5.3. Стрептококоз

Стрептококоз (Streptococcosis, диплококоз, диплококова септицемія) — інфекційна хвороба молодняку різних видів тварин, що характеризується явищами сепсису, ураженням суглобів, запаленням легень і травного каналу.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється в багатьох країнах світу, завдає значних економічних збитків, що складаються з вартості загиблих і вимушено забитих молодих тварин, а також витрат на лікувально-профілактичні заходи.
Збудник хвороби — Streptococcus lanceolatus — має форму парного кока з ланцетоподібно загостреними кінцями, розміром 0,8 – 1,25 мкм, зверху вкритий капсулою. Забарвлюється усіма аніліновими фарбами, за Грамом — позитивно. У мазках з органів та ексудату серозних порожнин, узятих від загиблих тварин, найчастіше розміщується попарно, короткими ланцюжками або у вигляді окремих коків. На середовищі з кров’ю і глюкозою продукує токсин.
З лабораторних тварин до стрептококів найчутливіші білі миші. Стійкість стрептококів у зовнішньому середовищі відносно невисока. У тваринницьких приміщеннях, гною та ґрунті стрептококи зберігаються впродовж 3 – 4 тижнів. Швидко руйнуються під дією сонячних променів, а також під час гниття. Нагрівання до 55 °С інактивує їх через 30 – 45 хв, до 70 °С — упродовж 10 хв.
Епізоотологія хвороби. На стрептококоз хворіє молодняк усіх видів сільськогосподарських і домашніх тварин, а також хутрових звірів з 15-денного до 2,5-місячного віку. Ягнята й телята чутливі з 3 – 7-денного до 4-місячного віку. У вагітних маток унаслідок різкого порушення гігієни утримання та годівлі можливі аборти та різні післяродові ускладнення стрептококової етіології (мастити, ендометрити).
Виникненню та поширенню хвороби серед молодняку сприяють різні стрес-фактори: скупчене утримання тварин, переохолодження, протяги, надмірна вологість у приміщеннях під час зимового стійлового утримання, а також перегрівання, нестача корму, тривале транспортування тощо.
Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі молоді тварини, що виділяють патогенні стрептококи з носовими витіканнями, сечею, фекаліями, а також хворі на ендометрит і мастит матки — з молоком та витіканнями з піхви. Факторами передавання збудника хвороби можуть стати забруднені виділеннями хворих і перехворілих тварин предмети навколишнього середовища. Зараження відбувається через дихальні шляхи і травний канал під час ссання інфікованого молозива та молока або поїдання контамінованого стрептококами корму. Захворювання спостерігається переважно в період зимово-весняних отелень та окотів, а також за несприятливих умов пасовищного утримання молодняку.
Стрептококоз реєструється у вигляді ензоотій та спорадичних випадків (у лошат). Летальність коливається від 30 до 50 %.
Патогенез. За надгострого та гострого перебігу хвороби стрептококи крізь слизові оболонки швидко проникають у лімфу і кров, пригнічують фагоцитоз і спричинюють септицемію, яка супроводжується явищами гарячки, геморагічного діатезу, катарального запалення слизових оболонок. Екзотоксини збудника руйнують епітелій кровоносних судин, збільшують їх проникність, зумовлюючи появу крововиливів на слизових та серозних оболонках дихальних шляхів і кишок. За підгострого та хронічного перебігу гнійно-запальні процеси розвиваються в легенях, уражуються суглоби, утворюються фібринозні напластування на плеврі та перикарді.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 2 доби, іноді 7 діб і більше. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хронічний. У новонароджених тварин переважає надгострий і гострий перебіг хвороби, а підгострий і гострий перебіг характерні для телят і лошат віком понад 2 – 4 міс, поросят і ягнят віком понад 1 – 2 міс. Надгострий і гострий перебіг хвороби майже завжди закінчується загибеллю тварини впродовж кількох годин, рідше — 1 – 2 діб. За локалізацією розрізняють септичну, суглобову, легеневу, кишкову та змішану форми хвороби. У ягнят окремо виділяють ще й стрептококовий поліартрит.
Септична форма хвороби характеризується підвищенням температури тіла до 40 – 42 °С, різким пригніченням, відмовою від корму, прискореним і важким диханням, ціанозом слизових оболонок, кон’юнктивітом, виділенням з носової порожнини пінистої рідини. У разі забруднення стрептококами кукси пуповини відразу після родів розвивається загальний сепсис, у ділянці пупка спостерігається сильний біль, виділення з пупкового кільця сморідного ексудату, гнійні метастази в різних органах та швидка загибель тварини.
Суглобова форма хвороби характеризується гарячкою, пригніченням, відмовою від корму, важким диханням, ураженням суглобів, які припухають, стають болючими, що спричинює кульгання. Нерідко спостерігається «летючий» характер артритів — зникнення запалення в ділянці одних суглобів і виникнення в інших. У разі несвоєчасного лікування тварини гинуть упродовж 2 – 3 діб.
Кишкова форма хвороби супроводжується проносом, фекалії пінисті з домішками слизу та крові. У ягнят і поросят часто спостерігається ураження травного каналу. Тварини швидко слабнуть, худнуть, очі западають, настає зневоднення організму і загибель на 2 – 3-тю добу хвороби.
Легенева форма виявляється ознаками пневмонії. Домінує кашель, спочатку нечастий і сухий, а потім частий, вологий і болючий. Перкусією передніх часток легень визначають осередки притуплення, аускультацією — вологі хрипи. Спостерігаються пропасниця, мінливий апетит, виснаження тварини, серозно-слизові виділення з носа, іноді — пронос. Перебіг хвороби хронічний. За умови відповідного лікування тварини одужують.
Змішана форма хвороби визначається картиною гострого сепсису з ураженням органів дихання або травлення.
Стрептококовий поліартрит ягнят за гострого перебігу хвороби супроводжується сильним пригніченням, втратою апетиту, слабкістю, значними набряками суглобів, кульганням, порушенням здатності стояти й рухатися. Тварини швидко худнуть і гинуть упродовж 3 – 10 діб. За хронічного перебігу основною ознакою хвороби є набряки зап’ястків та заплеснових суглобів, сильне кульгання. Тривалість хвороби — 1 – 2 міс. У вагітних тварин можуть бути аборти, катаральні та катарально-гнійні метрити й мастити стрептококової етіології.
Патологоанатомічні зміни. За гострого перебігу хвороби виявляють крововиливи на слизових і серозних оболонках, серозно-геморагічний ексудат у черевній та грудній порожнинах, гіперплазію лімфовузлів, збільшення селезінки, дегенеративні зміни в печінці й нирках, гостру застійну гіперемію та набряк легень. При легеневій формі — свіжі осередки ущільнення в передніх і середніх частках легень, численні крапчасті крововиливи та відкладання фібрину на плеврі й перикарді. У разі хронічного перебігу в легенях знаходять ущільнені ділянки з численними гнійниками, фібринозний плеврит і перикардит, а також зернисту й жирову дистрофію в печінці, нирках та міокарді. При кишковій формі у черевній порожнині виявляють накопичення значної кількості геморагічного ексудату, крововиливи та фібринозні напластування на очеревині, оболонках травного каналу, гіперплазію лімфовузлів, численні крововиливи під капсулою нирок. Селезінка збільшена в розмірі в 2 – 3 рази, напружена, щільна, гумоподібної консистеції, з масовими крововиливами під капсулою. У разі гострого перебігу стрептококового поліартриту у ягнят виявляють явища геморагічного діатезу, значне накопичення каламутної рідини в уражених суглобах і сухожилкових піхвах, значне збільшення регіонарних лімфовузлів, потовщення суглобових сумок та виразки суглобових хрящів. У разі хронічного перебігу хвороби — серозно-фібринозний чи гнійний бурсит і періартрит.
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічній картині хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах бактеріологічних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічні дослідження мазків з патологічного матеріалу загиблих тварин, виділення чистої культури збудника хвороби з патологічного матеріалу, його ідентифікацію і визначення патогенних властивостей. Для дослідження в лабораторію направляють патологічний матеріал від 2 – 3 загиблих чи забитих з діагностичною метою тварин — стерильну кров із серця, печінку, селезінку, нирки, головний та кістковий мозок, трубчасту кістку, передлопаткові та підколінні лімфатичні вузли, а також вміст уражених суглобів, спинномозкову рідину. Від хворих дорослих тварин у лабораторію надсилають абортований плід або головний мозок і кров із серця, проби виділень із шийки матки, проби молока з уражених часток вимені, а від хворих на поліартрит ягнят — вміст уражених суглобів. Патологічний матеріал відбирають у період гострого захворювання тварини, яку не лікували антибіотиками, не пізніше ніж через 2 – 3 год з моменту загибелі чи забою тварини.
Диференціальна діагностика передбачає виключення таких захворювань молодняку, як сальмонельоз, колібактеріоз, анаеробна дизентерія та пастерельоз.
Лікування здійснюють гіперімунною протидиплококовою сироваткою, поєднуючи її введення із застосуванням антибіотиків та сульфаніламідних препаратів. Проводять симптоматичне лікування, застосовуючи серцеві засоби, вітамінні препарати тощо.
Імунітет. Перехворілі на стрептококоз тварини набувають стійкого імунітету до повторного зараження. Для специфічної профілактики стрептококозу в неблагополучних господарствах використовують концентровану полівалентну формолгалунову вакцину проти стрептококозу телят, ягнят і поросят. Вакцинуючи супоросних маток за 15 – 40 діб до опоросу, забезпечують пасивний захист новонароджених поросят від стрептококозу в перші дні їхнього життя.
Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти появі захворювання молодняку на стрептококоз, потрібно здійснювати весь комплекс ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних заходів, спрямованих на забезпечення відповідних умов утримання, догляду та годівлі маток і молодняку. Тільних корів і нетелей за 1 – 2 міс до отелення двічі з інтервалом 7 діб щеплюють концентрованою полівалентною формолгалуновою вакциною проти стрептококозу телят, ягнят і поросят. За потреби здійснюють щеплення новонароджених ягнят і поросят. Забороняється випоювати телят молоком від хворих на мастити та ендометрити корів; ягнят і поросят підсаджують до здорових маток.
У разі появи захворювання в господарстві вводять обмеження, забороняють перегрупування тварин, виведення їх за межі господарства, введення нових груп тварин, кастрацію, обрізання хвостів, а також доступ осіб, не пов’язаних з обслуговуванням неблагополучного поголів’я. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Весь клінічно здоровий молодняк до 8-денного віку спочатку щеплюють сироваткою в профілактичних дозах, а через 7 – 8 діб вакцинують. Решту клінічно здорового молодняку віком понад 8 днів вакцинують відразу. Молодняк, що перехворів на стрептококоз, не щеплюють, однак упродовж 2 міс утримують окремо від здорових тварин.
Ферму оголошують благополучною щодо стрептококозу через 30 діб після одужання або загибелі останньої хворої тварини, проведення комплексу зоогігієнічних, ветеринарно-санітарних і господарських заходів та заключної дезінфекції. Для дезінфекції застосовують суспензію хлорного вапна, що містить 4 % активного хлору, 5%-ву емульсію ксилонафту, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна при дворазовому нанесенні її з інтервалом 1 год, гарячий 2%-й розчин їдкого натру. Гній піддають біотермічному знезараженню.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення стрептококозу та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Назвіть сприйнятливих до стрептококозу тварин, джерело інфекції, механізм поширення та сезонність захворювання. 3. Поясніть патогенез стрептококозу та схарактеризуйте особливості клінічного перебігу хвороби. 4. Зазначте локалізацію основних патологоанатомічних змін при стрептококозі тварин. 5. Перелічіть хвороби, які потрібно диференціювати від стрептококозу, та вкажіть особливості його лікування. 6. Зазначте спрямування заходів профілактики стрептококозу.