7.1. ПУЛОРОЗ

Пулороз (Pullorosis, пулороз-тиф) — гостра контагіозна хвороба курчат та індичат, що характеризується септицемією, діареєю, запально-некротичними змінами в паренхіматозних органах.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється в усьому світі, в тому числі й у птахівницьких господарствах України, і завдає значних економічних збитків унаслідок високої летальністі.
Збудник хвороби — Salmonella gallinarum-pullorum — нерухома маленька паличка із заокругленими кінцями, грамнегативна, спор і капсул не утворює. Сальмонели стійкі проти дії факторів зовнішнього середовища: залишаються життєздатними в пташниках улітку до 1,5 міс, узимку — до 5 міс; не змінюються в ґрунті упродовж 30 – 270 діб, у вологих фекаліях і трупах — до 100 діб, у яйцях — до 13 міс; під дією прямих сонячних променів сальмонели руйнуються через 5 – 9 год, при кип’ятінні — через хвилину. Чутливі до дії різних антибіотиків.
Епізоотологія хвороби. На пулороз хворіють курчата й індичата до 15 – 20-денного віку. Джерелом збудника інфекції є хворі пташенята та дорослі птиці-мікробоносії, які виділяють значну кількість сальмонел з фекаліями. Зараження може відбуватися трансоваріально, аліментарним та респіраторним шляхами. Факторами передавання збудника можуть стати забруднені фекаліями корми, вода, предмети догляду. Значна частина заражених ембріонів гине, з інших вилуплюються інфіковані пташенята, які виділяють збудника хвороби з фекаліями. Інфіковані курчата й індичата швидко захворюють і здебільшого гинуть у перші дні життя. Перехворілі пташенята надовго стають сальмонелоносіями і зумовлюють стаціонарність інфекції. Захворюваність і летальність під час спалаху пулорозу серед вилуплених інкубаторних курчат може сягати 90 – 100 %.
Патогенез. Після проникнення в організм курчат та індичат сальмонели потрапляють у кров і спричинюють септицемію. Потім з кров’ю розносяться по всіх органах і тканинах, накопичуються в паренхіматозних органах, зумовлюючи в них запально-некротичні явища, особливо в печінці та серці. У перехворілої птиці спостерігається локалізація збудника у фолікулах яєчника, що зумовлює приховану інфекцію знесених яєць і загибель ембріонів під час інкубації.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 1 до 5 діб. Перебіг хвороби гострий та підгострий. У дорослої птиці перебіг інфекції хронічний, без клінічного прояву. Гострий перебіг спостерігається у пташенят у перші дні життя. Основною клінічною ознакою є профузний пронос, фекалії мають білий колір, неприємний запах і склеюють пушок навколо клоаки. Хворі курчата сидять з опущеними крильцями, пищать і майже всі гинуть упродовж перших 2 – 3 діб.
У курчат віком понад 10 – 20 діб перебіг хвороби підгострий, частина захворілих пташенят видужує, але вони надовго стають са-льмонелоносіями. У них виявляють пригніченість, зниження апетиту, млявість, блідість гребеня, пронос. Летальність може сягати 20 – 30 %. У дорослої птиці перебіг хвороби латентний і характеризується млявістю, зблідненням гребеня та сережок, зниженням несучості. Іноді може статися розрив фолікулів яєчника і загибель птиці.
Патологоанатомічні зміни. У загиблих курчат селезінка й печінка значно збільшені, печінка має жовто-вохряний колір, вкрита дрібними некротичними осередками, жовчний міхур переповнений жовчю. Слизові оболонки кишечнику катарально запалені, з дрібними крововиливами. У серцевому м’язі, легенях, м’язовому шлунку виявляють дрібні осередки некрозу сірувато-білого кольору. В дорослої птиці спостерігають запалення фолікулів яєчника, вміст фолікулів жовто-зеленого кольору з домішкою крові. Печінка перероджена, має глинистий колір, іноді вкрита дрібними осередками некрозу.
Діагноз ґрунтується на аналізі епізоотологічних, клінічних, па-тологоанатомічних даних та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика включає виділення збудника хвороби з патологічного матеріалу на живильних середовищах, індикацію його за допомогою реакції аглютинації з аглютинувальними сальмо-нельозними О- і Н-сироватками. Для зажиттєвого виявлення прихованої інфікованості дорослої птиці проводять серологічні дослідження за крово-краплинною реакцією непрямої гемаглютинації (ККРНГА) з еритроцитарним антигеном. У лабораторію для досліджень направляють загиблі курячі ембріони, свіжі трупики чи хворих курчат (індичат), яких не лікували. Серологічні дослідження птиці проводять безпосередньо в господарстві.
При диференціальній діагностиці необхідно виключити колібактеріоз, аспергільоз, кокцидіоз і дистрофію, пов’язану з неповноцінною годівлею виведених курчат.
Лікування. Специфічних засобів терапії не розроблено. З профілактичною метою курчатам у перші 5 діб життя рекомендують застосування з кормом чи водою антибіотиків (левоміцетин, моно-міцин, тетрациклін, поліміксин, ампіцилін) з урахуванням чутливості до них сальмонел, а також препаратів фуранового ряду (фура-золідон, фурагін, фуридин). Практикують використання препаратів з різним механізмом дії (фуразолідон та антибіотики), застосування з питною водою пулорного бактеріофага.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики пулорозу є виявлення за допомогою крово-краплинної реакції аглютинації позитивно реагуючої птиці і видалення її зі стада. У разі встановлення захворювання птиці на пулороз у господарстві запроваджують карантинні обмеження. Усіх хворих та підозрюваних щодо захворювання на пулороз курчат знищують, решті клінічно здорових курчат з профілактично-лікувальною метою призначають ні-трофуранові препарати та антибіотики, а також вітаміни. Обмеження з господарства знімають, якщо при дворазовому з інтервалом у два тижні серологічному дослідженні всього поголів’я курей маточного стада під час яйцевідкладання не було виявлено птиці, яка позитивно реагує на пулороз, а також не було випадків клінічного прояву хвороби.

Запитання для самоконтролю: 1. До якої групи мікроорганізмов належить збудник пулорозу? 2. Які види птахів найсприйнятливіші до пулорозу? 3. Які клінічні ознаки і патологоанатомічні зміни характерні для пулорозу? 4. Які реакції використовують для лабораторної діагностики пулорозу птиці? 5. Проведіть диференціальну діагностику пулорозу птиці від інших хвороб. 6. Які методи профілактики застосовують для запобігання виникненню пулорозу?