Лабораторна робота № 1

Під час роботи з патологічним матеріалом і хворими тваринами увага фахівця ветеринарної медицини має бути зосереджена на двох основних моментах: запобіганні зараженню людей і недопущенні поширення збудника інфекції. Існують інфекційні хвороби тварин, якими може заразитися людина (зооантропонози): сибірка, туберкульоз, бруцельоз, туляремія, Ку-гарячка, лептоспіроз, лістеріоз, меліоїдоз, сказ, хвороба Ауєскі, ящур, дерматомікози (трихофітія, мікроспорія), сап, сальмонельози, ектима, чума верблюдів, бешиха свиней, орнітоз. Зараження людини збудниками цих хвороб може відбутися під час клінічного огляду тварин і надання їм лікарської допомоги; розтину трупів і відбору патологічного матеріалу для лабораторного дослідження; проведення щеплень і діагностичних досліджень; роботи з патологічним матеріалом у лабораторії; контактування з незнезараженою сировиною тваринного походження (шкіра, вовна тощо); переробки м’ясних і молочних продуктів; вживання в їжу інфікованих продуктів тваринного походження. В організм людини патогенні мікроби проникають через шкіру при порушенні її цілості, переважно рук, а також через слизові оболонки рота, носової порожнини, дихальних шляхів, очей і травного каналу.
Для запобігання зараженню і поширенню збудника інфекційної хвороби потрібно дотримуватись таких запобіжних заходів:
1) люди, що допускаються до роботи з патологічним матеріалом і хворими тваринами, мають бути ретельно проінструктовані;
2) усі роботи з хворими тваринами і патологічним матеріалом виконують тільки в захисному одязі, що включає халат (із зав’язками на спині та рукавах), ковпак чи косинку, за потреби — нарукавники, фартухи, гумові рукавички, гумові чоботи, окуляри та захисні марлеві маски. Людей з ушкодженнями на руках до цієї роботи, як правило, не допускають. У разі необхідності дозволяють працювати тільки в гумових рукавичках, рани на руках змазують настойкою йоду і потім колодієм. Перед надяганням перевіряють цілість гумових рукавичок;
3) устаткування лабораторії і робочого місця мають забезпечувати високу продуктивність праці та її безпеку;
4) під час роботи з патологічним матеріалом не можна палити, торкатися обличчя руками, поправляти волосся, відволікатися від роботи. Варто уникати зайвих переміщень. У лабораторії забороняється зберігати і вживати їжу;
5) руки після роботи занурюють у посудину з дезінфекційною рідиною (2%-м розчином фенолу) на 1 – 2 хв, потім ретельно миють водою з милом;
6) використані в роботі піпетки, предметні стекла й покривні скельця, шматки вати тощо негайно вміщують у посудину з дезінфекційною рідиною (5%-й розчин фенолу; 3%-й розчин лізолу чи креоліну). Металеві предмети, що були в контакті з патологічним матеріалом, негайно знезаражують прожарюванням на полум’ї. Інструменти (ножиці, скальпелі, пінцети та ін.) після використання кип’ятять у стерилізаторі чи кладуть у закриту посудину для наступного автоклавування. Якщо патологічний матеріал потрапив на навколишні предмети, необхідно негайно провести ретельну дезінфекцію, заливши це місце дезінфекційним розчином, а потім, якщо можна, протерти його за допомогою тампона, змоченого спиртом;
7) весь патологічний матеріал (культури мікробів, трупи тварин тощо), який не підлягає подальшому дослідженню, знезаражують (автоклавують, спалюють). Місце роботи з цим матеріалом має бути ретельно продезінфіковане й очищене. Допускається тільки вологе прибирання приміщень. Особливу увагу приділяють видаленню пилу з предметів, що знаходяться в лабораторії. Для знезаражування кімнат, де працюють з патологічним матеріалом, застосовують бактерицидні лампи.
Заходи запобігання зараженню при потраплянні патологічного матеріалу в організм людини: а) у разі поранень інфікованим інструментом чи укусів твариною не слід квапитися із зупинкою кровотечі. Рану потрібно припекти настойкою йоду і накласти 40 – 60%-ву спиртову пов’язку; б) у разі потрапляння патологічного матеріалу в рот його негайно випльовують у чашку з дезінфекційною рідиною, а рот упродовж кількох хвилин прополіскують слабким розчином йоду (3 – 5 крапель настойки йоду на склянку води) чи перманганату калію; в) якщо патологічний матеріал потрапив у око, його не можна терти; необхідно промити око слабким розчином йоду чи перманганату калію.
Правила роботи з хворими на інфекційні хвороби тваринами. Ветеринарний фахівець стикається з хворими тваринами під час їх дослідження (установлення діагнозу), надання лікувальної допомоги, забою тварин, розтину трупів, проведення протиепізоотичних заходів. Будь-яку роботу з хворими й особливо з підозрюваними щодо захворювання на заразні хвороби тваринами слід проводити тільки в захисному одязі.
Дослідження хворої тварини складається з попереднього ознайомлення, що включає реєстрацію тварини, вивчення документів і збір анамнестичних, у тому числі епізоотичних, даних, і власне дослідження, що, у свою чергу, поділяється на загальне дослідження (зовнішній огляд, дослідження шкірного покриву і видимих слизових оболонок та лімфатичних вузлів, термометрія) і спеціальне дослідження (дослідження окремих систем і органів). У разі потреби беруть кров та інші матеріали для лабораторного дослідження. При дослідженні хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин необхідні надзвичайна обережність і продуманість дій. Перш ніж розпочати дослідження, потрібно зібрати по можливості повний анамнез, здійснити швидкий клінічний огляд тварини. Наприклад, якщо здається, що собака подавився кісткою, перш ніж досліджувати, слід ретельно розпитати хазяїна про характер поведінки тварини в останні дні, про можливі контакти з іншими тваринами, особливо собаками, з’ясувати, чи не було подібних ознак у собак чи котів, що належать сусідам, і тільки після усього цього, дотримуючись усіх заходів обережності (можливий сказ!), можна починати досліджувати тварину.
Обережності слід дотримуватись і під час надання хворим тваринам лікувальної допомоги (при відділенні посліду можна заразитися збудником бруцельозу; помилкове розкриття сибіркового карбункула спричинить розсіювання збудника хвороби і можливість зараження людей). Місце, де проводили роботу з хворою твариною, дезінфікують.
Виготовлення мазків. Мазки з культур мікробів і мазки-відбитки з органів трупа готують на чистих знежирених предметних стеклах. Безпосередньо перед готуванням мазка предметним склом кілька разів проводять над полум’ям спиртівки. При виготовленні мазка з культури мікробів слід уникнути її забруднення мікробами з навколишнього середовища і не допустити інфікування цією культурою навколишніх предметів. Матеріал із пробірки з культурою беруть прожареною над полум’ям пальника бактеріологічною (платиновою) петлею чи стерильною пастерівською піпеткою. Тонкий кінець піпетки після прожарювання над полум’ям згинають під прямим кутом. Відкривають пробірку над полум’ям, виймають пробку і відкритий кінець пробірки також обпалюють на полум’ї. Петлю прожарюють ще раз і, остудивши, вводять у пробірку, не торкаючись її країв, захоплюють краплю культури. При користуванні піпеткою тонкий кінець її обламують і насмоктують культуру, користуючись при цьому гумовою грушею (не ротом!). Пробірку в цей момент тримають дещо осторонь від полум’я пальника. Потім закривають пробірку над полум’ям пробкою, також проведеною над полум’ям пальника. Узятий матеріал наносять на предметне скло і розмазують тонким шаром, петлю прожарюють і ставлять у штатив, піпетку — в посудину з дезінфекційним розчином.
При виготовленні мазків з агарових культур на предметне скло попередньо наносять краплю стерильного фізіологічного розчину чи бульйону.
Під час виготовлення мазків-відбитків з органів ділянку органа, з якої передбачається зробити відбиток, припікають шпателем чи обпалюють на полум’ї. Стерильними ножицями вирізують невеликий шматочок досліджуваного органа і, захопивши його пінцетом, притискають поверхнею розрізу до предметного скла, роблячи в такий спосіб кілька відбитків.
Мазки зі зворотного боку обводять спеціальним олівцем по склу і надписують, зазначаючи при цьому номер чи кличку тварини і дату виготовлення мазка. Приготовлені тим чи іншим способом мазки висушують на повітрі і фіксують фізичним (3 – 4-разовим проведенням над полум’ям пальника) чи хімічним (спирт-ректифікат упродовж 15 – 20 хв; суміш спирту з ефіром порівну — 10 – 15; метиловий спирт — 5 хв; хлороформ — кілька секунд) способом.
Фарбування мазків здійснюють простим чи складним способами. Простий спосіб: на фіксований мазок наливають краплю розчину карболового фуксину Циля в розбавлянні 1 : 10 чи метиленову синьку Леффлера. Потім фарбу змивають дистильованою водою, мазок висушують фільтрувальним папером.
Складні способи. Фарбування за Грамом: на фіксований мазок кладуть шматочок фільтрувального паперу і на нього наливають розчин генціанвіолету. Через 2 хв папір видаляють, розчин зливають, на препарат наливають розчин Люголя. Через 1 хв його зливають і препарат упродовж 30 с обробляють спиртом-ректифікатом, потім промивають водою і зафарбовують спиртово-водним фуксином (для цього карболовий фуксин розбавляють водою 1 : 10) впродовж 2 хв. Після цього препарат промивають водою, висушують і розглядають під мікроскопом.
Можна використовувати заздалегідь приготовлені й висушені папірці, просочені 1%-м спиртовим розчином генціанвіолету. Їх кладуть на фіксований мазок і змочують водою; в іншому техніка фарбування така сама.
Мікрокартина: грампозитивні мікроби темно-фіолетового, грамнегативні — рожевого кольору.
Фарбування за Циль-Нільсеном застосовують при мікроскопічній діагностиці туберкульозу і паратуберкульозу. Фіксований на полум’ї мазок покривають фільтрувальним папірцем, наливають на нього карболовий фуксин і підігрівають до появи пари, після чого нагрівання припиняють і залишають фарбу на препараті на 2 – 3 хв. Потім пінцетом видаляють папірець і промивають мазок водою. Після цього знебарвлюють препарат 5%-м водним розчином сірчаної кислоти впродовж 3 – 5 с, ретельно промивають водою і упродовж 10 – 15 с обробляють спиртом. Знову промивають водою і дофарбовують упродовж 3 – 5 хв метиленовою синькою Леффлера. Фарбу змивають водою, препарат висушують.
Мікрокартина: спирто-кислотостійкі мікроби — червоного, інші — синього кольору.
Фарбування за Козловським застосовують для мікроскопічної діагностики бруцельозу. Фіксований на полум’ї мазок фарбують 2%-м розчином сафраніну (розчин готують безпосередньо перед уживанням) з інтенсивним підігріванням (до появи пари). Промивають водою і фарбують 1%-м водним розчином малахітового зеленого впродовж 1 хв. Потім промивають водою і висушують.
Мікрокартина: бруцели червоного, інші мікроби — зеленого кольору. Фарбування капсул застосовують при мікроскопічній діагностиці сибірки.
Спосіб Міхіна. Фіксований мазок при підігріванні фарбують метиленовою синькою Леффлера впродовж 2 – 3 хв до появи пари. Фарбу швидко змивають водою, мазок висушують.
Мікрокартина: капсули ясно-рожевого, бацили — темно-синього кольору.
Фарбування спор. Спосіб Пешкова. Фіксований мазок фарбують киплячою метиленовою синькою Леффлера впродовж 20 с. Після охолодження мазок промивають водою і дофарбовують 0,5%-м водним розчином нейтрал роту впродовж 30 с, потім промивають водою і висушують.
Мікрокартина: мікробні тіла рожевого, спори — фіолетового кольору.

Запитання для самоконтролю:

  1. Наведіть сучасний принцип класифікації мікроорганізмів.
  2. Який хімічний склад мікроорганізмів?
  3. Опишіть морфологію мікроорганізмів.
  4. Сформулюйте правила безпеки під час роботи з патологічним матеріалом, культурами мікроорганізмів і тваринами, хворими на інфекційні хвороби.
До змісту