8.3. ПАРВОВІРУСНИЙ ЕНТЕРИТ СОБАК
Парвовірусний ентерит собак (Parvovirus enteritis canum, геморагічний ентерит собак) — гостра висококонтагіозна хвороба, що характеризується геморагічним запаленням кишок, міокардитом та лейкопенією.
Поширення хвороби. Парвовірусна інфекція собак нині є однією з найпоширеніших інфекційних хвороб собак, за якої смертність серед цуценят 6-місячного віку може сягати 50 – 80 %.
Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус сферичної форми з родини Parvoviridae, споріднений в антигенному відношенні до збудників панлейкопенії котів і ентериту норок. Вірус репродукується в первинних і перещеплюваних культурах клітин нирок цуценят і кошенят.
Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: в замороженому стані залишається життєздатним упродовж одного року, за кімнатної температури — до 6 міс, при нагріванні до 60 °С — впродовж 1 год. Не інактивується під дією ефіру, хлораміну, а також звичайних дезінфектантів.
Епізоотологія хвороби. Захворювання уражує собак усіх вікових груп, проте частіше хворіють цуценята віком 14 – 60 діб. Найчутливішими є собаки культурних і декоративних порід. Джерелом збудника інфекції є хворі собаки, які виділяють вірус з фекаліями в перші 3 – 7 діб після захворювання, та вірусоносії впродовж 6 міс. Зараження відбувається через травний канал та дихальні шляхи, при контакті, а також через контаміновані збудником корми, воду, різні предмети.
Патогенез. Вірус після проникнення в організм репродукується в епітеліальних клітинах кишкових крипт, зумовлюючи їх лізис, а також діарею, лейкопенію, віремію та підвищення температури тіла на 4 – 5-ту добу хвороби.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 4 – 10 діб. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють дві форми хвороби — кишкову (хворіють собаки до 3 років) і серцеву (уражуються цуценята віком від 2 до 15 діб). Іноді буває змішана форма хвороби. За надгострого перебігу кишкової форми у цуценят 6 – 10-тижневого віку спостерігаються різке пригнічення, повна відмова від корму, сухість носового дзеркальця, раптова загибель через кілька годин від початку хвороби без прояву ентериту. Гострий перебіг кишкової форми триває 5 – 6 діб. Спочатку починається блювання, а через 6 – 24 год — діарея. Фекалії рідкі, жовто-сірого, згодом зеленого кольору, містять багато слизу та прожилки крові. Блювання і пронос призводять до швидкого зневоднення організму і загибелі тварин упродовж перших 24 – 96 год хвороби. Летальність цуценят становить 50 %, дорослих — 5 – 10 %.
За серцевої форми спостерігаються прискорений ниткоподібний пульс, набряк легень. Загибель цуценят часто настає раптово внаслідок гострої серцевої недостатності. Летальність за цієї форми сягає 96 %.
Патологоанатомічні зміни. При кишковій формі відмічається ураження тонких кишок. Слизова оболонка набрякла, геморагічно запалена, мезентеріальні лімфовузли також набряклі, збільшені в розмірі. Селезінка збільшена, на її поверхні спостерігаються світлі плями. При серцевій формі виявляються розширення клапанів, блідість і в’ялість міокарда, набряк легень, ознаки гострого гепатиту й асциту, крововиливи.
Діагноз установлюють на підставі клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних (гістологічних) змін та результатів лабораторних досліджень. Останні включають індикацію та ідентифікацію вірусного антигену за РІФ, РГА, РЗГА, РНГА, ELISA-методами та виявлення в патологічному матеріалі вірусів за допомогою електронної й імуноелектронної мікроскопії.
У разі потреби ставлять біопробу на цуценятах 8 – 10-тижневого віку, яких заражають орально. В позитивних випадках через 5 діб у цуценят розвиваються характерні клінічні ознаки хвороби, загибель на 5 – 6-ту добу.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення чуми, інфекційного гепатиту, лептоспірозу, сальмонельозу, коронавірусної інфекції, гастроентеритів аліментарного й паразитарного походження.
Лікування комплексне. Застосовують полівалентну сироватку проти чуми, парвовірусної інфекції й гепатиту м’ясоїдних, а також антибіотики та сульфаніламідні препарати. Використовують також симптоматичні засоби для усунення блювання, зневоднення організму, профілактики ацидозу і бактеріальної інфекції. Хворим собакам призначають атропін, алоперидол, перорально — розчин сульфату барію, лужну мінеральну воду, в’яжучі і обволікальні препарати, серцеві засоби (кофеїн, глюкозу). Хворих тварин забезпечують доброякісним кормом. Знесиленим тваринам вводять підшкірно цитровану кров або нормальну кінську сироватку в дозі 3 – 5 мл на 1 кг маси.
Імунітет. У перехворілих на парвовірусний ентерит собак формується стійкий імунітет, який триває не менш як 3 роки. Для специфічної профілактики запропоновано ефективні інактивовані й живі культуральні вакцини проти панлейкопенії котів і парвовірусного ентериту собак, які створюють несприйнятливість відповідно на 6 і 12 міс.
Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню збудника хвороби, новоприбулих тварин обов’язково витримують у профілактичному карантині впродовж 30 діб, а службових собак — 3 тижнів. Увесь цей час тварини перебувають під постійним ветеринарним наглядом, їх піддають передбаченим діагностичним дослідженням та щепленням.
У разі появи парвовірусного ентериту ферму карантинують. Хворих і підозрюваних щодо захворювання собак негайно ізолюють і лікують. Решту тварин вакцинують. Після кожного випадку видалення хворої собаки проводять дезінфекцію будиночків та кліток для тварин, а також ґрунту під клітками, інвентарю. В ізоляторах дезінфекцію проводять щодня. Карантин з неблагополучної ферми знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі тварини й проведення остаточної дезінфекції. Вивезення собак з ферми дозволяється не раніше ніж через 45 діб після зняття карантину.
До змісту