6.2. МИТ

Мит (Adenitis eguorum) — гостре контагіозне захворювання коней, що характеризується гарячкою, катарально-гнійним запаленням слизової оболонки носоглотки та нагноєнням переважно підщелепових лімфатичних вузлів.
Поширення хвороби. Хвороба поширена у країнах з помірним і холодним кліматом, де іноді завдає значних економічних збитків конярству в зв’язку із затриманням розвитку лошат, втратою робо-тоздатності дорослих коней, витратами на лікування та догляд за хворими тваринами.
Збудник хвороби — Streptococcus egui (митний стрептокок) — нерухомий, неспороутворювальний, грампозитивний мікроорганізм, який у мазках із патологічного матеріалу виявляється у вигляді звивистих ланцюжків різної довжини, що складаються з багатьох ледь сплющених поперечно, окремих коків розміром від 0,4 до 1 мкм. В організмі тварин та на живильних середовищах свіжовиділені стрептококи мають капсулу. Збудник продукує гемотоксин, лейкотоксин та агресини.
Митний стрептокок досить стійкий у зовнішньому середовищі й до року може зберігатися в гною, до 9 міс — на підлозі стаєнь, до 4 тижнів — у гноївці та на шерсті коней. Нагрівання до 70 – 75 °С руйнує збудник лише через 1 год, а пряме сонячне проміння — через 6 – 8 год. Розчини карболової кислоти (5%-й) та емульсія креоліну (3%-ва) інактивують збудника впродовж 10 – 15 хв.
Епізоотологія хвороби. До збудника миту сприйнятливі лише коні віком від 6 міс до 5 років. Рідко хворіють лошата-сисуни 1 – 2-місячного віку та дорослі коні. До експериментального зараження чутливі кошенята й білі миші. Джерелом збудника хвороби можуть бути як клінічно хворі коні, так і перехворілі тварини-бактеріоносії. З організму хворих коней збудник виділяється переважно з носовим слизом та гноєм з абсцесів. Природне зараження здійснюється через корми та воду, забруднені виділеннями хворих тварин. Доведено можливість повітряно-краплинної інфекції та зараження при безпосередньому контакті здорових коней з хворими. Мит частіше спостерігається в холодну пору року (взимку, рано навесні) й здебільшого проходить легко, у вигляді спорадичних випадків та незначних ензоотій. Одужання настає через 2 – 4 тижні. Летальність не перевищує 5 %. Проте за несприятливих умов утримання (темні, холодні, без достатньої вентиляції стайні) і неповноцінної годівлі (авітамінози, білкове та мінеральне голодування), тривалих перегонів молодняку, непомірної експлуатації коней захворювання може набувати значного поширення і тяжкого перебігу. В таких випадках ензоотія, починаючись із захворювання найбільш ослаблених лошат, упродовж 2 – 3 міс охоплює майже все поголів’я чутливих тварин. Летальність при цьому досягає 30 – 70 %.
Патогенез. Митний стрептокок, потрапивши на слизову оболонку носоглотки, починає розмножуватися, спричинюючи запальний процес, який супроводжується слизисто-серозними, а згодом гнійними виділеннями з носа. Внаслідок гострого запального набряку глотки приймання корму й води утруднюється, виникають задишка та кашель. Надалі стрептококи лімфогенним шляхом заносяться в підщелепові лімфовузли, спричинюють їх гнійне запалення з утворенням абсцесів. Лімфовузли швидко збільшуються в розмірі, стають щільними, гарячими, болючими. Через 6 – 10 діб абсцеси розм’якшуються і прориваються, як правило, назовні, загальний стан тварини швидко поліпшується, температура тіла знижується до норми. Згодом поверхня абсцесів заповнюється грануляційною тканиною і через 2 – 3 тижні тварина видужує. Такий перебіг інфекційного процесу є характерним для типової форми миту.
При зниженні резистентності мит виявляється в метастатичній формі. В таких випадках збудник хвороби лімфогенним шляхом проникає в заглоткові, привушні, глибокі шийні лімфовузли й спричинює їх гнійне запалення. У разі проникнення митного стрептокока в кров метастатичні абсцеси виникають у легенях, печінці, нирках та інших органах. Всмоктування токсинів збудника і продуктів розпаду тканин з осередків запалення призводить до порушення обміну речовин, тривалої пропасниці, лейкоцитозу та ослаблення серцевої діяльності. Метастатична форма миту, особливо з ураженням внутрішніх органів, часто закінчується летально.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 15 діб. Перебіг хвороби гострий, у разі ускладнення — підгострий. Розрізняють типову, абортивну (атипову) та метастатичну (ускладнену) форми миту. Типова форма хвороби виявляється підвищенням температури тіла до 40 – 41 °С, пригніченням, гіперемією кон’юнктиви очей та слизової оболонки носової порожнини, двобічним виділенням з носа слизисто-гнійного ексудату, збільшенням і болісністю регіонарних лімфовузлів, набряком у підщелеповій ділянці, глухим кашлем та хрипким диханням. Приймання кормів утруднене, тварина стоїть, широко розставивши грудні кінцівки, з витягнутою вперед шиєю. Уражені лімфовузли починають флуктувати, абсцеси розкриваються, з них виділяється значна кількість вершкоподібного гною. При цьому поверхня абсцесу вкривається грануляційною тканиною, загальний стан хворої тварини поліпшується і поступово настає видужування. Тривалість хвороби — 15 – 25 діб.
Абортивна (атипова) форма хвороби найчастіше спостерігається у підсисних лошат і не супроводжується нагноєнням підщелепових лімфовузлів. Виявляється субфебрильна температура тіла (39 – 39,5 °С), незначне збільшення підщелепових лімфовузлів, катаральне запалення носоглотки, слизисте, значно рідше слизисто-гнійне виділення з носа. Спостерігається порівняно швидке видужування. Тривалість хвороби — 5 – 7 діб.
Метастатична (ускладнена) форма хвороби має дуже тяжкий перебіг. Спостерігається утворення абсцесів не лише в підщелепових, а й у привушних, заглоткових, шийних, передлопатко-вих, перибронхіальних, медіастинальних, брижових та інших лімфовузлах. Абсцеси можуть виникати у внутрішніх органах, спинному й головному мозку, придаткових порожнинах голови з розвитком різних симптомів залежно від локалізації процесу — менінгіт, оглум, раптова сліпота, гайморит, розлади травлення, гнійне запалення суглобів. Абсцеси нерідко розкриваються в порожнину глотки й повітроносних мішків, носолобові пазухи й спричинюють пневмонію, перитоніт, менінгіт та інші тяжкі ускладнення. Хвороба триває кілька тижнів, супроводжується постійною гарячкою і часто (50 – 70 %) закінчується загибеллю тварини внаслідок розвитку піємії та септицемії.
Патологоанатомічні зміни залежать від форми перебігу хвороби і характеризуються гнійно-катаральним запаленням слизової оболонки носової порожнини, глотки, придаткових порожнин голови. Гнійні фокуси різного розміру, заповнені вершкоподібним гноєм, виявляються в лімфатичних вузлах, вимені та внутрішніх органах. Дегенеративні зміни спостерігаються в печінці, нирках, міокарді, а при сепсисі — крововиливи на серозних оболонках і в м’язі серця. Передні й частково задні частки легень охоплені фокусним чи розлитим гнійним запаленням.
Діагноз у разі типового перебігу хвороби установлюють на підставі характерної клінічної картини. При абортивній формі вдаються до мікроскопічного дослідження гною зі свіжорозтятих абсцесів у підщелеповій ділянці. При локалізації гнійних фокусів у внутрішніх органах проводять лабораторні дослідження патологічного матеріалу, взятого від хворих (вміст нерозкритих уражених підщелепових лімфатичних вузлів) та загиблих тварин (шматочки печінки, селезінки, легень, кров із серця, гній з абсцесів уражених внутрішніх органів). Лабораторні дослідження полягають у мікроскопії мазків з патологічного матеріалу, посівах на живильні середовища, а в разі потреби — зараженні лабораторних тварин.
Диференціальна діагностика передбачає виключення грипу коней, гострої форми сапу, незаразного риніту й фарингіту.
Лікування. Хворих і підозрюваних щодо захворювання коней негайно ізолюють в окремі сухі, теплі приміщення без протягів, забезпечують поживними легкоперетравними кормами. Застосовують місцеве і загальне лікування. Щодня зрошують порожнину носа теплими розчинами антимікробних засобів. Дозрілі (флуктуючі) абсцеси розрізають, гній видаляють, порожнину промивають різними антисептичними розчинами, а потім зрошують йодоформним ефіром (1 : 10) або 20%-м розчином АСД-Ф2. Позитивний терапевтичний ефект дає лінімент Вишневського, внутрішньом’язово — антибіотики й сульфаніламідні препарати. При метастатичному миті, крім того, внутрішньовенно вводять упродовж 4 – 5 діб підряд 33%-й розчин спирту в 30%-му водному розчині глюкози з добавлянням 1 % норсульфазолу по 150 – 200 мл на день, а також 25 мл розчину Люголя. Внутрішньовенно вводять по 200 – 300 мл камфорної сироватки за Кадиковим і 100 мл 40%-го розчину уротропіну. Як специфічний засіб лікування застосовують протимитний антивірус (фільтрат 18 – 20-добової бульйонної культури). Препарат у дозі 50 – 100 мл вводять підшкірно в кількох місцях у ділянці шиї та в запалені лімфовузли.
Імунітет. Після перехворювання на мит коні набувають стійкого тривалого імунітету. В коней віком понад 5 років стійкість до митного стрептокока формується внаслідок імунізуючої субінфекції. Засобів специфічної профілактики миту не запропоновано.
Профілактика та заходи боротьби. Запобігання занесенню збудника миту досягається комплектуванням конярських господарств лише з благополучних щодо миту ферм та 30-добовим профілактичним карантинуванням новоприбулих коней.
У разі появи миту конеферму оголошують неблагополучною щодо миту, запроваджують карантинні обмеження. Хворих і підозрюваних щодо захворювання коней ізолюють і лікують, решту тварин щодня обстежують з обов’язковою термометрію. Денники й станки, де стояли хворі коні, територію навколо конюшень знезаражують. Особливо ретельно очищають і дезінфікують забруднені гноєм предмети догляду, збрую, годівниці. Гній і підстилку обливають свіжогашеним або хлорним вапном. Гній знезаражують біотермічним способом. Господарство оголошують благополучним і знімають обмеження через 15 діб після видужування останнього хворого коня та проведення заключних ветеринарно-санітарних заходів (поголовний клінічний огляд, заключна дезінфекція стаєнь).

Запитання для самоконтролю: 1. Які види тварин хворіють на мит у природних умовах? 2. До якої групи мікроорганізмів належить збудник миту? 3. Назвіть найхарактерніші ознаки прояву миту в типовій формі. 4. У яких випадках може виявитися метастатична форма миту? 5. Наведіть схему лікування тварин, хворих на мит.