1.11. ТУЛЯРЕМІЯ

Туляремія (Tularaemia) — природно-осередкова хвороба диких гризунів, хутрових звірів, сільськогосподарських і свійських тварин, що супроводжується геморагічною септицемією та паралічами у молодняку й абортами у дорослих тварин. На туляремію хворіють люди.
Поширення хвороби. Хворобу вперше виявили серед диких ховрахів у Каліфорнії, в провінції Туляре, звідки вона й дістала свою назву. Туляремія має значне поширення в США, багатьох країнах Європи та Африки. Захворювання реєструється переважно в степових місцевостях у роки посиленого розмноження гризунів, а також у долинах великих річок, де водяні щури, як об’єкт промислового полювання, часто заражають людей. Економічні збитки при туляремії незначні у зв’язку з доброякісним перебігом інфекції в більшості сільськогосподарських тварин.
Збудник хвороби — Francisella tularensis — дрібна поліморфна паличка (0,2 – 0,7 мкм), нерухома, спор не утворює, має капсулу, грамнегативна, не росте на простих живильних середовищах. Бактерії можуть тривалий час існувати за межами організму: у воді за температури 20 °С зберігаються до 2 міс, у зерні, соломі при 0 °С — 6 міс і більше. За антигенною будовою збудник поділяється на три різновиди: американський, європейсько-азіатський та середньоазіатський. Дезінфекційні розчини в звичайних концентраціях швидко знешкоджують збудника хвороби.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах найсприйнятливіші до туляремії дикі гризуни — зайці, кролі, польові миші, польові щури, ондатри, бобри, ховрахи, що створюють постійні природні осередки інфекції. Сільськогосподарські тварини малочутливі до збудника туляремії. Описано лише спорадичні випадки хвороби у овець, свиней, коней, корів, а також у собак, курей та диких птахів.
Джерелом збудника хвороби для свійських тварин є хворі, перехворілі та загиблі гризуни, що забруднюють ним пасовища, водопої, фураж. Зараження в природних осередках відбувається при випасанні тварин на заражених територіях або напування з неблагополучних водойм. Збудника хвороби можуть переносити жалкі комахи та кліщі.
Спалахи хвороби у свійських тварин спостерігаються переважно у весняно-літньо-осінні пори року, що пов’язано зі значною міграційною активністю в цей час гризунів та забезпеченістю трансмісійного шляху передавання збудника хвороби.
Патогенез вивчений недостатньо. З місця проникнення збудник хвороби гематогенним і лімфогенним шляхами поширюється по всьому організму і розмножується. Перебіг хвороби подібний до бактеріємії, з ураженням судинної, лімфатичної й нервової систем, утворенням некрозів у легенях, печінці, селезінці, мозку. У вагітних тварин може розвиватися метрит з наступним зараженням плоду.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період при туляремії триває 4 – 12 діб. Основною формою перебігу інфекції у сільськогосподарських тварин є безсимптомна, і інфікованість виявляється лише під час серологічних досліджень. Можливі клінічні ознаки хвороби не характерні і спостерігаються частіше у молодих тварин. Гострий перебіг буває у овець, особливо ягнят: спостерігаються підвищення температури тіла до 41 °С, млявість, хитка хода, кон’юнктивіт, риніт, збільшення лімфовузлів, анемія, параліч задніх кінцівок. Загибель настає через 8 – 15 діб, захворюваність становить 15 – 50 %, до 30 % хворих тварин гине. Хронічний перебіг відзначають у дорослих овець: незначне пригнічення й підвищення температури тіла зникають через 2 – 3 доби; реєструють збільшення лімфатичних вузлів, мастити, аборти, іноді — параліч і загибель.
У свиней, верблюдів, коней та інших тварин спостерігаються пригнічення, відмова від корму, підвищення температури тіла (до 42 °С), з’являється кашель, збільшуються лімфовузли. Безсимптомно частіше хворіють кури, голуби. У кролів і хутрових звірів відмічають абсцеси підшкірних лімфовузлів, риніт, виснаження. Більшість тварин гине.
Патологоанатомічні зміни не характерні. Трупи тварин виснажені, у збільшених лімфатичних вузлах іноді виявляють абсцеси. У печінці, легенях, селезінці спостерігають дрібні осередки некрозу, крововиливи. Майже в усіх загиблих тварин спостерігаються явища септицемії.
Діагноз ґрунтується на аналізі епізоотологічних даних (наявність епізоотії серед мишоподібних гризунів) та результатах лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика туляремії передбачає бактеріологічні дослідження крові хворих тварин, пунктатів з уражених лімфатичних вузлів або патологічного матеріалу від загиблих тварин (шматочки внутрішніх органів і лімфатичних вузлів) та біопробу на білих мишах. Остання вважається найчутливішою і найнадійнішою для виявлення туляремійних бактерій, оскільки миші гинуть через 3 – 4 доби після парентерального введення інфікованого патологічного матеріалу. Можна також проводити серологічні дослідження за допомогою РА сироватки крові, відібраної від хворих тварин, а для діагностики туляремії у овець — алергічні дослідження.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення таких захворювань, як паратуберкульоз, бруцельоз, анаплазмоз і кокцидіоз.
Лікування. Засобів специфічної терапії при туляремії не розроблено. Для лікування можна застосовувати антибіотики широкого спектра дії, сульфаніламідні препарати та симптоматичні засоби. У разі необхідності вдаються до хірургічного видалення уражених лімфатичних вузлів.
Імунітет. Специфічної профілактики туляремії тварин не розроблено, існує лише вакцина для щеплення людей. Перехворюван-ня тварин на туляремію формує у них тривалий стійкий імунітет.
Профілактика та заходи боротьби мають бути спрямовані насамперед на контроль туляремійної інфекції серед мишоподібних гризунів у природних осередках та боротьба з ектопаразитами. Дуже важливим є систематичний контроль складів для зберігання зерна і кормів на наявність гризунів, регулярне проведення профілактичних дератизацій та дезінсекцій. У разі виникнення туляремії у вівчарських господарствах здійснюють ізоляцію та лікування хворих, забій виснажених тварин. Трупи загиблих тварин спалюють або скидають у біотермічні ями. Хворих кролів забивають, тушки знищують разом зі шкурами. На неблагополучних щодо туляремії територіях вживають заходів, спрямованих на знищення мишоподібних гризунів та ектопаразитів. Гній знезаражують біотермічним способом.

Запитання для самоконтролю: 1. Назвіть види тварин, у яких зареєстровано туляремію. 2. Чи хворіють на туляремією птахи? 3. Які методи діагностики туляремії можна використовувати у сільськогосподарських тварин? 4. Від яких захворювань потрібно диференціювати туляремію? 5. Яких заходів вживають щодо хворих на туляремію тварин? 6. Назвіть види тварин, серед яких туляремія може набувати форми епізоотії. 7. Наведіть можливе джерело збудника хвороби при виникненні туляремії серед великої рогатої худоби.