7.18. ЧУМА КАЧОК
Чума качок (Pestis anatinum,
вірусний ентерит качок) —
гостра висококонтагіозна хвороба водоплавної птиці, що характеризується геморагічним діатезом, діареєю, зниженням несучості качок та високою летальністю.
Поширення хвороби.
Нині спалахи хвороби реєструються в країнах Європи (Франція, Бельгія, Нідерланди), Америки, Азії. Економічні збитки визначаються загибеллю всієї птиці неблагополучної птахоферми.
Збудник хвороби
— ДНК-геномний вірус із родини
Herpes-viridae,
сферичної форми, вкритий ліпоглікопротеїдною оболонкою. Добре культивується на качиних ембріонах, зумовлюючи їх загибель на 4 – 6-ту добу після зараження. Крім того, вірус чуми репродукується в первинних культурах клітин фібробластів качиного ембріона, утворює бляшки. Вірус тривалий час зберігається за температури мінус 20 °С, чутливий до трипсину і панкреатину. У зовнішньому середовищі збудник чуми качок малостійкий, швидко інакти-вується під дією дезінфектантів.
Епізоотологія хвороби.
На чуму хворіє свійська та дика водоплавна птиця — качки, гуси, лебеді незалежно від віку. Джерелом збудника інфекції є хвора та перехворіла птиця, що виділяє вірус з фекаліями та витіканнями з дзьоба й очей. Зараження відбувається при контакті здорової птиці з хворою, а також через контаміновані вірусом корми, воду, повітря. Факторами передавання вірусу можуть бути незнезаражені яйця, пух, пір’я, інвентар. Механічними переносниками збудника можуть стати собаки, коти, гризуни, кліщі, москіти. На далеку відстань збудник може поширюватися мігруючими дикими водоплавними птахами.
В організм птиці збудник хвороби проникає перорально, аерогенним шляхом, а також через травмовану шкіру. Чума качок виникає раптово, в будь-яку пору року, часто її спалахи зумовлюються різкими змінами погоди. Незважаючи на гострий перебіг, чума качок поширюється повільно (2 – 3 тижні). Характерною особливістю чуми качок є майже 100%-ва летальність захворілої птиці.
Патогенез
вивчений недостатньо. Після проникнення в організм вірус починає швидко розмножуватися в ендотелії дрібних кровоносних судин, спричинює порушення цілості їхніх стінок, що призводить до розвитку геморагічного діатезу. Разом з кров’ю вірус розноситься по всьому організму, накопичується в печінці, селезінці, стравоході, клоаці, зумовлюючи дистрофічні зміни та розвиток патологічного процесу в них.
Клінічні ознаки хвороби.
Інкубаційний період триває 3 – 7 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий або хронічний. За надгострого перебігу птиця гине впродовж 18 – 24 год раптово, без будь-яких ознак хвороби. У разі гострого перебігу виявляються підвищення температури тіла до 44 °С, гіперемія і набряк третьої повіки та кон’юнктиви, серозне виділення з очей і дзьоба, зниження несучості на 25 – 40 %. Згодом з’являється водянистий пронос яскраво-зеленого кольору, сильна спрага. Повіки набрякають і злипаються, пір’я навколо очей та дзьоба вкривається гноєм; набряки підшкірної сполучної тканини значно деформують голову («совина голова»). Швидко настає виснаження, пташенята не можуть ходити, повзають або лежать з витягнутими вздовж тулуба кінцівками. У молодих качок іноді розвиваються неповні паралічі крил та кінцівок. Через 2 – 7 діб після появи проносу більшість захворілої птиці гине. Одужання буває рідко. Летальність становить у середньому 30 – 60 %. Особливо висока летальність (до 100 %) відмічається у разі ускладнень секундарною інфекцією. Хронічний перебіг хвороби характеризується в основному зниженням несучості качок на 25 – 40 %.
Патологоанатомічні зміни
в загиблої птиці виявляються численними крапчасто-плямистими крововиливами в серозних покривах грудної й черевної порожнин, слизових оболонках респіраторних шляхів та травного каналу, в легенях, печінці, тимусі, під ендо- й епікардом. Геморагії та некрози у вигляді суцільних «кільцевих ліній» часто спостерігаються на межі залозистого шлунка зі стравоходом, а також у тонкому відділі кишечнику. Носова порожнина, гортань, трахея, слизові оболонки стравоходу, залозистого шлунка й кишечнику набряклі, гіперемійовані, з крововиливами та дифтеритними нашаруваннями, під якими виявляються виразки. Характерними є значні дифтероїдні осередки некрозу в стравоході, прямій кишці та клоаці. У м’язовому шлунку виявляють кутикуліт, крововиливи, виразки.
У молодої птиці часто уражується фабрицієва сумка; у загиблих несучок виявляють перитоніт, дифтеритне запалення стравоходу.
Діагноз
ґрунтується на аналізі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Для масових обстежень качок на чуму застосовують спеціальний діагностичний тест — виявлення тілець-включень у мазках зі слизової оболонки стравоходу й клоаки, проводять дослідження сироваток крові за допомогою реакції нейтралізації.
У лабораторію надсилають 5 – 6 хворих качок, від яких для вірусологічних досліджень відбирають печінку, нирки та серце. Виділення вірусу проводять на качиних або курячих ембріонах, а також на первинній культурі клітин качиних фібробластів. Виділений вірус ідентифікують за реакцією нейтралізації специфічною протичумною сироваткою.
Біопробу ставлять на 15 – 20-денних каченятах або 120 – 150-денних качках з благополучного господарства. У разі наявності вірусу чуми заражена птиця через 3 – 4 доби захворює й гине.
Диференціальна діагностика
передбачає виключення вірусного гепатиту каченят, грипу качок і пастерельозу птиці.
Лікування
не розроблено.
Імунітет та імунізація.
Перехворіла птиця набуває тривалого імунітету і передає пасивний захист потомству. Для специфічної профілактики запропоновано вірусвакцини з атенуйованих штамів, які після щеплення забезпечують захист птиці впродовж 3 – 4 міс.
Профілактика та заходи боротьби.
У разі виникнення чуми качок у господарстві негайно вживають заходів щодо запобігання поширенню інфекції згідно з чинною інструкцією. Терміново запроваджують карантинні заходи, згідно з якими забороняється вивезення та завезення птиці, яєць, пуху, пір’я, кормів, перегрупування птиці, перебування на птахофермі сторонніх осіб. Припиняється перебування водоплавної птиці на відкритих водоймах, доступ диких перелітних птахів.
Усю хвору та підозрювану щодо захворювання птицю забивають і утилізують, трупи спалюють. Решту умовно здорової птиці в неблагополучному пташнику забивають на м’ясо, яке після проварювання використовують для місцевого харчування. Яйця проварюють на місці й відправляють для виготовлення кулінарних виробів.
У приміщеннях, де знаходилась хвора птиця, а також на вигульних майданчиках проводять механічне очищення та дворазову дезінфекцію. У загрозливій зоні усю здорову птицю негайно щеплюють атенуйованою вірусвакциною проти чуми качок.
Запитання для самоконтролю:
1.
Схарактеризуйте збудника чуми качок.
2.
Які клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни характерні для цієї хвороби?
3.
Проведіть диференціальну діагностику чуми качок від інших хвороб.
4.
Організуйте заходи боротьби з чумою качок.
До змісту