1.6. ПАСТЕРЕЛЬОЗ

Пастерельоз (Pasteurellosis, геморагічна септицемія) — бактеріальна хвороба багатьох свійських і диких тварин, а також птиці, що характеризується при гострому перебігу ознаками септицемії й геморагічного діатезу, а при підгострому та хронічному — крупозною або катаральною пневмонією.
Поширення хвороби. Пастерельоз має значне поширення в усьому світі.
Збудник хвороби — Pasteurella multocida, рідше — Р. haemo-lytica, які являють собою нерухомі маленькі грамнегативні палички розміром 1,5 – 0,25 мкм. Спор не утворюють, ростуть на звичайних живильних середовищах, але краще — за наявності крові. За антигенною структурою класифіковані чотири серогрупи: А, В, D і Е й 12 соматичних типів. Гемолітичні пастерели мають два біотипи та 11 серологічних варіантів. Захворювання великої рогатої худоби, диких жуйних і буйволів найчастіше спричинюють типи В і Е, телят — В, А та Р. haemolytica, свиней — А, D і Р. haemolytica, птиці — тип А. Стійкість у пастерел невисока. В природних умовах вони порівняно швидко гинуть — через 10 хв, при висушуванні — через 2 – 3 доби, за температури 70 – 90 °С — через 5 – 10 хв, у гною, крові, холодній воді залишаються життєздатними 2 – 3 тижні, в трупах — до 4 міс, у заморожених тушках птиці — впродовж року. Малостійкі проти дії дезінфекційних засобів: 5%-го розчину карболової кислоти — гинуть через 1 хв, свіжогашеного та хлорного вапна — через 5 – 10 хв.
Епізоотологія хвороби. До пастерельозу сприйнятливі всі види свійських і більшість видів диких ссавців, а також птахи. Відносну стійкість мають м’ясоїдні тварини та коні. Як самостійне захворювання пастерельоз у цих тварин спостерігається рідко, частіше може виявлятися як секундарна інфекція, наприклад при грипі коней, чумі собак. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини. Пастерелоносіями можуть стати й клінічно здорові тварини. Пастерелоносійство в неблагополучних господарствах може досягти 30 – 70%. Пастерели локалізуються у носіїв здебільшого в дихальних шляхах, носових ходах, трахеї, легенях. Пастерельоз може виникати в господарстві без занесення збудника ззовні, а внаслідок автоінфекції при зниженні резистентності. Появі та поширенню пастерельозу сприяють порушення ветеринарно-санітарних правил утримання і годівлі тварин. При цьому несприятливі умови утримання тварин часто відіграють вирішальну роль у виникненні та поширенні захворювання. Спалахи інфекції частіше спостерігаються в прохолодну та дощову пору року.
З організму інфікованих тварин пастерели виділяються з фекаліями, слиною, видихуваним повітрям, носовим слизом. З лабораторних тварин до пастерел чутливі кролі, білі миші та голуби.
Патогенез. Зараження збудником пестерельозу у природних умовах відбувається через дихальні шляхи у формі повітряно-краплинної інфекції, при згодовуванні кормів, забруднених виділеннями хворих на пастерельоз тварин. При гострому перебігу хвороби у місцях первинної локалізації пастерели швидко розмножуються, проникають у кровоносну та лімфатичну системи, спричинюють септицемію. Під дією токсинів збудника ушкоджуються стінки капілярів, що призводить до утворення великих інфільтратів у підшкірній і міжм’язовій клітковині, виникнення явищ геморагічного діатезу, набряку легень та гіпоксії.
При підгострому й хронічному перебігу хвороби утворення токсичних продуктів у місцях локалізації збудника спричинює запально-некротичні та дистрофічні процеси в різних паренхіматозних органах, суглобах, молочній залозі, накопичення серозно-фібринозного ексудату в порожнинах і сухожилкових піхвах.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2 – 14 діб. Залежно від вірулентності збудника та стійкості тварини перебіг хвороби може бути в надгострій, гострій, підгострій та хронічний формі. При надгострому й гострому перебігу спостерігають підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, пригнічення, відмову від корму, розлад серцевої діяльності, гастроентерит, інколи кривавий пронос. Хвороба швидко прогресує і через кілька годин (надгострий) або кілька діб (гострий перебіг) тварина гине з симптомами серцевої недостатності, набряку голови і легень.
Для підгострого й хронічного перебігу характерні гарячка та локалізація патологічного процесу в деяких системах. Залежно від місця локалізації розрізняють кишкову, грудну і набрякову форми хвороби. При кишковій формі спостерігаються пронос із домішками слизу та фібрину, спрага, слабкість, виснаження. При грудній формі виявляються ознаки гострої плевропневмонії — гарячка, утруднене дихання, спочатку сухий кашель, потім вологий із серозно-гнійними виділеннями з носа. При підгострому перебігу тварини гинуть через 7 – 8 діб.
У господарствах із промисловою технологією перебіг пастерельо-зу у великої рогатої худоби і свиней виявляється як секундарна інфекція під час спалаху гострих респіраторних захворювань. У телят на 3 – 4-ту добу спостерігаються клінічні ознаки, характерні для парагрипу-3, інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, а в подальшому періоді інфекційного процесу уражуються верхівкові частки легень. У свиней хвороба супроводжується високою температурою, явищами геморагічної септицемії, ураженнями легень і плеври.
Вторинний пастерельоз характеризується пневмоніями та симптомами основної хвороби (чума, грип). При хронічному перебігу інфекції відзначають виснаження, фібринозно-геморагічне запалення кишок, у легенях — фібринозно-гнійне запалення з некрозом.
Для птиці при надгострому перебігу пастерельозу характерна раптова загибель. При гострому перебігу спостерігаються підвищення температури до 42 – 43 °С, пригнічення, утруднене й прискорене дихання, посиніння гребеня й сережок, втрата апетиту, спрага, домішки крові в розріджених фекаліях, пронос, загибель з явищами судом через 18 – 72 год.
При підгострому й хронічному перебігу відмічають виснаження, анемію, запалення суглобів (артрити) з подальшим абсцедуванням, запалення сережок, абсцеси й некротичні ділянки на них. Хронічний перебіг виявляється тільки ознаками риніту, запаленням між-щелепового простору, накопиченням в’язкого ексудату навколо носових отворів і на кон’юнктиві.
Патологоанатомічні зміни. У великої рогатої худоби, яка загинула внаслідок надгострого та гострого перебігу хвороби, у підшкірній клітковині у ділянці голови, міжщелепового простору, шиї, підгруддя виявляють драглисті серозно-фібринозні інфільтрати. На всіх серозних і слизових оболонках, а також паренхіматозних органах спостерігають численні крововиливи. Печінка й нирки перероджені, регіонарні лімфовузли збільшені. При гострому перебігу спостерігаються крупозна або крупозно-некротична пневмонія у червоній, сірій та жовтій стадії гепатизації («мармуровість» малюнка), фібринозний плеврит, некроз у печінці.
У свиней при надгострому перебігу виявляють масові крововиливи на серозних і слизових оболонках та в паренхіматозних органах, накопичення серозно-фібринозного ексудату в грудній і черевній порожнинах. При гострому й підгострому перебігу хвороби відмічають фібринозно-некротичні процеси в легенях, фібринозний плеврит і перикардит.
У птиці при гострому перебігу пастерельозу спостерігаються множинні крапчасті та плямисті крововиливи в підшкірну клітковину, брижу, очеревину. В печінці, нирках спостерігаються численні дрібні осередки некрозу. При хронічному перебігу встановлюють фібринозне запалення повітроносних мішків, фібринозний плеврит, перикардит, артрит.
Діагноз установлюють комплексно на основі клініко-епізоотологічних даних і результатів бактеріологічного дослідження з обов’язковою перевіркою пастерел на вірулентність (біопроба на білих мишах). Для дослідження в лабораторію направляють шматочки паренхіматозних органів, лімфовузли, трубчасту кістку, взяті не пізніше ніж через 3 — 5 год після загибелі тварини.
Диференціальна діагностика. При встановленні діагнозу виключають у великої рогатої худоби емкар, сибірку, піроплазмідози, у молодняку — сальмонельоз, колібактеріоз, парагрип-3, інфекційний ринотрахеїт, стафілококову та стрептококову інфекції. У свиней пастерельоз диференціюють від чуми, бешихи, сальмонельозу, в овець — від сибірки, піроплазмідозів, клостридіозів, стрептококозу; у птиці — від ньюкаслської хвороби, інфекційного ларинготрахеїту.
Лікування. Хворих тварин розміщують у теплому, сухому приміщенні. Забезпечують повноцінною годівлею і проводять комплексне лікування, застосовуючи сироватки проти пастерельозу великої рогатої худоби, овець, свиней, яку вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно в дозі 60 – 80 мл, антибіотики, сульфаніламідні препарати, глюкозу та симптоматичні засоби. Хвору на пастерельоз птицю не лікують, а знищують, умовно здоровій внутрішньом’язово інокулюють тераміцин упродовж 3 – 4 діб у дозі 20 г на 1 кг маси.
Профілактика і заходи боротьби. З метою запобігання захворюванню на пастерельоз необхідно забезпечити охорону благополучного господарства від занесення збудника інфекції з хворими тваринами, пастерелоносіями, кормами. При утриманні та використанні тварин слід дотримуватися ветеринарно-санітарних правил і зоогігієнічних нормативів. У неблагополучних господарствах потрібно проводити запобіжні щеплення вакцинами. Господарства, в яких було зареєстровано пастерельоз, упродовж одного року після оздоровлення слід комплектувати лише вакцинованими тваринами.
У разі встановлення пастерельозу серед свиней, великої рогатої худоби, кролів, хутрових звірів, птиці у господарствах запроваджують карантинні обмеження.
Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення хвороби «пастерельоз». 2. Які види тварин хворіють на пастерельоз частіше? 3. Чому пастерельоз у тварин частіше трапляється як секундарна інфекція? 4. Назвіть можливі джерела збудника пастерельозу та шляхи його виділення з організму тварин. 5. Від яких хвороб необхідно диференціювати пастерельоз тварин?

До змісту