1.9. ЛЕПТОСПІРОЗ

Лептоспіроз (Leptospirosis) — природно-осередкова хвороба сільськогосподарських, домашніх, промислових і диких тварин, що виявляється в типових випадках гарячкою, жовтяницею, гемоглобінурією, некрозом слизових оболонок та шкіри, у свиней — масовими абортами, народженням і загибеллю нежиттєздатного молодняку.
Поширення хвороби. Лептоспіроз вперше був описаний у людини А. Вейлем у 1886 р. в Німеччині, у Росії — Н. Васильєвим у 1888 р. Лептоспіроз реєструється в багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні. Економічні збитки, яких завдає лептоспіроз, значні і складаються з втрат унаслідок масових абортів у свиней, загибелі тварин, особливо поросят-сисунів, зниження продуктивності рогатої худоби, витрат на проведення складних лабораторних досліджень та організацію заходів боротьби з хворобою.
Збудники хвороби — патогенні лептоспіри, які належать до роду Leptospira родини Spirochaetaceae. Це аеробні, рухливі мікроорганізми спіралеподібної форми, завдовжки 34 – 40 та завтовшки 0,3 – 0,5 мкм. Морфологічно всі лептоспіри однакові й різняться лише антигенною структурою. В природі циркулює понад 220 сероваріантів лептоспір, об’єднаних у 23 серогрупи, що спричинюють захворювання тварин і людини. Сапрофітні лептоспіри представлені більш як 60 сероварами й 38 серогрупами. У великої рогатої худоби захворювання найчастіше спричинюють L. haebdomadis, ротопа, ieterohaemorrhagiae, grippotyphosa, mitis (tarassovi); у свиней — L. ротопа, mitis; у дрібної рогатої худоби — L. mitis, ротопа, haebdomadis; у коней — L. ротопа, grippotyphosa, mitis; у собак — L. canicola.
Лептоспіри зберігають життєздатність у вологому ґрунті до 270 діб, у природних водоймах — кілька тижнів, у продуктах харчування — кілька діб. Ультрафіолетове випромінювання, лужне й кислотне середовища та дезінфекційні засоби діють згубно.
Епізоотологія хвороби. До лептоспірозу сприйнятливі велика рогата худоба, свині, коні, вівці, кози, олені, собаки, верблюди, коти, гризуни, хутрові звірі. Найчастіше уражуються свині й велика рогата худоба. У молодих тварин перебіг хвороби тяжчий і летальність вища порівняно з дорослими тваринами. Резервуаром патогенних лептоспір у природі є дрібні дикі ссавці-лептоспіроносії (польові миші, сірі та інші види щурів), хижі тварини, які постійно мешкають на певній території і формують природні осередки інфекції. В антропургічних осередках резервуаром збудника стають інфіковані сільськогосподарські, домашні тварини й синантропні гризуни.
Джерелом збудника інфекції є клінічно та безсимптомно хворі тварини, а також перехворілі лептоспіроносії, які тривалий час виділяють збудник із сечею: гризуни — довічно, свині — до 2 років, вівці — до 9 міс, велика рогата худоба — до 20 міс, собаки — до 3 років, коти — до 4 міс. У неблагополучних господарствах лептоспі-роносійство становить у великої рогатої худоби від 1 до 20%, у свиней — 30 – 80 %.
Зараження відбувається через воду застійних водойм і заболочених луків, забруднених виділеннями хворих та перехворілих тва-рин-лептоспіроносіїв, через контаміновані лептоспірами корми та підстилку, при поїданні інфікованих трупів гризунів (свині, собаки, коти, лисиці). Спалахи лептоспірозу серед великої рогатої худоби і коней спостерігаються переважно в літньо-осінній період, у свиней сезонність відсутня. При первинному виникненні інфекції хвороба охоплює від 20 до 60 % сприйнятливих тварин різних вікових груп, призводячи до загибелі значної частини неімунного молодняку.
Патогенез. Після проникнення в організм лептоспіри з кров’ю розносяться у різні органи й тканини, де швидко розмножуються, зумовлюючи при цьому підвищення температури тіла. Одночасно з цим організм зараженої тварини активно продукує антитіла проти лептоспір. Антитіла зв’язують лептоспіри і разом з фагоцитарною системою спричинюють їх руйнацію, яка супроводжується появою в крові значної кількості ендотоксинів. Саме ендотоксини і спричинюють увесь симптомокомплекс при лептоспірозі (гемоліз еритроцитів, анемію, гемоглобінурію, жовтяницю, некроз шкіри). Розвивається загальна інтоксикація організму, порушення функції печінки, нирок та інших органів. Під дією ендотоксинів вагітні тварини часто абортують.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 3 до 20 діб. Усі перелічені вище клінічні ознаки хвороби зумовлені патогенетично, але ступінь їх вираженості залежить від виду тварин, де паразитують лептоспіри, та форми перебігу хвороби. Перебіг хвороби може бути блискавичний, гострий, підгострий і хронічний.
Блискавичний перебіг хвороби виявляється раптовим підвищенням температури тіла до 40,0 – 41,5 °С, сильним пригніченням, різкою гіперемією кон’юнктиви, частим поверховим диханням, ниткоподібним пульсом, іноді проносом, гемоглобінурією і практично в 100 % випадків закінчується смертю впродовж першої доби хвороби.
Гострий перебіг триває від 5 до 9 діб і супроводжується всіма клінічними ознаками, характерними для лептоспірозу. Летальність при гострому перебігу може досягти: серед великої рогатої худоби — 50 – 70 %, серед свиней — 25 – 30 %.
Підгострий перебіг виявляється тими самими симптомами, що й гострий, однак вони виражені значно слабкіше. Тривалість хвороби — 10 – 20 діб, іноді більше. Летальність становить 5 – 12 %.
Хронічний перебіг спостерігається в стаціонарно неблагополучних господарствах, триває 3 – 5 міс. У хворих тварин спостерігаються періодична гарячка з тривалими ремісіями, виснаження, анемія, інколи короткочасна гемоглобінурія, жовтяничність слизових оболонок. У коней і свиней хронічна форма лептоспірозу безсимптомна, супроводжується тривалим лептоспіроносійством та наявністю специфічних антитіл.
У собак лептоспіроз має дві форми: жовтяничну (хвороба Штут-гарта) і безжовтяничну (тиф собак). Після перехворювання собаки тривалий час залишаються лептоспіроносіями.
Патологоанатомічні зміни у різних видів тварин досить подібні. При розтині трупів тварин спостерігається жовтяничне забарвлення слизових оболонок і всіх тканин, накопичення в черевній і грудній порожнинах транссудату, крововиливи в підшкірній клітковині, на слизових оболонках кишок, у легенях, нирках, селезінці. Печінка значно збільшена, в’яла, глинисто-червоного або вохристо-жовтого кольору з некротичними осередками та крововиливами. Жовчний міхур переповнений жовчю. Нирки в’ялі, збільшені, межі між кірковим і мозковим шарами згладжені. Сечовий міхур переповнений сечею темно-вишневого кольору, пронизаний крапчастими й смугастими крововиливами. Селезінка майже не змінена, трохи збільшена, в’яла. У свиней жовтяничне забарвлення тканин і геморагічний діатез спостерігаються лише при лептоспірозі, спричиненому L. icterohaemorrhagiae. У свиней-лептоспіроносіїв нирки збільшені, тверді, їхня поверхня горбиста, зморшкувата.
Діагноз установлюють комплексно на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Діагностика є зажиттєва і посмертна. Для зажиттєвої діагностики у хворих тварин відбирають по 3 – 5 мл крові у перші 1 – 5 діб гарячки, абортовані плоди, а також сечу від тварин-лептоспіроносіїв. Для посмертної діагностики направляють трупи дрібних тварин, а від великих тварин беруть серце, паренхіматозні органи (обов’язково нирки), сечовий міхур із сечею.
Лабораторна діагностика лептоспірозу передбачає мікроскопічне виявлення лептоспір у сечі, навколосерцевій рідині, транссудатах грудної й черевної порожнин, дослідження парних сироваток крові за реакцією мікроаглютинації та проведення біологічної проби на кроленятах або морських свинках.
Діагноз на лептоспіроз вважається установленим, а господарство неблагополучним щодо лептоспірозу, якщо з патологічного матеріалу або з органів лабораторних тварин, заражених досліджуваним патологічним матеріалом, виділено культуру лептоспір; під час мікроскопічного дослідження в крові або суспензії з органів загиблих тварин чи абортованого плоду, в сечі чи органах лабораторних тварин, загиблих після зараження досліджуваним матеріалом, виявлено лептоспіри; у сироватках крові більш ніж 20 % досліджених тварин виявлено антитіла в титрі 1 : 50 у невакцинованих тварин, у титрах 1 : 100 і більше — у вакцинованих тварин.
Диференціальна діагностика. В плані диференціальної діагностики необхідно виключити кровопаразитарні захворювання, бруцельоз, сальмонельоз, у коней — інфекційну анемію.
Лікування хворих тварин зводиться до антибіотикотерапії (стрептоміцин, дитетрациклін, канаміцин, амоксицилін, фармазин-200 та ін.) та використання полівалентної гіперімунної протилептоспірозної сироватки. Одночасно застосовують симптоматичне лікування (внутрішньовенно 40%-й водний розчин глюкози, всередину глауберову сіль у вигляді 5 – 10%-го водного розчину). Обробка тварин-лептоспіроносіїв антибіотиками звільняє організм від збудника.
Хворих тварин ізолюють, розміщують у затемнених приміщеннях, забезпечують доброякісними кормами та водою, підкисленою соляною (хлоридною) активованою кислотою.
Імунітет. Перехворювання тварини на лептоспіроз забезпечує стійкий і тривалий імунітет до збудника відповідного серотипу. Для активної імунізації застосовують вакцину проти лептоспірозу тварин ліофілізовану інактивовану в двох варіантах: перший варіант — зі штамів лептоспір серогрупи іктерогеморагія, помона, тарасові для імунізації свиней; другий варіант — зі штамів лептоспір серогрупи грипотифоза, помона, сейро, тарасові для імунізації великої рогатої худоби, овець та кіз.
Профілактика та заходи боротьби. Профілактика виникнення лептоспірозу серед тварин у благополучних господарствах ґрунтується на суворому дотриманні ветеринарно-санітарних правил утримання тварин, проведенні дератизації, завезенні поголів’я тільки з благополучних господарств, здійсненні досліджень на наявність інфекції у тварин у період карантинування, недопущенні завезення поголів’я з неблагополучних господарств та використання пасовищ і водойм, контамінованих патогенними лептоспірами.
Благополуччя щодо лептоспірозу тварин, яких завозять і вивозять, гарантують тільки на основі негативних серологічних досліджень за РМА. При виникненні лептоспірозу в господарстві вводять обмеження, забороняють перегрупування тварин, їх продаж. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують, умовно здорових вакцинують полівалентними вакцинами згідно з настановами.

Запитання для самоконтролю: 1. Чим пояснюється наявність жовтяниці при лептоспірозі? 2. Чим зумовлюється тривале мікробоносійство при лептоспірозі? 3. Що сприяє тривалому збереженню збудника лептоспірозу на певній території? 4. Який основний механізм патогенного впливу збудника лептоспірозу на організм тварини? 5. Які методи можуть використовуватися для діагностики лептоспірозу у тварин? 6. У яких випадках діагноз на лептоспіроз можна вважати встановленим? 7. Чи є засоби специфічної профілактики при лептоспірозі в нашій країні?