9.5. БРАНХІОМІКОЗ РИБ
Бранхіомікоз —
небезпечне інфекційне (мікозне) захворювання риб різних видів і вікових груп, що характеризується ураженням зяберного апарату.
Поширення хвороби.
Виникає в ставах і природних водоймах, може спричинити масову загибель риби.
Збудник хвороби.
Збудником бранхіомікозу є два види грибів роду
Branchiomyces — В. sanguinis
і
В. demigrans,
які різняться між собою морфологічними ознаками та особливостями розвитку.
В. sanguinis
локалізується у великих кровоносних судинах,
В. demigrans
здатний розвиватися як у кровоносних судинах зябер, так і поза ними. Збудник досить поширений у природі.
Епізоотологічні дані.
До бранхіомікозу найсприйнятливіші риби дво- і трирічного віку.
Епізоотії спостерігаються в жаркий період року — у липні й серпні, за температури води понад 20 °С. Захворювання має гостру і хронічну форми.
За
гострої
форми спостерігається масова загибель риб (до 60 %) на 3 – 5-ту добу після появи перших ознак.
Хронічна
форма триває від 2 до 8 тижнів і закінчується загибеллю більш ослаблених риб (до 10 %) від асфіксії.
Джерелом зараження є хворі й перехворілі на бранхіомікоз риби, трупи риб, що загинули від бранхіомікозу, а також вода, що надходить з неблагополучних водойм. Чинниками, що сприяють виникненню захворювання, є значне забруднення водойм органічними речовинами, відсутність проточності, заростання водною рослинністю, мулові відкладення, годівля риби недоброякісним кормом.
Патогенез
вивчений недостатньо. Вважать, що гіфи гриба закупорюють просвіт кровоносних судин, унаслідок чого порушуються кровообіг і газообмін, що призводить до некрозу зяберної тканини риби.
Клінічні ознаки хвороби.
Перші симптоми хвороби спостерігаються за 2 – 3 доби до загибелі риб. Риби припиняють брати корм, не реагують на зовнішні подразники.
На початку захворювання на зябрових пелюстках з’являються темно-червоні смужки, що утворюються внаслідок закупорювання кровоносних судин гіфами гриба, тобто формуються тромби. Надалі біля тромбу з’являються анемічні ділянки брудно-сірого кольору. Пізніше на зябрових пелюстках спостерігається чергування смуг блідо-рожевого, темно-коричневого й темно-сірого кольору. Таке «мармурове» забарвлення дуже характерне для гострої форми бранхіомікозу.
На наступній стадії захворювання настає розкладання зябрової тканини й випадання окремих її ділянок. Регенерація зябрових пелюстків відбувається повільно При розтині уражених риб видимих змін у внутрішніх органах не відзначається.
Діагноз
на бранхіомікоз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічного огляду риби та мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу зябер, нирок і селезінки для виявлення гіфів і апланоспор гриба. У лабораторію надсилають 5 — 6 живих хворих риб.
Лікування
не розроблено.
Профілактика та заходи боротьби.
На водойму (став), де спостерігався спалах бранхіомікозу, накладають карантин. У неблагополучних водоймах проводять такі оздоровчі заходи: виловлюють хвору та загиблу рибу; збільшують проточність води та її аерацію; вносять у воду негашене вапно (150 – 200 кг/га) чи гіпохлорит кальцію (15 кг/га). Господарство чи окремі стави вважають оздоровленими від бранхіомікозу після проведення всього комплексу ветеринарно-санітарних і рибницько-меліоративних робіт, однак не раніше ніж через рік після припинення захворювання.
До змісту