1.12. ЛІСТЕРІОЗ

Лістеріоз (Listeriosis) — природно-осередкова хвороба різних видів тварин і птахів, що характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів. До лістеріозу сприйнятлива людина.
Поширення хвороби. Лістеріоз є порівняно новим і недостатньо вивченим захворюванням. Він реєструється в багатьох країнах світу і має велике соціальне значення у зв’язку з небезпекою зараження людини від хворих тварин. Економічні збитки визначаються високою летальністю серед молодняку (25 – 50 %) і птиці (90 – 100 %), абортами у кітних овець та вагітних свиней, витратами на профілактично-оздоровчі заходи в неблагополучних господарствах.
Збудник хвороби — Listeria monocytogenes — поліморфна, грампозитивна дрібна, (0,6...2) (0,3...0,5) мкм, паличка із заокругленими кінцями, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живильних середовищах за оптимальної температури 30 – 37 °С і рН = 7,2…7,4. Під впливом різних чинників лістерії можуть утворювати L-форми. З лабораторних тварин до лістерій чутливі білі миші, кролі, морські свинки. Збудник лістеріозу зберігає високу життєздатність у природному середовищі, зокрема в силосі, воді, гумусі, комбікормах, гною, у трупах гризунів (від 4 до 7 міс). Лістерії чутливі до антибіотиків — пеніциліну, ампіциліну, еритроміцину — та сульфаніламідів. Лістерії інактивуються 5%-ми розчинами лізолу, креоліну, а також розчином хлорного вапна з 3 % активного хлору — через 10 хв; 2%-м розчином їдкого натру або 20%-м розчином свіжо-гашеного вапна — через 20 хв. Кип’ятіння руйнує лістерії за 5 хв, нагрівання до 75 °С — 20 хв, сонячне випромінювання — за 2 – 15 діб.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах до лістеріозу особливо сприйнятливі вівці й велика рогата худоба. Хворіють також свині, кози, коні, буйволи, хутрові звірі, собаки, кролі, свійська птиця та дикі птахи. Лістерії знайдено у 92 видів диких тварин, бліх, вошей, іксодових кліщів, личинок оводів, а також у форелі. Особливо чутливі до лістерії вагітні матки, молоді, а також ослаблені неповноцінною годівлею тварини.
Джерело збудника лістеріозу — хворі тварини та лістеріоносії, які виділяють лістерії у навколишнє середовище із сечею, фекаліями, молоком, з витіканнями серозно-катарального та серозно-гнійного ексудату з носової порожнини, очей, статевих органів при абортах. Недоброякісний силос з рН > 5,5 може бути живильним середовищем для накопичення лістерій, особливо у поверхневому шарі. Основні шляхи зараження — аліментарний і аерогенний. У овець ензоотичні спалахи хвороби частіше спостерігаються в осінньо-зимовий та зимово-весняний періоди, у кітних вівцематок, наприклад, розвивається енцефалітна форма. В інших видів тварин сезонності не відмічають.
Ензоотія лістеріозу починається зазвичай зі спорадичних випадків або захворювання окремих груп тварин. Згодом хвороба набуває тривалого стаціонарного характеру. Лістеріоз може супроводжуватися чумою, хворобою Ауєскі, сальмонельозом, пастерельозом свиней, пулорозом курчат або бути ускладненням при хворобах вірусної чи паразитарної етіології. Захворюваність на лістеріоз становить 0,5 – 5 %, летальність при септичній формі хвороби може досягати 50 %, а при ураженні центральної нервової системи — 100 %.
Патогенез. З місця первинного проникнення лістерії поширюються по організму нейрогенним, гематогенним або лімфогенним шляхом. При септичній формі хвороби, що частіше трапляється у молодняку, збудник розмножується в усіх органах і тканинах, утворює екзо- та ендотоксини, спричинює дегенеративні та некротичні зміни в різних паренхіматозних органах, головному й спинному мозку. Нервова форма хвороби зумовлює менінгоенцефаліт, при цьому в головному й спинному мозку виявляються лістерії. У вагітних тварин лістерії спричинюють метрити з наступним зараженням та загибеллю плода.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 7 – 30 діб. Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють кілька клінічних форм лістеріозу — нервову, септичну, генітальну, стерту й безсимптомну. На початку захворювання спостерігається загальне пригнічення, зникають жуйка й апетит, з’являються кон’юнктивіти, риніти, температура тіла підвищується до 41 °С, але може бути і в межах норми. Потім розвиваються нервові ознаки, парези. На 3 – 12-ту добу хворі тварини гинуть. Багато тварин після зараження не хворіють, хоч і є носіями лістерій, вагітні вівцематки абортують.
У великої рогатої худоби хвороба трапляється у вигляді окремих випадків і супроводжується високою смертністю. Для свиней характерне загальне пригнічення, поросні свиноматки абортують, поросята гинуть від сепсису. У кролів спостерігаються септицемія, мені-нгоенцефаліти. Птиця раптово гине або у неї виникає кахексія.
Патологоанатомічні зміни залежать від клінічного прояву хвороби. При септичній формі виявляють крововиливи на слизових та серозних оболонках, при нервовій — гіперемію кровоносних судин і набряк мозкових оболонок, мозку, наявність ексудату, некротичні вузлики в паренхіматозних органах, катарально-гнійний ендометрит.
Діагноз на лістеріоз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних і гістологічних змін, а також результатів лабораторних досліджень, які включають мікроскопічні, бактеріологічні, серологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову (головний мозок), уражені ділянки легенів, паренхіматозні органи (частину печінки, селезінку, нирки) великих тварин, у разі абортів — плід і його оболонки, виділення зі статевих органів. Остаточним при цьому є виділення культури збудника хвороби — Listeria monocytogenes зі встановленням патогенності у кон’юнктивальній пробі на морських свинках. Серологічні дослідження, зокрема РЗК з лістеріозним антигеном УНІЕВ, використовують для виявлення лістеріоносіїв, а також з метою дослідження тварин у разі їх реалізації за межі господарства для відтворення.
Диференціальна діагностика. При встановленні діагнозу лістеріоз потрібно відрізняти від сказу, хвороби Ауєскі, злоякісної катаральної гарячки, бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, ценурозу (овець), кормових отруєнь.
Лікування. Хворих тварин з ознаками ураження центральної нервової системи доцільно направляти для забою. Решту хворих і підозрюваних щодо захворювання на лістеріоз тварин ізолюють і лікують внутрішньом’язовим уведенням антибіотиків тетрациклінового ряду.
Імунітет вивчений недостатньо. Припускають, що головна роль у захисті організму від лістеріозної інфекції належить клітинному імунітету, який забезпечує підвищення метаболічної та фагоцитарної активності макрофагів і завершення фагоцитозу. Для активної імунізації запропоновано суху живу вакцину з авірулентного штаму лістерій АУФ, яку застосовують для профілактичної імунізації овець, великої рогатої худоби, свиней і кролів лише у неблагополучних щодо лістеріозу господарствах під час спалаху захворювання або в господарствах, де захворювання реєструвалося раніше.
Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню лістеріозу, слід систематично знищувати гризунів, як основний резервуар лістерій у природі. Комплектування стада (отари) потрібно проводити тільки тваринами з благополучних господарств. У період 30-денного карантину здійснюють клінічний огляд завезених тварин, а в разі підозри щодо прихованого лістеріоносійства проводять бактеріологічні та серологічні дослідження.
У разі появи захворювання господарство (ферму, отару) визнають неблагополучним щодо лістеріозу і запроваджують у ньому карантинні обмеження, розробляють заходи, спрямовані на ліквідацію хвороби. На фермах і прилеглих до них територіях систематично проводять дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію. Комбікорми, сіно, солому зі скирт і стогів, що були заселені значною кількістю гризунів, піддають термічній обробці при 100 °С упродовж 30 хв, а силосну масу знезаражують біотермічним способом.
Господарство вважають благополучним щодо лістеріозу через 2 міс після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин та отримання негативних серологічних результатів за РА, РНГА та РЗК при дворазовому дослідженні сироваток крові з інтервалом 14 – 20 діб.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте морфологічну характеристику збудника лістеріозу. 2. Чи можна назвати лістеріоз сезонною хворобою? 3. Які форми прояву хвороби характерні для лістеріозу? 4. Від яких хвороб потрібно диференціювати лістеріоз? 5. Чи існує специфічна профілактика лістеріозу?