1.13. СКАЗ

Сказ (Rabies) — гостра зоонозна вірусна хвороба всіх теплокровних, яка виникає внаслідок укусу хворою твариною і характеризується виразними ознаками ураження центральної нервової системи, що майже завжди призводить до паралічів і смерті.
Поширення хвороби. Сказ відомий ще з доісторичних часів. Хвороба поширена майже на всіх континентах і має панзоотичний характер. При цьому половина загальної кількості всіх спалахів сказу, зареєстрованих у світі, припадає на Європу, чверть — на Африку, 11% — на Азію і 12 % — на Америку. Хвороба не реєструється лише в Австралії, Великій Британії та Японії. Залежно від резервуарів, особливостей перебігу та поширення хвороби в світі її прийнято умовно розподіляти на кілька ареалів:
арктичний — арктична територія Росії, Гренландія та Аляска, де в 60 – 90 % випадків носійство вірусу виявляється здичавінням (у песців);
Європа, Азія, США та Мексика — входять у зону, що характеризується численними резервуарами (куниці, лиси, вовки, гризуни).
Південна і Центральна Америка — самостійний тип природної осередковості, де резервуаром інфекції є рукокрилі (кажани);
африканський, де основним носієм вірусу є мангусти.
До 1950 р. більшість європейських країн звільнилася від сказу собак, однак згодом (1960 – 1970 рр.) інфекція поширилась зі сходу на Німеччину, Австрію, Бельгію, Францію, Люксембург. Усього за 15 років було зареєстровано понад 300 тис. випадків сказу у тварин, 83 % випадків — у диких (74,5 % у лисиць). В останнє десятиріччя знову накреслилась тенденція до зниження захворюваності.
Збудник сказу — РНК-вмісний нейротропний вірус, який належить до родини рабдовірусів, роду Lissavirus (від грец. lissa — гідрофобія). Віріони мають вигляд кулі для вогнепальної зброї. Розмір віріонів коливається у межах (130…380) (60…75) нм. В антигенному відношенні неоднорідний. Нині визначено чотири серотипи вірусу сказу. Збудник інактивується 1 – 2%-м розчином лізолу, 2%-м — фенолу, 2 – 5%-м — формаліну, 2 – 3%-м — хлораміну, 0,1%-м — сулеми, 3%-м розчином карболової кислоти, а також ефіром, ацетоном, метиловим спиртом. Низькі температури консервують вірус. При нагріванні до температури 50 °С він інактивується впродовж 1 год, при 60 °С — за 5 – 10 хв, при 70 °С — миттєво. У матеріалах, що гниють, вірус інактивується за 15 діб.
Відомо два варіанти вірусу сказу: вуличний (дикий), що циркулює в природних умовах серед диких тварин, і фіксований, отриманий Л. Пастером численними пасажами на кроликах за допомогою внутрішньомозкового зараження, який спричинює хворобу у тварини з коротким (фіксованим) інкубаційним періодом, з утворенням у мозку тілець Бабеша — Негрі.
Епізоотологія хвороби. За ступенем сприйнятливості до вірусу сказу теплокровних тварин умовно поділяють на 4 групи: дуже висока — лисиці, щури, бавовникові пацюки, вовки, шакали, койоти, полівки; висока — ховрахи, скунси, єноти, коти, миші, мангусти, морські свинки, кролі, кажани, а також велика рогата худоба; середня — собаки, вівці, кози, коні, примати (людина); низька — опосуми, птахи. Молоді тварини сприйнятливіші, ніж дорослі.
Усі заражені тварини і людина майже без винятку гинуть. Вірус сказу передається в основному через слину при укусах (вірус міститься в слинних залозах 54 – 90 % собак, що загинули від сказу). У зв’язку з тим, що виділення вірусу зі слиною починається за 8 – 10 діб до появи клінічних ознак хвороби, необхідно, щоб тварини, які покусали людей, упродовж 10 діб утримувались ізольовано, під наглядом ветеринарного лікаря.
Основним і постійним джерелом інфекції для людини в Україні є собаки, особливо бродячі, а з диких тварин — лисиці, вовки. Дикі хижаки є й резервуаром вірусу в природі. Особливістю сказу природного типу є формування зон стійкого неблагополуччя. Такі зони розміщені, як правило, у місцевостях з підвищеною густотою поселення лисиць.
Умовно розрізняють два типи сказу — міський (урбанічний, або вуличний), коли захворювання спостерігається в містах і селах, а джерелом збудника інфекції є хворі бродячі собаки й коти, і лісовий, коли інфекція поширюється в природному осередку, а джерелом збудника хвороби є дикі м’ясоїдні хижаки (лисиці, вовки, рисі, борсуки, куниці, тхори, песці, єнотовидні собаки). В Україні з 1972 р. переважає лісовий сказ, а основним джерелом збудника інфекції стали інфіковані руді лисиці.
Патогенез. Вірус сказу потрапляє в організм під час укусу або ослинення хворою твариною. Із місця інокуляції вірус периневра-льними просторами переміщується до центральної нервової системи (клітини довгастого мозку, мозочка, спинного мозку). Внаслідок репродукції вірусу в клітинах головного мозку виникають запальні й дегенеративні процеси, що зумовлюють підвищену рефлекторну збудливість і агресивність тварини, паралічі та судоми. Загибель тварини настає внаслідок паралічу дихальних м’язів.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває від кількох днів до кількох місяців, що залежить від віку, відстані від місця укусу до голови, кількості та вірулентності вірусу. Визначають кілька форм клінічного прояву сказу: буйна, тиха, атипова. Найвиразнішою є клінічна картина хвороби у собак. При буйній формі перебіг хвороби завжди гострий. Хвороба починається різкою зміною поведінки тварини. Вона стає неспокійною, гризе неїстівні предмети, нерідко буває дуже лагідною, безпричинно гавкає, клацає зубами. Через кілька днів з’являються ознаки ураження центральної нервової системи — собаки безцільно бігають, кидаються на людей, тварин (буйний період). Згодом підвищена збудливість і агресивність змінюються депресією, розвитком паралічів, слинотечею. У цей час ковтання утруднене, собака не п’є, з рота тече слина. Через кілька днів виникають паралічі нижньої щелепи, тазових кінцівок. Язик звисає з рота, слина тягнеться цівкою, хвіст висить. Спостерігаються загальні судоми, паралічі м’язів тулуба і через 10 діб від початку хвороби настає смерть тварини.
Паралітична стадія характеризується швидким розвитком паралічів м’язів тазових кінцівок, хвоста, тулуба, прямої кишки, сечового міхура. Тварина дуже виснажена, шерсть скуйовджена, очі глибоко западають, нижня щелепа відвисає, язик вивалюється назовні, з рота витікає багато слини. Хода внаслідок парезу тазових кінцівок стає хиткою, потім тварина взагалі не може здійматися. Загибель настає через 6 – 8 діб від початку хвороби.
При тихій формі сказу збудження виражене слабко або його взагалі не буває. Ця форма, як правило, спостерігається в разі зараження собак від лисиць, характеризується депресією, швидким розвитком паралічів, сильною слинотечею, утрудненням під час ковтання. Загибель настає на 2 — 4-ту добу хвороби.
Атипова форма характеризується підгострим перебігом. Спостерігаються виснаження, атрофія м’язів, гастроентерит, а також пізні паралічі. Собаки не виявляють агресивності. Атипова форма трапляється дуже рідко.
У котів хвороба має буйну форму з високою агресивністю, що становить значну небезпеку для людей. Загибель котів настає на
2 – 5-ту добу після паралічу тазової частини тіла.
У великої рогатої худоби переважає тиха форма сказу. У овець хвороба триває 3 – 5 діб, у кіз — 8 діб, завжди закінчується паралічами і смертю. У хворих тварин спостерігаються агресивність, хрипке, глухе, протяжне мекання, слинотеча, скреготання зубами, утруднене ковтання.
У коней сказ спостерігається порівняно рідко і може набувати як буйної, так і тихої форми. У свиней хвороба супроводжується занепокоєнням, рохканням, сильною слинотечею. У коней і свиней на місці укусу іноді з’являється свербіж.
У диких тварин найхарактернішою ознакою сказу є відсутність страху перед людьми, а також агресивність. Перед загибеллю у них розвиваються парези й паралічі кінцівок.
Патологоанатомічні зміни при сказі не характерні. На шкірі можна виявити сліди укусів, а при розтині — крововиливи, гіперемію слизових оболонок ротової порожнини та зіва, набряк язика. Шлунок зазвичай порожній, іноді містить сторонні предмети. Оболонки мозку набряклі й гіперемійовані. Під час гістологічного дослідження головного й спинного мозку виявляють осередки дисемі-нованого негнійного енцефаломієліту. Надзвичайно велике діагностичне значення має виявлення в цитоплазмі нейронів специфічних ацидофільних включень — тілець Бабеша — Негрі, які є у 65 – 85 % випадків хвороби.
Діагностика. Попередній діагноз для вжиття негайних заходів установлюють на основі анамнезу, аналізу існуючої епізоотичної ситуації щодо сказу, клінічних ознак хвороби. Остаточний діагноз установлюють за результатами лабораторних досліджень. Для дослідження на сказ у лабораторію надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову загиблої чи забитої великої тварини. Лабораторна діагностика полягає у мікроскопічних дослідженнях головного мозку тварин з метою виявлення тілець-включень Бабеша — Негрі, серологічних дослідженнях (РІФ або РІД) для виявлення специфічного рабічного антигену, а також у проведенні біологічної проби на білих мишах або кролях.
Диференціальна діагностика. У диференціальному плані сказ слід відрізняти від правцю, бульбарної форми ботулізму, хвороби Ауєскі, чуми собак, отруєння атропіном, енцефаліту іншого походження.
Лікування тварин не проводиться. Хворих і підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин негайно знищують, за винятком випадків, коли ними були покусані люди або тварини. В такому разі підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин ізолюють для спеціального спостереження впродовж 10 діб. Трупи загиблих чи вбитих тварин спалюють або утилізують.
Прогноз завжди несприятливий.
Імунітет. Для активної імунізації тварин проти сказу запропоновано кілька вакцинних препаратів, які можна використовувати відповідно до настанов. В Україні найбільш відомі такі вакцини: суха антирабічна фенолвакцина (для профілактичних щеплень проти сказу собак і котів, а також вимушених щеплень високоцінних сільськогосподарських тварин); рідка ад’ювантнодепонована жива антирабічна вакцина АзВІ (для профілактичних і вимушених щеплень різних видів сільськогосподарських тварин, насамперед великої рогатої худоби); жива культуральна антирабічна вакцина зі штаму Внуково-32; вакцини ERA й Flury НЕР; «алурабіффа»; живі оральні та ентеральні вакцини штамів Flury-Hep/BHK-21, SAD/BHK-21, ERA, SAD В-19; Lysvulpen зі штаму SAD Bern BHA; інактивована концентрована антирабічна вакцина зі штаму Щол-ково-51; генно-інженерна вакцина французької фірми «Rhone-Merieux» та ін.
Профілактика та заходи боротьби. Профілактика сказу тварин в Україні регламентована інструкцією «Про заходи по боротьбі зі сказом тварин» та іншими нормативними документами і передбачає комплекс заходів боротьби з епізоотіями природного й міського типів. Боротьба з епізоотіями природного типу має бути спрямована на регулювання кількості тварин, що є резервуаром збудника сказу (вовки, лисиці, єнотовидні собаки, шакали та ін.). Запобігання епізоотіям сказу міського типу полягає в обов’язковій реєстрації собак і котів, ліквідації бездомних тварин, профілактичній імунізації свійських тварин, санітарно-ветеринарній пропаганді.
Запобігання захворюванню людини після укусу або ослинення її хворою на сказ чи невідомою твариною здійснюється шляхом ретельної первинної обробки рани з промиванням її милом, припікання концентрованим розчином йоду. Для специфічної профілактики сказу використовують живі та інактивовані вакцини. Антитіла з’являються через 2 тижні після щеплення, а поствакцинальний імунітет починає діяти через 2 тижні після закінчення вакцинації. Імунітет зберігається впродовж року.

Запитання для самоконтролю: 1. Хто розробив першу антирабічну вакцину? 2. Яка тривалість виділення збудника сказу хворими тваринами? 3. Що таке тільця Бабеша — Негрі? 4. Який патологічний матеріал можна направляти в лабораторію в разі підозри щодо сказу? 5. Як чинять із трупами тварин, що загинули від сказу? 6. Чи є специфічна профілактика сказу? 7. Які форми прояву сказу трапляються в собак? 8. Які лабораторні методи використовують для діагностики сказу?