4.2. Бешиха свиней

Бешиха свиней (Erysipelas suum) — зооантропонозна інфекційна хвороба, що характеризується за гострого перебігу септицемією й загальною еритемою шкіри, а за хронічного — ендокардитом та артритами. На бешиху свиней хворіє і людина.
Поширення хвороби. Це надзвичайно поширена в світі хвороба і трапляється майже всюди, де розводять свиней, однак широке введення в практику ефективних вакцин та планове проведення профілактичних щеплень різко знизили економічні збитки, зумовлювані захворюваністю й загибеллю свиней від бешихи.
Збудник хвороби — бактерія Erysipelothrix insidiosae — тонка, пряма або дещо зігнута паличка розміром (0,5...1,5) (0,2...0,3) мкм. Для біології збудника характерний значний діапазон мінливості морфологічних, культуральних та антигенних властивостей. У мазках розміщується поодиноко, парами або у вигляді невеликих скупчень. У старих бульйонних культурах, а також у мазках з ендокарда й синовіальної рідини суглобів за хронічного перебігу хвороби виявляється у вигляді довгих переплетених ниток. Бактерії нерухомі, спор і капсул не утворюють, грампозитивні, добре забарвлюються усіма аніліновими фарбами. Культивуються в аеробних і анаеробних умовах на звичайних живильних середовищах при 36 – 37 °С, рН = 7,2…7,6. Бактерії бешихи дуже поширені серед багатьох видів птахів, комах, гризунів та членистоногих. Трапляються в харчових продуктах, трупах, річковому мулі, стоячих водоймах, ґрунті, багатому на органічні речовини, де за сприятливих умов вони можуть навіть розмножуватися. Виявляються в мигдаликах, кишках та жовчному міхурі здорових свиней.
З лабораторних тварин чутливими до бактерії бешихи є білі миші та голуби, які гинуть на 3 – 4-ту добу після зараження.
Збудник бешихи завдяки підвищеному вмісту в його оболонці воскоподібних речовин досить стійкий у зовнішньому середовищі.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах на бешиху хворіють свині 3 – 12-місячного віку, іноді ягнята до 4 – 8-місячного віку і, як виняток, кури, індики, фазани, качки та гуси. Є повідомлення про спорадичні випадки захворювання інших видів тварин: коней, великої рогатої худоби, собак, північних оленів, гризунів та різних диких тварин у зоопарках. Основним джерелом збудника інфекції є хворі свині, які в період гострого перебігу хвороби виділяють із сечею та калом значну кількість вірулентних бактерій. Клінічно здорові свині-бактеріоносії в разі загострення латентної інфекції внаслідок несприятливих умов також стають джерелом збудника хвороби. Факторами передавання збудника інфекції можуть бути забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин-бактеріоносіїв предмети зовнішнього середовища, корми, вода, обладнання та інвентар вигульних двориків, літніх таборів, тваринницьких приміщень, а також незнешкоджені продукти забою хворих свиней, боєнські та кухонні відходи, трупи тварин, які загинули від бешихи. Певну роль у поширенні хвороби можуть відігравати гризуни, птахи та членистоногі насамперед як механічні переносники збудника. Зараження відбувається переважно через травний канал, рідше через шкіру. Бешиха свиней реєструється у вигляді ензоотії або спорадичних випадків, однак ніколи не охоплює всіх свиней. Захворювання найчастіше спостерігається серед ремонтного та відгодівельного молодняку, оскільки поросята-сисуни мають пасивний імунітет, а дорослі свині не сприйнятливі завдяки фізіологічній зрілості та імунізуючій субінфекції. Характерними для бешихи свиней є сезонність і стаціонарність, які обов’язково слід контролювати вакцинаціями, беручи це до уваги при складанні планів протиепізоотичних заходів.
Патогенез. Спочатку бактерії бешихи локалізуються і розмножуються в місцях первинної локалізації (мигдаликах і солітарних фолікулах кишок — у разі перорального зараження або в лімфатичних судинах шкіри та регіонарних лімфатичних вузлах — у разі проникнення через ушкоджену шкіру), зумовлюючи сенсибілізацію організму. У резистентних тварин процес може обмежуватись місцевою інфекцією, закінчуючись формуванням імунітету. У тварин зі зниженою резистентністю збудник руйнує захисні бар’єри організму, проникає в лімфу, кров, а потім у паренхіматозні органи. Генералізація інфекції та накопичення бактеріальних продуктів спричинюють тяжкий загальний стан, розвиток септичного процесу, глибокі дистрофічні зміни в органах і тканинах, дегенеративні процеси в м’язах серця, у кровоносних судинах і капілярах, що зумовлює значні застійні явища в шкірі та паренхіматозних органах. Швидко розвивається набряк легенів, наростає серцева недостатність і настає загибель тварини.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період становить у середньому 2 – 5 діб. Перебіг бешихи свиней може бути блискавичним, гострим, підгострим та хронічним. В перебігу розрізняють також білу, септицемічну, шкірну (кропив’янка) та латентну форми хвороби.
Блискавичний перебіг (біла форма) трапляється порівняно рідко і лише серед підсвинків 7 – 10-місячного віку, що перебувають у тісних, жарких, погано провітрюваних приміщеннях, а також у разі значного перегрівання чи переохолодження. У цьому випадку тварина гине впродовж кількох годин на фоні швидкоплинної септицемії. У зв’язку з відсутністю на шкірі червоних плям така форма хвороби дістала назву «білої бешихи».
Гострий перебіг (септицемічна форма) характеризується загальносептичними явищами та типовими змінами шкіри (бешиста еритема). Захворювання починається раптовим підвищенням температури тіла до 42 – 42,5 °С, хиткою ходою, відмовою від корму, різко вираженим пригніченням, запором, що змінюється проносом, іноді з кров’ю. В тварини реєструють слабкість заду, сльозотечу та слизисто-гнійні виділення з очей. На шкірі шиї виявляються характерні темно-червоні з синюватим відтінком плями, які зникають при натисканні. Дихання стає хрипким, розвивається набряк легень і при ненаданні допомоги через 2 – 4 доби тварина гине.
Підгострий перебіг (шкірна форма, кропив’янка) триває 10 – 12 діб. Характеризується підвищенням температури тіла до 41 °С і вище, пригніченням, слабкістю. Через 1 – 2 доби на боках, рідше на інших частинах тіла з’являються своєрідні обмежені набряки темно-червоного кольору, різного розміру та форми, щільні на дотик та еритематозні плями типу кропив’янки. При цьому збудник локалізується лише в уражених ділянках шкіри. З появою набряків температура тіла знижується, загальний стан поліпшується і настає видужування.
Хронічний перебіг розвивається як продовження гострого та підгострого і виявляється ураженням ендокарда (верукозний ендокардит), некрозами шкіри на вухах, хвості, спині та іноді ураженням суглобів. За хронічного перебігу хвороба може розвиватися місяцями і закінчуватись видужуванням або загибеллю тварини.
Патологоанатомічні зміни різноманітні і не завжди характерні. У свиней, які загинули внаслідок хвороби з гострим чи підгострим перебігом, у ділянці вух, шиї, підгруддя, живота, кінцівок спостерігаються великі дифузні ураження шкіри темно-фіолетового кольору. При розтині виявляють кровонаповнення та застійну гіперемію в усіх внутрішніх органах, гостре катаральне запалення тонкого відділу кишок, геморагічний лімфаденіт і гломерулонефрит. За хронічного перебігу виявляють бородавчасті нарости на клапанах серця (верукозний ендокардит), поліартрити, рідше — некрози шкіри.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних даних та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика полягає у мікроскопічних дослідженнях мазків з патологічного матеріалу, посівах на живильні середовища, а за потреби — в зараженні лабораторних тварин. Для дослідження в лабораторію направляють цілий труп тварини або серце, печінку, селезінку, нирку й трубчасту кістку. У разі підозри на хронічний перебіг хвороби обов’язково направляють серце з перев’язаними біля основи судинами.
Диференціальна діагностика. Бешиху свиней слід диференціювати від чуми, пастерельозу, сальмонельозу, сибірки та лістеріозу.
Лікування проводять гіперімунною сироваткою проти бешихи свиней та антибіотиками (пеніцилін, екмоновоцилін, еритроміцин, окситетрациклін), часто у поєднанні. Одночасно застосовують симптоматичні препарати (кофеїн, каломель).
Імунітет після перехворювання на бешиху тривалий і напружений. Для активної імунізації проти бешихи свиней використовують живі та інактивовані вакцини. Добре зарекомендували себе дві вітчизняні вакцини — бешивак і бешиформ.
Бешивак — депонована вакцина проти бешихи свиней, яку використовують з профілактичною метою в благополучних господарствах, а також у разі раптового виникнення захворювання. Бешиформ — концентрована гідроксидалюмінієва формолвакцина проти бешихи свиней, яку використовують для запобіжних та вимушених щеплень.
Профілактика та заходи боротьби. Для профілактики бешихи свиней необхідно чітко дотримуватися ветеринарно-санітарних правил і технологічних вимог з комплектування, транспортування, розміщення, догляду, годівлі та ветеринарного обслуговування свиней. Комплектувати свиноферми потрібно лише здоровими тваринами з благополучних щодо інфекційних хвороб господарств. Все свинопоголів’я слід вакцинувати проти бешихи свиней, починаючи з 2-місячного віку, та ревакцинувати у відповідні терміни. Регулярно здійснювати механічне очищення, дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію у тваринницьких приміщеннях. Не допускати згодовування свиням збірних харчових та боєнських відходів у незнезараженому вигляді. Забій свиней слід проводити лише на м’ясокомбінатах, забійних пунктах та спеціальних забійних майданчиках.
У разі появи бешихи в господарстві вводять карантинні обмеження на вивезення, завезення та перегрупування свиней, вивезення кормів, м’ясних продуктів, субпродуктів та шкур. Проводять клінічний огляд і термометрію всього поголів’я. Хворих та підозрюваних щодо захворювання свиней ізолюють і лікують. Клінічно здорових свиней вакцинують і встановлюють за ними ветеринарний нагляд упродовж 10 діб. У разі захворювання щеплених тварин організовують їх ізоляцію і проводять лікування. Регулярно здійснюють дезінфекцію станків, а через кожні 10 діб проводять дезінфекцію всього свинарника. Гній знезаражують біотермічним способом.
Обмеження з неблагополучного господарства знімають через 14 діб після останнього випадку одужання хворої тварини, щеплення всього свинопоголів’я проти бешихи, ретельного очищення та заключної дезінфекції приміщень, вигульних дворів, а також предметів догляду за свиньми.
Для дезінфекції використовують розчини хлорного вапна з вмістом активного хлору 3 %, експозиція 2 год; 2%-й гарячий розчин їдкого натру, експозиція 1 год; 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, експозиція 1 год; 5%-ву емульсію ксилонафту, експозиція 2 год; 5%-ву емульсію нафталізолу, експозиція 3 год; 5%-й гарячий розчин кальцинованої соди, експозиція 3 год; 5%-й розчин хлориду йоду (з розрахунку 0,5 л на 1 м² площі), експозиція 3 год. Дезінфекцію приміщень проводять також аерозольним методом.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте бешиху свиней. 2. Яка стійкість збудника бешихи свиней? 3. Назвіть сприйнятливих до бешихи тварин, джерело інфекції, механізм поширення збудника та сезонність цього захворювання. 4. Поясніть залежність первинної локалізації збудника бешихи в організмі. 5. Схарактеризуйте форми клінічного перебігу бешихи та поясніть термін «бешиста еритема». 6. Про що свідчить верукозний ендокардит при бешисі свиней? 7. Перелічіть хвороби, які потрібно диференціювати від бешихи свиней. 8. Зазначте спрямування заходів профілактики бешихи свиней.