3.2. БРАДЗОТ

Брадзот (Bradsot, блискавична смерть) — гостра неконтагіозна хвороба (токсикоінфекція) овець, що характеризується геморагічним запаленням слизової оболонки сичуга й дванадцятипалої кишки та дегенеративними змінами паренхіматозних органів.
Поширення хвороби. Брадзот реєструється в усіх країнах з інтенсивним вівчарством і завдає значних економічних збитків.
Збудники хвороби — спорові токсиноутворювальні анаероби — Clostridium septicum, Сl. novji (Сl. oedematiens) та Сl. perfringens. Основну роль в етіології хвороби відіграє С. septicum.
У споровій формі збудник надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі та до дії фізико-хімічних факторів. У ґрунті залишається життєздатним роками, при кип’ятінні руйнується лише через 60 хв. З лабораторних тварин до всіх видів клостридій дуже чутливі морські свинки.
Епізоотологія хвороби. Хворіють вівці й кози, частіше матки та молоді, добре вгодовані, малорухливі тварини віком від 3 міс до одного року; на пасовищі — дорослі вівці, на стійлі — ягнята 3 – 7-місячного віку. Виникненню та поширенню брадзоту сприяють різке охолодження або перегрівання тварин, поїдання промерзлого, вкритого інеєм корму, випасання по снігу, росі, інею, в зонах заливних лук, у низинах рік, напування тварин зі стоячих водойм. Джерелом інфекції є хворі вівці та кози, а також бацилоносії, що виділяють збудник з фекаліями. Факторами передавання клостридій можуть бути вода, корми, кошари, пасовища, контаміновані фекальними виділеннями хворих і перехворілих тварин, несвоєчасно прибрані трупи, а також сіно, заготовлене на неблагополучних луках, силос та інші корми, забруднені землею. Зараження відбувається аліментарно. Брадзот трапляється у вигляді спорадичних випадків та невеликих ензоотій.
Патогенез хвороби вивчено недостатньо. Вважають, що в основі захворювання та загибелі тварин лежить інтоксикація організму токсинами збудників, які швидко і в значній кількості розмножуються в кишках унаслідок зниження природної резистентності, порушення секреторної й моторної функції травного каналу, різкої зміни корму, перегодовування тварин тощо.
Клінічні ознаки хвороби. Перебіг хвороби, як правило, блискавичний та гострий. За блискавичного перебігу реєструють раптову загибель тварин з ознаками сильної тимпанії, судом, скреготіння зубами. Нерідко напередодні здорових овець знаходять уранці вже мертвими.
За гострого перебігу у хворих тварин спостерігають відсутність жуйки, пропасницю, пригніченість, прискорення дихання, різкі невпорядковані рухи та виділення пінистої кров’янистої слини. Досить часто спостерігаються здуття й болючість живота, кривавий пронос, іноді набряки в ділянці голови, підщелепового простору та язика. Хворі тварини гинуть через 2 – 8 год від початку хвороби з ознаками загальної слабкості та асфіксії.
Патологоанатомічні зміни. Трупи значно роздуті й швидко розкладаються. Кров погано згортається. З природних отворів виділяється піниста кров’яниста рідина. У підшкірній клітковині, в ділянці голови, шиї та підгруддя — кров’янисті інфільтрати з дрібними пухирцями газу. Дрібні крововиливи на слизових та серозних покривах плеври, очеревини, глотки, трахеї, бронхів. Характерним для брадзоту є геморагічне запалення та виразки слизової оболонки сичуга й дванадцятипалої кишки. Селезінка не змінена. Легені набряклі, печінка переповнена кров’ю, на її поверхні спостерігають дрібні жовтувато-сірі осередки некрозу. М’яз серця в’ялий, на епікарді та ендокарді — крововиливи.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних та типових клінічних ознак, підтверджують бактеріологічним дослідженням патологічного матеріалу. Вирішальне значення мають результати лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика включає мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища та зараження лабораторних тварин. Для дослідження в лабораторію надсилають шматочки паренхіматозних органів (за наявності — некротичні ділянки печінки), трубчасту кістку, ексудат грудної й черевної порожнин, набряклу тканину, інфільтрат підшкірної клітковини, частину дванадцятипалої кишки, перев’язану з обох кінців, змінені ділянки стінки сичуга.
Диференціальна діагностика передбачає виключення сибірки, інфекційної ентеротоксемії овець, бабезіозу, пастерельозу та кормових отруєнь.
Лікування. Специфічних засобів терапії немає, а симптоматичне лікування в разі надгострого перебігу хвороби малоефективне у зв’язку з її швидкоплинністю. За гострого перебігу рекомендують антибактеріальні засоби та симптоматичну терапію.
Імунітет. Для активної імунізації овець запропоновано дві вакцини — бівалентну вакцину проти брадзоту та інфекційної ентеротоксемії овець і полівалентну концентровану гідроксидалюмінієву вакцину проти брадзоту та інфекційної ентеротоксемії овець, злоякісного набряку овець і дизентерії ягнят. Щеплюють усе поголів’я овець, починаючи з 3-місячного віку. Вакцину вводять внутріш-ньом’язово дворазово, з інтервалом між першим і другим введеннями 20 – 30 діб. Імунітет у щеплених тварин настає через 10 – 12 діб після другої вакцинації і триває 4 – 5 міс. Використовують також полівалентний анатоксин проти клостридіозів овець.
Профілактика та заходи боротьби полягають передусім у виконанні зооветеринарних правил під час випасання, годівлі, напування, утримання та догляду тварин; контролі санітарного стану пасовищ і водопоїв; усуненні стрес-факторів; запобіжних щепленнях овець у неблагополучних господарствах. У разі появи захворювання господарство оголошують неблагополучним щодо брадзоту та запроваджують відповідні обмеження. Забороняються введення, виведення та прогін овець, проведення стриження й кастрації до припинення хвороби. Не дозволяються забій та використання м’яса хворих овець у їжу, доїння та використання молока хворих овець, знімання шкур із загиблих тварин. Хворих та підозрюваних щодо захворювання овець негайно ізолюють і лікують. Здорових овець переганяють на інші пасовища або переводять на стійлове утримання і щеплюють. Трупи овець утилізують або спалюють разом зі шкурою. Приміщення та інші об’єкти дезінфікують. Гній і залишки кормів спалюють. Обмеження з господарства знімають через 20 діб після останнього випадку загибелі тварин унаслідок захворювання на брадзот, проведення заключної дезінфекції та всіх інших заходів, передбачених чинною інструкцією.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення брадзоту. 2. Чим пояснюється висока стійкість збудників брадзоту в зовнішньому середовищі? 3. Назвіть основний шлях зараження сприйнятливих тварин брадзотом. 4. Схарактеризуйте особливості клінічного перебігу брадзоту. 5. Зазначте характерні для брадзоту патологоанатомічні зміни. 6. Перелічіть хвороби, які необхідно диференціювати від брадзоту. 7. Які є специфічні засоби профілактики брадзоту? 8. Як чинять з трупами овець при брадзоті?