Лабораторна робота № 5

Апаратура. Для проведення аерозольної дезінфекції застосовують відповідні апарати. Залежно від технічних характеристик їх поділяють на такі групи:
1. Інгалятори та портативні розпилювачі індивідуального використання.
2. Ручні гідропульти (ГШ-2, КЗ, ГС-2М).
3. Обладнання для обприскування тварин — ДДУ-В (дезінфекційно-душова установка В’язкова).
4. Аерозольні генератори: пневматично-вихрова аерозольна насадка (ПВАН); турбулентна аерозольна насадка (ТАН); аерозольний генератор дезінфекційної установки АГ-УД-2; струминні аерозольні генератори САГ-1, САГ-10; дисковий аерозольний генератор ДАГ-2; відцентрові аерозольні генератори ЦАГ-1; ЦАГ-2; електротурбулентна аерозольна насадка (ЕТАН). Імпортні — «Містер Макс» та ін.
5. Спеціальні дезінфекційні машини або установки — дезінфекційна установка Комарова (ДУК), ветеринарні дезінфекційні машини (ВДМ-2, ВДМ-ЕП), АДА, АИСТ-1 тощо.
6. Дезінфекційні камери — парова КДП-3, параформалінова камера. Розрізняють три типи камер: гарячеповітряні, парові та газові. Прикладом гарячеповітряної камери є сушильна шафа. З парових найпоширенішою є парова стаціонарна камера Крупіна. Прикладом газової камери може бути параформалінова, в якій предмети піддають одночасному впливу водяної пари та формальдегіду. Параформалінову дезінфекцію можна також застосовувати для обробки тваринницьких приміщень. Здійснюється вона із застосуванням посудини, куди наливають наполовину розбавлений водою формалін. Посудину поміщають на підставку і підігрівають знизу пальником. Крізь отвір у верхній частині посудини випари киплячого формаліну надходять у приміщення. Промисловість випускає вогневі пароповітряні параформалінові камери, які монтуються на автопричепах.
Заходи безпеки під час проведення дезінфекції передбачають захист людей, що її здійснюють, а також тварин від шкідливого впливу хімічних речовин. Особи, які здійснюють дезінфекцію, мають бути забезпечені щільним спецодягом (захисні окуляри, комбінезони, капюшони, гумові рукавички та чоботи, халати). У разі проведення дезінфекції препаратами хлору і формаліну роботу виконують у протигазах. Під час роботи з розчинами їдких лугів і кислот обов’язковим є використання захисних окулярів. Для уникнення опіків не слід допускати потрапляння цих розчинів на шкіру та спецодяг.
Під час роботи на спеціальних дезінфекційних машинах і з апаратами потрібно ознайомитися з інструкцією і дотримуватись техніки безпеки. Особливо небезпечним є можливе підвищення робочого тиску в апаратах.
У разі проведення дезінфекції приміщень хімічними речовинами (їдкі луги, сірчано-карболова суміш, препарати хлору і розчини формаліну), які можуть завдати шкоди сільськогосподарським тваринам, їх потрібно на час дезінфекції вивести з приміщення. Через 2 – 3 год після проведення дезінфекції годівниці та перегородки в стійлах миють водою. Перед введенням тварин у приміщення, де проводили дезінфекцію, його добре провітрюють.
В аптечці з надання швидкої допомоги під час роботи мають обов’язково знаходитись нейтралізуючі розчини для засобу, який використовується.
Щоразу після проведення дезінфекції апаратуру промивають чистою водою, особливо розпилювачі, напірні рукави (шланги), трубопроводи і пульт розподілу розчинів. Це запобігає їх корозії та можливому закупорюванню технологічних проток дезінфекційних розчинів.
Приготування дезінфекційних розчинів. Потрібну кількість вихідної дезінфекційної речовини зважують або відмірюють мірною посудиною. Потім взяту речовину обережно розчиняють при перемішуванні, добавляючи невеликими частинками, в посудині з водою. Після цього в посудину доливають воду до потрібного об’єму. Зберігати виготовлені розчини не рекомендується, їх слід використовувати одразу.
Розрахунок потреби дезінфекційних засобів. Спочатку розраховують загальну площу приміщень, які підлягають дезінфекції, в тому числі площу підлог, стін, стель, перегородок і поверхонь усіх об’єктів, які потрібно зволожити деззасобами. Потім розраховують кількість робочого розчину в літрах, необхідного для проведення дезінфекції. Для одноразового зрошення розчини дезінфекційних засобів здебільшого готують з розрахунку 0,3 – 0,5 л/м2 сумарної площі приміщення. Наприклад, для корівника загальною площею 2400 м2 потрібно (2400 • 0,5) 1200 л дезінфекційної речовини.
У разі потреби при деяких хворобах норму витрат розчинів збільшують відповідно до чинних інструкцій.
Концентрацію робочих дезінфекційних засобів визначають, виходячи з мети дезінфекції (профілактична або вимушена) і належності збудника хвороби до певної групи за стійкістю.
За стійкістю до дії хімічних дезінфекційних засобів збудників основних інфекційних захворювань розподіляють на чотири групи: малостікі, стійкі, високостійкі та особливо стійкі.
Для першої та другої груп — малостійких збудників хвороб використовують найнижчу концентрацію дезінфекційних речовин (їдкий натр, формалін, гіпохлорит кальцію тощо у 2%-й концентрації). В цій самій концентрації проводять і профілактичну дезінфекцію.
Для третьої та четвертої груп — високостійких збудників туберкульозу, сибірки, клостридіозів тощо концентрацію дезінфекційних речовин збільшують у 2 – 3 рази і більше. За режимами четвертої групи проводять дезінфекцію в разі виникнення гостроконтагіозних хвороб нез’ясованої етіології.
Розрахунок кількості дезінфекційної речовини для приготування потрібного об’єму (1200 л) розчину заданої концентрації (2 %) виконують з урахуванням вмісту активнодіючої речовини за формулою



де Х — кількість дезінфекційної речовини, необхідної для приготування розчину, кг; А — кількість розчину, який потрібно приготувати для проведення дезінфекції, л; В — концентрація дезінфекційної речовини за АДР, яка потрібна для отримання розчину; С — вміст діючої речовини в препараті, %.
У нашому прикладі для дезінфекції корівника їдким натром (С = 100) потрібно (1200•2)/100 = 24 кг препарату, а хлорного вапна (С = 25) (1200•2)/25 = 96 кг.
Розчини дезінфекційних засобів готують у чистому посуді, який не повинен руйнуватись під дією цих речовин. Незначні об’єми деззасобів зручно готувати в скляному або емальованому посуді, великі — в металевих або дерев’яних бочках чи посудинах.
У разі потреби приготування великих об’ємів дезінфекційних засобів спочатку готують маточний концентрований 10 – 20%-й або 30%-й розчин за діючою речовиною. З маточного розчину безпосередньо перед проведенням дезінфекції готують робочий розчин, розбавляючи його водою при перемішуванні з розрахунку 1 : 5, 1 : 10 або 1 : 15.
Для приготування 1200 л 2%-го розчину їдкого натру зважують 24 кг препарату і розчиняють його спочатку в 120 л води в металевій бочці (20%-й розчин). У холодній воді їдкий натр розчиняється довго, тому краще використовувати гарячу (70 – 80 °С) воду.
Для отримання 100 л 2%-го розчину формальдегіду потрібно взяти 5 л 40%-го формаліну і 95 л води.
Для отримання 10%-го вапняного молока беруть 1 кг негашеного вапна, гасять його в 1 л води, а потім добавляють 9 л води.
Для приготування 100 л розчину хлорного вапна з вмістом 2 % активного хлору потрібно взяти 8 кг хлорного вапна, яке містить 25 % хлору, і спочатку добавити незначну кількість води до отримання густуватої, але однорідної, без грудочок, маси. Потім при перемішуванні добавляють решту кількості води, доводячи об’єм до 100 л. Суспензію відстоюють упродовж доби в закритій посудині. Прояснений шар рідини використовують для дезінфекції.
Організація і техніка проведення дезінфекції різних об’єктів. Перед проведенням дезінфекції виводять з приміщень тварин, здійснюють їх механічне очищення і розпочинають дезінфекційні роботи.
Механічне очищення приміщень полягає у видаленні гною, сміття та іншого бруду з приміщень і з прилеглої території. З цією метою використовують лопати, мітли, граблі, щітки тощо. Механічне очищення проводять у такій послідовності:
1) гній, підстилку, сміття тощо зволожують водою, а за наявності інфекційної хвороби — дезінфекційним розчином;
2) зволожують підлоги, стіни, годівниці, перегородки;
3) щітками або мітлами, змоченими дезінфекційним розчином, видаляють пил, павутиння тощо зі стель, стін, годівниць, перегородок, стовпів та внутрішнього обладнання;
4) ретельно вичищають від гною та бруду підлогу приміщення і стічні жолоби;
5) гній, залишки корму, сміття залежно від характеру інфекційної хвороби знезаражують біотермічним способом або хімічними речовинами.
При окремих інфекційних хворобах (сибірка, емкар та ін.) гній спалюють.
Дезінфекція приміщень. Вибір дезінфекційної речовини залежить від об’єкта дезінфекції, а також від характеру заразної хвороби. Засоби, які рекомендують для дезінфекції при окремих інфекційних хворобах, наведено у відповідних чинних інструкціях.
Дезінфекційний розчин наносять так: спочатку дезінфікують підлоги, потім зрошують стіни і всі перегородки. Після цього обробляють стелі. Стелі дезінфікують останніми для запобігання потраплянню деззасобу на одяг працівника. Обробляють також годівниці, внутрішнє обладнання приміщень і всі предмети, які застосовують для механічного очищення (лопати, граблі, віники тощо). Наприкінці повторно дезінфікують підлоги. Приміщення закривають на 2 – 3 год, а потім провітрюють.
Дезінфекція спецодягу і предметів догляду за тваринами. Спецодяг дезінфікують парою або аерозолями формальдегіду, методом замочування їх у дезінфекційних розчинах, кип’ятінням або обробкою текучою парою, а також автоклавуванням.
Парою формальдегіду знезаражують вироби з бавовни і синтетичних тканин, шкіри, гуми, брезенту, повсті, хутра, металів та дерева.
Для знезаражування спецодягу, знаряддя і предметів догляду за тваринами методом замочування застосовують розчини хлораміну, формаліну та фенолу. Вироби з металів (реманент для прибирання, клітки для дрібних тварин тощо) дезінфікують, занурюючи їх на 30 – 60 хв в один із розчинів, які застосовують для дезінфекції приміщень.
Знезаражування спецодягу кип’ятінням проводять в 1%-му розчині кальцинованої соди упродовж 30 хв для знищення неспороутворювальних мікроорганізмів і 90 хв — спорової мікрофлори. Спецодяг, забруднений кров’ю або виділеннями тварин, перед кип’ятінням чи автоклавуванням замочують у холодній воді з добавлянням 2%-го розчину кальцинованої соди на 2 год.
Прання і профілактичну дезінфекцію спецодягу проводять в благополучних господарствах не рідше одного разу на тиждень. При обслуговуванні тварин, хворих на безпечні для людини хвороби, прання та дезінфекцію спецодягу проводять не рідше ніж двічі на тиждень, а при зоонозах — щодня.
Взуття дезінфікують щоразу при вході й виході з тваринницьких приміщень на дезкилимках.
Шкіряне взуття і сідла знезаражують, протираючи їх 3%-м розчином фенолу або зазначеним розчином з добавлянням віркону.
Дезінфекцію гноївки здійснюють трьома способами: хімічним, фізичним та біологічним. При незначній її кількості у гноєзбірнику гноївку змішують із сухим хлорним вапном із розрахунку 50 кг хлорного вапна на 1 м3 гноївки при спорових інфекціях і 15 – 25 кг хлорного вапна на 1 м3 — при неспорових та вірусних інфекціях.
З інших деззасобів використовують формальдегід, аміачну воду, хлор. Формальдегід вносять у кількості 0,3 % від об’єму гноївки (3 кг/м3) при експозиції 72 год і активній гомогенізації упродовж 6 год. Аміачну воду вносять у кількості 30 л/м3, перемішують усю масу і герметизують місткість кришкою або поліетиленовою плівкою, експозиція — 5 діб. Хлор із балона використовують після біологічного очищення — 20 – 30 мг/л при неспоровій та 200 мг/л — при споровій мікрофлорі.
Для біологічного знезараження гноївки використовують поля зрошення, інтенсивне окиснення і термофільне зброджування, вирощування на гноївці харчових дріжджів, мікроорганізмів, які використовують як сирий протеїн для годівлі худоби, личинок хатньої мухи тощо.
Дезінфекція гною. Найпростіший і досить ефективний метод — біотермічний. Заражений гній укладають на спеціально відведений майданчик із твердим покриттям або утрамбований глиною, завширшки 3 м, довільної довжини. Посередині роблять рівчак розміром 50 50 см на всю довжину бурта й закривають хмизом, щоб забезпечити доступ повітря до гною. Хмиз на 15 – 20 см вистеляють сухим гноєм або соломою, а на нього кладуть гній для знезараження шаром заввишки 125 см. Зверху гній вкривають шаром соломи чи січки завтовшки 15 – 20 см, а потім таким самим шаром ґрунту. Через кілька діб під дією термофільних мікробів температура в бурті підвищується до 60 – 70 °С, за кілька місяців гній знезаражується та перетворюється на однорідну чорну масу (перегній), яку використовують як органічне добриво.
Дезінфекція ґрунту. З цією метою застосовують суспензію хлорного вапна, яке містить 5 % активного хлору; 4%-й розчин формальдегіду, 10%-ві гарячі розчини сірчано-карболової суміші або їдкого натру з розрахунку 10 л розчину на 1 м2 поверхні ґрунту. На місці, де лежав труп тварини, яка загинула від сибірки чи інших хвороб, спричинених споровими формами мікробів, ґрунт попередньо зрошують дезрозчином, а потім перекопують на глибину не менш як 25 см, перемішуючи його з сухим хлорним вапном з розрахунку 1 частина хлорного вапна на 3 частини ґрунту. Потім ґрунт знову зрошують дезрозчином.
Для знезараження ґрунту, контамінованого спорами збудника сибірки на велику глибину (скотомогильники), застосовують препарат ОКЕМБ, який проникає вглиб на 2 м. Препарат у газоподібному стані потрапляє з балона під плівку, якою щільно вкривають ділянку ґрунту. Однак препарат досить отруйний, і застосовувати його для дезінфекції можна лише на певній відстані від житлових, виробничих та складських приміщень.
Дезінфекція колодязів. Використовують прояснений розчин хлорного вапна з вмістом 2 – 2,5 % активного хлору. Витрати препарату на 1 м3 води: при спорових інфекціях — 4 л, при неспорових — 0,5 – 1 л. Експозиція 12 год.
Трупи тварин знезаражують і переробляють на спеціальних ветеринарно-санітарних утильзаводах та в утильцехах птахофабрик і свинокомплексів, де поряд з надійним знезараженням трупів отримують цінні продукти їх переробки (м’ясо-кісткове борошно). Однак у зв’язку з незначною кількістю таких підприємств і цехів у більшості господарств створюють утилізаційні установки різних типів або знезаражують трупи в біотермічних ямах.
Біотермічна яма (яма Бекарі, пирятинська, чеська). Чеський інженер Бекарі запропонував для знешкодження міського сміття використовувати біотермічні ями. Пізніше такі ями почали використовувати для знешкодження трупів. Тепер ями Бекарі використовують у разі відсутності заводу з виробництва м’ясо-кісткового борошна. У біотермічних ямах знешкоджують усі трупи тварин, крім тих, які підлягають спалюванню. Через 20 діб після завантаження ями трупами температура в ній піднімається до 65 – 70 °С. Процес розпаду трупів завершується через 35 – 40 діб з утворенням однорідного компосту, що не має запаху і придатний для використання як добриво. Ями будують із термостійкого матеріалу. Біля ями влаштовують бетонний майданчик для розтину трупів. Для ям бажано будувати накриття.
Ділянку для біотермічних ям обладнують на підвищених місцях із низько розміщеними ґрунтовими водами (12 – 13 м). Для біотермічної ями відводиться територія площею 594 м2. Усю територію обгороджують щільним, неприступним для тварин парканом заввишки не менш як 2 м. Вздовж паркана з внутрішнього боку копають рів завглибшки 0,8 – 1,4 і завширшки не менш як 1 м; за в’їзними воротами через рів будують міст. Яму розміщують на відстані не менш як 300 – 1000 м від житлових приміщень, будівель і річок. Копають її в центрі відведеної ділянки. Глибина колодязя — 10 м, діаметр – 3 м. Стіни ями викладають цеглою. Верхній край стіни повинен підніматись над поверхнею землі на 40 – 50 см і мати відмостки із цегли чи каміння. Перекриття ями роблять із двох настилів завтовшки 6 см. У середній частині перекриття залишають отвір, який закривається двома кришками. Ширина верхньої кришки — 150 см, нижньої — 140 см. У зимовий час простір між настилами і кришками (10 см) заповнюють соломою. Над ямою облаштовують навіс розміром 5 6 м. Через настили і навіс пропускають витяжний канал розміром 25 25 см. Біля навісу будують приміщення для розтину трупів.
Ями заповнюють трупами до рівня, на 1,5 м нижче поверхні землі. Після цього яму залишають закритою на 4 – 5 міс. За цей час відбувається повне розкладання трупів.
Контроль за якістю дезінфекції. Кінцевий результат дезінфекції залежить не лише від обраного деззасобу, його дози, експозиції, температури середовища, а й від багатьох інших чинників. Тому у великих тваринницьких господарствах, особливо в разі проведення вимушеної дезінфекції, необхідно контролювати її якість. Нині розроблено ефективні методи для визначення якості дезінфекції, що ґрунтуються на виявленні модельних мікроорганізмів: кишкової палички та стафілококів. Якість дезінфекції контролюють у три етапи:
1. Візуальний. Перевіряють якість підготовки приміщень до дезінфекції (стан очищення об’єкта, вологість, герметизацію). На цьому етапі контроль проводить спеціаліст ветеринарної медицини, який відповідає за проведення дезінфекції на цій дільниці виробництва.
2. Технологічний. Контролюється дотримання встановлених режимів дезінфекції (вибір препарату і метод дезінфекції, концентрація, температура і норма витрати розчину, рівномірність нанесення його на поверхню, дотримання параметрів продуктивності машин та апаратів, що використовувались). Проводить спеціаліст ветеринарної медицини, який відповідає за виконання робіт з дезінфекції.
3. Бактеріологічний. З кожного обробленого об’єкта (приміщення) відбирають не менше 10 проб-змивів. Беруть їх також з твердих покриттів території ферми (загони, під’їзні шляхи тощо), а при контролі якості знезараження ділянок без твердого покриття відбирають пробу ґрунту.
Проби-змиви відбирають після закінчення експозиції дезінфекції, але до початку провітрювання приміщення. Оцінку якості дезінфекції проводять за наявністю санітарно-показової мікрофлори (золотистий стафілокок при туберкульозі, миті, спорових інфекціях та кишкова паличка при неспорових інфекціях і бруцельозі).
Відбирають проби, доставляють їх у лабораторію для дослідження спеціалістами ветеринарної медицини, які не несуть відповідальності за якість дезінфекції і не підпорядковані працівникам, що проводили дезінфекцію. Цю роботу виконують спеціалісти державних ветеринарних лабораторій відповідно до чинних інструкцій з контролю якості дезінфекції.
Для бактеріального контролю через 2 – 3 год після дезінфекції стерильними ватними тампонами, змоченими у стерильному нейтралізуючому розчині, беруть проби із 10 – 20 ділянок приміщення. Для цього намічають квадрати розміром 10 x 10 см і протирають їх упродовж 1 – 2 хв стерильним ватним тампоном, змоченим у нейтралізуючому дезінфекційному розчині і добре віджатим. Кожну пробу миють в окремому флаконі з 20 мл стерильної води. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а центрифугати висівають на відповідні елективні середовища. При наявності кишкової палички колір середовища із малинового змінюється на зелений або салатовий.
Дезінфекцію вважають задовільною, якщо ріст модельних мікроорганізмів відсутній при профілактичній та заключній дезінфекції у 100 % проб, а при поточній — не менш ніж у 90 % проб.
Складання акта про проведення дезінфекції. Про проведення дезінфекції складають акт за встановленими формами. В акті відображують: дату проведення дезінфекції; назву ферми, населеного пункту, господарства; прізвища та ініціали фахівців ветеринарної медицини, які проводили дезінфекцію; вид дезінфекції, площу і об’єкти дезінфекції, метод її проведення; вид і концентрацію дезінфекційної речовини й витрати дезінфектанту. Акт підписують фахівці ветеринарної медицини, які проводили дезінфекцію, і тваринники або власники тварин.
Запитання для самоконтролю: 1. Які види дезінфекції ви знаєте? 2. Назвіть основні групи дезінфекційних речовин. 3. Хто здійснює контроль за якістю проведеної дезінфекції? 4. Якими методами здійснюють знезаражування гною? 5. Які основні вимоги ставлять до дезінфекційних речовин? 6. За якими ознаками класифікують інсектоакарициди? 7. Якими методами знищують гризунів у тваринницьких приміщеннях? 8. Які дератизаційні речовини належать до повільнодіючих, які — до швидкодіючих дератизаційних засобів? 9. За якими показниками визначають ступінь заселення гризунами приміщення та як провести облік результатів дератизації?
До змісту