5.1. Колібактеріоз

Колібактеріоз (Colibacteriosis, ешерихіоз, «білий пронос», колібацильоз, колідіарея, колісепсис, ешерихіоз) — гостре захворювання телят, поросят, ягнят, курчат і молодняку хутрових звірів, що виявляється профузним проносом, зневодненням організму, ознаками тяжкої інтоксикації, іноді — септицемією.
Поширення хвороби. Хвороба поширена в багатьох країнах, особливо в господарствах з незадовільним ветеринарно-санітарним станом. Економічні збитки зумовлюються масовим захворюванням та загибеллю новонароджених тварин, а також витратами на ліквідацію інфекції.
Збудник хвороби — ентеропатогенна кишкова паличка Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae, роду Escherichia і, на відміну від непатогенних серотипів, які постійно перебувають у кишках тварин і людини, має адгезивні та токсигенні властивості. У морфологічному відношенні Е. coli є досить товстою (0,5…0,7 мкм), короткою (2…4 мкм) грамнегативною паличкою, окремі штами якої мають джгутики, що забезпечують її рухливість. Спор і капсул не утворює. Добре культивується на звичайних живильних середовищах. Ентеропатогенні штами кишкової палички утворюють екзотоксин, який має нейротропні та некротизуючі властивості, й ендотоксин, що спричинює дегенеративні зміни в кишках. Ешерихії мають складну антигенну структуру і різняться між собою за соматичним О-антигеном, поверхневим К- (капсульним) антигеном та джгутиковим Н-антигеном, а також за адгезивним фібрилярним (війчастим) піл-антигеном. Установлено за О-антигеном понад 170 серогруп ешерихій, 100 різних варіантів К-антигену та близько 60 типів Н-антигенів.
Більш токсичними вважають штами кишкової палички, що містять К-антиген, більш адгезивними — фібрилярний (війчастий) піл-антиген, який забезпечує мікробу здатність «прилипати» до епітеліальних клітин слизової оболонки кишок. Чіткого взаємозв’язку між серогруповою належністю ешерихій та видовою сприйнятливістю до них тварин не виявлено.
Кишкова паличка досить стійка у зовнішньому середовищі: у фекаліях зберігається до 30 діб, у воді, ґрунті, гною та тваринницьких приміщеннях — кілька місяців. При нагріванні до 60 °С гине через 15 хв, до 75 °С — через 30 с, до 100 °С — миттєво.
Епізоотологія хвороби. Збудник колібактеріозу уражує новонароджений молодняк усіх видів тварин: телят віком 2 – 7 днів (іноді до 30-денного віку), ягнят — з перших днів життя до 2 – 3-тижневого віку (іноді до 5 – 7-місячного віку), поросят — з перших днів життя до 20-денного віку, лошат — з перших днів життя, курчат — від 1 до 90-денного віку, а також у період яйцевідкладання, хутрових звірів — у віці 1 – 5 днів, значно рідше — у 6 – 10-денному віці. У поросят до відділення від свиноматки, а також упродовж наступних 2 – 3 тижнів колібактеріоз може спостерігатися у формі набрякової хвороби.
Колібактеріоз з’являється, як правило, без занесення збудника хвороби ззовні й може набувати масового поширення зі значною загибеллю молодняку. У виникненні цієї хвороби вирішальне значення мають такі фактори, як неповноцінна годівля та неправильне утримання вагітних самок; порушення санітарних вимог під час родів; затримка при випоюванні молозива і низька його якість; відхилення від нормативних параметрів вирощування новонароджених тварин; невиконання ветеринарно-санітарних заходів обслуговуючим персоналом.
Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі тварини, а також матері — носії патогенних серотипів кишкової палички, які з фекаліями, іноді з сечею, виділяють у навколишнє середовище значну кількість збудника хвороби. Факторами передавання збудника можуть бути предмети догляду, посуд, повітря, одяг та взуття обслуговуючого персоналу, контаміновані виділеннями хворих тварин, а також мухи, воші, миші, щури, коти, різні види птахів (механічні переносники збудника). Основний шлях зараження — аліментарний, під час випоювання забрудненого кишковими паличками молозива, води, ссання забрудненого вим’я, облизування контамінованих ешерихіями предметів (годівниць, стін, кліток), особливо до першого ссання чи випоювання молозива. Можливе внутрішньоутробне зараження та народження інфікованих тварин.
У разі інфікування через травний канал розвивається ентеритна форма хвороби, при зараженні через слизові оболонки носа, лімфоглоткове кільце, пуповину — септична форма.
Патогенез. Після проникнення в організм аліментарним шляхом ешерихії, що мають адгезивний піл-антиген, прилипають до епітеліальних клітин ворсинок слизової оболонки тонкого відділу кишок, розмножуються в його передньому відділі та сичузі, спричинюють гостре запалення, що призводить до проносу та зневоднення організму. В цьому випадку збудник хвороби локалізується лише в травному каналі й регіонарних лімфовузлах, зумовлюючи ентеритну форму колібактеріозу. У разі ентерального зараження високовірулентними ешерихіями збудник із травного каналу проникає в лімфатичну й кровоносну системи, де розмножується, спричинює септицемію і токсемію, що зумовлює розвиток ентеротоксемічної форми колібактеріозу і загибель тварини. У випадках парентерального зараження вірулентні ешерихії проникають у кров’яне русло через мигдалики чи пуповину, швидко розмножуються, спричинюючи септицемію, токсикоз, що зумовлює розвиток септичної форми колібактеріозу і дуже швидку загибель тварини.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває кілька годин, перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий. У телят при виникненні захворювання в перші дні після народження спостерігається надгострий перебіг хвороби. У хворих тварин відмічають слабкість, коматозний стан та швидкий розвиток септичних явищ — підвищення температури тіла до 41,5 – 42 °С, прискорення пульсу й дихання, гіперемію та крововиливи на слизових оболонках ротової й носової порожнин, іноді пронос. Телята гинуть у коматозному стані впродовж 1 – 2 діб. Гострий перебіг хвороби спостерігається у телят 3 – 7-денного віку. Характеризується профузним проносом, значним зневодненням організму, парезами, судомами. Хвороба закінчується загибеллю телят упродовж 3 – 4 діб. Підгострий перебіг колібактеріозу реєструється у телят 6 – 10-денного віку. Хвороба супроводжується профузним проносом, зневодненням, сильним виснаженням. Загибель багатьох телят настає на 7 – 10-ту добу хвороби. Підгострий перебіг захворювання іноді ускладнюється ураженням суглобів і легень.
У телят колібактеріоз може виявлятися в трьох формах — ентеритній, септичній та ентеротоксемічній. При ентеритній формі спостерігають пригнічення, зниження апетиту, прогресуючий пронос. Фекалії рідкі, білуватого кольору, містять згустки неперетравленого молока та пухирці газу. Температура тіла не підвищена. Внаслідок частих мимовільних дефекацій настає сильне зневоднення організму, хворі тварини худнуть і гинуть на 2 – 3-тю добу хвороби. При септичній формі на передній план виступають септичні явища — висока температура тіла, сильне пригнічення, млявість, прискорення пульсу й дихання, сухість носового дзеркальця. Хворі тварини більше лежать, відмовляються від корму, іноді спостерігається ураження центральної нервової системи. Геморагічні набряки, полінефрит та діарея відсутні. Загибель настає впродовж 12 – 24 год від початку хвороби. Для ентеротоксемічної форми характерні ураження травного каналу і токсикоз. У хворих відмічають сильне пригнічення, блювання, відмову від корму, профузний пронос; очі западають, тварини впадають у коматозний стан і наприкінці 2 – 3-ї доби гинуть.
У поросят і ягнят при колібактеріозі розрізняють дві форми хвороби — септичну й ентеритну, які мають такий самий клінічний прояв, як і у телят. Поросята гинуть (до 60 %) упродовж 1 – 2 діб на фоні зневоднення та виснаження організму від профузного проносу. При септичній формі спостерігають бактеріємію, пронос буває не завжди; дуже висока (до 90 %) летальність. У поросят віком понад 2 міс хвороба має ентеритну форму або форму коліентеротоксемії (набрякова хвороба).
У лошат до наведених вище форм хвороби приєднуються ще й ураження суглобів. У цуценят відмічають млявість, діарею. Нерідко спостерігаються ознаки ураження центральної нервової системи — збудження, судоми, паралічі, парези. Можлива пневмонія чи набряк легень.
Патологоанатомічні зміни. При ентеритній формі колібактеріозу на розтині виявляються виснаження, ознаки гострого катарального або катарально-геморагічного ентериту, іноді й коліту, гостре серозне запалення мезентеріальних лімфовузлів. За підгострого перебігу хвороби знаходять осередкову пневмонію, запальні явища у печінці та нирках. При септичній формі спостерігаються явища геморагічного діатезу з крововиливами на серозних оболонках та в різних органах, гіперемія і набряк легень, головного мозку та його оболонок. При ентеротоксемічній формі хвороби виявляють набряки в різних органах і тканинах, у ділянці повік та кон’юнктиви, серозний набряк брижі між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м’язовий шар кишки; значні драглисті інфільтрати підшкірної клітковини біля основи вушних раковин, навколо очей, у ділянці носа, лоба, трахеї, паху, суглобів.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає виділення чистої культури ешерихій з патологічного матеріалу, встановлення її патогенності, виявлення збільшення титрів аглютинінів у парних сироватках крові. У лабораторію для бактеріологічних досліджень відправляють труп тварини, а від великих тварин — трубчасту кістку, селезінку, частину печінки з жовчним міхуром, брижові лімфатичні вузли. Надсилають також частину уражених тонких кишок з їх вмістом. При септичній формі хвороби відбирають кров під час гарячки для виділення гемокультур. Для серологічних досліджень направляють парні сироватки крові з інтервалом 14 – 21 доба.
Диференціальна діагностика. Колібактеріоз усіх видів молодняку потрібно відрізняти від анаеробної дизентерії (ентеротоксемії); у поросят — від трансмісивного гастроентериту, ентеровірусного гастроентериту і сальмонельозу; у телят — від диплококової, ротавірусної та коронавірусної інфекції.
Лікування колібактеріозу слід починати якомога раніше. Телятам з ознаками діареї застосовують дієтичний режим і терапію, спрямовану на боротьбу з дегідратацією, умовно патогенною й патогенною мікрофлорою, на відновлення функцій травного каналу, підвищення резистентності та реактивності організму. Хворих тварин ізолюють, їм призначають дієту, виключають з раціону молоко, яке замінюють сольовими розчинами, ацидофільно-бульйонною культурою (АБК), пропіоново-ацидофільною бульйонною культурою (ПАБК), відварами з вівса та льняного насіння. У 1 – 2-денних телят пропускають 2 – 3 випоювання молозивом (перерва 8 – 12 год), телятам старшого віку (3 – 4-денних) його не випоюють цілу добу. Після перерви молозиво (молоко) вводять у раціон поступово, починаючи з половинної добової дози. Молозиво дають 3 – 4 рази на добу, поєднуючи з фізіологічним розчином. Порцію молозива доводять до норми не раніше 3-ї доби. Для специфічного лікування застосовують моновалентну колісироватку або антитоксичну сироватку проти колібактеріозу і сальмонельозу сільськогосподарських тварин. Застосовують також бактеріофаг проти сальмонельозу й колібактеріозу телят і поросят. Рекомендується за 10 – 15 хв до застосування препарату дати хворій тварині 25 – 30 мл³ 5%-го розчину соди, що нейтралізує соляну кислоту, яка руйнує бактеріофаг.
Для нормалізації білкового обміну в телят використовують сироватку крові корів, а також сироваткові та молозивні імунні глобуліни. Одночасно вводять 200 – 400 мл ізотонічного розчину глюкози. Імунні глобуліни рекомендують застосовувати з профілактичною метою з першою порцією молозива і повторно через 12 год. При проносах стандартний 10%-й розчин імунних глобулінів застосовують парентерально по 1 мл/кг.
Разом зі специфічними препаратами застосовують антибіотики (після попереднього визначення чутливості до них виділених ешерихій), поєднання різних антибіотиків та сульфаніламідних і нітрофуранових препаратів. Для усунення токсикозу та регулювання водно-сольового обміну бажано застосовувати складні сольові розчини за прописами І.Г. Шарабріна, А.М. Колесова, розчини Рінгера, Рінгера — Локка, які вводять ягнятам і поросятам підшкірно по 300 – 500 мл в різні місця тіла, телятам — 500 – 1000 мл у ділянці правої голодної ямки. За тяжкого перебігу хвороби їх вводять внутрішньовенно або в черевну порожнину до 1 л з 5 % глюкози.
Останнім часом для профілактики й лікування колібактеріозу в телят, поросят, ягнят рекомендується застосування препаратів: енвет-1, водозоль, бактерин-SL, споролакт, моноспорин-ПК, біфідумбактерин ветеринарний, хвойна хлорофіло-каротинова паста.
Імунітет. У молодняку, який перехворів на колібактеріоз, утворюється тривала несприйнятливість до повторного спонтанного зараження, але оскільки новонароджені тварини є слабореактивними і не здатні самостійно формувати імунітет на введення вакцини, то доцільним є проведення запобіжних щеплень вагітних маток. Це забезпечує високий рівень імуноглобулінів у молозиві та колостральний імунітет у новонароджених тварин, які отримували таке молозиво. Для активної імунізації проти колібактеріозу молодняку запропоновано полівалентну, гідроксидалюмінієву, формолтіомерсалову вакцину проти колібактеріозу (ешерихіозу) поросят, телят і ягнят, а також полівалентну вакцину проти сальмонельозу і колібактеріозу хутрових звірів.
Профілактика та заходи боротьби. Система отримання і збереження новонароджених тварин охоплює такі найважливіші складові:
формування життєздатного приплоду в період його внутрішньоутробного розвитку (підготовка батьківських пар, використання сперми здорових тварин, не контамінованої патогенними мікроорганізмами, своєчасний запуск — повноцінну якісну годівлю та правильне утримання тварин, особливо в сухостійний період;
підтримання високого рівня гігієни родів, використання змінних родильних відділень, які систематично очищають і санують;
обов’язкове випоювання молозива відразу після народження;
застосування пробіотиків, які заселяють травний канал корисною мікрофлорою, що підвищує резистентність організму, індукуючи інтерферон;
використання змінних секційних профілакторіїв та індивідуальних будиночків для телят на відкритому повітрі за принципом «вільно — зайнято»;
суворе дотримання технологічних схем утримання вагітних самок та новонародженого молодняку.
У разі встановлення колібактеріозу припиняють приймання тварин у родильну секцію профілакторію, де виникло захворювання, організовують заходи щодо запобігання поширенню хвороби в інші секції. Проводять комплексне лікування хворих тварин. Після одужування тварин переводять в окреме приміщення. Після виведення тварин з неблагополучної щодо колібактеріозу секції проводять ретельну санацію приміщення (механічне очищення та дезінфекцію з контролем якості).
Для дезінфекції застосовують прояснений розчин хлорного вапна, що містить 3 % активного хлору, або 4%-й гарячий (70 °С) розчин їдкого натру. Якщо на фермі до появи спалаху колібактеріозу не проводили запобіжну вакцинацію проти колібактеріозу, то в благополучних секціях негайно організовують щеплення вагітних самок і новонароджених тварин.
Для профілактики захворювання на колібактеріоз птиці особливу увагу слід приділяти повноцінній годівлі, додержуватись норм посадки, режимів вентиляції та температури, своєчасного очищення й дезінфекції приміщень, обладнання, інвентарю. У разі встановлення діагнозу на колібактеріоз доцільно направити хвору птицю для забою, приміщення слід ретельно очистити й продезінфікувати 2%-м розчином їдкого натру.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення колібактеріозу та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Назвіть сприйнятливих до колібактеріозу тварин, джерело інфекції, механізм поширення та сезонність захворювання. 3. Поясніть патогенез колібактеріозу та коліентеротоксемії. 4. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу колібактеріозу. 5. Зазначте основні патологоанатомічні зміни при колібактеріозі. 6. Поясніть суть комплексного методу діагностики колібактеріозу та перелічіть хвороби, які необхідно диференціювати від нього. 7. Вкажіть особливості лікування колібактеріозу та зазначте наявність специфічного імунітету. 8. Наведіть заходи профілактики колібактеріозу.