10.3. Мішечкуватий розплід
Мішечкуватий розплід
— вірусна хвороба личинок медоносних бджіл, яка характеризується накопиченням усередині тіла водянисто-зернистої рідини, що робить їх зовні подібними до мішечків.
Поширення хвороби.
Реєструється в різних країнах, переважно з вологим кліматом.
Збудник хвороби —
РНК-геномний не класифікований вірус сферичної форми. Збудник мішечкуватого розплоду стійкий до дії ефіру, хлороформу, 3%-го розчину їдкого лугу, 1%-го розчину риванолу й перманганату калію, а також до висушування. Залишається життєздатним у меду за кімнатної температури впродовж 30 діб, в умовах холодильника — 2 міс, на вкритій прополісом дерев’яній поверхні — до 15 діб, на стільниках — до 90 діб, у ліофілізованому стані — понад 4 роки.
Епізоотологія хвороби.
Мішечкуватий розплід уражує личинок під час згодовування маточного молочка. Найчутливішими є 4 – 7-денні личинки, які гинуть у стадії передлялечки. Дорослі бджоли хворіють безсимптомно. Захворювання виникає навесні і в першій половині літа. Джерелом збудника інфекції є дорослі бджоли. Факторами передавання збудника можуть бути трупи інфікованих лялечок, в яких міститься велика кількість віріонів. У бджолиній сім’ї вірус поширюється бджолами-годувальницями та іншими бджолами, а також кліщами вароа. Мішечкуватий розплід на пасіці поширюється повільніше, ніж гнильцеві хвороби.
Патогенез.
Вірус мішечкуватого розплоду потрапляє з кормом у кишечник личинок, а звідти — в покривні тканини, де утворюються специфічні округлі тільця-включення чорного кольору. Разом з жировими клітинами тільця-включення надають зруйнованим тканинам зернистого вигляду. Уражені передлялечки набувають коричневого кольору, згодом настає затвердіння або склеротизація їхніх тканин.
Клінічні ознаки хвороби.
Інкубаційний період триває 5 – 6 діб. Захворілі личинки втрачають перламутровий блиск, стають тьмяними, значно збільшуються в об’ємі й гинуть у 8 – 9-денному віці. Кришечки над загиблими личинками в багатьох комірках потемнілі, запалі, продірявлені, в результаті розплід має строкатий вигляд. Загибла личинка, на відміну від гнильцевих хвороб, не розкладається, не має запаху.
Діагноз
ґрунтується на характерних клінічних ознаках хвороби та позитивних результатах лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика
передбачає дослідження патологічного матеріалу від загиблих личинок за допомогою реакції дифузної преципітації в агаровому гелі (РДП).
Диференціальна діагностика.
При диференціальній діагностиці
необхідно виключити інші гнильцеві хвороби та застуджений розплід.
Лікування.
Специфічних препаратів для лікування мішечкуватого розплоду бджіл не розроблено. З лікувальною й профілактичною метою рекомендується використання стимулятора загальної дії — ендоклюкіну, яким обприскують хворі бджолині сім’ї.
Профілактика та заходи боротьби.
На неблагополучній пасіці запроваджують карантинні обмеження. У разі незначного поширення хвороби проводять заміну матки на молоду, зі здорової сім’ї. Стільники з ураженим розплодом вилучають. Слабкі сім’ї об’єднують або посилюють бджолами зі здорової сім’ї. В разі значного зараження здійснюють переселення бджіл у продезінфіковані вулики на рами з штучної вощини. Вулики, рамки та дерев’яні предмети піддають механічному очищенню і зрошуванню одним із таких засобів: 4%-м водним розчином пероксиду водню, 5%-м розчином хлориду йоду за експозиції 3 год з наступним промиванням водою та висушуванням. Карантинні обмеження знімають з пасіки через рік після ліквідації хвороби та остаточної дезінфекції.
До змісту