4.9. Везикулярна екзантема

Везикулярна екзантема (Exanthema vesicularis, каліфорнійська хвороба) — гостра висококонтагіозна вірусна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, везикулярним ураженням слизової оболонки ротової порожнини й шкіри в ділянці вінчика, міжратицевої щілини та м’якушів.
Поширення хвороби. В Україні хворобу не зареєстровано. Економічні збитки незначні і зумовлюються виснаженням хворих тварин, зниженням приростів у свиней на відгодівлі та абортами у свиноматок.
Збудник хвороби — РНК-геномний епітеліотропний вірус з родини Рісоrnаviridae, що має 16 серотипів. Віріони сферичної форми, діаметром 30 – 32 нм, виявляються в період гарячки в крові та внутрішніх органах хворих свиней, пізніше — в епітеліальних клітинах, стінках та вмісті везикул. Лабораторні тварини до вірусу везикулярної екзантеми несприйнятливі.
Вірус стійкий у зовнішньому середовищі та проти різних фізико-хімічних чинників. Зберігає інфекційну активність за кімнатної температури впродовж 6 тижнів, при 37 °С — 24 год. У свинині при 7 °С зберігається до 30 діб, при мінусовій температурі — до 4 міс, у боєнських відходах при 7 °С — 4 – 5 тижнів. Швидко інактивується під дією 2%-го гарячого розчину їдкого натру.
Епізоотологія хвороби. Хворіють свині незалежно від породи, статі та віку. Експериментально вдається заразити коней, із лабораторних тварин — ховрахів. Вважають, що первинне занесення цього вірусу до популяції свиней відбулося шляхом згодовування їм незнезаражених продуктів забою морських ссавців — носіїв цього збудника. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, які починають виділяти вірус уже в інкубаційний період, а також вірусоносії — впродовж 3 – 4 міс після перехворювання. Вірус виділяється з організму інфікованих свиней із вмістом везикул, сечею, фекаліями. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з інфікованими тваринами, а також через контаміновані вірусом предмети догляду, корми, воду, приміщення, де утримуються хворі свині. Особливу небезпеку становлять незнезаражені боєнські та кухонні відходи, згодовування яких може призвести до спалаху інфекції та масового захворювання тварин. Летальність невисока — до 5 %.
Патогенез остаточно не з’ясовано, однак відомо, що патологічний процес має двостадійний характер. Перша стадія триває 48 – 72 год і виявляється вірусемією, гарячкою та утворенням первинних везикул на п’ятачку й слизовій оболонці ротової порожнини, зумовлених репродукуванням вірусу в мальпігієвому шарі епідермісу. У другій стадії, яка триває 24 – 72 год, температура тіла знижується, на кінцівках та вимені з’являються вторинні везикули. Екзематозний процес може ускладнюватися секундарною мікрофлорою.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 12 діб. Перебіг хвороби гострий. На початку у свиней реєструють гарячку, млявість, слинотечу та зниження апетиту. Одночасно на п’ятачку та слизовій оболонці ротової порожнини з’являються первинні везикули, заповнені серозним ексудатом, які швидко лопаються, а на їхньому місці утворюються болісні виразки та ерозії. Згодом їх поверхня вкривається фібринозними плівками й ураження швидко загоюються. На третю добу температура знижується, але загальний стан хворих свиней не поліпшується, оскільки на шкірі кінцівок у ділянці вінчика, зап’ястка, м’якушів, а також міжратицевої щілини починають формуватися вторинні везикули. Хворі тварини пригнічені, більше лежать, підводяться з великими труднощами, сильно кульгають. Розвивається виснаження. Наприкінці першого тижня везикулярні ураження шкіри зникають і впродовж наступних 7 – 10 діб тварини одужують. У разі ускладнення хвороби секундарною мікрофлорою розвивається панарицій, спадає роговий башмак і зростає летальність серед поросят. У свиноматок можуть спостерігатися аборти, везикулярні ураження вимені та зниження секреції молока.
Патологоанатомічні зміни виявляються на шкірі кінцівок та слизовій оболонці ротової порожнини у вигляді везикулярних уражень, ерозій та виразок.
Діагноз установлюють комплексно.
Лабораторна діагностика ґрунтується на ізоляції вірусу з патологічного матеріалу, його ідентифікації та визначенні типу виділеного вірусу в РЗК. Для дослідження в лабораторію направляють стінки та вміст везикул, відібрані в першу добу їх утворення.
Диференціальна діагностика. Везикулярну екзантему можливо диференціювати від інших везикулярних захворювань свиней (ящуру, везикулярного стоматиту й везикулярної хвороби свиней) лише на підставі лабораторних досліджень.
Лікування. Специфічних засобів терапії не запропоновано. Уражені ділянки шкіри зрошують або змащують антисептиками, застосовують дезінфекційні, в’яжучі розчини та антибіотики для запобігання розвитку секундарної мікрофлори.
Імунітет після перехворювання не тривалий, а значна варіабельність збудника унеможливлює створення ефективної вакцини.
Профілактика та заходи боротьби. Заходи профілактики везикулярної екзантеми входять в обов’язок регіональних служб державного ветеринарного контролю на кордоні й транспорті і мають бути спрямовані на запобігання занесенню збудника з-за кордону з імпортованими тваринами, сировиною та продуктами тваринного походження. В разі появи захворювання доцільним є поголовний забій свиней неблагополучної групи, спалення трупів та відходів з наступним ретельним очищенням і дезінфекцією місць тимчасового їх перебування. Приміщення після заключної дезінфекції залишають вільними від свиней улітку впродовж 2 міс, узимку — впродовж усієї зими.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте збудника везикулярної екзантеми та дайте визначення хвороби. 2. Назвіть сприйнятливих до везикулярної екзантеми тварин, джерело інфекції, механізм поширення та сезонність захворювання. 3. Наведіть основні клінічні ознаки везикулярної екзантеми. 4. На підставі яких досліджень можна диференціювати везикулярну екзантему? 5. Зазначте спрямування заходів терапії та профілактики везикулярної екзантеми.