4.8. Везикулярна хвороба свиней

Везикулярна хвороба свиней (Morbus vesicularis suum, Swine vesicular disease, ВХС) — гостра висококонтагіозна вірусна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, везикулярним висипом на шкірі п’ятачка, вимені, вінчика, міжратицевої щілини, м’якушів та слизовій оболонці ротової порожнини. Може хворіти й людина.
Поширення хвороби. Україна благополучна щодо везикулярної хвороби свиней. Економічні збитки незначні і складаються з втрат, пов’язаних із загибеллю поросят-сисунів, зниженням приростів маси свиней та витрат на проведення оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус із родини Рісоrnаviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 30 – 32 нм, які не мають антигенної спорідненості з жодним із відомих епітеліотропних вірусів свиней. Вірус у високих концентраціях виявляють в епітелії уражених ділянок шкіри, лімфовузлах та кістковому мозку.
Вірус везикулярної хвороби свиней надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі: упродовж 3 міс зберігається у фекаліях та сечі, у замороженій свинині — більше року, тривалий час у м’ясних відходах забитих хворих свиней. Не руйнується під дією молочної кислоти в процесі дозрівання м’яса, у копчених ковбасах та окороках — відповідно 400 та 780 діб. При нагріванні до 60 °С інактивується через 30 хв.
Епізоотологія хвороби. В природних умовах хворіють лише свині незалежно від породи, статі та віку. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, що виділяють вірус зі слиною, носовим слизом, фекаліями та сечею. Особливу загрозу у підтриманні епізоотичного процесу становлять безсимптомно перехворілі свині, вірусоносійство яких триває впродовж 4 – 6 міс.
Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворими чи перехворілими тваринами, а також перорально при згодовуванні незнезаражених боєнських та кухонних відходів, іноді — через ушкоджену шкіру. Факторами передавання вірусу можуть бути контаміновані корм, вода, продукти забою хворих свиней, незнезаражені відходи тваринного походження, а також приміщення, предмети догляду, транспортні засоби. Хвороба протікає доброякісно, у вигляді обмежених епізоотій. Захворюваність у середньому становить 60 %, летальність — 10 %.
Патогенез вивчено недостатньо. Відомо, що перебіг хвороби має дві стадії. Спочатку в місцях проникнення збудника уражується епітелій і через 36 год утворюються первинні везикули. Перша стадія триває 1 – 4 доби і виявляється гарячкою й утворенням везикул на п’ятачку та слизовій оболонці ротової порожнини. Пізніше вірус проникає в кровотік, зумовлюючи вірусемію та генералізацію процесу. У другій стадії, що триває 1 – 3 доби, спостерігається утворення вторинних везикул на кінцівках та вимені. Після лопання везикул температура тіла знижується, уражений епітелій загоюється. Повне видужування тварин настає лише через 2 – 3 тижні.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За гострого перебігу захворюваність може досягати 100 %. У більшості тварин спостерігають пропасницю (40,5 – 41,5 °С), зниження апетиту та пригнічення. Водночас на шкірі в ділянці вінчика, міжратицевої щілини та на м’якушах ратиць з’являються везикули, які згодом лопаються, оголюючи болісні ерозії та виразки. Відзначають сильну кульгавість, в окремих тварин — спадання рогового башмака і неможливість рухатись. Приблизно в 10 % хворих тварин везикули виявляються також на слизовій оболонці ротової порожнини, губах, язиці. При легкій формі хвороби свині видужують через 1 – 3 тижні, при тяжкій з’являються ознаки ураження центральної нервової системи (збудження, порушення координації рухів, паралічі), часто з летальним кінцем. У свиноматок можуть спостерігатися аборти, везикулярне ураження шкіри вимені.
За підгострого перебігу хвороби клінічні ознаки виражені слабко. Хворіють лише окремі тварини, у яких виявляються поодинокі везикули на вінчику, млявість, схуднення, іноді опухання суглобів, кульгання, проноси. Захворілі свині, як правило, видужують. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою можливі ентероколіти, пневмонії та значний падіж серед поросят-сисунів.
Хронічний перебіг хвороби характеризується виснаженням та наявністю високих титрів специфічних антитіл у сироватках крові. У перехворілих тварин надовго залишаються сліди хвороби у вигляді шрамів і відкладень рогової речовини в ділянках ратиць.
Патологоанатомічні зміни характеризуються везикулярним ураженням шкіри на кінцівках у ділянці вінчика, міжратицевої щілини, м’якушів ратиць, значно рідше — ураженням слизової оболонки ротової порожнини й вимені. На місці везикул, що лопнули, реєструють ерозії та виразки. Під час гістологічного дослідження ушкоджених ділянок шкіри виявляють значні периваскулярні лімфоїдні та еозинофільні інфільтрати, крововиливи та дистрофічні зміни клітин сосочкового шару дерми.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі характерних клінічних ознак хвороби з урахуванням епізоотологічних та патологоанатомічних даних. Вирішальне значення мають вірусологічні дослідження.
Лабораторна діагностика передбачає виявлення й ідентифікацію вірусного антигену в патологічному матеріалі за РЗК, РІФ, РДП, ізоляцію вірусу в культурі клітин, проведення біопроби, виявлення специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих свиней. У лабораторію для дослідження надсилають не менш як 2 мл везикулярної рідини від 2 – 5 хворих тварин, стінки нерозкритих везикул з уражених ділянок шкіри п’ятачка, вінчика, м’якушів, копитець чи з вим’я. Для ретроспективної діагностики направляють сироватки крові від 5 – 10 перехворілих свиней.
Диференціальна діагностика передбачає виключення ящуру, везикулярної екзантеми та везикулярного стоматиту свиней.
Лікування проводять антисептичними, ніжними дезінфекційними (розчин перманганату калію, мідного купоросу) та в’яжучими засобами. Для запобігання розвитку секундарної мікрофлори застосовують антибактеріальні засоби.
Імунітет після природного перехворювання — стійкий, терміном до 2 років. У поросят, що народились від імунних свиноматок, — колостральний, на 2 – 3 тижні.
Для специфічної профілактики запропоновано інактивовану вакцину, після використання якої у поросят формується імунітет тривалістю до 3 міс, у дорослих тварин — до 9 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики везикулярної хвороби свиней є запобігання занесенню збудника інфекції на територію України. Це заборона на завезення свиней та сировини з неблагополучних країн і регіонів, використання для годівлі свиней кухонних відходів, зібраних в аеропортах, літаках, потягах та на пароплавах, які обслуговують міжнародні лінії. Обов’язкове профілактичне карантинування всього закупленого свинопоголів’я та вибіркове дослідження свиней на везикулярну хворобу серологічним методом. У разі виникнення везикулярної хвороби свиней неблагополучний пункт карантинують, а в господарствах та м’ясопереробних підприємствах, з якими за 10 діб до появи хвороби підтримувались міжгосподарські відносини, вводять обмеження. Здійснюють суворі заходи щодо ізоляції епізоотичного осередку та знищення збудника хвороби в зовнішньому середовищі. У неблагополучному пункті проводять забій на м’ясо всієї неблагополучної групи свиней на спеціально обладнаному майданчику або на санітарній бойні найближчого м’ясокомбінату. Туші забитих свиней і субпродукти використовують для виготовлення варених та варено-копчених виробів. Неблагополучні свинарники, де тимчасово перебували інфіковані свині, а також вигульні двори, інвентар, станки, обладнання, транспорт піддають ретельному механічному очищенню та дезінфекції 4%-м гарячим розчином їдкого натру дворазово з інтервалом 5 діб або 3%-м розчином нафталізолу. Гній знешкоджують біотермічним методом. Трупи свиней спалюють.
У неблагополучній і загрозливій зонах виявляють місця перебування та міграції диких свиней, організовують ветеринарне спостереження за станом їхнього здоров’я. Карантин з неблагополучного пункту знімають після забою всього свинопоголів’я або через 30 діб з дня останнього випадку видужування хворих тварин та проведення заключної дезінфекції. Комплектування свиноферми після ліквідації хвороби дозволяється лише після зняття карантину та отримання негативних результатів біопроби на 4 – 5-місячних підсвинках, яких спеціально розміщують у неблагополучних приміщеннях і упродовж 30 діб утримують там під ветеринарним наглядом.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення везикулярної хвороби свиней та схарактеризуйте стійкість збудника цього захворювання у зовнішньому середовищі. 2. Вкажіть джерело інфекції, механізм поширення та сезонність везикулярної хвороби свиней. 3. Перелічіть основні клінічні ознаки везикулярної хвороби свиней. 4. Які дослідження мають вирішальне значення під час установлення діагнозу везикулярної хвороби свиней? 5. Зазначте спрямування заходів терапії та профілактики ВХС.