2.2. КАМПІЛОБАКТЕРІОЗ

Кампілобактеріоз (Campylobacteriosos, вібріоз) — зооант-ропонозна інфекційна хвороба, переважно великої рогатої худоби та овець, що характеризується зростанням яловості внаслідок порушення функції відтворення і виявляється вагінітами, вестибуліта-ми, цервіцитами, абортами, затримками відділення послідів, ендометритами, оофоритами, сальпінгітами, перегулами, тимчасовою безплідністю, народженням нежиттєздатного потомства та тривалим мікробоносійством. На цю хворобу хворіють і люди.
Поширення хвороби. Кампілобактеріоз реєструється у більшості країн світу, в тому числі й в Україні, завдаючи неблагополучним господарствам значних економічних збитків, зумовлених захворюванням та загибеллю новонародженого молодняку, зниженням молочної продуктивності маточного поголів’я, порушенням племінної роботи, затратами на проведення оздоровчих заходів.
Збудник хвороби — плодовий вібріон Campylobacter fetus, що належить до роду Campylobacter, який включає два патогенних види кампілобактерій — Campylobacter fetus subspecies fetus з двома підвидами — Campylobacter fetus subspecies veneralis і Campylobacter fetus subspecies fetus, а також Campylobacter yeyuni, що спричинюють захворювання на кампілобактеріоз великої рогатої худоби. Кампілобактеріоз у овець зумовлюють патогенні кампілобактерії Campylobacter fetus subspecies fetus.
У морфологічному відношенні всі види й підвиди кампілобактерій ідентичні, різняться лише за патогенними властивостями для різних видів тварин, а також за серологічними й деякими культу-рально-біохімічними показниками. Кампілобактерії є поліморфними, рухливими грамнегативними мікроорганізмами, які в мазках і висячій краплі мають вигляд коми, чайки в польоті або короткої спіралі з різною кількістю витків. Капсул і спор не утворюють. Фарбуються усіма аніліновими фарбами і за Романовським — Гімза. Кампілобактерії містять О- і Н-антигени, відмінності між якими використовують під час серологічного типування.
До експериментальної інфекції чутливі лише вагітні тварини — вівці, кози, морські свинки, хом’яки — після підшкірного, внутріш-ньовагінального, внутрішньочеревного та орального введення патологічного матеріалу.
Кампілобактерії малостійкі у зовнішньому середовищі. У гною, сіні, воді, ґрунті при 18 – 20 °С зберігаються лише до 20 діб, при 6 °С — до 1 міс. При висушуванні гинуть через 3 год, при 55 °С — через 10 хв. Швидко руйнуються в гниючому матеріалі та під дією дезінфектантів.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах на кампілобакте-ріоз хворіють статевозрілі телиці, корови, вівцематки і рідше — кози та вівці. У корів основним джерелом збудника хвороби є інфіковані бугаї-плідники, у препуціальному мішку яких, рідше в спермі, кампілобактерії зберігаються роками. Величезну кількість кампіло-бактерій виділяють хворі корови та вівцематки, особливо під час абортів, з плодом, плодовими оболонками, навколоплідними водами, виділеннями зі статевих органів, а також із сечею і молоком. Зараження може статися під час парування з хворим плідником, при штучному заплідненні інфікованою спермою, а також у разі спільного утримання хворих і здорових тварин. Вважають, що передавання збудника кампілобактеріозу у корів здійснюється під час природного парування в 40 – 90 % випадків, через сперму — у 30 – 70, через інфіковані акушерські інструменти, руки та одяг обслуговуючого персоналу — у 2 – 5, підстилку — у 8 – 12 % випадків. У благополучних господарствах первинні спалахи кампілобактеріозу у великої рогатої худоби пов’язані переважно із завезенням тварин-мікробоносіїв або зі спермою від інфікованих биків. У цих випадках інфекція має гострий перебіг, аборти спостерігаються у 30 – 68 % корів, безпліддя — у 60 – 64 % телиць, 20 – 55 % корів. У наступні роки аборти, як правило, припиняються і репродуктивна здатність відновлюється у більшості перехворілих тварин.
У овець основним джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі вівцематки, у яких мікробоносійство триває 1 – 1,5 року. Заражаються лише кітні вівцематки через контаміновані корми та воду. Роль баранів у поширенні збудника кампілобактеріозу не доведено.
На кампілобактеріоз хворіють і кури, у яких реєструють зменшення несучості (на 15 – 35 %), спостерігається значна загибель (3 – 5 %) серед курчат до 1-місячного віку та зниження приросту (на 20 – 47 %) маси курчат-бройлерів.
Зараження людини відбувається при вживанні контамінованих кампілобактеріями продуктів тваринництва та води. Можливе взаємне зараження людей тваринами і навпаки.
Патогенез. При статевому зараженні збудник швидко розмножується в піхві й після проникнення у вагітну матку спричинює запальні явища, порушення живлення плоду, його токсикоз і загибель, що призводить до аборту. Частина корів (до 30 %) доношує плід, але телята народжуються нежиттєздатними й гинуть у перші дні життя. При зараженні телиць розвивається катаральне запалення слизової оболонки піхви та матки, внаслідок чого запліднена яйцеклітина не приживається й тварина перегулює упродовж 3 – 6 міс.
Клінічні ознаки хвороби. Основними ознаками кампілобакте-ріозу у вагітних корів є масові аборти та численні випадки неплідності у телиць. Аборти відбуваються в першій або на початку другої половини вагітності і майже завжди ускладнюються затриманням посліду, вагінітами та метритами. Народжені телята слабкі, нежиттєздатні, хворіють і гинуть на 2 – 7-му добу життя. У телиць через 6 – 15 діб після зараження спостерігається підвищення температури тіла, значне виділення слизу, почервоніння слизової оболонки піхви. Згодом з’являються цервіцити, метрити, сальпінгіти, оофорити та грануляційні вагініти. Через 3 – 6 міс запальні явища зникають і відновлюється відтворювальна здатність.
У биків захворювання супроводжується тривалим кампілобакте-ріоносійством і минає безсимптомно. У телят зумовлює ураження кишок. В овець за 1,5 – 2 міс до окоту відмічаються масові аборти (понад 70 %), які супроводжуються підвищенням температури тіла до 41,2 – 41,4 °С, слизистими, а в разі ускладнення секундарною мікрофлорою — слизисто-гнійними виділеннями з піхви, метритами. Трапляються випадки народження мертвих та нежиттєздатних ягнят, а також загибель (3 – 10 %) вівцематок.
Патологоанатомічні зміни. Матка набрякла, кровоносні судини ін’єктовані, на слизовій оболонці — численні осередки запалення. Карункули збільшені, запальні, легко відокремлюються від плаценти. Плодові оболонки набряклі, вкриті слизисто-гнійним в’язким ексудатом, з дрібними крововиливами та численними осередками поверхневого некрозу. Осередки некрозу та потовщення в плаценті. Підшкірна клітковина і м’язи в абортованого плоду набряклі. На стінках черевної та грудної порожнин, а також на внутрішніх органах спостерігаються фібринозні нашарування. На серці та під капсулою селезінки — дрібні крововиливи, в печінці — осередки некрозу. У птиці — катаральне запалення слизової оболонки кишок та некротичні ураження в печінці.
Діагноз ґрунтується на клініко-епізоотологічних показниках і результатах лабораторного дослідження патологічного матеріалу.
Лабораторна діагностика полягає у мікроскопічних, бактеріологічних та серологічних дослідженнях з виділенням і визначенням підвиду збудника. У лабораторію надсилають цілий абортований плід (від великих плодів — голову, шлунок, печінку з жовчним міхуром, легені), а також плаценту або її частину, відібрані впродовж першої доби після аборту. Слиз із шийки матки корів беруть лише в період охоти або в перші 3 – 4 доби після аборту. Від биків направляють препуціальний слиз, сперму і секрет придаткових статевих залоз, від корів — піхву, матку, лімфовузли тазової порожнини, відібрані від забитих з діагностичною метою тварин. Проби піхвового слизу від корів, препуціального слизу, секрету статевих залоз та сперми від плідників направляють нарочним у термосі з льодом не пізніше як через 6 год після їх узяття. Від вівцематок, що абортували, для серологічного дослідження надсилають сироватки крові, взятої в перші 20 діб після аборту.
При диференціальній діагностиці кампілобактеріозу у великої рогатої худоби потрібно виключити бруцельоз, трихомоноз і лістеріоз, а у овець — ще й сальмонельоз та хламідійний аборт.
Лікування буває ефективним лише в разі одночасного проведення загальної та місцевої терапії із застосуванням антибактеріальних та антисептичних препаратів. Контроль якості лікування здійснюють за допомогою бактеріологічного дослідження.
Імунітет після перехворювання формується лише в овець. У бугаїв сприйнятливість до вібріозу залишається. Повторних абортів у корів, які перехворіли на кампілобактеріоз, не реєструють. Для специфічної профілактики кампілобактеріозу овець використовують інактивовану емульсин-вакцину.
Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання занесенню збудника кампілобактеріозу в господарство необхідно завозити лише здорових тварин і лише з благополучних господарств. У биків, що надійшли в господарство для використання з племінною чи виробничою метою, під час місячного карантину обов’язково триразово (з інтервалом 10 діб) бактеріологічно досліджують препуціальний слиз, сперму або секрет придаткових статевих залоз. Надалі племінних биків досліджують бактеріологічним методом один раз на 6 міс триразово з інтервалом 10 діб. Баранів при завезенні в господарство на кампілобактеріоз не досліджують.
При виникненні кампілобактеріозу заходи боротьби проводять з урахуванням особливостей напряму діяльності господарства.
Для дезінфекції тваринницьких приміщень, вигулів, кошар, обладнання, інвентарю застосовують прояснений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору, 2%-й гарячий розчин їдкого натру, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна при експозиції 1 год. При використанні 5%-го гарячого розчину кальцинованої соди експозиція має становити 3 год. Гній знезаражують біотермічним методом.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення кампілобактеріозу. 2. Схарактеризуйте збудника кампілобактеріозу, зазначивши його групову належність. 3. Опишіть епізоотологічні особливості кампілобактеріозу. 4. Поясніть причину перегулів у телиць при кампілобактеріозі, спираючись на патогенез хвороби. 5. Перелічіть основні клінічні ознаки кампілобактеріозу. 6. Який патологічний матеріал надсилають до лабораторії для серологічного дослідження від вівцематок, що абортували? 7. Назвіть метод контролю якості лікування кампілобактеріозу. 8. Перелічіть основні дезінфектанти для знезараження збудника кампілобактеріозу.