1.17. АКТИНОМІКОЗ

Актиномікоз (Actinomycosis) — хронічне неконтагіозне захворювання свійських і деяких видів диких тварин, спричинюване грибами, яке характеризується утворенням переважно в ділянці голови специфічних гранульом (актиноміком).
Поширення. Захворювання відоме давно. Грибну природу хвороби встановив у 1877 р. Болінгер. Актиномікоз у вигляді спорадичних випадків або уражень окремих груп тварин реєструється в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні. Економічні збитки внаслідок актиномікозу незначні.
Збудник хвороби — променистий гриб Actinomyces bovis, який досить поширений у природі і часто паразитує на злакових рослинах. Штучно його можна культивувати в анаеробних умовах на агарі Сабуро. Гриб росте дуже повільно і про його наявність можна робити висновок лише через 10 – 45 діб після висіву, коли в товщі агару з’являються невеликі білі або жовті колонії. Актиноміцети добре пристосовуються до різних умов існування в зовнішньому середовищі, стійкі проти дії сонячного випромінювання, а у висушеному стані можуть зберігатися впродовж кількох років.
Епізоотологія хвороби. На актиномікоз найчастіше хворіє велика рогата худоба, переважно у 1 – 5-річному віці, значно рідше — свині, як виняток — вівці, кози, коні, м’ясоїдні, кролі. Зараження відбувається при згодовуванні тваринам контамінованих актиноміцетами грубих кормів, які спричинюють поранення слизової оболонки ротової порожнини або глотки, забезпечують проникнення і розвиток грибів в організмі. Як правило, прямий контакт з хворою твариною не призводить до зараження.
Патогенез. В осередку актиномікозного ураження відбувається запальний процес, який розвивається на зразок хронічної гранульоми з переважанням ексудативно-гнійних або проліферативних явищ. Унаслідок дегенеративних процесів і розпаду сполучної тканини в центрі гранульоми, як правило, утворюється гнійний фокус, який іноді розкривається назовні з утворенням фістул. По периферії такого осередку грануляційна тканина поступово перетворюється на фіброзну, відмежовуючи актиномікому від здорових тканин.
Клінічні ознаки хвороби. Перебіг захворювання завжди хронічний, триває впродовж багатьох місяців і навіть років. У великої рогатої худоби актиномікозні розростання локалізуються переважно в ділянці голови, на рівні кутів нижньої щелепи та привушної слинної залози або у вентральній ділянці передньої третини шиї. Рідше уражуються підщелепові лімфатичні вузли, язик, кістки нижньої щелепи. Актиномікоз шкіри й підшкірної клітковини характеризується повільним розвитком твердих вузлів, які поступово збільшуються і перетворюються на пухлини, що зростаються зі шкірою та прилеглими тканинами. Спостерігаються випадки ураження актиномікозом глотки, стравоходу, шлунка, кишок, органів дихання, вимені, сечостатевих органів. Дуже рідко трапляється генералі-зований актиномікоз.
У свиней найчастіше спостерігаються актиномікозні пухлини вимені, у поросят актиномікоми можуть розвиватися на слизовій оболонці рота і язика. В овець і кіз місцем розвитку актиномікозного процесу можуть стати мигдалики, легені, язик, іноді губи, нижня щелепа. У коней актиномікоз розвивається як ускладнення після кастрації з утворенням пухлини на сім’яному канатику.
Патологоанатомічні зміни. В уражених органах і тканинах виявляються зрощені з прилеглими тканинами горбисті, тверді безболісні пухлини різного розміру та консистенції, іноді з розм’якшенням у центрі та виділенням густого білого гною. У разі актиномікозного ураження язика й окремих ділянок шкіри спостерігаються розростання сполучної тканини, ущільнення органа, потовщення шкіри.
Діагноз ґрунтується на основі характерної клінічної картини (актиномікоз шкіри, язика, щелеп, міжщелепового простору) та в разі потреби — лабораторної діагностики, яка передбачає мікроскопію препаратів з патологічного матеріалу для виявлення друз променистого гриба. До лабораторії надсилають гній із абсцесів, регіо-нарні лімфатичні вузли, шматочки уражених органів і тканин.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення актинобацильозу, збудником якого є анаеробна паличка Actinobacillus lignieresi, до якої дуже чутливі самці морських свинок, а також лейкозу великої рогатої худоби на підставі результатів клініко-гематологічних та серологічних досліджень. Туберкульоз диференціюють за допомогою алергічної проби.
Лікування. Специфічних засобів лікування актиномікозу не запропоновано. У ранній період хвороби, до утворення значних акти-номікозних уражень, позитивні результати отримують при застосуванні йодистих препаратів — внутрішньовенні ін’єкції (йод — 1 г, йодид калію — 2 г, дистильована вода — 500 мл), пероральне давання препарату (йодид калію — 6 г на добу, розчинений у 200 мл води) та місцеве введення безпосередньо в актиномікому (5%-й спиртовий розчин йоду, 10%-й йодоформний ефір, 2%-й розчин Лю-голя та ін.).
Пізніше, при появі значних актиномікозних уражень, ефективним є лише оперативне видалення актиномікоми з наступним про-миваням рани розчинами йодистих препаратів та антибіотиків.
Імунітет при актиномікозі вивчений недостатньо. Наявність у крові перехворілих тварин аглютинінів, преципітинів та компле-ментзв’язувальних антитіл не є показником стійкості організму до патогенних актиноміцетів, тому можливе повторне захворювання.
Профілактика та заходи боротьби. Специфічних засобів профілактики актиномікозу не розроблено. Не рекомендується випасати худобу на заболочених пасовищах та згодовувати сіно із заливних луків. Для запобігання пораненням ротової порожнини грубі корми потрібно запарювати, а солому перед згодовуванням кальцинувати.
У неблагополучних господарствах особливу увагу слід приділяти профілактиці актиномікозу та лікуванню ранніх випадків хвороби, а також своєчасному і надійному знешкодженню гриба у навколишньому середовищі. Для дезінфекції приміщень рекомендується 3%-й розчин їдкого натру; лужний розчин формальдегіду, який містить 2 % формальдегіду і 1 % їдкого натру; гарячий 10%-й розчин сірчано-карболової суміші з дворазовим нанесенням розчину, одногодинним інтервалом між обробками та наступним побіленням стін і перегородок 20%-ю суспензією свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічним способом. У разі виникнення хвороби проводять ретельний клінічний огляд усієї худоби. Хворих тварин ізолюють і лікують.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте характеристику збудника актиномікозу. 2. Які види тварин хворіють на актиномікоз частіше? 3. Схарактеризуйте основні напрями профілактики виникнення актиномікозу у тварин.