини, язику, крилах носа, а іноді й на носовому дзеркальці з’являються міхурці (афти), спершу незначні, розміром з горошину, наповнені спочатку прозорою, а потім каламутною рідиною. Згодом афти збільшуються до розмірів грецького горіха, зливаються між собою, утворюючи великі афти, які розриваються, звільняючи лімфу, що змішується зі слиною і виділяється з рота. На місці розірваних афт утворюються болісні ерозії з нерівними краями, які впродовж наступних 5 – 8 діб вкриваються епітелієм і загоюються.
При злоякісній формі ящуру крім афтозно-ерозійних уражень слизових оболонок та шкіри спостерігаються порушення функції серцево-судинної системи, слабкість, сильне загальне пригнічення, клонічні судоми, задишка, хрипи. Ця форма ящуру зумовлює дуже високу летальність, яка становить серед великої рогатої худоби 50 – 70 %, кіз — 100, свиней — 21,8 %.
У телят до 2-місячного віку ящур виявляється у безафтозній формі, характеризується явищами гострого геморагічного гастроентериту, сепсису та міокардитом. Спостерігаються пропасниця, судоми, слабкість, відмова від корму, сильна депресія. Хворі телята гинуть у перші 12 – 30 год хвороби. Летальність може досягти 60 %.
У овець при ящурі частіше уражуються кінцівки й вим’я, афти в ротовій порожнині утворюються рідко. Слинотечі не буває. У хворих овець спостерігаються короткочасна гарячка, відмова від корму, сповільнена жуйка, значна кульгавість, частіше на передні кінцівки. Хвороба триває близько двох тижнів, здебільшого закінчується одужанням. Ягнята хворіють дуже тяжко, переважно в безафтозній формі, з ураженням центральної нервової системи, явищами гострого гастроентериту.
У кіз частіше уражується слизова оболонка ротової порожнини, кінцівки, рідко вим’я. Хворі тварини пригнічені, більше лежать, важко пересуваються, кульгають. Салівація виражена слабко. В ротовій порожнині, на нижній губі, в куточках губ виявляються дрібні афти та ерозії.
У свиней ящур супроводжується пригніченням, гарячкою, зниженням апетиту, афтозно-ерозійними ураженнями вінчика, ратиць, утворенням афт на п’ятачку та вимені, дуже рідко — в ротовій порожнині. У поросят перебіг хвороби злоякісний, з високою температурою, ознаками тяжкого гастроентериту, іноді численними афтами на п’ятачку та слизовій оболонці ротової порожнини. Гине до 60 – 80 % хворих поросят.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів тварин, що загинули від ящуру, найхарактернішим для хвороби є наявність афт, ерозій та виразок, що спостерігаються на безшерстих ділянках шкіри, слизових оболонках ротової порожнини, кишок, дихальних шляхів, а також на вимені. Афтозний процес на вимені нерідко поєднується із серозно-катаральним маститом, а при ускладненнях — з гнійним маститом. Регіонарні лімфовузли збільшені, соковиті, осе-редково або дифузно гіперемійовані. У разі злоякісного перебігу ящуру патологоанатомічні зміни виявляють також у серцевій мускулатурі — дегенеративні й некротичні, різної форми та розмірів жовто-сірі осередки, білі смуги й тяжі на серці, що надають йому плямистого вигляду («тигрове серце»), блідість і в’ялість серцевого м’яза. Численні осередкові дистрофічні та некротичні ураження спостерігаються також у м’язових волокнах скелетної мускулатури. У телят, поросят і ягнят виявляються геморагічний гастроентерит, дегенеративні зміни в печінці.
Діагноз установлюють на підставі характерної клінічної картини, епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. У лабораторію надсилають афти разом з умістом, відібрані від хворих тварин. У разі відсутності афт беруть кров хворих тварин у період підвищення температури тіла або кров тварин, що перехворіли. Лабораторна діагностика передбачає виявлення та ідентифікацію вірусу ящуру за допомогою РЗК, РДП, ІФА, РН. Для проведення біопроби використовують 10 мишенят 4 – 6-денного віку та 5 морських свинок, а в разі потреби проводять зараження двох тварин великої рогатої худоби 18-місячного віку та 4 поросят 3-місячного віку. Через 2 – 3 доби в місці інокуляції інфекційного матеріалу з’являються афти. Для підтвердження специфічності шкірних уражень їх відбирають, виготовляють суспензії та проводять дослідження за РЗК. Результати дослідження на ящур вважають негативними в разі відсутності загибелі білих мишей, а також ящурного антигену в досліджуваних за РЗК суспензіях.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність відрізняти ящур від інших захворювань з везикулярним синдромом. Такими хворобами є віспа корів, чума великої рогатої худоби, везикулярний стоматит, некробактеріоз, вірусна діарея, везикулярна хвороба свиней, катаральна гарячка овець, везикулярний стоматит незаразної етіології.
Лікування. Для специфічного лікування хворих тварин можна використовувати протиящурну сироватку реконвалесцентів, для молодняку — імунолактон та імуноглобулін. Залежно від клінічного прояву хвороби проводять симптоматичне лікування. Ротову порожнину 2 – 3 рази на день промивають слабкими дезінфекційними та в’яжучими розчинами, ерозії змазують йодгліцерином. Уражені ділянки шкіри на кінцівках очищають від бруду і змащують риб’ячим жиром з дьогтем або емульсіями антибіотиків. У разі тяжкого перебігу ящуру застосовують серцеві засоби.
Імунітет. Після перехворювання на ящур у тварин розвивається стійка несприйнятливість до повторного зараження гомологічним варіантом вірусу. Для активної імунізації проти ящуру запропоновано кілька моно- і полівалентних вакцин, які різняться переліком використаних вакцинних штамів, що належать до різних типів і серологічних варіантів збудника. Такими вакцинами є: моно- і полівалентні вакцини з лапінізованого вірусу А, О, С і А₄₈; моно- і полівалентні сорбовані вакцини з вірусу О, А і С; моновалентні вакцини проти ящуру типу А, О, С та Азія-1; емульсійна моновалентна вакцина проти ящуру типу А₂₂ або О₁ для щеплення свиней. Вакцини застосовують для імунізації проти ящуру різних видів сприйнятливих тварин з профілактичною та вимушеною метою в загрозливій зоні та неблагополучних пунктах.
Профілактика та заходи боротьби. Оскільки Україна є благополучною щодо ящуру без використання протиящурних вакцин, профілактика виникнення ящуру має бути спрямована на охорону території країни від занесення збудника хвороби з неблагополучних держав. У разі появи хвороби в стаді діяльність ветеринарної служби спрямовується на локалізацію спалаху і недопущення поширення хвороби в інші господарства. Для цього потрібно негайно визначити точні межі осередку ящуру, неблагополучного пункту та загрозливої зони і організувати проведення відповідних протиепізоотичних заходів. Протиящурні заходи передбачають введення суворих охоронно-карантинних обмежень, здійснення профілактичної вакцинації та знезараження вірусу в зовнішньому середовищі. Неблагополучне господарство або населений пункт негайно карантину-ють, навколо нього визначають загрозливу зону. У межах неблагополучного пункту забороняються всі переміщення тварин, птиці та людей — введення й виведення тварин, торгівля худобою, виставки, проїзд і виїзд людей, заготівельні операції, спільне випасання, напування та утримання хворих тварин разом зі здоровими.
Карантин з неблагополучного щодо ящуру пункту знімають через 21 добу після останнього випадку видужання тварини та проведення ретельної остаточної дезінфекції.

Запитання для самоконтролю: 1. У яких видів тварин ящур може траплятися у формі епізоотій? 2. Які ділянки тіла й органи тварини можуть уражуватися при ящурі? 3. Що таке «злоякісна форма ящуру»? 4. Яких заходів вживають щодо хворих на ящур тварин в Україні? 5. Як часто необхідно проводити поточну дезінфекцію в разі виникнення ящуру? 6. Що означає термін «тигрове серце»?