2.10. КОНТАГІОЗНА ПЛЕВРОПНЕВМОНІЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби (Pleuropneumonia contagiosa bovum, пошесне запалення легень, перипневмонія великої рогатої худоби, КПП) — висококонтагіозна хвороба жуйних тварин, що характеризується повільним, поступовим розвитком інфекції і виявляється серозним запаленням інтер-лобулярних лімфатичних судин, крупозною пневмонією з утворенням анемічних осередків некрозу (секвестрів) у легенях та серозно-фібринозним плевритом.
Поширення хвороби. В Україні контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби не реєструється.
Збудник хвороби — Mycoplasma mycoides var. mycoides — дрібний (0,2 – 0,8 мкм), нерухомий, грамнегативний, надзвичайно поліморфний мікроорганізм, має коко-, нитко-, зіркоподібну та гіллясту форми. Проходить крізь бактеріальні фільтри, добре забарвлюється за Романовським — Гімза, за Грамом — негативно. В антигенному відношенні однорідний. Росте лише на спеціальних живильних середовищах.
Збудник хвороби малостійкий у зовнішньому середовищі. При нагріванні до 55 °С інактивується через 5 хв, при висушуванні та під дією сонячного проміння — через 5 год. Швидко руйнується під дією дезінфектантів.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах на контагіозну плевропневмонію хворіють лише жуйні — велика рогата худоба, буйволи, яки, бізони, зебу, верблюди. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та худоба з латентним перебігом хвороби. Збудник виділяється з організму з краплинками слизу під час кашлю, виділеннями з носа, рідше — з молоком, сечею, калом, навколоплідними водами при абортах. Особливо небезпечними є тварини з хронічним і латентним перебігом хвороби, у яких збудник у вірулентному стані може роками зберігатися в секвестрах легеневої тканини, а при загостренні процесу виділятися у зовнішнє середовище.
Передається збудник аерогенним та контактним шляхом, причому достатньо навіть короткочасного спільного утримання тварин. Описано випадки інфікування худоби через контамінований збудником корм, статевим шляхом; не виключається також трансмісивний шлях передавання мікоплазм. Для контагіозної плевропневмонії характерний повільний, поступовий розвиток інфекції, особливо при пасовищному утриманні тварин. Епізоотія з різною інтенсивністю може тривати впродовж багатьох років. Захворюваність при контагіозній плевропневмонії становить 25 – 70 %, летальність — 20 %. Ці показники значною мірою залежать від умов утримання тварин. При стійловому утриманні на обмеженій території вони значно вищі, ніж на пасовищах. У стаціонарно неблагополучних господарствах у більшості тварин специфічних уражень легень може не бути, а інфікованість худоби встановлюється лише за серологічними показниками.
Патогенез. Після проникнення в легені мікоплазми спричинюють серозно-фібринозне запалення бронхіол, дрібних бронхів, а також перибронхіальної та інтерстиціальної сполучної тканини. Далі розвиваються запалення лімфатичних і кровоносних судин, а згодом і альвеол. Спочатку запалення має лобулярний характер, а згодом розвивається лобарна пневмонія. Течією лімфи збудник заноситься у регіонарні лімфовузли та плевру. Внаслідок запалення й тромбозу лімфатичних і кровоносних судин легень виникає анемічний некроз уражених ділянок легень та утворення секвестрів, оточених щільними сполучнотканинними тяжами. Надалі в процес втягуються медіастинальні й бронхіальні лімфовузли та плевра. У зв’язку з повільним розвитком патологічного процесу розміщені в легенях поряд перипневмонічні осередки перебувають на різних стадіях запалення, що створює типовий для хвороби «мармуровий» вигляд легень. Разом з ураженням легень мікоплазми, що проникають у кров і розносяться по всьому організму, спричинюють дегенеративні зміни в печінці, нирках та міокарді, зумовлюють внутрішньоутробне зараження плоду. Латентна інфекція не супроводжується ураженням легень. Однак такі тварини позитивно реагують у реакції зв’язування комплементу з перипневмонійним антигеном.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 4 тижні. Перебіг хвороби надгострий (дуже рідко), гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють типову, атипову і латентну форми хвороби.
За надгострого перебігу спостерігають підвищення температури тіла до 41 °С, припинення жуйки, значне пригнічення, важке дихання, інколи діарею та швидкий розвиток плевриту і пневмонії, що призводить до загибелі тварини впродовж 2 – 8 діб.
За гострого перебігу на початку хвороби з’являється пригнічення, сухий, короткий, болючий кашель, а також незначне (на 0,5 – 1 °С) підвищення температури тіла. Згодом пульс прискорюється до 80 – 100 ударів за хвилину, дихання — до 55 за хвилину, температура різко підвищується до 41 – 42 °С і утримується на цьому рівні до самої загибелі. Загальний стан тварини різко погіршується, дихання стає поверховим, кашель сильним, глухим, вологим, з носа виділяються слизисто-гнійні витікання. Перкусією в ділянці легень виявляють притуплений або тупий звук, аускультацією — жорстке везикулярне чи бронхіальне дихання, вологі хрипи. В разі ураження плеври з’являються шуми тертя. Хворі тварини стоять на широко розставлених ногах, з витягнутою вперед шиєю, відкритим ротом. Болісно реагують на натискання в ділянці міжребрових проміжків і хребта. У ділянці підгруддя, нижньої частини живота й на кінцівках з’являються набряки. У корів зменшується лактація, можливі аборти. Загибель тварин настає впродовж 10 – 15 діб. Летальність за гострого перебігу хвороби сягає 50 – 74 %. В процесі одужання можливий рецидив.
За підгострого перебігу визначають пропасницю, рідкий кашель, діарею, які періодично можуть зникати.
За хронічного перебігу спостерігають виснаження, млявість, мінливість апетиту, блідість слизових оболонок, періодичні розлади функції травлення. Характерною клінічною ознакою є непостійний кашель, під час якого іноді виділяються гнійні маси. Нерідко в ділянці кінцівок, шиї та черева виникають набряки. Спостерігаються підвищення температури тіла, погіршення загального стану, діарея. Перкусією та аускультацією виявляють притуплення перкутарного звуку, відсутність дихальних шумів. Хвороба триває близько 6 міс, одужання настає лише у 30 % хворих тварин.
Атипова форма хвороби виявляється короткочасною гарячкою, млявістю, кашлем, зниженням апетиту. За цієї форми хвороби досить часто настає повне видужання тварини.
Латентна форма хвороби характеризується відсутністю клінічних ознак і виявляється під час серологічних досліджень.
Патологоанатомічні зміни. Основні зміни виявляються в легенях та грудній порожнині й мають істотне значення для установлення діагнозу. У гострих випадках зміни в легенях нетипові й характеризуються лише численними пневмонічними осередками в стадії червоної та сірої гепатизації, різким розширенням міжчасточ-кової сполучної тканини.
За хронічного перебігу хвороби при розтині грудної порожнини відмічають значну кількість (до 10 л) серозно-фібринозного транссудату, ознаки серозно-фібринозного плевриту, фібринозні нашарування на плеврі, сполучнотканинні спайки між легенями та плеврою, перикардом і епікардом. У середніх і головних частках легень знаходять тверді на дотик, збільшені в об’ємі лобарні ураження, які залежно від давності запалення перебувають на різних стадіях гепатизації й забарвлені в темно-червоний, сіро-червоний або сірий колір, що надає легеням характерного «мармурового» вигляду. На поверхні розрізу легень виступають широкі сполучнотканинні тяжі сіро-білого кольору, що розділяють уражену тканину на окремі ділянки, в яких виявляються оточені капсулою широкі осередки з омертвілої тканини — секвестри. В сполучнотканинних прошарках розміщуються набряклі й потовщені лімфатичні судини, переповнені рідкою прозорою лімфою. Лімфатичні вузли грудної порожнини набряклі, збільшені в об’ємі, пронизані дрібними осередками некрозу.
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних та результатах лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика передбачає проведення біопроби на телятах, бактеріологічні й серологічні дослідження. У лабораторію надсилають консервовані в гліцерині або в замороженому вигляді середостінні лімфатичні вузли, плевральну й легеневу запальну рідину, а також шматочки (4 – 5 см) уражених легень та секвестрів. Для гістологічного дослідження направляють проби патологічного матеріалу, для серологічного дослідження — сироватки крові.
Диференціальна діагностика передбачає виключення пасте-рельозу, туберкульозу та крупозної пневмонії незаразного походження.
Лікування. Через небезпеку поширення інфекції лікувати тварин заборонено. Хворих тварин забивають.
Імунітет вивчено недостатньо. Для імунізації використовують живу культуру М. mycoides, яку вводять підшкірно на внутрішній поверхні кінчика хвоста. Нині віддають перевагу вакцинам з живих ослаблених мікоплазм (авіанізовані, атенуйовані або природно ослаблені штами збудника хвороби).
Профілактика та заходи боротьби. Заходи профілактики контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби в Україні (благополучній щодо КПП) спрямовані на захист території від занесення збудника з-за кордону.
У разі виявлення приховано інфікованих мікоплазмами тварин здійснюють негайний їх забій на спеціально відведених для цього забійних майданчиках з наступною утилізацією туш разом зі шкурою. Територію та приміщення, де під час карантину тимчасово перебували приховано інфіковані тварини, ретельно очищають і дезінфікують. Для дезінфекції приміщень, обладнання, автомашин та іншого транспорту застосовують прояснений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 4 % активного хлору, або гіпохлориту натрію, що містить не менш як 2 % активного хлору, а також 2%-й розчин їдкого натру. Гній знезаражують біотермічним методом. Усі профілактичні заходи мають здійснюватися згідно з чинними в нашій країні інструктивними документами, під контролем та за безпосередньої участі державної комісії, яку спеціально створюють у таких випадках.

Запитання для самоконтролю: 1. Наведіть синоніми контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби. 2. Вкажіть тип збудника контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби. 3. Чим пояснити «мармуровий» вигляд легень при контагіозній плевропневмонії великої рогатої худоби? 4. Назвіть характерну клінічну ознаку контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби. 5. Вкажіть місце локалізації секвестрів при контагіозній плевропневмонії великої рогатої худоби. 6. Яких заходів вживають щодо хворих на контагіозну плевропневмонію великої рогатої худоби тварин в Україні?