Лабораторна робота № 7

Діагноз на туберкульоз установлюють за результатами клінічних, патологоморфологічних, алергічних і лабораторних досліджень.
Лабораторні дослідження при туберкульозі полягають у бактеріоскопії препаратів — дослідженні мазків, виділенні чистої культури збудника хвороби та проведенні біологічної проби на лабораторних тваринах.
Як патологічний матеріал потрібно відбирати бронхіальний слиз, уражені лімфатичні вузли, органи й тканини, гній, молоко та інші секрети й екскрети організму тварини. Для бактеріоскопії з переліченого патологічного матеріалу готують на предметних стеклах мазки, які фіксують над полум’ям спиртівки, забарвлюють за Цілем — Нільсеном і розглядають під мікроскопом з масляною імерсією.
Бактеріологічний (культуральний) метод дослідження застосовують для виділення збудника туберкульозу і визначення його типових особливостей. Цей метод дає змогу отримати позитивні результати за наявності 20 – 100 мікобактерій в 1 мл досліджуваного матеріалу.
Для вирощування культури мікобактерій туберкульозу використовують елективні живильні середовища — щільні яєчні середовища різних модифікацій (Петраньяні, Левенштейна — Ієнсена, Гельберга). Росте культура повільно, що значно ускладнює бактеріологічну діагностику хвороби. Термін бактеріологічного дослідження на туберкульоз ссавців не повинен перевищувати 3 міс, на туберкульоз птиці — 1 міс.
На яєчних середовищах мікобактерії туберкульозу бичачого виду ростуть бідно, у вигляді дрібних, гладеньких, кулястих колоній сірувато-білого кольору. Для мікобактерій людського виду характерний розкішний, вузликоподібний зі зморшками, сухий ріст культури кольору слонової кістки, іноді з частковим жовтуватим забарвленням живильного середовища. Культури мікобактерій пташиного типу ростуть швидше, ніж мікобактерії двох попередніх типів (10 – 14 діб). Колонії м’які, слизисті, сірувато-білого кольору, подекуди жовтувато-пігментовані, іноді з ґудзикоподібним підвищенням і кратероподібним заглибленням.
На основі характеру росту культур на живильних середовищах можна орієнтовно диференціювати туберкульозні культури ссавців — бичачого і людського видів від інших мікобактерій — пташиного виду та атипових мікобактерій.
Остаточну видову належність виділених мікобактерій туберкульозу встановлюють на підставі результатів біологічного дослідження.
Біологічне дослідження застосовують для виявлення збудника хвороби у досліджуваному патологічному матеріалі та визначення видової належності збудника за патогенними властивостями для лабораторних тварин. Для біологічної проби використовують морських свинок масою 300 – 350 г, кролів масою не менш як 2 кг і курей віком не менш як 5 міс.
Попередньо, для виключення спонтанного туберкульозного процесу у лабораторних тварин, перед ін’єкцією досліджуваного патологічного матеріалу їх перевіряють за допомогою туберкулінової проби.
Досліджуваний матеріал у вигляді суспензії вводять у дозі 1 – 2 мл морським свинкам під шкіру в ділянці паху, кролям внутрішньовенно в крайову вену вуха, курям у підкрильцеву вену. Культуру мікобактерій для зараження лабораторних тварин застосовують у дозі 1 мг мікроорганізмів, суспендованих в 1 мл стерильного фізіологічного розчину.
У разі розвитку туберкульозного процесу в морських свинок через 14 – 28 діб на місці введення матеріалу спостерігається ущільнення шкіри й тканин, потім утворюються виразки й збільшуються та ущільнюються регіонарні пахові лімфатичні вузли. Свинки прогресивно худнуть, втрачають масу і через 2 – 3 міс гинуть. Якщо загибель морських свинок не настає, їх забивають через 3 міс після зараження і на підставі результатів їх розтину й бактеріоскопії, а також бактеріологічного дослідження роблять висновок.
У процесі розвитку туберкульозного процесу в кролів і курей після введення їм досліджуваного матеріалу відмічають виснаження і зниження апетиту. За кролями і курми ведуть спостереження до 3 міс. У позитивних випадках в органах цих тварин виявляють типові для туберкульозу зміни. Бактеріоскопію роблять у випадках, коли виявляють зміни у внутрішніх органах і коли їх немає.
Алергічна діагностика туберкульозу ґрунтується на використанні такого явища, як алергії — реакції підвищеної чутливості організму на повторний контакт з алергеном. Найширше алергічну діагностику застосовують при туберкульозі. Вона ґрунтується на використанні такого препарату, як туберкулін. У практиці використання цього препарату називають туберкулінізацією. Залежно від місця і способу введення туберкуліну її поділяють на внутрішньошкірну і очну.
Для алергічної діагностики туберкульозу в сільськогосподарських та інших тварин і птиці застосовують стандартні туберкуліни:
у ссавців (крім свиней) — сухий очищений туберкулін для ссавців (ІШД — протеїн пурифієд дериват);
у свиней — одночасно сухі очищені (ППД) туберкуліни для ссавців і для птиці;
у птиці — сухий очищений (ППД) туберкулін для птиці. Сухий очищений туберкулін є аморфною масою світло-коричневого кольору з сіруватим відтінком. Виготовлений з ліофільно висушених осаджених білків культурального фільтрату збудника туберкульозу бичачого й людського видів, вирощених на синтетичному живильному середовищі. Туберкулін (ППД) для птиці є аналогом туберкуліну для ссавців, але виготовляють його зі штамів збудника туберкульозу пташиного виду.
Внутрішньошкірна туберкулінова проба. Туберкулін вводять:
великій рогатій худобі — в середній третині шиї (у цій ділянці не рекомендується вводити тваринам інші біологічні препарати та речовини);
бугаям-плідникам — у підхвостову складку;
свиням — в ділянці зовнішньої поверхні вуха за 2 см від його основи (у шкіру одного вуха вводять ППД — туберкулін для ссавців, другого — ППД — туберкулін для птиці). Свиням віком 2 – 3 міс туберкулін краще вводити в шкіру поперекової ділянки, відступаючи вбік від хребта на 5 – 6 см (з одного боку вводять туберкулін для ссавців, з другого — для птиці), використовуючи для цього лише безголковий ін’єктор;
козам, вівцям, собакам, мавпам і хутровим звірам (крім норок) — у ділянці внутрішньої поверхні стегна або ліктьової складки;
норкам — інтрапальпебрально у верхню повіку;
котам — у ділянку внутрішньої поверхні вуха;
курям — у борідку;
індикам — у підщелепову сережку;
гусям, качкам — у підщелепову складку;
фазанам, павичам, папугам, голубам, журавлям, чаплям, чорногузам, фламінго — в ділянку зовнішнього боку гомілки на 1 – 2 см вище гомілковостопного суглоба.
Перед уведенням туберкуліну шерсть (волосся) на місці ін’єкції вистригають, шкіру обробляють 70°-м етиловим спиртом. Потім у товщу шкіри вводять туберкулін, використовуючи шприц на 1 – 2 мл і тонку коротку голку або безголковий ін’єктор (мал. 17, г – е).
Туберкулін застосовують при дослідженні на туберкульоз ссавців (крім мавп і норок) в об’ємі 0,2 мл; мавп, норок, птахів — 0,1 мл.
Забороняється вводити туберкулін у шкіру, яка має травматичні пошкодження, а також ущільнення або абсцеси, ураження грибами, кліщами чи гельмінтами.
Облік і оцінку реакції на внутрішньошкірне введення туберкуліну проводять у великої рогатої худоби, буйволів, зебуподібних, верблюдів і оленів через 72 год після введення препарату; у кіз, овець, свиней, собак, котів, хутрових звірів — через 48 год; у птахів — через 30 – 36 год (мал. 18).
Реакція в місці введення туберкуліну у тварин виявляється у вигляді розлитого набряку тістуватої або м’якої консистенції, яка не має, як правило, чітких меж із прилеглою тканиною. Утворення набряку супроводжується підвищенням місцевої температури, гіперемією й болючістю запаленої ділянки шкіри. У деяких тварин реакція виявляється у вигляді твердого, безболісного, різко обмеженого набряку.
Під час обліку внутрішньошкірної реакції у кожної досліджуваної тварини пальпують місце введення туберкуліну, у норок порівнюють повіки лівого й правого очей.
У разі виявлення змін на місці введення туберкуліну у великої рогатої худоби, буйволів, зебуподібних, верблюдів, оленів кутиметром (мал. 17, б, в) вимірюють товщину складки шкіри і визначають величину її потовщення порівняно з товщиною складки незміненої шкіри біля місця введення туберкуліну.
Тварин вважають такими, що реагують на туберкулін:
велику рогату худобу — при потовщенні шкірної складки на 3 мм;
бугаїв-плідників — на 2 мм і більше (незалежно від характеру реакції);
кіз, овець, свиней, собак, котів, мавп, хутрових звірів, птахів — при утворенні набряку в місці введення туберкуліну;
норок — при набряку повіки.
Очний метод туберкулінізації (офтальмопроба). Цей метод застосовують для діагностики туберкульозу в коней. У великої рогатої худоби офтальмопробу застосовують одночасно з внутрішньошкірною пробою.
Очну туберкулінізацію проводять двічі з інтервалом 5 – 6 днів між першим і другим уведенням туберкуліну. Препарат у кількості 3 – 5 крапель наносять очною піпеткою на кон’юнктиву при відтягнутій нижній повіці (мал. 19).
Облік реакції проводять через 3, 6, 9 і 12 год, востаннє — через 24 год.
Вдруге вводять туберкулін через 5 – 6 днів тваринам, які не реагували на перше введення або дали сумнівну реакцію. Облік реакції на повторне введення проводять через 3, 6, 9 і 12 год.
При позитивній реакції спостерігається добре виражена гіперемія і набряк кон’юнктиви, виділення слизисто-гнійного або гнійного секрету, який витікає з внутрішнього кута ока у вигляді шнурка (мал. 20).
При сумнівній реакції гіперемія і набряк кон’юнктиви виражені слабко за наявності у внутрішньому куті ока лише слизу.
У разі відсутності реакції кон’юнктива не змінюється.
До змісту