4.5. Трансмісивний гастроентерит свиней

Трансмісивний гастроентерит свиней (Transmissible gastroenteritis suum, вірусний гастроентерит, хвороба Дойля і Хатчінгса, ТГС) — гостре висококонтагіозне захворювання свиней, що характеризується ознаками катарально-геморагічного гастроентериту (виснажлива діарея, блювання, дегідратація організму) та високою летальністю поросят перших 10 днів життя.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється на всіх континентах світу, особливо в країнах з інтенсивним свинарством. Економічні збитки складаються з високої (майже 100%-ї) летальності серед поросят-сисунів, зниженням на 30 – 60 % репродуктивної здатності перехворілих свиноматок та значними витратами на проведення оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус з родини Coronaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 80 – 60 нм, вкриті ліпопротеїновою оболонкою з булавоподібними виростами, які надають їм вигляду сонячної корони. Репродукується в цитоплазмі інфікованих клітин епітелію тонкого відділу кишок, особливо у дванадцятипалій та порожній кишках. Вірус однорідний в антигенному відношенні і близький до кишкового коронавірусу собак, респіраторного коронавірусу людей та вірусу інфекційного перитоніту котів. В організмі хворих поросят накопичується в епітелії тонкого відділу кишок, у вмісті травного каналу та в легенях. У період віремії виявляється в паренхіматозних органах, слизовій оболонці носа, трахеї, мигдаликах та в низькому титрі — у крові. Впродовж багатьох місяців і років він персистує у внутрішніх органах та лімфатичних вузлах перехворілих тварин.
Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі: залишається життєздатним при 4 °С упродовж 3 міс, за кімнатної температури — 45 діб, при — 27 °С — 3 доби; вірулентний при 28 °С впродовж 2,5 року. Упродовж 10 діб залишається життєздатним під час гниття та висушування, кілька тижнів — у замороженому матеріалі. Стійкий до реакції середовища з рН від 4 до 9. Швидко інактивується під дією ультрафіолетового випромінювання та різних дезінфекційних препаратів.
Епізоотологія хвороби. На трансмісивний гастроентерит свиней хворіють лише свині, особливо чутливі поросята в перший тиждень після народження. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини, які починаючи з інкубаційного періоду і впродовж наступних 2 – 3 міс виділяють вірус з фекаліями та сечею. Свиноматки в перші 6 – 7 діб після опоросу виділяють вірус також з молоком.
Факторами передавання збудника є корми, вода, інвентар, підстилка, продукти забою, харчові відходи, транспортні засоби та інші предмети, забруднені виділеннями хворих тварин чи вірусоносіїв. Зараження поросят відбувається аліментарним шляхом через корм і воду, при прямому контакті з хворими тваринами; не виключається повітряно-краплинне передавання збудника інфекції.
Хвороба реєструється в будь-яку пору року, однак частіше — на початку весни, під час масових опоросів та значного накопичення вірусу в зовнішньому середовищі внаслідок його високої стійкості в холодний період року. Епізоотологічною особливістю трансмісивного гастроентериту є тенденція до значного поширення і висока летальність серед новонароджених поросят, а за злоякісного перебігу й серед відлучених поросят, підсвинків та дорослих свиней.
При первинному виникненні хвороба за короткий час може поширитись серед свиней усіх вікових груп з майже 100%-ю загибеллю 1 – 10-денних поросят-сисунів і 2 – 4%-ю — серед відлучених поросят. Спалахи захворювання в епізоотичних осередках зазвичай згасають через 4 – 6 тижнів після виникнення. При подальшій циркуляції вірусу в господарстві та наявності лактогенного імунітету серед сисунів хвороба спостерігається переважно серед сисунів віком понад 1 міс та відлучених поросят. У разі безсистемного проведення оздоровчих заходів трансмісивний гастроентерит набуває стаціонарного характеру і систематично виникає серед неімунних поросят. Вірусний гастроентерит може ускладнюватися сальмонельозом, колібактеріозом, дизентерією та іншими інфекціями.
Патогенез. Репродукування вірусу в цитоплазмі циліндричних клітин епітелію тонкого відділу кишок зумовлює тотальне руйнування та атрофію ворсинок епітелію порожньої й клубової кишок. Морфологічна деструкція епітеліальних клітин призводить до порушення ферментативної активності слизової оболонки тонкого відділу кишок, втрати травної та адсорбційної здатності, підвищення осмотичного тиску за рахунок лактози, яку хворий організм не в змозі гідролізувати, та затримки стимульованого глюкозою всмоктування йонів натрію. Це призводить до накопичення в кишках електролітів і води, тяжкої діареї та ацидозу. Організм поросят перших днів життя, на відміну від старших, не в змозі компенсувати ці зміни за рахунок більшої мітотичної активності в ділянці крипт та швидшої заміни епітелію, оскільки регенерація ворсинок у поросят починається через 4 – 5 діб і закінчується через 10 діб після зараження. Тому перебіг хвороби в них дуже швидкий і здебільшого закінчується загибеллю.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період у 1 – 5-денних поросят дуже короткий і триває 12 – 18 год. У них спостерігається незначне зниження температури тіла до 36,8 °С, пригнічення, слабкість, спрага, блювання, профузний пронос; екскременти рідкі, водянисті, пінисті, жовто-зеленого кольору, зі згустками молозива. Колір шкіри швидко змінюється з рожевого й блискучого до коричнево-сірого, тьмяного, щетина стає скуйовдженою й брудною. Загибель поросят настає через 3 – 4 доби. З віком інкубаційний період збільшується, а летальність знижується: у 6 – 10-денних поросят інкубаційний період триває 18 – 36 год, летальність становить 67 %, у старших тварин — 7 діб, летальність — 3,5 %.
У клінічному перебігу хвороби поросят 6 – 10-денного віку розрізняють три стадії — передклінічну, клінічну та завершальну. У передклінічній стадії спостерігається зниження апетиту, сонливість, підвищена спрага, блювання, інколи пропасниця (41 – 41,5 °С). У клінічній стадії яскраво виражені спрага, діарея та зневоднення організму. Фекалії мають сіро-червоний або жовто-зелений колір, містять пухирці газу та молоко в неперетравленому вигляді. Температури тіла знижується нижче норми. У завершальній стадії хвороба закінчується одужанням або загибеллю хворих поросят. Часто незадовго до смерті (3 – 4-та доба хвороби) розвивається кома. При видужуванні у поросят через 3 – 4 доби припиняється пронос, починається регенерація ворсинок. У разі захворювання поросят у віці 1 – 2 тижнів клінічні ознаки менш виражені, перебіг хвороби значно легший і більшість захворілих тварин одужують, однак вони погано поїдають та засвоюють корми і різко відстають у рості.
У свиноматок і кнурів перебіг інфекції загалом безсимптомний, хоча народжені ними поросята гинуть упродовж 2 – 5 діб. У деяких свиноматок на 3 — 5-ту добу лактації спостерігають агалактію, іноді мастит, втрату апетиту, пригнічення, одужання настає через 7 – 10 діб. Слід зазначити, що окремі лактуючі свиноматки можуть хворіти дуже тяжко, з високою температурою, відсутністю апетиту, агалактією, блюванням, діареєю та загибеллю (до 2,5 %) тварин.
Патологоанатомічні зміни. Трупи поросят-сисунів виснажені, шкіра сірого кольору, в ділянці ануса забруднена фекаліями жовто-зеленого кольору. П’ятачок та слизові оболонки ротової й носової порожнин ціанотичні. Підшкірна клітковина, скелетні м’язи, очеревина та плевра зневоднені. У шлунку — згустки неперетравленого молозива, катаральне або катарально-геморагічне запалення слизової оболонки, крововиливи та некротичні осередки на дні шлунка. В тонкому відділі кишок спостерігаються осередкове катарально-геморагічне запалення слизової оболонки, крапчасті крововиливи; стінки кишок тонкі, прозорі. Слизова оболонка товстого відділу кишок повнокровна або в стані катарально-геморагічного запалення. У сліпій та ободовій кишках виявляються поверхневі некрози у вигляді висівкоподібного напластування. Брижові лімфовузли збільшені в розмірі, гіперемійовані. В селезінці спостерігають застійні явища, крововиливи. Під капсулою нирок відмічаються дрібні крапчасті крововиливи, в головному мозку — гіперемія, набряк, крововиливи.
У дорослих тварин визначають катаральний, рідко геморагічний гастроентерит, дегенеративні зміни в нирках.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних, клінічних, патоморфологічних даних та результатів лабораторних досліджень.
В основу лабораторної діагностики ТГС покладено індикацію вірусу в патологічному матеріалі за допомогою імунофлуоресценції та біопроби, виділення вірусу з патологічного матеріалу в культурах клітин та його ідентифікацію за реакцією нейтралізації, виявлення специфічних антитіл у сироватці крові перехворілих тварин (ретроспективна діагностика).
Для дослідження в лабораторію направляють взяті від забитих з діагностичною метою хворих поросят шматочки легень, печінки, селезінки, нирок, головного мозку та уражені ділянки тонких кишок, передусім дванадцятипалої, порожньої та клубової, а також мезентеріальні лімфатичні вузли, не пізніше ніж через 2 год з моменту забою.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення ентеровірусного гастроентериту, колібактеріозу, дизентерії та чуми свиней.
Лікування. Специфічних засобів терапії не запропоновано. Проводять симптоматичне лікування, однак у поросят-сисунів воно малоефективне.
Імунітет. У перехворілих свиней формується несприйнятливість до повторного зараження терміном до 2 років. У поросят унаслідок надзвичайно гострого перебігу хвороби можливий лише пасивний лактогенний імунітет, який забезпечується в разі постійного надходження секреторних імуноглобулінів з молозивом імунної свиноматки. Для вакцинації супоросних свиноматок запропоновано живі та інактивовані вакцини проти ТГС, застосування яких забезпечує пасивний захист потомства.
Профілактика та заходи боротьби. Заходи щодо запобігання захворюванню свиней на ТГС полягають в охороні господарства від занесення збудника хвороби, організації роздільних опоросів основних і ремонтних свиноматок, дотриманні принципу «вільно — зайнято» під час опоросів, проведенні в період профілактичної перерви ретельного механічного очищення та дезінфекції приміщень для опоросів, а також інвентарю та обладнання, що в них знаходяться. Для контролю за епізоотичним станом у племінних господарствах-репродукторах двічі на рік вибірково досліджують сироватки крові 5 % поголів’я за допомогою РНГА з еритроцитарним антигеном.
У разі виявлення захворювання тварин на ТГС господарство оголошують неблагополучним щодо цієї хвороби і вводять у ньому карантинні обмеження, передбачені чинною інструкцією.
Господарство оголошують благополучним щодо ТГС через 3 міс після останнього випадку загибелі чи одужання хворих тварин та проведення заключної дезінфекції. Упродовж наступних 3 міс забороняється вивезення свиней в інші господарства для відгодівлі й упродовж 12 міс — для відтворення.
Для дезінфекції тваринницьких приміщень застосовують 4%-ві розчини їдкого натру, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3%-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші (експозиція 3 год). Гній знезаражують біотермічним методом.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення трансмісивного гастроентериту свиней та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Вкажіть епізоотологічну особливість ТГС. 3. Опишіть патогенез трансмісивного гастроентериту свиней. 4. Назвіть стадії клінічного перебігу трансмісивного гастроентериту свиней у поросят 6 – 10-денного віку. 5. Зазначте локалізацію основних патологоанатомічних змін при ТГС. 6. Поясніть суть комплексного методу діагностики ТГС. 7. Вкажіть наявність специфічного імунітету при ТГС та зазначте спрямування заходів профілактики цього захворювання.