9.1. ВЕСНЯНА ВІРЕМІЯ КОРОПА (ВВК)
Весняна віремія коропа (ВВК) — висококонтагіозна вірусна хвороба, що має вигляд епізоотії, характеризується розвитком септичного процесу та масовою загибеллю риб.
Поширення хвороби. Хвороба поширена в усіх країнах світу, спостерігається і в Україні. Економічні збитки значні внаслідок масової загибелі риб.
Збудник хвороби. Хворобу спричинює рабдовірус (Rhabdovirus carpio). Це РНК-геномний вірус кулястої форми. Вірус може бути ізольований перед початком захворювання, найлегше навесні, під час епізоотії. Найчутливішими до вірусу є клітинні лінії ЕРС і FHM. Оптимальна температура для репродукування вірусу in vitro — 20 – 23 °С. Вірус стійкий до дії низьких температур, чутливий до ефіру, хлороформу і рН середовища 3,0. Нестійкий до дії дезінфекційних речовин.
Епізоотологічні дані. Найсприйнятливішим до захворювання є короп. Спалахи хвороби виникають навесні. Хворіють річняки й дволітки коропа. Сприйнятливість до захворювання знижується з віком. У разі гострого перебігу епізоотії може загинути 40 – 45 % (іноді до 70 %) захворілих риб.
Найбільш гострий перебіг ВВК спостерігається за температури води 11 – 17 °С і загасає при підвищенні її до 20 °С і більше. За температури 5 – 10 °С інфекція має хронічний перебіг, однак загибель риби може сягати 100 %.
Джерело і резервуар інфекції — хворі риби та вірусоносії. Інфікована риба виділяє вірус із сечею та виділеннями з кишечнику, епідермально-слизовими відділеннями, ексудатом шкірних пухирів. Вірус передається через воду, мул, рибницький інвентар. У воді при 10 °С й висохлому мулі зберігається більше місяця. Механічними переносниками вірусу є кровосисні паразити риб, а також рибоїдні птахи. Воротами інфекції є зябра та початковий відділ травного каналу.
Патогенез. Захворювання виявляється у вигляді ексудативно-геморагічного синдрому, відомого під назвою «краснухи». Розвиток синдрому зумовлений розмноженням вірусу в ендотелії кровоносних капілярів нирок, що спричинює порушення водно-мінерального балансу. Такий синдром лежить також в основі двох бактеріальних захворювань коропа — аеромонозу і псевдомонозу. Інфекція має генералізований характер з розвитком септичного процесу.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 1 до 4 тижнів. Першими ознаками захворювання є потемніння шкіри, пригнічення риб. Хвороба виявляється в гострій, хронічній та нервовій формах.
За гострої форми при огляді хворих риб відмічають скуйовдження луски, збільшення черевця, крапчасті крововиливи на черевній поверхні, біля основи плавців та в очному яблуці. Зябра анемічні, з крововиливами. Розвивається випинання очей та анального кільця, з якого з’являються слизисті виділення з домішками крові. На кінцевій стадії гострої форми хвороби відмічають утворення шкірних пухирів, заповнених прозорим ексудатом. Майже вся хвора риба гине.
За хронічної форми хворі риби мають темніше забарвлення, у них спостерігають незначні крововиливи на поверхні тіла чи в очному яблуці. Розвивається прогресуюче виснаження, що призводить до неминучої загибелі.
Нервова форма трапляється на завершальній стадії епізоотії в 3 – 5 % захворілих риб і пов’язана з проникненням вірусу в центральну нервову систему. Реакція на зовнішні подразники неадекватна: риба намагається вистрибнути з води, плаває по колу чи штопороподібно. Напади збудливості чергуються з пригніченням.
Патологоанатомічні зміни. При розтині виявляють набряк внутрішніх органів і скупчення жовтувато-кров’янистого ексудату в порожнині тіла. Печінка нерівномірно забарвлена, бліда, іноді глинисто-зеленого кольору, жовчний міхур збільшений. Нирки набряклі. Селезінка темно-вишневого кольору. Кишечник порожній, з ознаками катарально-геморагічного запалення. Паренхіматозні органи, серце, стінки кишечнику, плавального міхура й скелетна мускулатура пронизані крововиливами.
Діагноз. Попередній діагноз на ВВК установлюють на підставі аналізу епізоотологічних даних, виявлених клінічних ознак і патологоанатомічних змін. Остаточний діагноз ґрунтується на результатах вірусологічних досліджень з виділення й серологічної ідентифікації вірусу. Для цього в лабораторію надсилають стерильно відібраний патологічний матеріал (селезінку, нирки, кров), який досліджують терміново.
Диференціальна діагностика. ВВК диференціюють від псевдомонозу й аеромонозу.
Лікування не запропоновано.
Профілактика та заходи боротьби. Невеликі спускні повносистемні рибницькі господарства, особливо у разі розташування їх на благополучному вододжерелі, оздоровлюють за допомогою літування. У великих господарствах, розміщених у неблагополучному щодо захворювання регіоні, з неспускними ставами застосовують комплексний метод ліквідації захворювання, розрахований на поступове оздоровлення господарства.
Якщо оздоровчі заходи проводилися виведенням господарства на літування, карантин знімають через рік після спалаху захворювання. При комплексному методі ліквідації захворювання карантин знімають через 15 – 20 міс після останнього спалаху хвороби за умови, що результати вірусологічних досліджень риб дали негативні результати.
До змісту