3.5. ІНФЕКЦІЙНА КАТАРАЛЬНА ГАРЯЧКА ОВЕЦЬ

Інфекційна катаральна гарячка овець (Febris catarrhalis infectiosa ovium, блутанг, синій язик, чорний рот) — трансмісивна вірусна хвороба переважно овець, що характеризується пропасницею, запально-некротичними ураженнями слизових оболонок травного каналу і особливо язика, а також дихальних шляхів, епітелію вінчика й основи шкіри копит, дегенеративними змінами скелетних м’язів, абортами та народженням виродків.
Поширення хвороби. Інфекційну катаральну гарячку овець віднесено до захворювань групи А і про її виникнення інформують МЕБ. В Україні не реєструється.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Reoviridae, роду Orbivirus. Він міститься в крові, кровотворних органах, селезінці, печінці та лімфовузлах. У період виражених клінічних ознак вірус локалізується в епітеліальних клітинах слизової оболонки кишок та м’язовій тканині. Вірусемія у овець триває впродовж 35 – 49 діб після видужування, незважаючи на наявність у крові віруснейтралізуючих антитіл.
Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі. Нагрівання до 60 °С, дія 3%-го розчину їдкого натру або 70°-го етилового спирту інактивує вірус через 5 хв.
Епізоотологія хвороби. В природних умовах до збудника інфекційної катаральної гарячки найсприйнятливіші вівці, менше — велика рогата худоба, кози, антилопи, лосі. Особливо чутливі відлучені ягнята, з лабораторних тварин — 1 – 4-денні білі мишенята, а також хом’яки. У стаціонарно неблагополучних пунктах ягнята-сисуни не хворіють, набуваючи пасивного імунітету. Джерелом збудника інфекції є хворі й перехворілі вівці, що залишаються вірусоносіями впродовж 3 – 4 міс. Перенесення вірусу від хворих тварин до здорових здійснюють мокреці Culicoides, комарі Aedes та вовноїди Melophagus ovinus. Найбільш значним резервуаром вірусу в природі вважають велику рогату худобу, в організмі якої вірус зберігається до наступного активного періоду циклу розвитку жалких комах. Проміжною ланкою, через яку також можливе передавання вірусу сприйнятливим вівцям, можуть бути дикі жуйні тварини та гризуни. Контактним шляхом збудник не передається.
Інфекційна катаральна гарячка овець характеризується сезонністю, що збігається з періодом дощів та найбільшою активністю комах-переносників. Хвороба реєструється у вигляді епізоотій зі значним охопленням поголів’я (до 60 %), характеризується тяжким перебігом та високою летальністю, що сягає у свіжих осередках 90 %.
Патогенез вивчений недостатньо. Вірус після проникнення в організм репродукується в крові, зумовлюючи тривалу пропасницю. Репродукування вірусу в різних органах зумовлює порушення обміну речовин, підвищення проникності судин, розвиток запально-дегенеративних і некротичних явищ, ерозій та виразок. Ураження плоду й ембріонів спричинює аборти і народження нежиттєздатного приплоду. Різке зниження загальної резистентності організму хворих тварин та розвиток секундарної мікрофлори призводять до значного ускладнення патологічного процесу і загибелі тварин. Особливістю інфекційного процесу цього захворювання є тривала (впродовж місяців) персистенція вірусу в крові тварин, незважаючи на наявність високих титрів віруснейтралізуючих антитіл.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 2 до 6 діб. Перебіг хвороби гострий та підгострий. У разі гострого перебігу спостерігаються раптове підвищення температури тіла до 40,6 – 42 °С, яка утримується на цьому рівні впродовж 6 – 12 діб, пригнічення, хитка непевна хода. Захворілі вівці відстають від стада. Згодом розвиваються кон’юнктивіт, катаральне запалення слизових оболонок носової порожнини, рота, язика та глотки. Голова набрякає, язик збільшується в об’ємі і стає червоно-синім, звідки й назва хвороби — «синій язик». За 1 – 2 доби синюшність язика зникає. Своєрідні, безупинні рухи язика зумовлюють виділення пінистої слини з ротової порожнини («волога морда»). Виділення з носа також спочатку водянисті, а потім слизисто-катаральні та гнійні. Згодом розвивається виразковий або гангренозний стоматит і з’являється пронос із домішками крові. Розвивається пододерматит тазових кінцівок (утруднена хода, кульгавість та екзантематозні ураження шкіри). Тварини худнуть і на 7 – 8-му добу хвороби гинуть. Летальність може сягати 70 – 90 %. У ягнят розвивається пневмонія, ускладнення некробактеріозом, що майже в 100 % випадків закінчуються летально.
Підгострий перебіг характеризується менш вираженими клінічними ознаками, більшою тривалістю захворювання (12 – 25 діб) та меншою летальністю (20 – 60 %). Абортивна форма хвороби виявляється лише короткотривалою лихоманкою, млявістю, кон’юнктивітом та поверхневим катаральним запаленням слизових оболонок ротової й носової порожнин.
Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, на шкірі — екзематозні ураження. Виявляються набряки та інфільтрати у підшкірній клітковині й міжм’язовій сполучній тканині в ділянці голови, міжщелепового простору, шиї, спини, глотки, гортані, язика та губ. Виразки й крововиливи на язиці, губах та внутрішній поверхні щік. Селезінка значно збільшена в об’ємі. Лімфовузли — збільшені, гіперемійовані й набряклі. В грудній і черевній порожнинах — Драглистий ексудат із домішками крові. Численні крововиливи на слизових оболонках травного каналу й дихальних шляхів, під капсулою селезінки й печінки, під епікардом та ендокардом.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Для зажиттєвого дослідження в лабораторію направляють проби крові, які беруть у захворілих овець у період підвищення температури тіла, для посмертної діагностики — лімфовузли, шматочки селезінки та печінки, абортовані плоди не пізніше ніж через 2 год з моменту загибелі. Лабораторна діагностика включає ізоляцію з патологічного матеріалу вірусу, його ідентифікацію за допомогою реакції нейтралізації (на курячих ембріонах і культурі клітин) за РІФ, РЗК, РДП, дослідження парних сироваток крові овець за РЗК, РЗГА, РН та РДП з метою виявлення специфічних антитіл. У сумнівних випадках проводять біопробу на ягнятах.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення ящуру, контагіозної ектими овець і кіз, везикулярного стоматиту, віспи, некробактеріозу, хвороби Найробі, лихоманки долини Ріфт.
Лікування не розроблено.
Імунітет. Перехворілі тварини набувають імунітету лише проти того типу вірусу, який спричинив хворобу. Можлива реінфекція іншим типом вірусу навіть упродовж одного пасовищного сезону. У неблагополучних країнах для специфічної профілактики використовують живі та інактивовані вакцини проти інфекційної катаральної гарячки овець. Імунітет після вакцинації зберігається впродовж року.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики інфекційної катаральної гарячки в Україні є запобігання її занесенню з імпортованими жуйними тваринами та обов’язкове профілактичне карантинування всіх завезених тварин з проведенням у разі потреби додаткових вірусологічних та серологічних досліджень.

Запитання для самоконтролю: 1. Наведіть синонімічні назви інфекційної катаральної гарячки овець. 2. Чи реєструється інфекційна катаральна гарячка овець в Україні? 3. Вкажіть локалізацію вірусу інфекційної катаральної гарячки овець в організмі сприйнятливих тварин. 4. Поясніть механізм передавання збудника. 5. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу інфекційної катаральної гарячки овець. 6. Перелічіть хвороби, які необхідно диференціювати від інфекційної катаральної гарячки овець.