4.1. Класична чума свиней

Класична чума свиней (Pestis suum, європейська чума свиней, чума свиней) — висококонтагіозна вірусна хвороба свиней, що характеризується за гострого перебігу ознаками септицемії та геморагічного діатезу, а за підгострого й хронічного — крупозною пневмонією та крупозно-дифтеритним колітом.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється в більшості країнах світу, в тому числі й в Україні, серед нещепленого поголів’я свиней, завдаючи свинарським господарствам значних економічних збитків, зумовлених масовою захворюваністю та високою летальністю, вимушеним забоєм підозрюваних щодо зараження та захворювання свиней, зниженням вартості продукції, а також втратами, пов’язаними з тривалим карантином і проведенням ліквідаційних заходів.
Збудник хвороби — РНК-геномний пантропний вірус з родини Togaviridae, роду Pestivirus, сферичної форми, діаметром 38 – 42 нм. Має один серотип, який включає три серогрупи — А, В і С, що різняться між собою за вірулентними властивостями. В антигенному відношенні всі виділені в Європі штами вірусу чуми свиней однорідні й різняться між собою лише ступенем вірулентності для свиней і різними антигенними взаємовідносинами з вірусом діареї великої рогатої худоби. Збудник чуми свиней має винятково високу заразливість, поступаючись щодо цього лише вірусу ящуру. Лабораторні тварини до вірусу чуми свиней не чутливі.
Вірус чуми свиней досить стійкий до впливу чинників зовнішнього середовища.
Епізоотологія хвороби. До збудника чуми свиней сприйнятливі лише свині незалежно від статі, породи й віку. Джерелом збудника хвороби є хворі свині та вірусоносії, які ще впродовж 10 міс після видужування виділяють вірус з усіма секретами та екскретами організму.
Шляхи зараження — контактний, аліментарний, аерогенний, трансмісивний та трансплацентарний.
Факторами передавання збудника можуть бути трупи загиблих від чуми свиней, м’ясо вимушено забитих тварин, субпродукти, незнешкоджені боєнські та кухонні відходи. Вірус може поширюватися через контаміновані виділеннями хворих свиней чи вірусоносіїв корми, воду, предмети догляду, інвентар, взуття та одяг обслуговуючого персоналу, транспортні засоби тощо. Доведено можливість механічного перенесення вірусу комахами, птахами, свійськими тваринами, гризунами та людьми. Виникненню й поширенню хвороби може сприяти порушення ветеринарно-санітарних правил закупівлі, утримання свиней, заготівлі, переробки, транспортування та зберігання продукції (завезення свиней-вірусоносіїв з неблагополучних щодо чуми господарств, подвірний безконтрольний забій свиней, безконтрольна торгівля свиньми та продуктами їх забою на стихійних ринках).
Характерними для класичної чуми свиней є масовість (охоплення хворобою свиней усіх вікових груп), поступове поширення інфекції, висока летальність та відсутність сезонності. У разі первинного виникнення хвороби в благополучному господарстві перебіг чуми гострий, з охопленням значної частини свинопоголів’я. У стаціонарно неблагополучних господарствах — навпаки, хвороба має млявий характер з підгострим або хронічним перебігом і спостерігається здебільшого у відлучених поросят.
Патогенез. Потрапивши в організм, вірус чуми свиней репродукується в клітинах імунної системи: лімфоцитах селезінки, лімфовузлів, слизової оболонки кишок, кісткового мозку та в ендотелії кровоносних судин, спричинюючи в них дистрофічні й некротичні зміни. Ураження кровоносних судин і значне збільшення їх проникності супроводжується виникненням численних крововиливів, набряків, некродистрофічних та запальних явищ у різних органах і тканинах, ознак негнійного енцефаліту та інфарктів у селезінці. Різке зниження захисних бар’єрів організму зумовлює активізацію умовно-патогенної мікрофлори (пастерел, сальмонел) і розвиток крупозної пневмонії та дифтеритного коліту.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 3 діб до 3 тижнів, у середньому 5 – 8 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий і хронічний, що залежить від вірулентності збудника та резистентності організму тварини.
Надгострий перебіг спостерігається переважно серед молодняку, триває 24 – 48 год і закінчується загибеллю поросят. Характеризується різким підвищенням температури тіла (41,5 – 42 °С), пригніченням, втратою апетиту, блюванням, значними розладами серцевої діяльності та дихання, появою яскраво-червоних плям на шкірі.
Гострий перебіг реєструють на початку спалаху хвороби. Захворювання починається гарячкою (40,0 – 40,5 °С), яка триває 7 – 8 діб, а незадовго до смерті температура знижується до 35 – 36 °С. Апетит на 2 — 3-тю добу погіршується, а потім зовсім зникає. Спостерігається блювання, запор, який згодом змінюється проносом, іноді з домішкою крові. Сечовиділення утруднене, у деяких тварин сеча набуває темно-коричневого кольору. Кон’юнктива червоніє, повіки набрякають і склеюються слизисто-гнійним секретом. Хворі переважно лежать, зарившись у підстилку, неохоче підводяться, їхня хода стає хиткою. У деяких тварин спостерігають судоми, парези або паралічі тазових кінцівок. У поросних свиноматок трапляються аборти. На 5 – 9-ту добу хвороби з’являються дрібні крововиливи в шкірі, які згодом зливаються і утворюють розлиті темно-багрові плями, що не зникають при натисканні (на відміну від бешихи). Пульс слабий, дихання прискорене й утруднене. Шкіра в ділянці вух, хвоста, п’ятачка та черева синіє. Видужування буває рідко, захворілі тварини гинуть переважно на 7 – 12-ту добу хвороби.
Підгострий перебіг хвороби триває 2 – 3 тижні і виявляється періодичним підвищенням температури тіла, запорами, які змінюються проносами, спотворенням апетиту, виснаженням, екзематозними ураженнями шкіри. Летальність становить 30 – 60 %. При ускладненні чуми сальмонельозом домінує кишковий симптомокомплекс. При цьому виявляють прогресуюче виснаження тварини, сморідний пронос із домішками слизу та крові. Спина хворих поросят зігнута, живіт підтягнутий, хвіст звисає, забруднений фекальними масами, шкіра суха і вкрита екзематозними кірками. У разі ускладнення чуми пастерельозом домінує грудний симптомокомплекс — значне виснаження, утруднене дихання, кашель, слизисто-гнійні виділення з носа та пневмонія. Хворі тварини набувають пози «сидячого собаки», намагаючись полегшити дихання і зменшити болісність плеври. Хвороба зазвичай закінчується смертю.
Хронічний перебіг хвороби триває кілька місяців і супроводжується зниженням апетиту, прогресуючим схудненням, проносами, запорами, кон’юнктивітом, екзематозними ураженнями, змертвінням країв хвоста й вух. При ускладненні сальмонельозом чи пастерельозом клініка хвороби доповнюється ураженнями травного каналу або легень. Хворі набувають вигляду «замірків» і тривалий час залишаються небезпечними вірусоносіями.
Патологоанатомічні зміни не постійні і залежать від гостроти перебігу хвороби та характеру й локалізації ускладнень. При зовнішньому огляді трупів у ділянці вух, шиї, черевної стінки та внутрішньої поверхні стегон спостерігають темно-червоні плями, крововиливи різної форми та розміру. Гострій формі класичної чуми притаманна картина яскраво вираженого геморагічного діатезу. В усіх органах і тканинах спостерігаються крововиливи різного розміру й форми. Лімфатичні вузли голови, шиї, середостіння й брижі збільшені в розмірі, в’ялі, з мармуровим малюнком на поверхні розрізу. Селезінка сталевого кольору, не збільшена, у 15 – 30 % випадків з інфарктами по краях. Інфаркти селезінки мають вигляд щільних потовщень, на розрізі клиноподібної форми, чорно-червоного кольору. Нирки анемічні, вкриті дрібними крововиливами під капсулою, кірковий і мозковий шари згладжені. Крововиливи знаходять також на слизовій оболонці сечового міхура. В печінці — явища застійної гіперемії та дегенеративні зміни паренхіми. Легені плямисто забарвлені, з поодинокими крововиливами на поверхні. Головний і спинний мозок, а також мозкові оболонки набряклі, гіперемійовані, вкриті дрібними крововиливами. У травному каналі — ознаки катарального запалення, геморагії, гіперплазія пейєрових бляшок. Солітарні фолікули набряклі, чітко виступають над поверхнею слизової оболонки товстих кишок.
При ускладненні пастерельозом виявляють крупозно-геморагічну пневмонію, серозно-фібринозний або серозно-геморагічний плеврит, інфаркти селезінки, крововиливи в кишках, набухання та виразкові ураження фолікулів товстої кишки. У разі ускладнення сальмонельозом — крупозно-геморагічний ентерит.
Досить часто за хронічного перебігу спостерігається дифузне дифтеритне запалення слизової оболонки з висівкоподібними сірувато-жовтими нашаруваннями у товстому відділі кишок та виразково-некротичні ураження на місці солітарних фолікулів у сліпій та ободовій кишках. Слизова оболонка вкрита округлими, сірувато-жовтого кольору дифтеритними виразками з сирнистим вмістом.
У поросят-сисунів геморагічні явища при чумі виражені слабко. Лімфовузли гіперемійовані лише по периферії, крововиливів майже немає. Шлунок у ділянці дна осередково гіперемійований, слизова — з поодинокими крововиливами, лімфатичні фолікули кишок збільшені. Кірковий шар нирок блідий, з дрібними крапчастими крововиливами.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних та гематологічних даних з вірусологічним підтвердженням.
Лабораторна діагностика передбачає виявлення вірусного антигену за РІФ, РНГА з еритроцитарним діагностикумом, РДП, ізоляцію вірусу в первинних культурах нирок і тестикул поросят або перещеплюваній лінії РК-15, проведення біопроби на 5 підсвинках
2 – 3-місячного віку. Ретроспективну діагностику чуми здійснюють виявленням у крові перехворілих свиней специфічних антитіл за РДП, РНГА, РІФ (непрямий метод), РН та ELISA-методом.
У лабораторію для дослідження надсилають проби крові, шматочки селезінки, груднини, лімфатичні вузли, які відбирають у перші 2 год з моменту загибелі чи забою тварин. Для гематологічного дослідження кров відбирають з вушних вен у пробірки з антикоагулянтом (10%-й розчин трилону з розрахунку одна крапля на 1 мл крові). Для гістологічного дослідження надсилають головний мозок. Патологічний матеріал із супровідними документами доставляють у лабораторію в термосі з льодом.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення африканської чуми свиней, пастерельозу, бешихи, сальмонельозу, хвороби Ауєскі та грипу свиней.
Лікування не проводиться. Хворих свиней негайно забивають.
Імунітет. Після перехворювання свині набувають стійкого (на кілька років) нестерильного імунітету. У поросят, що народилися від імунних свиноматок, пасивний молозивний імунітет зберігається впродовж 2 – 3 тижнів після народження. Встановлено пряму кореляцію між висотою титрів материнських антитіл і стійкістю поросят до зараження. В Україні для активної імунізації найчастіше застосовують суху авірулентну лапінізовану вірусвакцину (АСВ) проти чуми свиней. Запропоновано й інші вірусвакцини, в тому числі й для оральної імунізації свіських та диких свиней проти чуми.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики чуми в господарствах є чітке виконання та жорсткий контроль ветеринарно-санітарних норм щодо комплектуванням свиноферм і подальшого утриманням свиней. Ферми комплектують здоровими тваринами лише з благополучних господарств. Крім того, слід проводити постійний ветеринарний нагляд за популяцією диких свиней зі своєчасним виявленням трупів та обов’язковим вірусологічним їх дослідженням; систематичний облік та реєстрацію осередків класичної чуми серед диких свиней; розмежування території пасовищ; профілактичну вакцинацію свиней проти чуми згідно з планами протиепізоотичних заходів.
У разі виникнення підозри щодо захворювання свиней на чуму слід негайно повідомити про це головного лікаря ветеринарної медицини відповідної адміністративної установи, закріпити за кожним тваринницьким приміщенням окремий обслуговуючий персонал, не допускати виїзду транспорту з території свиноферми без відповідної дезобробки, припинити вивезення свиней та продуктів їх забою, кормів, гною, інвентарю за межі ферми, а також будь-яке переміщення свинопоголів’я. Головний лікар ветеринарної медицини зобов’язаний ужити всіх заходів для найшвидшого уточнення діагнозу та запобігання поширенню хвороби. З цією метою здійснюють клінічний огляд і термометрію свиней неблагополучного свинарника, відбір крові з вушних кровоносних судин від 15 – 20 хворих свиней для дослідження на лейкопенію. За наявності трупів проводять їх розтин, а за потреби — діагностичний забій хворих тварин з метою відбору та відправлення патологічного матеріалу до ветеринарної лабораторії. У разі підтвердження діагнозу підозрюваний пункт (господарство) оголошують неблагополучним щодо чуми свиней, негайно встановлюють карантин, визначають загрозливу територію та вживають комплекс заходів, передбачених чинною інструкцією.
Карантин з неблагополучного щодо чуми свиней пункту знімають через 30 діб після останнього випадку захворювання, загибелі чи забою хворих свиней та проведення всіх передбачених ветеринарно-санітарних заходів. Надалі розміщення свиней на території колишніх неблагополучних ферм проводять з письмового дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини області. Дезінфекцію приміщень у неблагополучному щодо чуми пункті здійснюють через кожні 5 діб до зняття карантину, а станків — після кожного випадку виділення хворих або підозрюваних щодо захворювання свиней. Остаточну дезінфекцію приміщень і всієї території проводять дворазово.
Для дезінфекції приміщень, обладнання та інвентарю, вигульних дворів, предметів догляду за тваринами застосовують 2 – 3%-ві гарячі розчини їдкого натру, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 3%-й гарячий розчин сірчано-карболової суміші. Гній знезаражують біотермічним методом.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення чуми свиней та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Наведіть характерні епізоотологічні особливості чуми свиней. 3. Опишіть патогенез чуми свиней. 4. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу чуми свиней та зазначте основні патологоанатомічні зміни. 5. Перелічіть хвороби, які необхідно диференціювати від чуми свиней, та зазначте, як чинять із хворими тваринами. 6. Назвіть заходи профілактики чуми свиней.