3.1. КОПИТОВА ГНИЛЬ

Копитова гниль (Paronychia contagiosa) — хронічна висококонтагіозна хвороба овець і кіз, що виявляється кульгавістю й характеризується запаленням шкіри міжратицевої щілини з наступним прогресуючим гнильним розпадом основи шкіри та відшаруванням рогового башмака копитець.
Поширення хвороби. Копитова гниль реєструється в усіх країнах із розвиненим вівчарством, у тому числі й у південних регіонах України, переважно у разі утримання овець у сирих забруднених кошарах. Економічні збитки визначаються вимушеним забоєм та загибеллю хворих тварин, зниженням їх продуктивності, значними витратами на проведення лікувальних та оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — Bacteroides nodosus — належить до родини Bacteroidaceae, роду Bacteroides. Це пряма або ледь зігнута велика, (6...8) (0,6...1,2) мкм, рухлива грамнегативна анаеробна паличка з потовщеннями на кінцях. Спор і капсул не утворює. Відомо 11 серо-типів цього мікроба, що зумовлюють захворювання у овець, але не патогенні для лабораторних тварин. У мазках з патологічного матеріалу іноді виявляються скупчення дрібних грамнегативних паличок, які розміщуються перпендикулярно до бактерійних клітин на зразок частоколу (так званий «феномен Беверіджа»). Культивуються бактероїди лише на спеціальних живильних середовищах.
В уражених тканинах копитець збудник хвороби залишається життєздатним роками, до 15 діб зберігається на пасовищі. Дезінфектанти — 2%-й розчин фенолу, 3%-й розчин їдкого натру, 3%-й розчин креоліну, розчини хлорного вапна, що містять 3 – 5% активного хлору, — інактивують Bacteroides nodosus упродовж 10 – 15 хв, нагрівання до 90 °С— через 1 – 2 хв.
Епізоотологія хвороби. На копитову гниль хворіють вівці та кози незалежно від породи й статі, за винятком ягнят під матками, які не чутливі до збудника. Хвороба частіше трапляється в місцевостях з низинними вологими пасовищами та високим рівнем опадів. Зростання захворюваності спостерігається в дощові, холодні періоди року. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та мікробоносії, які виділяють збудника з гнійно-некротичними виділеннями з уражених копитець. Зараження здорових тварин відбувається при безпосередньому контакті з хворими, а також через контаміновану підстилку, гній, ґрунт, пасовища. Захворюваність у неблагополучних отарах досягає 80 %, летальність — 12 %.
Патогенез. Потрапивши до ушкодженої тканини міжратицевої щілини, збудник інтенсивно розмножується, виділяє протеолітичні ферменти й токсичні речовини, спричинює запалення й гнильний розпад тканини рога, а згодом і відшарування рогових стінок та підошви від основи копитець.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 3 – 6 діб. Перебіг хвороби хронічний. Розрізняють початкову, легку й тяжку форми хвороби. Основною клінічною ознакою початкової форми хвороби є гнійне запалення шкіри міжратицевої щілини, наявність на ній поверхневих ерозій та слизу з характерним неприємним запахом гнилого копитового рогу. При легкій формі хвороби відбувається відшарування рогу внутрішніх бічних стінок копитець у ділянці п’яток, іноді й частини підошви. При тяжкій формі спостерігається значний гнильний розпад основи шкіри, повне відшарування від неї внутрішніх бічних стінок копитця й підошви на одній або кількох кінцівках при відсутності абсцесів та виразок у ділянці вінчика. Під відшарованим рогом виявляють сіро-жовтий ексудат з неприємним гнильним запахом. Характерною клінічною ознакою копитової гнилі є кульгання. Хворі вівці не приходять в охоту або народжують слабких, нежиттєздатних ягнят. У них спостерігають також прогресуюче виснаження та випадання шерсті. Хвороба часто ускладнюється некробактеріозом, що виявляється різким підвищенням температури тіла до 40,5 °С, утворенням абсцесів, виразок та нориць у ділянках вінчика й пута, ураженням суглобів і сухожилків, а також некрозом слизової оболонки ротової порожнини, губ, лицевої частини голови та вимені. Хвороба може тривати місяцями.
Патологоанатомічні зміни виявляються в ділянці копитець. Основа шкіри підошви й бічних внутрішніх стінок перебуває в стані гнійно-некротичного розпаду, рогова стінка деформована, роговий шар підошви відшарований майже до відокремлення рогового башмака копитець.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика полягає у мікроскопічному та імунофлуоресцентному дослідженні патологічного матеріалу, а в разі потреби — біологічній пробі на ягнятах. У початковій стадії хвороби для дослідження в лабораторію не пізніше ніж через 24 год від часу відбору надсилають гнійний ексудат, що вкриває міжратицеву щілину, а пізніше — ексудат з глибини кармана, що утворився внаслідок відшарування рогу, а також шматочки тканини, взятої зі свіжоуражених ділянок основи шкіри копитець, або копитце від забитої хворої тварини.
Диференціальна діагностика передбачає виключення некро-бактеріозу, віспи, ящуру, контагіозної ектими та захворювань копит незаразної етіології.
Лікування проводять груповим методом або індивідуально. Для групового лікування застосовують ванни для ніг з 5%-м розчином параформу — по 2 хв через кожні 2 – 3 доби впродовж 2 тижнів, розчином мідного купоросу (5 – 30 % сульфату міді) по 1 – 2 хв один раз на 7 діб, 10 – 20%-ми розчинами сульфату цинку по 1 – 2 хв багаторазово. Перед ванною копитця ретельно промивають, обрізають відшарований ріг та видаляють уражені тканини. Після ванни тварин упродовж 1 – 2 год витримують на бетонованому майданчику, а потім переводять у сухий загін зі свіжою підстилкою або на благополучне пасовище.
Для індивідуального лікування застосовують (після туалету й ретельної хірургічної обробки осередків ураження) 5 – 10%-ві спиртові розчини антибіотиків (левоміцетин, хлорміцетин, тераміцин, пеніцилін) у вигляді зрошень або пов’язок упродовж 3 – 5 діб, 10 – 15%-ві емульсії (на риб’ячому жирі) пеніциліну, тераміцину, трициліну, дибіоміцину, неотетраміцину у вигляді мазей, краще з використанням пов’язок, аерозолі різних медикаментозних засобів та антибіотиків (хлорамфенікол, окситетрациклін, тераміцин, куба-тол). Особливо ефективні препарати на основі левоміцетину. Копита можна обробляти препаратом АСД-3, сумішшю скипидару та риб’ячого жиру в однакових частинах, водною емульсією пеніциліну на риб’ячому жирі. У разі легких уражень копитець одужання овець настає через 3 – 10 діб після 2 – 3 обробок, у тяжких випадках — через 15 – 20 діб після 4 – 5 обробок. У разі ускладнення хвороби застосовують антибіотики пролонгованої дії — біцилін-5 (одноразово внутрішньом’язово по 40 – 50 тис. ОД/кг), дибіоміцин (підшкірно одноразово по 30 – 50 тис. ОД/кг у вигляді 10%-ї емульсії на 30%-му стерильному гліцерині).
Імунітет вивчено недостатньо, однак відомо, що після одужання вівці можуть захворювати повторно.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики копитової гнилі є контроль завезення овець для комплектування отар. У період 30-добового карантину здійснюють ретельний огляд і розчищення копитець, обрізування зайвого відрослого рогу. Перед переведенням в основне стадо завезене поголів’я пропускають через дезінфекційну ванну з 10%-м розчином сульфату міді, 5%-м розчином параформу. Створюють відповідні умови для утримання тварин, які виключають тривале перебування їх на низинних заболочених пасовищах, у кошарах з високою вологістю та забрудненням. Не менш як двічі на рік проводять очищення й обрізування копитець, ретельний клінічний огляд і профілактичну їх дезінфекцію.
У разі встановлення захворювання овець або кіз на копитову гниль отару оголошують неблагополучною, в господарстві запроваджують карантинні обмеження та здійснюють заходи, передбачені чинною інструкцією.
Господарство вважають благополучним щодо копитової гнилі через 1 міс після останнього випадку одужання або забою хворих овець і кіз та проведення заключної дезінфекції. Для дезінфекції застосовують 2%-й гарячий розчин їдкого натру, 5%-ву емульсію дезінфекційного (фенольного) креоліну, 5%-й розчин параформу, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна з експозицією 1 год. Підлогу кошар, вигульні двори й тирла посипають тонким шаром негашеного вапна (пушонки) через кожні 3 доби. Гноївку знезаражують біотермічним способом.

Запитання для самоконтролю: 1. Якими показниками визначаються економічні збитки при копитовій гнилі? 2. Вкажіть тип збудника копитової гнилі. 3. Поясніть механізм передавання збудника копитової гнилі. 4. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу копитової гнилі. 5. Перелічіть хвороби, які потрібно диференціювати від копитової гнилі. 6. Назвіть методи лікування копитової гнилі. 7. Зазначте спрямування обмежень у господарстві у разі встановлення захворювання на копитову гниль.