2.4. ІНФЕКЦІЙНИЙ РИНОТРАХЕЇТ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Інфекційний ринотрахеїт великої рогатої худоби (Rhino-tracheitis infectiosa bovum, інфекційний риніт, «червоний ніс», інфекційний катар верхніх дихальних шляхів, міхурцевий висип, везикулярна хвороба статевих органів, інфекційний вульвовагі-ніт, пустульозний вульвовагініт, баланопостит) (далі — ІРТ) — контагіозна вірусна хвороба великої рогатої худоби, що виявляється у респіраторній, генітальній, кератокон’юнктивальній, нервово-енцефальній або шкірній формах і вражає тварин будь-якої породи, статі та віку.
Поширення хвороби. ІРТ реєструється у більшості країн світу, в тому числі й в Україні, і завдає неблагополучним господарствам значних економічних збитків, зумовлених високою захворюваністю, вимушеним забоєм хворих тварин, летальністю (до 12 %), значною втратою маси, зниженням надоїв (на 25 %), абортами, порушенням відтворювальної функції у корів та бугаїв, витратами на лікування й проведення профілактичних заходів.
Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус, який належить до родини герпесвірусів 1-го серотипу, має сферичну форму, діаметр 100 – 140 нм, вкритий зовнішньою ліпоглікопротеїновою оболонкою. Має чітко виражений тропізм до епітеліальних клітин слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і статевих органів. Нестійкий у зовнішньому середовищі.
Лабораторні тварини до вірусу інфекційного ринотрахеїту не сприйнятливі.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах хворіє лише велика рогата худоба, особливо тяжко — 10 – 20-денні телята й молодняк на відгодівлі. Джерелом збудника хвороби є хвора і перехворіла велика рогата худоба та тварини з латентним перебігом інфекції.
Вірус передається від хворих тварин здоровим аерогенним шляхом, при контакті, з інфікованою спермою та через забруднені корми й предмети навколишнього середовища. Швидкому поширенню хвороби сприяють скупчене утримання тварин, вільне парування, використання для штучного запліднення контамінованої вірусом ІРТ сперми. Хворобі властиві стаціонарність та стрес-факторна залежність.
Патогенез. Потрапивши в організм, вірус швидко репродукується у клітинах слизових оболонок дихальних шляхів або статевих органів, зумовлюючи запальні явища, загибель і відторгнення епітеліальних клітин, а згодом і некрози. У разі проникнення через плацентарний і гематоенцефалічний бар’єри вірус спричинює загибель плода, аборти та енцефаліти.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період хвороби триває від 2 до 21 доби, частіше — 3 – 5 діб.
Гострий перебіг спостерігається при первинному спалаху інфекції в благополучному господарстві в разі введення в стадо тварин-вірусоносіїв. Хвороба починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 °С та катаральних явищ (сльозотеча, салівація, серозні виділення з носа), загального пригнічення, зменшення або втрати апетиту, кашлю. Дихання — прискорене й поверхове. Згодом розвивається сильна задишка, тварина стоїть, витягнувши шию, з широко розставленими ногами або лежить з відкритим ротом, з якого виділяється піниста слина та звисає набряклий язик. Іноді від ядухи, що розвивається внаслідок закупорювання просвіту бронхів в’язким ексудатом, настає раптова смерть. Поряд із респіраторним синдромом у деяких тварин відмічають і кон’юнктивальний — гіперемія кон’юнктиви, сльозотеча та світлобоязнь. При гострому перебігу хвороби до 20 % телят гине на 2-гу – 5-ту добу.
Підгострий перебіг супроводжується підвищенням температури тіла до 41 – 42 °С, пригніченням, кон’юнктивітом, іноді діареєю, почервонінням носового дзеркала, гіперемією слизової оболонки та серозними виділеннями з носа, пінистою слинотечею. Згодом на слизовій оболонці носа та носовому дзеркалі з’являються дрібні осередки некрозу та поверхневі виразки. Виділення стають слизисто-гнійними й сморідними. Дихання прискорене, поверхове, яскраво виражена задишка. Кашель сухий, спочатку поверхневий, згодом глибокий і вологий. Погіршується або повністю зникає апетит, наростає виснаження, хворі тварини лежать. Тривалість хвороби — 7 – 10 діб. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою розвивається бронхопневмонія.
Хронічний перебіг ІРТ зумовлений персистенцією вірусу в організмі інфікованих та перехворілих тварин і характеризується вульвовагінітами, абортами та безплідністю корів, баланопостита-ми, орхітами та зниженням якості сперми в бугаїв-плідників, відставанням у розвитку і зменшенням приросту маси тіла у телят.
За локалізацією патологічного процесу розрізняють респіраторну, генітальну, кератокон’юнктивну, нервову та шкірну форми ІРТ.
При респіраторній формі в молодняку великої рогатої худоби характерними симптомами є: підвищена температура тіла до 40,5 – 41,0 °С, пригнічений стан, гіперемія слизових оболонок носової порожнини, часте дихання, кашель, серозні, а пізніше слизово-гнійні витікання з носа, риніт, ринотрахеїт, висока смертність (до 25 – 40 % при гострому перебігу). Тривалість хвороби — 7 – 30 діб.
Генітальна форма в корів, телиць, а іноді в телят характеризується пустульозним вульвовагінітом, оваріїтом, сальпінгітом, у бугаїв — ураженням препуція, пеніса та тестикул (баланопостит, орхіт). Ця форма хвороби може ускладнюватися маститами, ендометритами, загибеллю плода, некроспермією, аспермією, імпотенцією.
Кератокон’юнктивна форма трапляється у чистому вигляді або в поєднанні з іншими формами. Вона виявляється різним ступенем запалення кон’юнктиви, рогівки та слизової оболонки третьої повіки, що супроводжується сльозотечею й підвищеною чутливістю до світла, набряком та почервонінням слизової оболонки. Часто рогівка втрачає прозорість, мутнішає і на рогівці одного чи обох очей з’являється більмо.
Нервова форма (герпетичний менінгоенцефаліт) у телят до 6-місячного віку і старших характеризується значною депресією, атаксією або збудженням, іноді конвульсивними рухами та паралічами й загибеллю в стані опістотонусу через 12 – 24 год від початку появи клінічних ознак.
Шкірна форма ІРТ спостерігається здебільшого у бугаїв і характеризується ураженням шкіри біля ануса, кореня хвоста, промежини, сідниць та мошонки і виявляється облисінням, нашаруванням екземоподібного висипу, крустозним дерматитом, а також зниженням якості сперми.
Іноді шкірна форма поєднаується з генітальною (баланопостит, орхіт).
Хвороба може мати асоціативний характер, поєднуючись зі збудниками інших хвороб (вірусної діареї — хвороби слизових оболонок, парагрипу-3, респіраторно-синцитіальної та аденовірусної інфекцій, мікоплазмозу, хламідіозу, псевдомонозу, трихомонозу, телязіозу тощо) та ускладнюватися секундарними бактеріальними інфекціями (пастерельозом, сальмонельозом та ін.).
Патологоанатомічні зміни. При респіраторній формі хвороби виявляють катаральне запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, емфізему легень, пінисту рідину в трахеї й бронхах, бронхопневмонію.
При генітальній формі на ранній стадії захворювання спостерігають гіперемію та петехіальні крововиливи на слизових оболонках репродуктивних органів. На пізніх стадіях — вузликовий вестибу-ловагініт, персистентні жовті тіла, гіперплазію та кісту яєчників, оофорити й періофорити, катарально-гнійний ендометрит і сальпінгіт у корів та баланопостит, уретрит, простатит, орхіепідидиміт, патологію сертолієвого епітелію — у бугаїв.
При нервовій формі визначаються набряк оболонок мозку, крововиливи навколо дрібних кровоносних судин великих півкуль мозку, таламуса, іноді — ураження печінки.
Діагноз ІРТ установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Для дослідження в лабораторію надсилають серозний слиз, зскрібки з уражених слизових оболонок, відбитки з органів та шматочки уражених тканин. Для серологічної діагностики від тварин відбирають парні проби сироватки крові: першу — на початку захворювання, другу — через 21 добу. Від бугаїв відбирають крім парних проб сироватки крові також проби сперми та змиви з препуція для вірусологічних досліджень.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення чуми великої рогатої худоби, вірусної діареї, злоякісної катаральної гарячки, кампілобактеріозу.
Лікування. Для лікування тварин застосовують гіперімунну сироватку або сироватку реконвалесцентів — підшкірно чи внутрі-шньом’язово із розрахунку 2 мл на 1 кг маси — або аерозольно з розрахунку 10 мл/м³ приміщення на 10%-му розчині стерильного гліцерину; аерозолі тимолу, 40%-го розчину молочної кислоти, йоду, хлорскипидару; ветазоль, хвойну хлорофіло-каротинову пасту; відхаркувальні та загальнозміцнювальні засоби; антибіотики широкого спектра, пролонгованої дії та сульфаніламідні препарати — при генітальній формі, ускладненій секундарною мікрофлорою. Поліпшують мікроклімат у тваринницьких приміщеннях та забезпечують хворим тваринам повноцінні раціони.
Імунітет. Після перехворювання тварини набувають напруженого імунітету не менш ніж на 6 міс. Для активної імунізації тварин застосовують суху вірус-вакцину проти інфекційного ринотрахеїту та суху культуральну асоційовану вакцину проти інфекційного ринотрахеїту і парагрипу-3, на племінних підприємствах — інактивовану вакцину проти інфекційного ринотрахеїту.
Профілактика та заходи боротьби. Інструкція про заходи з профілактики й боротьби з інфекційним ринотрахеїтом — пустульозним вульвовагінітом (баланопоститом) великої рогатої худоби охоплює: заходи профілактики ІРТ у товарних і фермерських господарствах; заходи профілактики ІРТ на племінних підприємствах (станціях штучного осіменіння); заходи щодо ліквідації ІРТ великої рогатої худоби в товарних, племінних та фермерських господарствах; заходи щодо ліквідації ІРТ на племінних підприємствах (станціях штучного осіменіння).
Профілактика ІРТ забезпечується дотриманням чинних ветеринарно-санітарних правил, нормативних документів, рекомендацій з вирощування, годівлі та утримання великої рогатої худоби в товарних і племінних господарствах різних форм власності та підпорядкування; виконанням ветеринарно-санітарних вимог щодо профілактики захворювання (охорона господарств від занесення збудника хвороби, комплекс заходів, спрямованих на підвищення резистентності організму тварин, своєчасна діагностика захворювання, виявлення та ізоляція хворих тварин, знешкодження вірусу в навколишньому середовищі).
Забороняється закупівля тварин, сперми та ембріонів з господарств, неблагополучних щодо цього захворювання. Необхідне проведення профілактичного карантинування впродовж 30 днів усього завезеного поголів’я тварин.
У разі встановлення діагнозу на ІРТ запроваджують карантинні обмеження. У господарствах, стаціонарно неблагополучних щодо ІРТ, необхідне постійне застосування вакцин; знезараження молока, предметів догляду, спецодягу, підстилки та гною.
Обмеження з господарств знімають після одужання тварин, завершення ветеринарно-санітарних оздоровчих заходів, але не раніше ніж через 30 діб після останньої вакцинації. Реалізація тварин, сперми та ембріонів дозволяється не раніше ніж через 2 міс після зняття карантину з господарства або зони, в яких поголів’я великої рогатої худоби вакцинують проти ІРТ.

Запитання для самоконтролю: 1. Назвіть синоніми інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби. 2. Схарактеризуйте тропізм збудника ІРТ. 3. Наведіть особливості ІРТ. 4. Поясніть механізм виникнення абортів та енцефалітів при ІРТ. 5. Схарактеризуйте форми перебігу інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби та локалізацію патологічного процесу. 6. Поясніть залежність патологоанатомічних змін при ІРТ. 7. Які методи застосовують для діагностики ІРТ? 8. Назвіть специфічні засоби терапії ІРТ. 9. Перелічіть заходи профілактики при ІРТ.