5.2. Сальмонельоз

Сальмонельоз (Sallmonellosis, паратиф) — інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується септицемією, токсемією, ураженням травного каналу та органів дихання, а у кобил і овець — абортами. На сальмонельоз хворіє людина.
Поширення хвороби. Сальмонельоз молодняку поширений у багатьох країнах світу і реєструється переважно в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом. Економічні збитки визначаються втратами, пов’язаними з летальністю молодняку, відставанням у рості та розвитку перехворілих тварин, а також матеріальними затратами на проведення тривалих оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — сальмонели, які належать до роду Salmonella, і за схемою Кауфмана — Уайта поділяються на 20 родів і 2200 сероваріантів. При цьому одні сероваріанти сальмонел спричинюють захворювання у різних видів, інші трапляються переважно в одного виду тварин. Сальмонельоз у телят найчастіше зумовлюють S. typhimurium і S. dublin; у поросят — S. choleraesuis, S. typhisuis, S. typhimurium та S. dublin; у ягнят — S. abortusovis і S. typhimurium; у лошат — S. abortusegui; у курей — S. pullorum (gallinarum); у водоплавних птахів — S. typhimurium, S. anatum і S. london; у хутрових звірів — S. typhimurium, S. choleraesuis і S. dublin. У морфологічному відношенні різні сероваріанти сальмонел не відрізняються один від одного і є грамнегативними, рухливими, крім S. pullorumgollinarum, паличками з округлими кінцями, розміром (1...4) (0,4...0,8) мкм. Добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами. Спор і капсул не утворюють. Ростуть на звичайних живильних середовищах в аеробних і анаеробних умовах при рН = 7,2…7,6, за температури 36 – 38 °С. Антигенна структура сальмонел представлена соматичним О-антигеном, розміщеним на поверхні клітини, джгутиковим Н-антигеном і капсульним К-антигеном.
Сальмонели досить стійкі у зовнішньому середовищі: в ґрунті, гною, воді зберігаються 8 – 14 міс, у сухих фекаліях свиней — до 3 років, на контамінованому одязі — 1,5 – 2 міс, у висушеному стані витримують дію прямого сонячного проміння 150 діб, заморожування 2 – 4 міс. У м’ясному розсолі при 6 – 12 °С сальмонели залишаються життєздатними до 4 міс, у засоленому й копченому м’ясі — до 2,5 – 3 міс, у молоці за кімнатної температури — до 5 діб, у сирі, маслі — до 6 міс, за низьких температур зберігаються до 3 років. Інактивуються при 70 – 75 °С через 15 – 30 хв, при кип’ятінні — миттєво. Руйнуються під дією дезінфектантів.
Епізоотологія хвороби. На сальмонельоз захворює молодняк різних видів тварин: телята віком від 10 до 60 діб; поросята — з першої доби народження до 4 міс, переважно відлучного віку; ягнята — у перші дні життя; лошата заражаються здебільшого в утробі матері, значно рідше — через пуповину і з молоком матері; молодняк хутрових звірів — до 2-місячного віку. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, за винятком кобил та овець, які часто абортують.
Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі на сальмонельоз тварини, що виділяють збудник з фекаліями, сечею, слиною, витіканнями з носа. Небезпечним резервуаром сальмонельозної інфекції є тварини-бактеріоносії, які впродовж цілого року після зараження виділяють сальмонели з калом і сечею. Факторами передавання збудника можуть стати контаміновані сальмонелами корми, вода, підстилка, предмети догляду, пасовища, загони, одяг та взуття обслуговуючого персоналу. Особливо небезпечними є молозиво й молоко, контаміновані збудником під час доїння, а також інфіковані відвійки, які надходять у господарство з молокозаводу і згодовування яких може призвести до масового зараження телят і поросят. Механічними переносниками збудника інфекції можуть бути люди, коти, собаки, миші, щури, членистоногі, птахи.
Спонтанне зараження молодняку відбувається аліментарно, рідко — аерогенно, у лошат — внутрішньоутробно. Серед телят і поросят сальмонельоз реєструється у вигляді ензоотії, однак може набувати й характеру епізоотії. Сальмонельоз може спостерігатися в господарстві як самостійне захворювання з характерними клінічними ознаками та патологоанатомічними змінами, так і у вигляді секундарної інфекції, що значно ускладнює перебіг чуми, пастерельозу чи вірусних інфекцій. У разі первинного виникнення сальмонельозу в благополучних господарствах спостерігається швидке й широке охоплення поголів’я та висока летальність серед молодняку відлучного віку. У стаціонарно неблагополучних стадах перебіг інфекції млявий, триває місяцями й роками, переважно серед неімунного молодняку.
Ензоотії сальмонельозу не мають чітко вираженої сезонності, однак інфекція частіше поширюється взимку та навесні, що пов’язано зі збільшенням кількості неімунного молодняку в період відлучення та зниженням у ці періоди року резистентності організму тварин. Дуже важливу роль у виникненні сальмонельозу відіграють стрес-фактори: порушення технологічних циклів та зоогігієнічних правил годівлі й утримання тварин, тривале транспортування, перегони, охолодження та ін.
У овець сальмонельоз трапляється рідко. Уражуються кітні вівцематки, у яких спостерігаються одноразові аборти і народження мертвих ягнят. У ягнят перебіг хвороби тяжкий, з дуже високою летальністю. Сальмонельоз лошат обмежується спорадичними випадками, оскільки зараження відбувається в основному внутрішньоутробно. У телят захворюваність може сягати 100 %, летальність — 20 – 80 %, у поросят — відповідно 20 і 50 %, у ягнят — 40 і 60 %.
Патогенез. Після проникнення в травний канал аліментарним шляхом сальмонели швидко розмножуються, спричинюючи розвиток специфічного для цього захворювання гострокатарального, а згодом крупозно-дифтеритичного запалення кінцевого відрізка клубової кишки та товстого відділу кишок. Аерогенне зараження у телят зумовлює катаральну бронхопневмонію. За септичної форми бактерії з кишок проникають у кров, спричинюють бактеріємію, а згодом — гостру септицемію з гіперплазією лімфовузлів та селезінки, гострим катаральним запаленням слизової оболонки кишок, набряком легень, ураженням серцево-судинної системи, токсико-дистрофічними процесами в паренхіматозних органах.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період у молодняку триває від кількох годин до 5 – 8 діб. У телят, поросят, ягнят перебіг хвороби гострий, іноді підгострий або хронічний, у лошат — гострий та підгострий.
У телят і ягнят раннього віку за гострого перебігу відмічають різке підвищення температури тіла до 41,5 – 42 °С, слабкість, пригнічення, прискорення пульсу й дихання, відмову від молозива. Наприкінці другого дня з’являється профузний пронос. Виділення мають сірувато-жовтий колір, містять значну кількість слизу у вигляді сіруватих тяжів, бульбашки газу, пізніше з’являються прожилки крові. Телята гинуть упродовж 4 – 7 діб. У деяких телят сальмонельоз набуває форми сепсису й закінчується смертю без розвитку ентериту. В цих випадках може спостерігатися гострий артрит, кульгання.
У разі виникнення сальмонельозу серед телят 1 – 3-місячного віку хвороба має хронічний перебіг, з розвитком бронхопневмонії. У хворих телят тривалий час зберігається підвищена температура тіла, спостерігаються кашель, особливо вранці, під час підйому, та слизисто-гнійні виділення з носової порожнини. Аускультацією виявляють бронхіальне дихання та вологі хрипи. Тривалість хвороби — 1,5 – 2 міс. У тільних корів можливі аборти.
У поросят-сисунів, а також у поросят відлучного віку на початку ензоотії перебіг сальмонельозу гострий. Спостерігаються гарячка, пригніченість, відсутність апетиту, напади блювання й пронос. На 2 – 4-ту добу захворювання шкіра в ділянці підгруддя, черева й вух набуває синьо-червоного забарвлення, загальний стан хворих поросят значно погіршується. Наприкінці хвороби температура тіла спадає нижче норми, поросята гинуть упродовж 5 – 10 діб з ознаками сильної слабкості.
У поросят відлучного віку перебіг сальмонельозу хронічний, іноді підгострий. За підгострого перебігу гарячка стає переміжною, пронос чергується із запором. Апетит мінливий, спостерігаються спрага, швидке схуднення, задишка, кашель. Тривалість хвороби — 3 – 5 тижнів. За хронічного, найбільш характерного перебігу сальмонельозу, відмічаються хронічні ентерити і пневмонії. Шкіра хворих поросят бліда, набуває сіруватого кольору, волосся втрачає блиск, грубішає, з часом розвивається струпоподібна екзема. Спостерігається рецидивний пронос з гнильним запахом, випорожнення мають жовто-сірий колір, часто містять домішки фібрину або згустки крові. У багатьох випадках хвороба ускладнюється пневмонією, з’являються кашель, виділення з носа, пригнічення, прискорене дихання черевного типу, іноді судоми, потовщення суглобів, кульгавість. Хворі поросята відстають у рості, погано відгодовуються, більшість із них гине або їх вибраковують. У інфікованих свиноматок можливі аборти.
У лошат перебіг сальмонельозу гострий, характеризується пропасницею, відсутністю апетиту, проносом, іноді гемоглобінурією. Захворілі лошата нерідко гинуть упродовж перших 1 – 3 діб життя.
Патологоанатомічні зміни. У телят і поросят за гострого перебігу сальмонельозу на розтині виявляють набряки, катаральне запалення слизової оболонки тонкого відділу кишок та шлунка, крововиливи в дванадцятипалій кишці, шлунку, на епікарді, брижі, гіперплазію мезентеріальних лімфовузлів та селезінки, значне збільшення, соковитість пейєрових бляшок і солітарних фолікулів.
У телят за хронічного перебігу сальмонельозу виявляють значні ураження легень — серозно-катаральну або крупозну пневмонію, осередки некрозу, а також плеврити, перикардити, артрити переважно колінного й скакального суглобів. Середостінні та бронхіальні лімфовузли збільшені в об’ємі, іноді в них виявляють сирнисті некротичні осередки жовтого кольору. Селезінка значно збільшена, печінка набрякла, в’яла, з осередками некрозу.
У поросят за хронічного перебігу хвороби основні зміни виявляють у товстому відділі кишок — дифтеритичні та виразково-некротичні процеси в сліпій, ободовій, частково клубовій кишках, ураження пейєрових бляшок і солітарних фолікулів, які різко збільшені в об’ємі, просочені фібринозним ексудатом, у вигляді струпів виступають на поверхні висівкоподібного напластування. У тонкому відділі кишок відмічають гостре катаральне запалення, у лімфатичних вузлах та паренхіматозних органах — некротичні осередки. Іноді спостерігають катаральну або катарально-гнійну бронхопневмонію.
У ягнят при розтині виявляють геморагічне запалення слизової оболонки сичуга і тонких кишок, гіперплазію лімфатичних вузлів та збільшення селезінки.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічної картини хвороби, даних розтину трупів загиблих чи забитих тварин та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічне дослідження мазків з патологічного матеріалу та виділених культур, забарвлених за Грамом або флуоресцентними сальмонельозними О-сироватками; виділення чистих культур збудника на диференційно-діагностичних середовищах; ідентифікацію виділених культур за культурально-біохімічними ознаками; ідентифікацію виділених культур за допомогою пластинчастої РА із сальмонельозною полівалентною О-аглютинувальною сироваткою, потім Н-аглютинувальними сироватками першої і другої фаз.
У лабораторію для зажиттєвої діагностики направляють пробу фекалій з прямої кишки за наявності у них крові, плівок слизу та гною. Для посмертної діагностики направляють свіжі трупи дрібних тварин і птиці; від трупів великих тварин надсилають паренхіматозні органи (печінку з жовчним міхуром і лімфатичними вузлами, селезінку, нирку), мезентеріальні лімфатичні вузли, трубчасту кістку. В разі підозри щодо хронічної форми сальмонельозу від свиней надсилають також сліпу кишку з її вмістом, від телят — змінені ділянки легень; при абортах — свіжий плід з плодовими оболонками та навколоплідну рідину.
Диференціальна діагностика. У поросят під час установлення діагнозу на сальмонельоз потрібно виключити чуму, дизентерію, ешерихіоз (колібактеріоз), вірусний трансмісивний гастроентерит; у телят виключають ешерихіоз (колібактеріоз) і диплококову інфекцію; у ягнят виключають анаеробну дизентерію; у всіх тварин виключають діарею незаразної етіології.
Лікування. З лікувальною метою широко застосовують антибіотики, сульфаніламідні, нітрофуранові та комбіновані препарати. Використовують полівалентну гіперімунну антитоксичну сироватку проти паратифу телят, поросят, ягнят, овець і птиці; полівалентну антитоксичну сироватку проти паратифу та колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці; бівалентну антитоксичну сироватку проти паратифу і колібактеріозу телят, а також бактеріофаг проти паратифу телят і поросят. Проводять симптоматичну терапію, забезпечують повноцінну дієтичну й вітамінну годівлю.
Імунітет. Перехворілі на сальмонельоз тварини набувають тривалого нестерильного імунітету. З метою формування пасивного колострального імунітету у новонароджених тварин вакцинують вагітних самок концентрованою формолгалуновою вакциною проти сальмонельозу. Для пасивної імунізації застосовують полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу телят, ягнят, поросят, овець і птиці та полівалентну антитоксичну сироватку проти сальмонельозу і колібактеріозу телят, ягнят, овець і птиці. Для активної імунізації молодняку запропоновано низку живих та інактивованих вакцин.
Профілактика та заходи боротьби сальмонельозу в благополучному господарстві мають спрямовуватись на комплектування стада тваринами лише з благополучного щодо цього захворювання господарства. В період карантину необхідно обов’язково досліджувати сироватки крові придбаних тварин за допомогою РА, а фекалії — бактеріологічним методом для своєчасного виявлення приховано інфікованих тварин. Особливу увагу слід приділяти суворому дотриманню зооветеринарних і технологічних норм утримання тварин та виконанню планових профілактичних заходів вакцинацій, дезінфекцій, дератизацій та дезінсекцій.
У разі виникнення хвороби господарство оголошують неблагополучним щодо сальмонельозу, в ньому запроваджують карантинні обмеження, припиняють будь-які перегрупування тварин, введення та виведення їх з ферми. Проводять поголовний клінічний огляд і термометрію молодняку неблагополучної ферми. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Решту молодняку сприйнятливого віку щеплюють протисальмонельозними вакцинами. Хронічно хворих тварин і тих, що відстають у рості та розвитку, вибраковують, перехворілих свиноматок і овець після абортів утримують ізольовано від здорових, відгодовують і здають на забій.
Приміщення, де перебували хворі тварини, ретельно очищають та дезінфікують. Гній знезаражують біотермічним методом. Ферму оголошують благополучною щодо сальмонельозу через 30 діб після ліквідації захворювання, проведення комплексу ветеринарно-санітарних, зоогігієнічних і господарських заходів, дератизації та заключної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують 4%-й гарячий розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, 10%-ву емульсію дезінфекційного креоліну, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, 2%-й розчин формальдегіду.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення сальмонельозу та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Назвіть сприйнятливих до сальмонельозу тварин, джерело інфекції, механізм поширення та сезонність захворювання. 3. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу сальмонельозу та основні патологоанатомічні зміни при цьому захворюванні. 4. Вкажіть особливості лікування сальмонельозу, наявність специфічного імунітету та зазначте спрямування заходів профілактики цього захворювання.