2.6. ПАРАГРИП ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Парагрип (Paragrippus bovum, транспортна лихоманка, па-раінфлюенца-3) — гостра контагіозна хвороба молодняку великої рогатої худоби, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів з ознаками плевриту й пневмонії при ускладненнях.
Поширення хвороби. Парагрип-3 реєструється в багатьох країнах світу, особливо з розвиненим тваринництвом, у тому числі й в Україні, і завдає неблагополучним господарствам значних економічних збитків, зумовлених високою захворюваністю (до 90 %), зниженням приростів маси тварин (на 30 – 40 %) та летальністю (до 20 %).
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Paramyxouiridae, роду Paramyxovirus. Віріони поліморфні, мають сферичну форму, діаметр 120 – 250 нм, спіральний нуклео-капсид, 6 структурних білків, вкриті зовнішньою ліпопротеїновою оболонкою з численними ворсинками на поверхні. Вірус містить фермент нейрамінідазу, гемаглютинін, а також F-фактор, що зумовлює гемоліз і злиття клітин. Близька антигенна спорідненість бичачого парагрипозного вірусу та вірусу парагрипу людини свідчить про можливість взаємного інфікування.
Вірус малостійкий проти дії різних чинників зовнішнього середовища.
Епізоотологія хвороби. До захворювання сприйнятливі переважно телята у віці від 10 діб до 12 міс. У дорослих тварин перебіг інфекції безсимптомний, про що свідчить наявність специфічних антитіл. Є повідомлення про виділення вірусу ПГ-3 від буйволів, коней, собак, щурів. Парагрипозні антитіла виявляються у овець, кіз та верблюдів. Джерелом збудника хвороби є хворі тварини, що виділяють вірус з видихуваним повітрям, виділеннями з носа та очей, краплями слизу під час кашлю, вагінальними виділеннями, з абортованим плодом та плодовими оболонками, можливо, з фекаліями та молоком. Зараження відбувається при спільному утриманні хворих і здорових тварин повітряно-краплинним шляхом, а також через контаміновані збудником корми, воду, підстилку, предмети догляду. Появі та поширенню хвороби сприяють різні стрес-фактори, що знижують природну резистентність молодих тварин, — перегрівання, переохолодження, тривале транспортування (звідси давня назва хвороби — «транспортна лихоманка»), значне скупчення тварин у вологих, погано вентильованих приміщеннях, нестача в кормах вітамінів та мікроелементів. Парагрип-3 реєструється у вигляді осередкових ензоотій, характеризується високою контагіозніс-тю та швидким перебігом хвороби. Зазвичай парагрип-3 впродовж 2 – 3 тижнів охоплює до 70 – 80 % наявного поголів’я телят, однак летальність при цьому не перевищує 20 %. Тривалість ензоотії може подовжуватися внаслідок ускладнень секундарною мікрофлорою (бактеріями, мікоплазмами, хламідіями) або асоціації з рота-, корона- чи парвовірусною інфекціями.
Патогенез майже не вивчено. Характерною для парагрипозного процесу є локальна репродукція вірусу безпосередньо в місцях проникнення в епітеліальні клітини дихальних шляхів, без тенденції до поширення. Розвивається катаральний запальний процес, спостерігається деструкція клітинного шару бронхіол, утворення дефектів слизової оболонки, що зумовлює проникнення в організм секундарної мікрофлори і ускладнення перебігу хвороби. Згодом настає генералізація і ураження легенів.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 5 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний.
За гострого перебігу спостерігається підвищення температури тіла (до 41 – 42 °С), пригнічення, поверхове й прискорене дихання, кашель, серозні виділення з носа, сльозотеча. Виявляється підвищена чутливість у ділянці гортані й трахеї, гіперемія слизової оболонки носової порожнини, пізніше з’являються осередки притуплення і вологі хрипи в легенях. Більшість тварин одужує впродовж 1 – 2 тижнів. У тяжких випадках на 3 – 4-ту добу хвороби виділення стають гнійними, в ротовій порожнині з’являються виразки та ерозії. Тварини лежать або стоять з витягнутою вперед шиєю, широко розставленими передніми кінцівками, часто перебувають у стані прострації, дуже пригнічені, апетит відсутній. Прогноз несприятливий, тяжкохворі телята гинуть.
За підгострого перебігу відмічають підвищення температури тіла до 40 – 40,5 °С, прискорення пульсу й дихання, гнійні виділення з носа та очей, депресію, зниження апетиту, іноді ентерити. Задишка супроводжується сильним болючим кашлем, хрипами, тварини часто дихають ротом. Аускультацією та перкусією визначається пневмонія.
Хронічний перебіг, який, як правило, є наслідком ускладнення секундарною інфекцією, супроводжується ознаками плевриту та пневмонії. Летальність коливається в межах 5 – 20 %. У тільних корів можливе внутрішньоутробне зараження плоду, аборти, народження нежиттєздатних телят.
Патологоанатомічні зміни виявляють переважно у верхівкових, серцевих та діафрагмальних частках легень. Уражені ділянки збільшені в об’ємі, щільні, синьо-червоного, темно-червоного або сірого кольору (червона або сіра стадії гепатизації), нерідко з ознаками емфіземи по периферії. Інтерстиціальна сполучна тканина набрякла, бронхіальні й середостінні, рідше заглоткові й шийні лімфовузли збільшені, гіперемійовані, іноді з осередками некрозу. Відмічається також катаральне запалення слизових оболонок носової порожнини і трахеї з накопиченням слизово-гнійного ексудату, нашарування фібрину на поверхні плеври, епікарда й перикарда.
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічних ознаках хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах лабораторних досліджень.
У лабораторію для дослідження надсилають серозні виділення з носа і очей хворих тварин, зскрібки й мазки зі слизової оболонки носової порожнини, які відбирають у тварин з 2-ї по 5-ту добу хвороби (пік прояву клінічних ознак хвороби); від трупів і забитих тварин — шматочки носової перетинки й трахеї, легень, селезінки, нирки, середостінні та брижові лімфатичні вузли, а також парні сироватки крові.
При диференціальній діагностиці парагрип-3 необхідно відрізняти від інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, вірусної діареї, хламідіозів та пастерельозу.
Лікування проводять якомога раніше, відразу після появи перших ознак хвороби. Застосовують гіперімунну сироватку і сироватки реконвалесцентів, які розпилюють за допомогою аерозольного препарату впродовж 5 – 7 діб підряд з розрахунку 10 мл на 1 м³ при експозиції 1 год у герметично закритому приміщенні. Сироватки можна використовувати й підшкірно в дозі 2 мл на 1 кг маси тіла тварини. Для профілактики секундарних інфекцій до сироваток добавляють різні антибіотики, які добирають за результатами попереднього визначення чутливості до них мікрофлори дихальних шляхів хворих телят. Особливо ефективні антибіотики тетрациклінового ряду пролонгованої дії, які застосовують упродовж 3 – 6 діб. Проводять симптоматичну та загальнозміцнювальну терапію.
Останнім часом для профілактики та лікування парагрипу-3 у телят рекомендують ветазоль, хвойну хлорофіло-каротинову пасту, протефлазид, який випоюють з молоком або згодовують з комбікормами впродовж 20 – 30 діб у дозі 1,5 краплі препарату на 1 кг маси тіла з профілактичною метою і 3 краплі на 1 кг маси тіла — з лікувальною метою.
Імунітет. Перехворілі на парагрип-3 телята набувають несприйнятливості до повторного зараження впродовж 3 міс. Телята, народжені від імунних матерів, мають колостральні антитіла, які зберігаються в них упродовж 3 – 9 міс і перешкоджають формуванню імунітету при парентеральному застосуванні вакцин, не захищаючи їх при цьому від зараження епізоотичними штамами вірусу. Разом з тим інтраназальна вакцинація телят у перші тижні життя, навіть на фоні лактогенного імунітету, зумовлює активну імунобіологічну перебудову організму і захист телят від інфекції. Для активної імунізації проти парагрипу-3 запропоновано живу ліофілізова-ну вакцину «Паравак» та суху культуральну асоційовану вакцину «Бівак» проти парагрипу-3 й інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби. Імунітет формується через 14 діб після вакцинації і триває не менш як 6 міс.
Профілактика та заходи боротьби передбачають охорону господарств від занесення збудника інфекції, проведення комплексних заходів, спрямованих на підвищення загальної резистентності організму, чітке дотримання ветеринарно-санітарних правил вирощування молодняку великої рогатої худоби, своєчасну діагностику захворювання та знищення вірусу в зовнішньому середовищі.
У неблагополучних господарствах слід проводити пасивну та активну імунізацію всього завезеного поголів’я. Під час перебування на карантині телят з профілактичною метою обробляють аерозолями молочної кислоти чи хлорскипидару, хлориду йоду, йодетиленгліколю. У разі появи захворювання та встановлення діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо парагрипу-3 й запроваджують карантинні обмеження, згідно з якими забороняється вивезення тварин в інші господарства та їх перегрупування. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин негайно ізолюють і лікують. Здорових тварин вакцинують. У приміщеннях проводять дезінфекцію.
Господарство оголошують благополучним щодо ПГ-3 і знімають з нього карантинні обмеження через 14 діб після останнього випадку одужання чи забою хворої тварини, а також проведення заключної дезінфекції. Для дезінфекції застосовують гарячий 2%-й розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна, що містить не менш як 2 % активного хлору, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна при дворазовому нанесенні. Гній знезаражують біотермічним методом.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення парагрипу великої рогатої худоби. 2. Схарактеризуйте групову належність збудника парагрипу великої рогатої худоби. 3. Назвіть фактори, що сприяють появі та поширенню парагрипу великої рогатої худоби. 4. Схарактеризуйте форми перебігу парагрипу великої рогатої худоби. 5. Зазначте місце локалізації патологоанатомічних змін при парагрипі великої рогатої худоби. 6. Який матеріал направляють для лабораторної діагностики парагрипу великої рогатої худоби? 7. У чому полягають особливості лікування парагрипу великої рогатої худоби? 8. Як чинять з тушами вимушено забитих тварин при парагрипі великої рогатої худоби?