3.10. ІНФЕКЦІЙНА ПЛЕВРОПНЕВМОНІЯ КІЗ

Інфекційна плевропневмонія кіз (Pleuropneumonia infecti-osa caprarum) — контагіозна хвороба, що характеризується крупозним запаленням легень з утворенням секвестрів та серозно-фібринозним плевритом.
Поширення хвороби. Інфекційна плевропневмонія кіз поширена переважно в країнах Середнього та Близького Сходу. Випадків захворювання тварин в Україні не зареєстровано. Економічних збитків завдає надзвичайно висока летальність (до 100 %), витрати на проведення карантинних та оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — Mycoplasma mycoides var. capri — дрібний, 0,2 – 0,8 мкм, поліморфний мікроорганізм, здатний проходити крізь бактеріальні фільтри. Локалізується в легенях і плевральному ексудаті. За культурально-морфологічними властивостями подібний до збудника контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби, однак відрізняється від нього за антигенною структурою. Фарбується за Романовським — Гімза. Добре культивується лише на елективних живильних середовищах з добавлянням 10 – 30% свіжої кінської сироватки. У рідких середовищах зумовлює легку опалесценцію, на поверхні бульйону утворює ніжну плівку. На щільних елективних середовищах утворює типові колонії з центром, що вростає в агар. Важко адаптується до курячих ембріонів, не патогенний щодо лабораторних тварин.
Нестійкий у зовнішньому середовищі та проти дії різних фізичних і хімічних факторів. Тривалий час зберігається у легенях загиблих тварин та впродовж кількох тижнів — у затемнених місцях. Чутливий до дезінфектантів у робочих концентраціях.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах хворіють дорослі кози і рідко — козенята-сисуни. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та бактеріоносії, що виділяють збудника з носовими виділеннями та слизом під час кашлю. Резервуаром можуть бути дикі кози, косулі та інші парнокопитні. Зараження відбувається аерогенним шляхом при вдиханні контамінованого мікоплазмами повітря. Під час спалаху інфекції захворюють майже всі дорослі кози, а також козенята 5 – 8-місячного віку. Поширенню хвороби сприяє скупчене утримання кіз у темних, тісних та вологих кошарах, тривалі перегони, перевтома, недостатня годівля тварин. Пік захворюваності спостерігається в період різких коливань температури.
Патогенез. Після проникнення в легені мікоплазми швидко розмножуються в перибронхіальній інтерстиціальній тканині, спричинюють запальний процес, набряк тканини, розширення й тромбоз судин. До ураження інтерлобулярної тканини приєднується запалення альвеол і розвивається крупозна пневмонія. Надалі в процес залучається плевра й регіонарні лімфовузли. В уражених лімфатичних і кровоносних судинах утворюються тромби, які сприяють розвитку в легеневій тканині осередків некрозу та секвестрів.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 3 тижні. Перебіг хвороби гострий, рідше — хронічний. Під час гострого перебігу реєструють підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, пригнічення, погіршення апетиту, спрагу, ослаблення жуйки. Відмічається кашель, спочатку сухий і рідкий, а потім вологий і частий; серозні, а згодом слизисто-гнійні виділення з носових отворів та очей. Дихання утруднене, супроводжується хрипами, пульс частий, аритмічний. Хворі тварини стогнуть і болісно реагують при натисканні на міжреброві проміжки грудної порожнини. Кітні кози абортують. Аускультацією виявляють одностороннє ураження легень, посилене везикулярне дихання, шуми тертя плеври, хрипи. Перкусією визначають окремі ділянки притуплення. Наприкінці хвороби часто з’являється пронос з домішкою крові, температура тіла знижується до 35 – 36 °С. Загибель більшості тварин настає впродовж 7 – 10 діб хвороби.
Під час хронічного перебігу хвороби реєструють гарячку та слабко виражені клінічні ознаки. У перехворілих тварин спостерігаються періодичні рецидиви та симптоми хронічної пневмонії.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів кіз, що загинули внаслідок гострого перебігу хвороби, у грудній порожнині виявляють від 1 до 2 літрів транссудату солом’яно-жовтого кольору з домішкою фібрину. Середостінні лімфовузли збільшені в кілька разів, соковиті, з дрібними крововиливами. На розрізі уражених ділянок легень відмічають мармуровість та гепатизацію різних ступенів. Осередки червоної й сірої гепатизації оточені тяжами сполучної тканини. У гепатизованих ділянках легень трапляються гнійно-некротичні осередки, оточені сполучнотканинною капсулою. Між ураженими легенями, грудною порожниною, діафрагмою та окремими ділянками перикарда часто реєструють спайки. На плеврі виявляють фібринозні нашарування та сполучнотканинні спайки між костальною й легеневою плеврою. Селезінка збільшена, краї заокруглені. Серце збільшене. Нирки набряклі, під капсулою спостерігають крапчасті крововиливи. Печінка кровонаповнена, з ознаками дистрофії.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних та результатів бактеріологічних досліджень і біопроби.
Лабораторна діагностика включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища та біопробу на козенятах. Для дослідження в лабораторію направляють серце, частини уражених легень, бронхіальні та середостінні лімфовузли, плевральний ексудат, шматочки печінки й селезінки від трупів загиблих або забитих з діагностичною метою тварин.
Діагноз на інфекційну плевропневмонію вважають установленим у разі: виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для збудника цієї хвороби, і загибелі заражених тварин з наступною ізоляцією культури збудника з їхніх органів; загибелі хоча б однієї зараженої тварини та виділення з її органів культури з властивостями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу культури збудника не виділено; наявності в легенях заражених не захворілих тварин типових патологоанатомічних змін і виділення культури з властивостями, характерними для цього збудника, якщо навіть у посівах з вихідного матеріалу культури збудника не виділено. Термін дослідження — 60 діб.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення пастерельозу та інфекційної агалактії овець і кіз.
Лікування хворих тварин не проводять, їх забивають і трупи знищують.
Імунітет вивчено недостатньо. Для активної профілактики запропоновано формолгідроксидалюмінієву вакцину, яка призначена для застосування в неблагополучних і загрозливих господарствах. Імунітет розвивається на 7 – 12-ту добу і триває від 8 до 12 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Враховуючи, що Україна благополучна щодо інфекційної плевропневмонії кіз, основою профілактики хвороби є чітке дотримання вимог ветеринарно-санітарного нагляду під час завезення цього виду тварин з-за кордону. В разі виявлення інфікованих тварин необхідно негайно провести поголовний забій і знищення всіх кіз неблагополучної групи з наступним ретельним очищенням і дезінфекцією місць їх тимчасового перебування та забою.
Для дезінфекції застосовують 10 – 20%-ву суспензію свіжогаше-ного вапна, 2%-й гарячий розчин їдкого натру, 5%-ву емульсію дезінфекційного (фенольного) креоліну.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення інфекційної плевропневмонії кіз. 2. До якої групи мікроорганізмів належить збудник інфекційної плевропневмонії кіз? 3. Назвіть резервуар інфекції при інфекційній плевропневмонії кіз. 4. Поясніть механізм розвитку в легеневій тканині осередків некрозу та секвестрів при інфекційній плевропневмонії кіз. 5. Яких тварин використовують для проведення біопроби на інфекційну плевропневмонію кіз? 6. Як чинять з хворими на інфекційну плевропневмонію кіз тваринами?