Лабораторна робота № 9

Діагностика паратуберкульозу у великої рогатої худоби може проводитися з використанням клінічного, алергічного, серологічного, бактеріологічного, патологоанатомічного та гістологічного методів досліджень. З усіх зазначених методів діагностики найбільш уживаними є клінічний, бактеріологічний та алергічний.
Первинний діагноз на паратуберкульоз великої рогатої худоби установлюють на підставі наявності у тварин характерних клінічних ознак хвороби (прогресуюче виснаження, діарея) з обов’язковим підтвердженням діагнозу бактеріоскопією та гістологічним дослідженням патологічного матеріалу.
Для бактеріологічної діагностики паратуберкульозу відбирають проби калу з шматочками слизової оболонки, грудочки слизу, згустки крові або роблять зскрібки зі слизової оболонки прямої кишки. Відібраний патологічний матеріал надсилають у лабораторію ветеринарної медицини. У зв’язку з тим, що збудник паратуберкульозу не постійно виділяється з фекаліями, в разі потреби дослідження повторюють 3 – 4 рази з інтервалом 10 – 15 діб. У разі загибелі тварини в лабораторію для бактеріологічної діагностики надсилають шматочки уражених кишок і брижові лімфатичні вузли, законсервовані у 30%-му гліцерині. Консервацію цього самого патологічного матеріалу для гістологічного дослідження здійснюють у 10%-му розчині нейтрального формаліну.
Алергічну діагностику паратуберкульозу проводять у господарствах, де встановлено випадки захворювання тварин на паратуберкульоз (клініко-бактеріологічними й патологоанатомічними методами). Для цього у великої рогатої худоби використовують внутрішньошкірну пробу пташиним туберкуліном. Препарат вводять у дозах залежно від віку тварини від 0,1 до 0,5 мл.
Облік реакції проводять через 48 год, беручи до уваги зміну товщини складки шкіри та наявність або відсутність набряку в місці введення препарату. Реакцію оцінюють як позитивну за наявності на місці ін’єкції розлитого, тістуватої консистенції гарячого й болючого набряку та збільшення товщини складки шкіри на 7 мм і більше. Сумнівна реакція — недостатньо виражений набряк, збільшення шкірної складки на 5 – 7 мм. Негативна реакція — відсутність змін на місці ін’єкції.
Позитивно реагуючих тварин ізолюють, решті вводять пташиний туберкулін у те саме місце і в тій самій дозі. Реакцію на повторне введення препарату враховують через 24 год.
Алергічне дослідження на паратуберкульоз овець проводять сухим очищеним туберкуліном для птахів. Його вводять у дозі 0,2 мл під шкіру нижньої повіки (пальпебрально). Облік реакції проводять через 48 год. Тварин вважають реагуючими, якщо при огляді й пальпації повіки в місці введення препарату виявляють набряк порівняно з іншою повікою.
Застосування концентрованої гідроксидалюмінієвої формолвакцини проти емфізематозного карбункулу великої рогатої худоби і овець. Вакцину застосовують для профілактичних щеплень тварин у неблагополучних щодо емфізематозного карбункулу пунктах. Щеплення проводять за два тижні до вигону тварин на пасовище. Профілактичні щеплення великій рогатій худобі роблять у віці з 3 міс до 4 років. Коли в господарстві виявлено випадки захворювань, вимушеним щепленням підлягає все поголів’я великої рогатої худоби незалежно від віку. Якщо в господарстві спостерігалися випадки захворювань на емфізематозний карбункул овець, їх також щеплюють у віці понад 6 міс. Телят, щеплених у віці до 6 міс, після досягнення ними зазначеного віку щеплюють вдруге.
Великій рогатій худобі й вівцям вводять вакцину одноразово у м’язи однієї із тазових кінцівок по 2 мл незалежно від віку й ступеня вгодованості тварини.
Не підлягають щепленню вакциною тільні корови і кітні вівцематки за місяць до отелення чи окоту і впродовж 7 – 10 днів після отелення чи окоту, а також безпосередньо після кастрації та спилювання рогів.
Імунітет у тварин настає через 14 діб після щеплення вакциною і триває до 6 міс.
Діагностику лейкозу великої рогатої худоби можна проводити з використанням клінічного, серологічного, гематологічного, патологоанатомічного та гістологічного методів досліджень. З усіх зазначених методів діагностики найбільш уживаними є серологічний за допомогою реакції імунної дифузії (РІД), а з недавнього часу і реакції імуноферментного аналізу (ІФА). Досить перспективним методом діагностики лейкозу великої рогатої худоби вважають полімеразноланцюгову реакцію (ПЛР), перевагами якої є висока чутливість у поєднанні з високою специфічністю та можливість виявлення в організмі тварини наявності геному вірусу лейкозу.
Відбір проб крові у тварин для серологічних методів діагностики лейкозу великої рогатої худоби та оформлення супровідної документації проводять так само, як і при інших захворюваннях (наприклад, для діагностики бруцельозу), де використовується серодіагностика.
До змісту