1.2. ЗЛОЯКІСНИЙ НАБРЯК
Злоякісний набряк (Oedema malignum, газовий набряк, газова гангрена) — гостра ранова неконтагіозна токсикоінфекція всіх видів тварин, що зумовлюється представниками роду клостридій і характеризується швидким розвитком газових крепітувальних набряків, сепсисом та некрозом тканин.
Поширення хвороби. Хвороба відома з давніх-давен, спорадично реєструється в різних країнах світу і характеризується високою летальністю. Економічні збитки, яких завдає злоякісний набряк, незначні у зв’язку з поодинокими випадками цієї хвороби.
Збудники хвороби — анаеробні спороутворювальні мікроорганізми з роду клостридій — Clostridium septicum, Сl. perfringens, Сl. histolyticum, Сl. novji (oedematiens), які є часто постійними мешканцями травного каналу тварин і поверхневих шарів ґрунту, забруднених їхніми фекаліями. Клостридії є поліморфними грампозитив-ними паличками із заокругленими кінцями. В живому організмі, свіжовиділених культурах та зовнішньому середовищі клостридії утворюють овальні спори, розміри яких перевищують поперечник мікробної клітини, розміщуються в центрі або на її кінці. Спори дуже стійкі до впливу різних фізико-хімічних чинників, роками зберігаються в ґрунті та водоймах. Збудники злоякісного набряку рухливі, за винятком Сl. perfrmgens, який, крім того, утворює в організмі капсули.
Клостридії культивуються на живильних середовищах в анаеробних умовах за температури 37 – 38 °С, рН = 7,4. У живому організмі та на рідких живильних середовищах клостридії утворюють токсини, до складу яких входять дуже активні компоненти — альфа-токсин (летальний, некротичний та гемолітичний фактор), бета-токсин (фермент дезоксирибонуклеаза), гамма-токсин (фермент гіа-луронідаза), дельта-токсин — гемолізин, що зумовлює лізис еритроцитів барана, коня, людини. У культуральних фільтратах Сl. septicum виявлені також фібринолізин і колагеназа.
Епізоотологія хвороби. До збудника злоякісного набряку сприйнятливі практично всі види свійських тварин. Найчутливішими до збудника є вівці та коні, менш чутливі — велика рогата худоба й свині. Вважається, що кози, собаки і коти на злоякісний набряк не хворіють. Джерелом збудників хвороби є здорові тварини, у кишках яких клостридії перебувають як умовно-патогенні мікроорганізми. Природне зараження тварин відбувається тільки в разі порушення цілості шкіри й підшкірної клітковини внаслідок глибоких травм, ударів та уколів. Хвороба може виникати як ускладнення при тяжких пологах або внаслідок недбало проведених хірургічних операцій, при стриженні овець, уведенні нестерильних розчинів різних лікарських засобів.
Патогенез. Збудники хвороби, потрапивши в анаеробні умови травмованої тканини, швидко розмножуються, продукують високоактивні токсини, які зумовлюють розщеплення глікогену м’язів з виділенням газу, що призводить до утворення запальних набряків, тяжкої загальної інтоксикації організму, порушення серцевої діяльності та швидкої загибелі тварин.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від кількох годин до кількох діб. Перебіг хвороби завжди гострий. Клінічні симптоми у всіх видів тварин майже однакові і залежать від місця травмування. У тварини навколо рани утворюється болісний, гарячий крепітувальний набряк, який швидко поширюється на прилеглі ділянки. При розрізі набряку витікає сморідна червоно-жовта, червоно-бура або безбарвна рідина з пухирцями газу. Через кілька годин набряк стає тістоподібним, холодним, безболісним, крепітувальним. Шкіра навколо рани темніє і частково некротизується. Хвора тварина пригнічена, слизові оболонки ціанотичні, пульс прискорений і слабкий, температура тіла підвищена або в межах норми. Прогноз (особливо для коней) дуже обережний, оскільки навіть у разі своєчасного оперативного втручання та інтенсивного лікування тварина через 12 — 48 год може загинути. У корів захворювання найчастіше пов’язане з ускладненнями під час родів або в післяродовий період, а у овець — після невдалої кастрації, стриження, укорочення хвостів або під час тяжких окотів.
Патологоанатомічні зміни. Трупи загиблих тварин сильно здуті, швидко розкладаються. Підшкірна і м’язова клітковина насичені червоно-жовтою рідиною з пухирцями газу. У ділянці запального набряку виявляють геморагічний драглистий інфільтрат з пухирцями газу і неприємним гнильним запахом. Кров темна, погано згортається. Прилеглі м’язи в’ялі, інфільтровані, світло-жовтого або темно-червоного забарвлення, пронизані пухирцями газу, легко розриваються. У черевній і грудній порожнинах міститься кров’янистий ексудат. Регіонарні лімфовузли збільшені в розмірі, набряклі. Зміни у внутрішніх органах не постійні і не характерні.
Діагноз на злоякісний набряк ґрунтується на підставі аналізу епізоотологічних та клінічних даних, а в разі загибелі тварини — на основі даних патологоанатомічного розтину й результатів лабораторних досліджень. Для цього до лабораторії надсилають шматочки уражених м’язів, кров’янистий ексудат з уражених тканин, а також паренхіматозні органи. Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічні дослідження мазків-відбитків з патологічного матеріалу, виділення чистої культури збудника на живильних середовищах та проведення біопроби на морських свинках.
У диференційному плані потрібно виключити емфізематозний карбункул та сибірку. Емкар не є рановою інфекцією, уражує лише велику рогату худобу і рідко овець. На злоякісний набряк захворюють переважно коні й вівці, дуже рідко — велика рогата худоба. При сибірці набряки мають інші характеристики і ніколи не крепітують.
Лікування злоякісного набряку зводиться до радикального хірургічного втручання та профілактики загальної інтоксикації. Для цього в ділянці набряку проводять широкі поздовжні розрізи шкіри та підшкірної клітковини, чим забезпечують вільний доступ повітря для аерації глибоких шарів уражених м’язів та швидке відтікання токсичної набрякової рідини. Доцільно також використовувати антибіотики широкого спектра дії (байтрил, кломаксил, ентероксил), сульфаніламідні препарати та серцеві засоби.
Імунітет. Для профілактичної імунізації овець існує полівалентна гідроксидалюмінієва вакцина проти брадзоту, інфекційної ентеротоксемії, злоякісного набряку овець і дизентерії ягнят, а також полівалентний анатоксин проти клостридіозів овець. Вакцину вводять дворазово з інтервалом 20 – 30 діб, внутрішньом’язово, починаючи з 3-місячного віку. Імунітет формується через 10 – 12 діб після другої вакцинації і триває 4 – 5 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Профілактика виникнення хвороби полягає в оберіганні тварин від травм, своєчасній антисептичній обробці ран та інших травматичних ушкоджень, дотриманні правил асептики при різних хірургічних втручаннях (кастрація, відрізування вух, хвостів). У разі виникнення хвороби уражених тварин ізолюють і лікують. Приміщення, де утримують хворих на злоякісний набряк тварин, піддають ретельному очищенню та дезінфекції. Для дезінфекції тваринницьких приміщень застосовують 3%-й гарячий розчин їдкого натру або 20%-ву суспензію свіжо-гашеного вапна, 2%-й розчин формаліну. Трупи тварин, які загинули від злоякісного набряку, спалюють разом зі шкурою.
Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення хвороби «злоякісний набряк». 2. Які види тварин найчутливіші до збудника злоякісного набряку? 3. Назвіть джерело збудника хвороби при злоякісному набряку. 4. Що лежить в основі патогенезу при злоякісному набряку? 5. Назвіть патологічні зміни, які спостерігають при злоякісному набряку. 6. Що є основою лікування злоякісного набряку? 7. Що є основою профілактики злоякісного набряку?
До змісту