3.4. ПРОФІЛАКТИКА, ПРОТИЕПІЗООТИЧНІ ЗАХОДИ І ТЕРАПІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Профілактика інфекційних хвороб. Профілактика — сукупність запобіжних заходів, спрямованих на недопущення занесення, виникнення і поширення заразної хвороби. До неї входять 1) специфічна, або імунопрофілактика; 2) неспецифічна, що ґрунтується на ветеринарно-санітарних заходах; 3) загальна, що передбачає підвищення резистентності тварин.
У нашій країні профілактика є системою державних і суспільних заходів, спрямованих на запобігання виникненню й поширенню хвороб тварин, у тому числі риб, бджіл та хутрових звірів, а також на охорону здоров’я людей від хвороб, спільних для людей і тварин.
Заходи загальної профілактики спрямовані не проти якоїсь однієї інфекції, а проти занесення збудника будь-якого захворювання. В основі загальної профілактики лежить виконання санітарно-гігієнічних і організаційно-господарських постійно діючих і масових заходів.
До заходів загальної профілактики належать: охорона кордонів держави від занесення збудників інфекційних захворювань з іноземних держав; запобігання поширенню інфекційних захворювань усередині країни; нагляд за пересуванням тварин під час заготівлі, зберігання та перевезення сировини тваринного походження автомобілями, залізничним, водним та повітряним транспортом; нагляд служби ветеринарної медицини за ринками, виставками, заготівельними базами та іншими пунктами тимчасової концентрації тварин; нагляд служби ветеринарної медицини на м’ясокомбінатах, бойнях та забійних майданчиках; нагляд на підприємствах з переробки сировини тваринного походження (складах, базах заготівельних організацій, шкіряних заводах, вовномийнях, утильзаводах); своєчасне і правильне прибирання, знезараження й утилізація трупів та гною, виробничих і біологічних відходів; організація заходів боротьби з комахами, кліщами й гризунами — переносниками збудників різних захворювань тварин; регулярне очищення та дезінфекція приміщень, інвентарю і територій; профілактичне карантинування тварин, що надходять у господарство або державу; проведення заходів, спрямованих на поліпшення умов догляду, утримання, годівлі та на раціональну експлуатацію тварин; плановий контроль за здоров’ям тварин, своєчасне виділення, ізоляція і лікування хворих; підтримання в належному санітарному стані пасовищ, скотоперегінних трас та місць напування тварин; функціонування тваринницьких господарств (ферм) як підприємств закритого типу; захист тваринницьких господарств від занесення збудників інфекційних захворювань із неблагополучних пунктів, а також організація профілактичних заходів у конкретних господарствах і населених пунктах; пропаганда знань ветеринарної медицини серед населення; забезпечення обслуговуючого персоналу ферм спеціальним одягом, взуттям і предметами особистої гігієни; будівництво тваринницьких приміщень, що відповідають нормам технологічного проектування і ветеринарно-санітарним вимогам.
Охорона кордонів держави від занесення збудників інфекційних захворювань з інших держав. Для охорони кордонів держави від занесення збудників інфекційних захворювань існують регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, які виконують ветеринарно-санітарний нагляд і контроль за імпортом та експортом: тварин, продуктів та сировини тваринного походження, кормів. Ввозити у країну дозволяється лише здорових тварин за наявності сертифікатів, виданих службою ветеринарної медицини країни-постачальника. Завезених тварин карантинують упродовж 12 міс і утримують в умовах, що виключають їх контакт із місцевими тваринами. Місцеві органи прикордонних районів визначають порядок утримання й руху тварин, отримання і використання сільськогосподарських продуктів, заготівлі кормів. Тварини в господарствах та населених пунктах прикордонної зони підлягають обліку і нагляду службою ветеринарної медицини.
При загрозі занесення збудників особливо небезпечних захворювань забороняється випасати тварин поблизу кордону, припиняється рух і провезення через кордон тварин, продуктів та сировини тваринного походження.
Нині при значно розширених економічних зв’язках між Україною та іншими державами, в умовах значного розвитку руху населення між державами охорона кордонів держави від занесення збудників хвороб тварин набула особливого значення.
Нагляд за пересуванням тварин під час заготівлі, зберігання й перевезення сировини тваринного походження автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом. Вантажі, підконтрольні службі ветеринарної медицини (тварини, продукти та сировина тваринного походження), дозволяється вивозити з благополучних щодо інфекційних захворювань місцевостей, підприємств і баз, що підтверджено свідоцтвами, виданими державною службою ветеринарної медицини. До перевезення допускають лише здорових тварин із благополучних господарств і якісні продукти тваринництва. Для цього перед відправленням відібране поголів’я ретельно оглядають і проводять необхідні діагностичні дослідження. Транспортування тварин здійснюється таким чином, щоб не допустити в дорозі прямого чи непрямого контакту їх із місцевими тваринами.
Після прибуття худоби на місце призначення тварин обов’язково оглядають лікарі ветеринарної медицини, проводиться профілактичне карантинування.
Ветеринарно-санітарний нагляд за ринками, виставками, заготівельними базами та іншими пунктами тимчасової концентрації тварин. Ветеринарно-санітарний нагляд у місцях концентрації тварин здійснюють з метою запобігання занесенню і поширенню збудників інфекційних захворювань серед тварин, що надійшли з різних місць. Таких тварин поголовно оглядають. Благополуччя щодо інфекційних хвороб місцевості (господарства), з яких прибули тварини, повинно бути підтверджене відповідними документами служби ветеринарної медицини.
Виставки та виведення тварин можуть бути організовані лише в районах і населених пунктах, які благополучні щодо інфекційних захворювань не менше року. До відправлення та після прибуття на виставку тварин утримують в ізольованих умовах і під постійним ветеринарним наглядом з одночасним проведенням спеціальних досліджень. Після профілактичного карантинування їх переводять у павільйони виставки. Утримання, догляд, годівля і напування тварин впродовж усього перебування їх на виставці мають бути суворо індивідуальними.
Поряд з торгівлею худобою на ринках і ярмарках провадиться широка торгівля сирими тваринницькими продуктами (м’ясом, молоком, забитою птицею), які в разі отримання їх від хворих тварин можуть сприяти занесенню і поширенню збудників інфекційних захворювань. Щоб запобігти можливому поширенню збудників інфекційних захворювань під час торгівлі, всі продукти тваринного походження підлягають обов’язковому ветеринарно-санітарному контролю.
Нагляд за продажем та контроль якості м’яса і молочних продуктів здійснюють державні лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках. Вивезення і продаж на ринках м’яса, молока, яєць дозволяється лише з благополучних щодо заразних захворювань господарств, про що видається відповідний ветеринарний документ (довідка або ветеринарне свідоцтво).
Ветеринарно-санітарний нагляд на м’ясокомбінатах, бойнях та забійних майданчиках. Ветеринарний нагляд у м’ясній промисловості має два основних завдання: забезпечити випуск доброякісної в санітарному відношенні продукції, запобігти зараженню людей при вживанні цієї продукції в їжу; не допустити можливого занесення збудників інфекційних захворювань із цих підприємств у тваринницькі господарства. Тому перед забоєм тварин оглядають і вимірюють температуру тіла. Тварин з підвищеного температурою тіла не забивають, а ізолюють і досліджують для уточнення діагнозу. У разі встановлення інфекційних захворювань служба ветеринарної медицини підприємства повідомляє відповідні органи, звідки прибули тварини, і спеціалістів місцевої державної служби ветеринарної медицини. При виникненні захворювань, небезпечних для людини, ставлять до відома медичну службу.
Не підлягають забою тварини, хворі або підозрювані у захворюванні на сибірку, емфізематозний карбункул, чуму великої рогатої худоби, сказ, сап, злоякісний набряк, епізоотичний лімфангіт, туляремію, ботулізм, ентеротоксемію та брадзот овець. У разі виникнення інших інфекційних захворювань забій здійснюють на санітарній бойні або в загальному цеху після забою здорової худоби з подальшим ретельним очищенням і дезінфекцією приміщень, обладнання та інвентарю, а також санітарною обробкою спецодягу і взуття.
Ветеринарно-санітарний нагляд на підприємствах з переробки сировини тваринного походження, складах, базах, заготівельних організаціях, шкіряних заводах, шерстемийках, утильзаводах. Ветеринарно-санітарне обслуговування підприємств із заготівлі, зберігання та переробки сировини тваринного походження спрямоване на запобігання поширенню збудників заразних хвороб серед тварин та охорону здоров’я людей, які працюють на них або користуються продуктами цього виробництва. Тому всю сировину тваринного походження (шкури, овчини, вовну, щетину, кишки, роги тощо) перевіряють спеціалісти ветеринарної медицини, а за потреби проводять і лабораторні дослідження. Завданням нагляду є виявлення і знищення або знезаражування тваринної сировини, отриманої від тварин, хворих на інфекційні хвороби.
На усіх приватних переробних підприємствах, що займаються заготівлею, переробкою, транспортуванням і зберіганням продуктів і сировини тваринного походження, ветеринарне обслуговування і експертизу цієї продукції проводять офіційні лікарі державної ветеринарної медицини. Офіційні лікарі є в штаті районної (міської) лікарні державної ветеринарної медицини.
Знезаражування трупів тварин. В умовах великих тваринницьких ферм, населених пунктів тварини гинуть з різних причин. Крім того, у сільськогосподарських підприємствах накопичуються тваринницькі відходи (зчистки, абортовані плоди, а при подвірному забої або вимушеному забої — продукти забою, що не використовуються в їжу). Усі чинники можуть бути джерелом поширення збудників інфекційних захворювань. Доведено, що в трупах і відходах збудники багатьох захворювань можуть зберігатися тривалий час: наприклад, збудник туберкульозу — 17 міс, пастерельозу — до 4 міс, бешихи свиней — 9 міс тощо. Трупи тварин, які не піддавали знезаражуванню, та їх відходи можуть також бути з’їдені собаками, котами, дикими м’ясоїдними, птицею. Такі тварини можуть або захворіти самі, або бути джерелом збудника інфекції й механічними переносниками його.
Знешкодження трупів тварин, боєнських конфіскатів, відходів, які отримують при переробці сирих тваринних продуктів, проводиться кількома методами: шляхом утилізації на утильзаводах або на призначеному для цього устаткуванні, знезараженням у біотермічних ямах (ями Бекарі), закопуванням на скотомогильниках, спалюванням.
Знезаражування гною. Гній, що накопичується у тваринницьких господарствах, є цінним добривом, яке підвищує родючість ґрунтів і поліпшує їхню структуру. Однак слід пам’ятати, що гній є надзвичайно сприятливим середовищем для збереження різних мікроорганізмів, у тому числі й патогенних. Так, збудник туберкульозу здатний зберігати вірулентність, знаходячись у гною, більш як один рік, паратуберкульозу — до 11 міс, бешихи і лістеріозу — понад 6 міс, бруцельозу — до 4 міс, некробактеріозу — до 2 міс. Тому при виникненні інфекційних захворювань гній можна знезаражувати одним із таких способів: біологічним (біотермічна обробка, компостування або тривале витримування), хімічним (аміаком або
формальдегідом), фізичним (термічна обробка на пароструминному обладнанні або спалювання).
Для складання гною в бурти з метою біотермічного знезаражування обладнують спеціальний майданчик на відстані не менш як 200 м від ферми, якомога далі від водоймищ і колодязів. На майданчик кладуть спочатку солому, торф, тирсу або знезаражений гній шаром завтовшки 30 – 40 см. На вологонепроникні матеріали укладають гній у бурти заввишки до 2 м, завширшки до 3,5 м і довільної довжини. Бурт обкладають торфом, соломою, тирсою або знезараженим гноєм шаром 20 см. Послід укладають у бурти з додаванням 20 % торфу, соломи або тирси. Термін витримування гною в буртах у теплу пору року становить 2 міс, у холодну — 3 міс. Термін знезаражування починається з дня підвищення температури в бурті до 60 °С.
Пропаганда ветеринарно-санітарних знань. Успіх заходів щодо профілактики й боротьби з інфекційними захворюваннями тварин значною мірою залежить від рівня загальної культури населення та свідомого ставлення його до заходів, які проводять спеціалісти ветеринарної медицини. Основним завданням пропаганди ветеринарно-санітарних знань є доведення до свідомості населення значення здійснюваних профілактичних і оздоровчих заходів. Особливо велике значення пропаганда ветеринарно-санітарних знань має для раннього виявлення захворілих тварин і своєчасного проведення елементарних профілактичних та санітарних заходів. Популяризація епізоотологічних знань здійснюється за допомогою: а) проведення доповідей, виступів, бесід на теми ветеринарної медицини; б) систематичного читання популярних лекцій населенню; в) створення спеціальних кутків ветеринарної медицини на виставках, у клубах тощо; г) організації короткочасних курсів і семінарів для фермерів, приватних власників тварин, доярок, скотарів, санітарів та інших працівників тваринництва; д) систематичного висвітлення питань ветеринарної медицини у стінних газетах, місцевій пресі, показу кінофільмів, видання плакатів, брошур, листівок тощо.
Заходи боротьби з інфекційними хворобами. У разі виникнення інфекційної хвороби заходи з її ліквідації організують таким чином, щоб впливати на всі складові епізоотичного ланцюга. Характер заходів залежить від особливостей хвороби і місцевих умов. Розроблено й загальні принципи боротьби з інфекційними хворобами.
Для успішної боротьби з інфекційними хворобами потрібно знати епізоотичну ситуацію. З цією метою проводять епізоотологічне обстеження.
Епізоотологічне обстеження господарства проводять у такій послідовності.
1. Характеристика господарства: 2. Ветеринарно-санітарний стан господарства: 3. Характеристика певного випадку інфекційної хвороби: 4. Характеристика загальних і спеціальних заходів щодо ліквідації захворювання: ветеринарно-санітарні й лікувальні заходи, щеплення, система дезінфекції та вилучення хворих, боротьба з гризунами та комахами, ефективність проведених заходів; аналіз результатів обстеження, встановлення остаточного діагнозу, джерела, шляхи занесення і поширення інфекції.
А К Т
епізоотологічного обстеження
«_____» ______________ 200___ р.
(назва господарства та населеного пункту)

Комісія у складі у присутності
склали цей акт про те, що ______ числа було проведено епізоотологічне обстеження Встановлено:
2. Поголів’я сільськогосподарських тварин:
Велика рогата худоба, всього: ________, у т.ч. молодняк _____ гол.
Коні, всього:_______________________, у т.ч. молодняк _______ гол.
Вівці, всього: ___________________, у т.ч. молодняк __________ гол.
Птиця: ___________________________________________________ гол.
3. Розміщення тварин та ветеринарно-санітарний стан приміщень
(за видами тварин)
4. Годівля, водопій, догляд та утримання тварин

5. Комплектація тварин господарства впродовж останніх років відбувалась
__________________________________________________________________
6. Благополуччя господарства щодо заразних хвороб

7. Зв’язок із сусідніми населеними пунктами, їх епізоотичний стан

9. Дата виявлення захворювання
(вид та вік тварин)
10. Перші клінічні ознаки, динаміка виокремлення хворих і результати патологоанатомічного розтину та лабораторних досліджень, джерело збудника інфекції

11. Які заходи проводились щодо ліквідації захворювання

12. Висновки (узагальнення)
(кому доручено розробити план заходів щодо ліквідації хвороби)
Підписи:
Аналіз епізоотологічних даних і результатів лабораторних та інших досліджень у більшості випадків дає змогу діагностувати хворобу та виявити джерела збудника інфекції. Чим швидше встановлено правильний діагноз, тим ефективніше будуть проводитися відповідні протиепізоотичні заходи. Великого значення надають клінічному методу діагностики. Часто комплекс епізоотологічних відомостей та клінічної картини хвороби дає змогу встановити діагноз (наприклад, на ящур, віспу, бешиху свиней тощо). Однак клінічні ознаки багатьох захворювань досить подібні. В таких випадках слід застосовувати лабораторні методи досліджень, які спрямовані на виявлення збудника хвороби в патологічному матеріалі або на виявлення специфічних антитіл, антигенів.
Для виявлення збудника хвороби проводять бактеріологічне, вірусологічне або мікологічне дослідження. З цією метою фахівець ветеринарної медицини господарства надсилає у державну лабораторію ветеринарної медицини відповідний матеріал, суворо дотримуючись правил його відбору та пересилання.
На кожний матеріал, який відправляють у лабораторію, заповнюють супровідний документ (супровідну), відповідно до додатків і чинних правил. Супровідний лист надсилають у запечатаному конверті одночасно з матеріалом, поштою або з посильним. У супровідному листі зазначають вид, стать і вік тварини, від якої відібрано матеріал для дослідження, її номер або кличку, кількість банок з матеріалом, на яке дослідження надсилається матеріал, короткий опис клінічних ознак і патологічних змін (див. додатки 1 – 3).
Якщо надсилають зразки корму, обов’язково зазначають його назву, дату відбору зразка, номер відділка. На комбікорми потрібна копія якісного посвідчення. Якщо корм отримано із заводу або заготівельного пункту, слід вказати, з якого саме. За потреби із супровідним листом надсилають додаткові відомості, зокрема, яку допомогу було надано тварині, які лікарські речовини застосовували, з якого часу згодовували тваринам корм тощо.
До супровідної на проби (мазки) крові, які направляють у плановому порядку для серологічного й гематологічного дослідження, додають опис у двох примірниках.
Додаток 1
Форма супровідного документа
до патологічного матеріалу
патологічний матеріал (перелічити, який)

від ________________________ що належить
(вид і вік тварини)



(посада / підпис)
Додаток 2
Форма супровідного документа
до проб крові
(вид тварини)
__________________________, які належать
(назва господарства)

(населеного пункту, району)
для ___________________________ дослідження на
(вид дослідження) (яке захворювання)
(благополучне, неблагополучне, вакциноване, вказати вакцину і дату вакцинації)
(підкреслити)
№
пор.
Назва господарства, відділка. Прізвище власника тварини
Стать, вік, масть тварини
Інвентарний номер, кличка
Результати дослідження
РА
РЗК
РМА
позит.
сумн.
негат.
титр
позит.
сумн.
негат.
титр
серот.
титр
Лікар ветеринарної медицини
(фельдшер), який відправив матеріал		Лікар ветеринарної медицини, який проводив дослідження
___________________
(підпис)
___________________
(підпис)

Додаток 3
Форма супровідного документа
до проб шкірсировини

Примітка: Відомість заповнюють у двох примірниках, один з яких залишається в лабораторії, а другий повертається назад з розпискою про доставлені проби.
У лабораторії ветеринарної медицини проводять дослідження за наявними методиками з урахуванням даних супровідних документів (вид тварини, час захворювання та загибелі, клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни, попередній діагноз). Виявлення відповідного збудника в надісланому матеріалі підтверджує попередній діагноз.
За допомогою методів серологічного дослідження у сироватці крові тварин виявляють антитіла до певного антигену мікробного походження. Це дає змогу зробити висновок про перехворювання або хворобу досліджуваної тварини.
В окремих випадках проводять гематологічне дослідження. При деяких хворобах (хвороба Ауєскі, вірусна геморагічна хвороба кролів, ньюкаслська хвороба тощо) провідне значення має біологічна проба — зараження досліджуваним матеріалом сприйнятливих тварин. При сапі, бруцельозі, туберкульозі та паратуберкульозі застосовують метод алергічної діагностики (алергічні діагностичні проби).
Під час установлення діагнозу значну увагу приділяють патологоанатомічному методу діагностики. В окремих випадках дозволяється забій хворих тварин з діагностичною метою (туберкульоз, інфекційний атрофічний риніт свиней тощо). За потреби патологічний матеріал надсилають у лабораторію ветеринарної медицини для гістологічного дослідження (ензоотичний енцефаломієліт свиней).
До змісту