1.10. ХЛАМІДІОЗИ

Хламідіози — хронічні інфекційні хвороби багатьох видів тварин і птиці, збудниками яких є хламідії і які характеризуються перебігом у кількох клінічних формах: генітальній (репродуктивній), респіраторній, нервовій та змішаній. Захворювання дуже небезпечне для людини. Серед птиці хвороба більше відома під назвою «орнітоз».
Поширення хвороби. Хламідіоз описаний практично в усіх частинах світу серед 20 видів тварин та 130 видів птиці. На території колишнього СРСР цю хворобу зареєстровано серед сільськогосподарських, промислових (лисиці, песці, нутрії, норки) та домашніх непродуктивних (собаки, коти) тварин.
Збудник хвороби — облігатні внутрішньоклітинні паразити — хламідії, що за субмікроскопічною будовою не відрізняються від грамнегативних бактерій. За останньою класифікацією вони належать до порядку Chlamydiales, який налічує чотири родини. Найбільше зооантропонозне значення мають представники двох родів — Chlamydia та Chlamydophila, що входять до родини Clamydiaceae й відповідно об’єднують три і шість видів цих мікроорганізмів. Збудниками хламідіозу найчастіше є Chl. psittaci, Chl. abortus, Chl. suis, Chl. pecorum, Chl. pneumamaernam.
Основна структурна одиниця хламідій — це так звані елементарні тільця діаметром 250 — 300 нм сферичної або овальної форми.
Вони проникають шляхом фагоцитозу в чутливі клітини, де відбувається складний, притаманний лише хламідіям, цикл розвитку.
Хламідії не утворюють спор і капсул, не рухливі, як грамнегати-вні бактерії, чутливі до антибіотиків із широким спектром дії.
Епізоотологія хвороби. Це природно-осередкова інфекція всіх сільськогосподарських, домашніх, багатьох видів диких тварин і птиці. Найбільше епізоотологічне й епідеміологічне значення мають голуби, які, за даними різних авторів, можуть бути інфіковані хламідіями на 27 – 50 % і більше. Потенційні резервуари хламідій — папуги, шпаки та інші види синантропних птахів.
За даними В.Л. Ковальова (1987), хламідії, виділені з організму вовків, лисиць, диких кабанів, приотарних собак, були патогенними для морських свинок, овець, кіз та свиней. Природними резервуарами хламідій також можуть бути дикобрази, нутрії, песці, опосуми, коти, кролі та інші види тварин. Для хламідіозів характерне міжвидове передавання збудника, що становить загрозу для людини, яка може заражатися не лише від інфікованої птиці при орнітозі, а й від ссавців. Це дає підставу розглядати хламідіоз як типову зооантропонозну інфекцію.
Перебіг хламідіозів переважно хронічній. Гостра форма спостерігається при первинному виникненні хвороби. У здорових тварин, завезених у неблагополучне господарство, виникає підгостра форма хвороби. Основне джерело інфекції — хворі самці-плідники, а також інфіковані самки, в організмі яких хламідії зберігаються тривалий час. Корови, вівцематки, кобили та інші самки заражаються як при штучному осіменінні, так і при природному паруванні, що призводить до внутрішньоутробного інфікування плодів, частина яких гине незадовго до родів, решта народжуються хворими. Збудник виділяється після аборту або патологічних родів із витіканнями з родових шляхів і передається через інфіковані корми, воду, повітря, навколишні предмети. Здорові самці-плідники можуть заражатися, в свою чергу, при природному паруванні від хворих маток.
З організму хворих тварин хламідії виділяються також через кишки, з кон’юнктивальним і бронхіальним слизом, навколоплідними водами, плодовими оболонками.
Патогенез хламідіозів вивчено недостатньо. Доведено, що постійним місцем локалізації хламідій є кишки. Потрапляючи на слизові оболонки відкритих порожнин тіла, вони проникають в епітеліальні клітини, макрофаги, де відбувається їх первинне розмноження. Уражені клітини пригнічуються і руйнуються. Розвиваються кон’юнктивіти, риніти, бронхопневмонії, ентерити. Внаслідок хла-мідемії збудник поширюється по всьому організму, а з інфікованими макрофагами може проникати в сім’яники і навіть у мозок. Хламідії негативно впливають на ендотелій судин, наслідком чого можуть бути набряки, накопичення транссудату в черевній та грудній порожнинах. У внутрішніх органах, шкірі, головному й спинному мозку виникають крововиливи, які виявляються при гістологічному дослідженні. В період вагітності хламідії розмножуються в плаценті, проникають у плід, що призводить до аборту.
Клінічні ознаки хвороби. Розрізняють генітальну, респіраторну та нервову форми прояву хвороби. При генітальній формі основною ознакою хламідіозу є аборти та мертвонародження у багатоплідних тварин. Аборти спостерігаються переважно при першій вагітності, їх кількість коливається у разових свиноматок від 30 до 50 % і більше. В інших видів тварин абортів значно менше. Вони трапляються в останні тижні поросності у свиноматок, у корів настають на 5 – 8-му місяцях тільності. У свиноматок перебіг хвороби практично безсимптомний. У корів за 2 – 3 дні до аборту спостерігається незначне збудження, дещо підвищується температура тіла, може втрачатись апетит. Після аборту або патологічних родів затримується послід, розвиваються ендометрити і мастити. У самців-плідників виникають орхіти, уретрити, епідидиміти, баланопостити.
Респіраторна форма хламідіозу частіше трапляється у молодняку й характеризується розвитком бронхопневмонії, серозно-катарального риніту та кон’юнктивіту. В частини тварин опухають суглоби, у поросят з’являються невеликі некротичні зони краю вушної раковини, нерідко відпадає хвіст. У овець спостерігаються сухий глибокий кашель, із носових отворів — слизисто-гнійні виділення. При переході в хронічну форму вівці поступово слабшають, дихання стає утрудненим, близько 30 % тварин гине. У лошат температура тіла підвищується до 40 °С, розвиваються ознаки типової бронхопневмонії, нерідко виникають поліартрити.
Нервова форма трапляється у тварин усіх вікових груп і може бути оглумоподібною або збудженою з відповідним клінічним проявом. У великої рогатої худоби ця форма відома під назвою спорадичний енцефаломієліт. Змішана форма, як правило, домінує і повною мірою поєднує всі ознаки, притаманні іншим формам хвороби.
Патологоанатомічні зміни насамперед характеризуються запальними процесами в перикардіальній, перитонеальній та плевральній порожнинах, у яких виявляють підвищений вміст транссудату червоного кольору з домішками фібрину. Селезінка і лімфатичні вузли часто збільшені, в легенях знаходять осередки пневмонії, під капсулою печінки — дрібні некротичні осередки сірувато-білого забарвлення. Абортовані плоди збільшені внаслідок набряку, широкі зони якого виявляються в підшкірній клітковині, особливо у поросят.
Діагноз установлюють на основі клініко-епізоотологічних, патологоанатомічних даних з обов’язковим проведенням лабораторних досліджень. У лабораторію направляють 1 – 2 цілих абортованих плоди, частини плаценти з осередками геморагічної інфільтрації, виділення з родових шляхів. Від великих плодів відбирають шматочки внутрішніх органів, лімфатичні вузли, перитонеальну або перикардіальну рідину. Аналогічний матеріал відбирають також від молодих тварин. Направляють проби сперми плідників. Для серологічної діагностики використовують проби крові.
Із патологічного матеріалу хламідій виділяють зараженням 6-денних курячих ембріонів у жовтковий мішок. Молодих білих мишей заражають інтраназально і в черевну порожнину. Вагітним морським свинкам матеріал вводять також у черевну порожнину. При виділенні хламідій використовують деякі культури клітин.
Хламідії можна виявляти безпосередньо в мазках із патологічного матеріалу за допомогою звичайного світлового та люмінесцентного мікроскопів. Антитіла до хламідійного антигену в сироватці крові виявляють за допомогою реакції зв’язування комплементу (РЗК), її модифікації — інгібіторної РЗК. Реакція імуноферментного аналізу (ІФА) значно чутливіша і виявляє антитіла у вищих титрах. Останнім часом для діагностики хламідіозу почали пропонувати ланцюгову полімеразну реакцію.
Лікування. На початку захворювання певний лікувальний ефект дає гіперімунна сироватка в поєднанні з іншими препаратами.
Хворих тварин лікують переважно антибіотиками групи тетрацикліну в пролонгованих формах, зокрема дибіоміцином, дитетра-цикліном, хостацикліном ЛА, тетраветом та ін. Призначають інші антибіотики з широким спектром дії (кламоксил, тилан, вітациклін, еритроміцин, олететрин тощо).
Імунітет при хламідіозі переважно клітинний. Імунні глобуліни, особливо класу М, виконують певну захисну функцію лише на початку інфекційного процесу. Для створення активного імунітету використовують інактивовану вакцину проти хламідіозу овець. За рубежем застосовують комплексну живу вакцину із штаму хламідій пневмонії котів, безпечного для сільськогосподарських тварин.
Профілактика і заходи боротьби. На фермах здійснюють загальні ветеринарні, зоогігієнічні й господарські заходи з метою запобігання занесенню хламідіозної інфекції. Заходи щодо ліквідації захворювання проводять відповідно до чинної інструкції з профілактики та ліквідації хламідіозу тварин.

Запитання для самоконтролю: 1. Назвіть характерні особливості збудників хламідіозів тварин. 2. Який основний механізм патогенного впливу збудника хламідіозу на організм тварини? 3. Назвіть основні клінічні форми перебігу хламідіозів тварин. 4. Чи є засоби специфічної профілактики виникнення хламідіозів у нашій країні?