6.5. ГРИП КОНЕЙ

Грип коней (Grippus equorum) — гостра висококонтагіозна вірусна інфекційна хвороба, що характеризується катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів, кон’юнктиви, загальним пригніченням, короткотривалою лихоманкою й сухим болючим кашлем; у тяжких випадках пневмонією.
Поширення хвороби. Грип коней є одним із найпоширеніших контагіозних захворювань коней у багатьох країнах світу.
Збудник хвороби — РНК-вмісний вірус, що належить до родини ортоміксовірусів, роду інфлюенцавірус типу А. Розмір віріона — 80 – 100 нм. З 1979 р. існує класифікація для всіх збудників грипу тварин і людини за структурою гемаглютиніну та нейрамінідази без урахування природного хазяїна, від якого виділено вірус грипу.
У коней диференціюють три різних підтипи: А (кінь) 1(H7N7), А (кінь) 2(H3N8) і А (кінь) 3(H3N3). Підтипи названо за місцем і датами першої їх ізоляції, а також за складовими антигенами гемаглютиніну й нейрамінідази. Так, вірус А (кінь) 1(H7N7) вперше ізольовано під час спалаху грипу коней у Чехословаччині в 1956 р., А (кінь) 2(H3N8) — у США у 1967 р. і А (кінь) 3(H3N3) — на півночі Китаю в 1969 р. Щодо останнього підтипу, то високий рівень захворюваності й летальності, який він зумовлює, дає змогу припустити, що вірус (H3N3) розвивався незалежно від двох перших вірусів, а його близька генетична спорідненість до пташиних свідчить, можливо, про недавнє виникнення при прямому передаванні коням без перегрупування з пташиного генетичного матеріалу. Поява нового вірусу H3N3 небезпечна для популяції коней в усьому світі.
Епізоотологія. Віруси грипу є основною причиною респіраторних захворювань коней. Хвороба частіше поширюється серед молодих дво-, трирічних бігових коней за умов скупченого їх утримання в погано вентильованих спільних приміщеннях. При появі збудника в господарстві хвороба швидко поширюється й охоплює до 98 % сприйнятливих коней будь-якого віку. Хворобу характеризує короткий інкубаційний період (1 – 3 доби) з клінічними симптомами, які виявляються у фазі первинної реплікації збудника в епітелії респіраторних шляхів, і безперервне виділення його впродовж 10 діб.
Спалахи грипу можуть виникати будь-коли, однак найчастіше наприкінці осені, взимку та навесні, коли тварин утримують у закритих приміщеннях з високою концентрацією молодих особин. Появі хвороби сприяють різні стресові фактори.
Вірус краще виживає за умов високої вологості й низької температури навколишнього середовища. Зменшення вентиляції в приміщенні в холодну погоду призводить до збільшення концентрації вірусу в повітрі. Крім прямого повітряно-краплинного (аерозольного) передавання збудника грипу певну роль у поширенні інфекції відіграє також аліментарний (через забруднену воду, транспортними засобами та обслуговуючим персоналом) шлях зараження.
Патогенез. Природне інфікування відбувається при вдиханні вірусу (у вигляді аерозолю). Більша його частина уражує слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, однак деяка кількість вірусу проникає глибше, у нижчерозміщені повітроносні шляхи. Вірусу грипу властиві афінність (спорідненість) до глікозаміногліканів і глікопротеїнів слизу, який зв’язує його, запобігаючи проникненню до епітеліальних клітин. Цей захист втрачається, коли є достатня кількість вірусної нейрамінідази, яка руйнує слизовий глікопротеїн. Якщо вірус не нейтралізований глікопротеїном слизу або специфічними місцевими антитілами проти гемаглютиніну, він проникає в клітини епітелію дихальних шляхів, де репродукується із наступним виділенням у повітроносні шляхи нових віріонів. Завдяки цилі-арній дії вірус поширюється по слизовій оболонці й інфікує інші клітини або перетворюється на аерозоль під час кашлю.
Інфікування клітин респіраторного епітелію призводить до злипання війок, гіперемії, набряку, некрозу, відшарування й осередкової ерозії та ексудації, що містить багато білка в рідині повітроносних шляхів і альвеол. Порушуються захисний мукоциліарний шар, механізми виведення секрету та функція макрофагів легеневих альвеол.
Клінічні ознаки. Початок хвороби раптовий, швидкий і типовий, з гострим, сухим, частим кашлем. Тяжкість і тривалість перебігу залежать від дози й вірулентності вірусу, умов догляду й утримання, а також від наявності набутого специфічного імунітету в результаті попередньої інфекції або вакцинації. Підвищення температури тіла (39,1 – 41,7 °С) є першим симптомом і може бути двофазним, триваючи від 1 до 5 діб при неускладнених інфекціях. Причиною гарячки понад 4 доби та ще й зі слизисто-гнійними виділеннями з носа, як правило, є вторинна бактеріальна інфекція. Фебрильна фаза супроводжується сонливістю, анорексією, болючістю, іноді збільшенням підщелепових лімфовузлів.
На початку хвороби з’являються серозні виділення з носа, які пізніше стають слизистими. Частіші слизисто-гнійні виділення можуть з’явитися, якщо в повітроносних шляхах розвивається вторинна бактеріальна інфекція. Крім цього розвиваються: тахікардія, гіперемія слизової носа і кон’юнктиви, набряк кінцівок, болючість м’язів, м’язові спазми, ригідність. У гострих випадках реєструють роздування ніздрів, утруднене дихання, слабкість тощо.
Діагноз можна встановити на підставі клінічних симптомів і характеру поширення інфекції. Підтверджують його ідентифікацією вірусу в секреті дихальних шляхів і реєструванням значного підвищення титрів антитіл у парних сироватках, взятих через 14 та 21 добу. Вірус грипу можна виявити у виділеннях з носа у вигляді культури інфекційного вірусу або при безпосередній ідентифікації вірусного антигену із застосуванням антитілозв’язувальних імунних методів (ІФА).
Вірус найкраще ізолювати з мазків слизу і клітин, узятих з носоглотки чи аспірації з трахеї коней у перші 24 – 48 год хвороби.
Традиційний метод діагностики — культивування вірусу в 10 – 12-денних курячих ембріонах, потім ідентифікація його в алантоїдних або амніотичних зборах аглютинацією з еритроцитами курей і в реакції зі специфічними антисироватками.
Диференціальна діагностика. Грип коней потрібно диференціювати від подібних до нього хвороб — ринопневмонії, вірусного артеріїту коней, миту.
Патологоанатомічні зміни нехарактерні й залежать від форми перебігу та характеру ускладнень.
Імунітет. Імунна відповідь на вакцинацію відрізняється від аналогічної після природної чи експериментальної інфекції. Імунітет, індукований інактивованими протигрипозними вакцинами, ґрунтується на індукуванні високого рівня циркулюючих антитіл гемаглютинінів. Якщо таких антитіл після вакцинації немає, тварини сприйнятливі до інфекції. І навпаки, коней, які видужали після польового чи експериментального зараження, можна вважати імунізованими при відсутності антитіл до гемаглютинінів. Хоча антитіла до гемаглютинінів, що стимулюються природною інфекцією, живуть короткий час, до того ж їх рівень знижується через 3 міс після інфекції до низького, клінічний імунітет зберігається впродовж року й більше, а в серонегативних, раніше інфікованих коней ознаки повторного зараження можуть не виявитися. Немає перехресного захисту між антитілами до підтипів вірусу грипу коней А (кінь) 1 і А (кінь) 2, що не перешкоджає спалахам, спричинюваним кожним підтипом вірусів, відбуватися послідовно, навіть одночасно. Імунітет після вакцинації триває 3 – 4 міс.
Лікування в основному симптоматичне. Повний спокій упродовж 3 – 4 тижнів у чистому приміщенні, без пилу й протягів забезпечує оптимальне видужування без ускладнень.
Антибіотики можуть послабити вторинну бактеріальну інфекцію, однак їх потрібно застосовувати тваринам, у яких вона вже розвинулася.
При неускладнених грипозних інфекціях полегшення настає через 1 – 6 діб, а повне клінічне одужання — через 2 – 3 тижні, хоча роботоздатність коней може бути тривалий час знижена.
На племінних фермах кобил і жеребців потрібно ревакцинувати з інтервалом 4 – 6 міс, причому одну бустерну дозу вводять жеребним кобилам за 4 – 6 тижнів до родів, щоб забезпечити колостральний захист лошат.
Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики грипу коней є недопущення занесення збудника хвороби на територію господарства. Постійну увагу приділяють створенню оптимальних умов утримання тварин і забезпеченню їх повноцінною годівлею. Регулярно проводять очищення й дезінфекцію приміщень. У разі загрози виникнення грипу коней вакцинують. Встановлено, що для запобігання епідемії грипу потрібно вакцинувати не менш як 70 % популяції коней.
При появі грипу коней господарство карантинують і насамперед вживають заходів, що забезпечують купірування інфекції. Забороняють перегрупування, ввезення і вивезення сприйнятливих тварин із неблагополучного господарства.
Хворих тварин ізолюють і лікують. За іншими тваринами ведуть спостереження, використовують їх на легких роботах, зменшують навантаження при тренуваннях. У приміщеннях кожні 10 днів, до зняття карантину, проводять ретельне механічне очищення й дезінфекцію. Карантин з господарства знімають через 15 діб після останнього випадку видужання, загибелі чи забою останньої хворої тварини і проведення заключної дезінфекції.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте основні шляхи зараження тварин при грипі коней. 2. Назвіть найхарактерніші ознаки грипу коней. 3. Які методи використовують при діагностиці грипу коней? 4. Як чинять із хворими на грип коней тваринами?