4.13. Набрякова хвороба

Набрякова хвороба (Morbus oedematosus, коліентеротоксемія) — гостра інфекційна хвороба поросят, переважно відлучного віку, що характеризується порушенням функції центральної нервової системи, ентеротоксемією з утворенням набряків у різних органах і тканинах.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється майже в усіх областях нашої країни і завдає значних економічних збитків, зумовлених значною захворюваністю серед відлучених поросят і майже 100%-ю їх летальністю. Небезпідставно набрякову хворобу в багатьох країнах відносять до найнебезпечніших захворювань відлучених поросят.
Збудник хвороби — ентеропатогенні -гемолітичні сероваріанти Escherichia coli, що належать до родини Enterobacteriaceae. Це поліморфні, товсті, рухливі грамнегативні палички із заокругленими кінцями, розміром (1,5...3,0) (0,6...0,8) мкм, розміщуються в мазках поодинці або попарно. В окремих ешерихій виявляють капсулу, спор ці бактерії не утворюють. Гемолітичні штами кишкової палички виробляють гемолізин, некротоксин, коагулазу, синтезують коліцин, а також фермент гістидиндекарбоксилазу, який каталізує утворення гістаміну. Кишкову паличку культивують на звичайних живильних середовищах, як в аеробних, так і в анаеробних умовах, при рН = 7,2…7,4, за температури 37 – 38 °С.
Ешерихії досить стійкі у зовнішньому середовищі й упродовж 1 – 2 міс можуть зберігатися в ґрунті, воді, гною та тваринницьких приміщеннях. При нагріванні молока до 74 – 76 °С ешерихії руйнуються через 15 – 20 секунд.
Епізоотологія хвороби. До збудника набрякової хвороби сприйнятливі свині всіх вікових груп, проте найчутливішими є поросята 8 – 10-тижневого віку, через 3 – 10 діб після відлучення від свиноматки. Хвороба виникає в господарстві несподівано. Початок спалаху зазвичай супроводжується загибеллю кількох поросят без прояву клінічних ознак. За короткий час (7 – 10 діб) захворювання поширюється на значну частину поголів’я.
Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тварини-бактеріоносії. Шляхи передавання збудника інфекції вивчені недостатньо. У разі первинного проникнення інфекції в господарство спочатку захворюють відлучені поросята, потім молодняк інших вікових груп (поросята-сисуни, підсвинки 4 – 6-місячного віку). У стаціонарно неблагополучних пунктах першими найчастіше захворюють 1-місячні поросята-сисуни, підсвинки, свині на відгодівлі та свиноматки. Одночасно може захворіти кілька поросят в одному або кількох станках, однак поширення інфекції на весь приплід від однієї свиноматки спостерігається рідко. Сезонність не виражена.
При набряковій хворобі поросята видужують рідко, більшість із них гине впродовж 1 – 2-ї доби хвороби. Частіше виживають підсвинки старшого віку, їх видужування настає повільно, впродовж 8 – 10 діб.
Патогенез. Передумовою появи та розвитку набрякової хвороби стає раптове раннє відлучення поросят від свиноматок, різка зміна виду корму, надмірна, але не часта годівля поросят сухим кормом, наявність у раціоні значної кількості білків рослинного чи тваринного походження, нестача або надмірна кількість вуглеводів, нестача вітамінів групи В та вітаміну А, а також мікроелементів (кобальту, цинку), згодовування зіпсованих, запліснявілих кормів (вологого вівса, ячменю, люпинового борошна.
Зазначені фактори зумовлюють порушення кишкової перистальтики, затримання нормальної дефекації, утворення продуктів неповного розкладання білків, що призводить до дисбактеріозу та надзвичайно швидкого розмноження бета-гемолітичних ешерихій. Бактерійні токсини порушують проникність кровоносних судин травного каналу, легень, шкіри, центральної нервової системи, спричинюють загальну інтоксикацію організму, уражують різні органи й тканини. Внаслідок ушкодження стінок капілярів дрібнодисперговані альбуміни проникають у тканини, де завдяки своїй здатності зв’язувати воду сприяють утворенню набряків. Загибель тварини настає внаслідок асфіксії, що розвивається на основі застійної гіперемії та набряку легень.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 6 – 10 год. Перебіг хвороби надгострий (блискавичний), гострий та підгострий. Розрізняють чотири форми прояву захворювання — кишкову, набрякову, нервову та змішану. Надгострий перебіг спостерігають у добре вгодованих поросят, тварини раптово гинуть упродовж 0,5 – 1 год без прояву характерних симптомів хвороби. Частіше трапляється на початку ензоотичного спалаху інфекції.
Гострий перебіг для набрякової хвороби є найтиповішим. Захворювання триває від кількох годин до 2 – 3 діб. Кишкова форма виявляється у поросят середньої та нижчесередньої вгодованості й характеризується симптомами розладу функції травного каналу –пригніченістю, незначним підвищенням температури тіла, проносом, який часто переходить у запор, іноді блюванням, здуттям живота.
Набрякова форма виявляється у добре вгодованих поросят і характеризується загальною слабкістю, кон’юнктивітом, набряком повік, підшкірної клітковини в ділянці голови, грудної клітки, черевної стінки. Тривалість хвороби — 1 – 3 доби. Майже всі захворілі поросята гинуть.
Нервова форма характеризується симптомами ураження центральної нервової системи — гіперестезією шкіри, депресією, яка змінюється різким збудженням, напруженою хиткою ходою, манежними рухами та намаганням рухатися вперед. З’являються епілептичні напади, тремтіння м’язів, парези та паралічі кінцівок, судомні скорочення жувальних м’язів, м’язів кінцівок, голова часто відкинута назад. Епілептичні напади тривають недовго, однак дуже часто повторюються до самої смерті. Одночасно з паралічами розвиваються симптоми асфіксії, температура знижується і настає загибель тварин.
При змішаній формі спостерігають симптоми ураження травного каналу, серцево-судинної системи та набряки повік. Більшість хворих поросят гине через 6 – 8 год.
Підгострий перебіг частіше трапляється у свиней старших вікових груп та у стаціонарно неблагополучних господарствах. Найхарактернішим проявом хвороби є набряк повік (не у всіх тварин) і кон’юнктивіт. Іноді набряки виявляють також у ділянці носа, п’ятачка та глотки. Тривалість хвороби — 5 – 7 діб. За підгострого перебігу хвороби можливе самовидужання.
Патологоанатомічні зміни характеризуються появою драглистих набряків у різних органах і тканинах, переважно в підшкірній клітковині голови, мозкових оболонках та субстанції головного мозку, під слизовою оболонкою шлунка, в брижі, товстому відділі кишок. У грудній, черевній і особливо перикардіальній порожнинах спостерігають накопичення значної кількості рожевого або жовтувато-червоного серозно-фібринозного транссудату. У деяких тварин, переважно при кишковій формі хвороби, виявляють ознаки катарально-геморагічного гастроентериту. Часто по великій кривині шлунка спостерігають набряк підслизової оболонки і значне потовщення стінки з накопиченням у ній драглистої рідини. У зоні набряку слизова оболонка шлунка втрачає зморшкуватість, перебуває в стані гострого катару, в ділянці дна шлунка іноді спостерігають геморагічне запалення. Вважають, що для набрякової хвороби свиней особливо характерним є серозний набряк брижі між кільцями ободової кишки, який може охоплювати підсерозний, а іноді навіть і м’язовий шар кишки.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних, характерних клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика передбачає виділення чистих культур кишкової палички, їх серологічне типування, визначення гемолітичних і патогенних властивостей. У лабораторію для зажиттєвої діагностики відправляють фекалії хворих тварин з прямої кишки або свіжовиділені, для посмертної діагностики — свіжий труп тварини (не пізніше ніж через 6 год після загибелі) або тонкий відділ кишок з вмістом, кров із серця, мезентеріальні лімфовузли, паренхіматозні органи.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення отруєння кухонною сіллю, а також захворювань на лістеріоз, хворобу Ауєскі, чуму свиней, тешенську хворобу, інші інфекційні хвороби та авітамінози групи В.
Лікування. Специфічних методів терапії набрякової хвороби свиней не розроблено. Вважають, що лікування може бути ефективним лише на початку захворювання, до розвитку нервового симптомокомплексу. Рекомендують застосування антибактеріальних засобів (антибіотики, сульфаніламідні препарати) у поєднанні з полівалентною сироваткою проти колібактеріозу, вітамінами групи В та різними антистресовими препаратами (аміназин, димедрол, преднізолон). Хворих тварин ізолюють, витримують на голодній дієті впродовж 15 – 20 год, потім дають їм одноразово глауберову сіль або сульфат магнію в максимальних терапевтичних дозах і не обмежують напування тварин. У перші 5 – 7 діб на 30 – 50 % зменшують норму концентратів, які замінюють соковитими кормами та молочнокислими продуктами, збільшують мінеральну та вітамінну підгодівлю. Після антибактеріальних засобів призначають пробіотики.
Імунітет вивчений недостатньо. Запропоновано гідроксидалюмінієву формолтіомерсалову вакцину, до складу якої входить 9 штамів різних серогруп ешерихій.
Профілактика та заходи боротьби мають бути спрямовані передусім на усунення несприятливих факторів, що зумовлюють виникнення хвороби, та забезпечення повноцінних раціонів для свиноматок і поросят. Не слід допускати раннього відлучення поросят від свиноматок та різких змін зовнішнього середовища.
Важливу роль у профілактиці набрякової хвороби відіграє створення нормальних зоогігієнічних умов утримання свиней, очищення від гною приміщень, ретельна дезінфекція вигулів, станків, годівниць та інвентарю. Ефективним є виведення свиней у літні табори. У неблагополучних щодо набрякової хвороби господарствах вводять карантинні обмеження, забороняють переміщення свиней всередині ферми, вивезення їх для реалізації в інші господарства. Хворих поросят ізолюють і проводять комплексне лікування. Особливу увагу приділяють регулярному очищенню та дезінфекції станків, де утримують хворих поросят. Для дезінфекції застосовують 4%-й гарячий (70 °С) розчин гідроксиду натрію, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна.
Карантинні обмеження з неблагополучного щодо набрякової хвороби господарства знімають через 1 міс після ліквідації хвороби, проведення всіх передбачених заходів та заключної дезінфекції.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте визначення набрякової хвороби та схарактеризуйте збудника цього захворювання. 2. Вкажіть фактори, що сприяють виникненню та поширенню набрякової хвороби. 3. Поясніть патогенез набрякової хвороби та схарактеризуйте особливості її клінічного прояву. 4. Зазначте основні патологоанатомічні зміни при набряковій хворобі та перелічіть хвороби, які потрібно диференціювати від неї. 5. Наведіть особливості лікування набрякової хвороби та заходів її профілактики.